Виробниче навчання Малярів

Вже з давніх-давен людина почала застосовувати фарби для захисту різних будівельних конструкцій, а також з декоративно-художньою метою. Фарба складається з кольорового порошку-пігменту і плівкоутворювальної речовини — в’яжучого. Всі фарби і відповідно фарбування залежно від виду в’яжучого поділяють на водні і неводні.

Водні фарбування застосовують з декоративною метою для опорядження інтер’єра і зовнішніх поверхонь будинків (здебільшого фасадів). Залежно від в’яжучого, яке використовують для приготування водних фарб, водні фарбування бувають вапняні, клейові, цементні, силікатні і казеїнові.

До неводних фарбувань належать олійні і емалеві фарбування, а також лакові покриття. Неводні фарбування застосовують для захисту металевих конструкцій від корозії, дерев’яні — від гниття, а обштукатурені — від впливу вологи і незначних механічних пошкоджень, оскільки пофарбована штукатурка у зовнішньому шарі стає більш міцною і водонепроникною. Крім того, неводні фарбування застосовують з декоративною і санітарно-гігієнічною метою. Неводні фарбові плівки легко мити і очищати від бруду, тому в приміщеннях, де більшість поверхонь пофарбована олійними або емалевими фарбами, легше підтримувати чистоту (лікарні, школи, магазини, дошкільні дитячі заклади тощо).

Вимоги, що ставляться до поверхонь призначених під фарбування

Підготовлені внутрішні поверхні фарбують, додержуючись таких вимог:

• температура повітря всередині приміщень повинна бути не нижче за 10 °С;

• відносна вологість повітря — не більш як 60%;

• вологість підготовлених обштукатурених і бетонних поверхонь не повинна перевищувати 8 %, а при фарбуванні цементними і полімерцементними фарбами — 12 %;

• робоча в’язкість водних фарбувальних сумішей залежно від їхніх видів має бути в межах 15—50 с за віскозиметром ВЗ-4; витрата фарби (покривність) в одному шарі не повинна перевищувати 425 г/м ;

• час висихання водних фарбувальних плівок при температурі 18…20 °С має бути не більш як 12 год.

Фасади будинків фарбують після влаштування жолобів та звисів даху, закріплення ринв, встановлення балконних загород і пожежних драбин та покриття всіх віконних зливів покрівельною сталлю. З поверхні фасадів перед фарбуванням зчищають бризки розчину і пил.

Фасади не можна фарбувати:

• в спеку під дією сухого вітру і прямих променів сонця,

• під час дощу або по вологому фасаду після дощу,

• під час сильного вітру, а взимку по шару льоду або інею.

Перхлорвініловими фарбами фасади можна фарбувати лише при температурі, що не перевищує 4 °С.

Дефекти раніше пофарбованих поверхонь, причини їх виникнення та способи усунення

При багаторазовому фарбуванні поверхні на ній створюється досить товстий шар фарби — набіл, який під час ремонту приміщення слід видалити.

Слабкий клейовий набіл, що легко розмокає під дією води, змочують водою, яку наносять рогожною або маховою щіткою, і зчищають сталевим шпателем або скребачками. Міцні клейові набіли змочують гарячою водою і через деякий час зчищають. Казеїнові, а іноді й клейові набіли змочують 2—3%-м розчином соляної кислоти і після розм’якшення їх зчищають з поверхні. Після зняття набілу всю поверхню змочують водою і перетирають дерев’яною теркою. Всі інші операції з підготовки і фарбування поверхні залежать від ступеня пошкодження її і прийнятої категорії фарбування.

Поверхні, які були покриті олійною або емалевою фарбою, якщо вони не пошкоджені, перед початком нового фарбування промивають гарячою водою з милом або содою. Якщо на цих поверхнях е пошкодження, то їх підготовляють так само, як і нові: розшивають щілини, очищають вибоїни і підмазують їх, шліфують і прооліфлюють підмазані місця.

Підготовлену поверхню ґрунтують і фарбують.

Якщо неводна плівка відстає на великих ділянках, то спочатку знімають всю плівку, підготовляють поверхню, а потім вже фарбують її. Стару олійну плівку можна зняти трьома способами: механічним, вогневим і хімічним. При механічному способі плівку знімають металевими шпателями, скребачками або стамесками. При цьому нерідко пошкоджують зовнішній накривний шар штукатурки, який потім доводиться перетирати, додаючи відповідного розчину. Цей спосіб застосовують для всіх поверхонь, крім дерев’яних.

При вогневому способі олійну плівку випалюють паяльними лампами або спеціальними електроплитками і відразу очищають металевим шпателем. Працюючи з паяльною лампою, треба стежити, щоб вона не коптіла. Коли на поверхні виявляється кіпоть, її промивають 1—2%-м розчином соляної кислоти. Цей спосіб застосовують тільки для обштукатурених і металевих поверхонь.

При хімічному способі плівку розм’якшують спеціальними сумішами, після чого її легко знімають металевим шпателем.

Склад суміші для розм’якшення старої олійної плівки (у частинах за об’ємом):

• Вапняне тісто 1

• Крейда мелена просіяна 1

• Сода каустична (20%-й розчин)

До робочої в’язкості.

Спосіб приготування. Окремо приготовляють водний розчин каустичної соди, для чого 2,5 кг соди розчиняють у 10 л води. Вапняне тісто перетирають з крейдою і ъ суміш вливають розчин соди до потрібної в’язкості. Працювати з каустичною содою треба дуже обережно, оскільки вона може уразити шкіру. Суміш наносять на поверхню шпателем суцільним шаром 1—2 мм завтовшки. Через 1,0—1,5 год олійна плівка розм’якшується. Після цього з поверхні зчищають шар розм’якшувальної суміші і складають її в дерев’яний ящик, щоб її можна було використати кілька разів. Олійну плівку видаляють за допомогою сталевого шпателя або скребачки. Недоліком хімічного способу є те, що в процесі обробки плівки поверхня просочується лугами і її доводиться промивати 1%-м розчином соляної або оцтової кислоти. Для видалення лакофарбових плівок, а також очищення металу від корозії застосовують різні хімічно активні суміші — рідини для змивання: СП-6, спеціальну, АФТ-1 тощо. На поверхню, яку треба очистити від старої олійної або емалевої плівки, рогожною або волосяною щіткою намазують тонким шаром рідину для змивання. Через деякий час плівка або повністю розчиняється, або розм’якшується, після чого її зчищають шпателем або скребачкою. У процесі підготовки старих, а іноді й нових поверхонь доводиться виконувати додаткові роботи для усунення різних дефектів. Поверхня, яку треба фарбувати, може бути забрудненою, з плямами жиру, іржі, кіптяви. Якщо цих плям не зчистити з поверхні, то вони проступатимуть крізь шар фарбової плівки.

Щоб видалити жирні плями від невисихаючих мінеральних масел і кіптяви, поверхню промивають 5%-м розчином кальцинованої соди. Для приготування такого розчину на відро води беруть 400—500 г соди. Плями кіптяви можна видалити 2—3%-м розчином соляної кислоти. Іржаві плями, що утворилися внаслідок потьоків води на поверхні від несправностей водопроводу, каналізації тощо, видаляють 10%-м розчином мідного купоросу або 2—3%-м розчином соляної кислоти. Якщо плями великі і різко проступають на поверхні, то така обробка може бути безрезультатною. У такому разі іржаві плями покривають швидковисихаючою емалевою фарбою білого кольору або каніфольним лаком.

После наложения нового штукатурного состава поверхность подлежит окрашиванию по истечении четырех недель после выполнения работ.

При производстве ремонта старого штукатурного состава необходимо сначала произвести удаление всех непрочных элементов и увеличить трещины, убрав осыпающиеся фрагменты старого покрытия. После этого крупные места восстанавливаются специальным составом на основе извести. Данный материал изготавливается из цемента, различных известковых присадок и минеральных добавок, он совершенно не опасен для здоровья людей, к тому же хорошо держится на поверхности.

Подготовленные щели и трещины с помощью специальных приспособлений заполняют готовой смесью. Поле этого следует технологический перерыв, необходимый для того, чтобы смесь немного схватилась, а потом ее требуется затереть шпателем. Готовые отремонтированные участки должны выстаиваться не менее 8 суток.

После того как ограждающая конструкция выровнена, ее в обязательном порядке покрывают шпаклевкой. Для этого применяется сухая смесь, в состав которой, кроме цемента, входят специальные добавки.

При нанесении данного материала используют специальные шпатели. Толщина нанесения не должна превышать 4 мм. В идеале через нанесенную шпаклевку должен просвечиваться штукатурный слой. При правильном проведении работ расход этого материала не должен превышать 1,5 кг на 1 м² покрытия.

Дальнейший этап заключается в окончательном выравнивании поверхности. Для этого применяют шлифовальные машины различной конструкции.