Тема: Робочий час та час відпочинку

1. Робочий час та час відпочинку

Робочий час - це час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов'язки згідно з діючим законодавством про працю, правилами внутрішнього розпорядку та колективним і трудовим договорами.

Розрізняють такі види робочого часу:

• - нормальний робочий час;

• - скорочений робочий час;

• - неповний робочий час.

Нормальний робочий час. Це встановлена законодавством тривалість робочого часу, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Скорочений робочий час є менш тривалим і встановлений для таких категорій працівників:

• - для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень;

• - для працівників віком від 16 до 16 років (учнів віком від 14 до 16 років, які працюють у період канікул) - 24 години на тиждень;

• - для учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, робочий час не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку;

• - для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці - не більше як 36 годин на тиждень.

Скорочений робочий час встановлюється для професорсько-викладацького складу та вчителів навчальних закладів, медичних працівників та деяких інших категорій працівників, чия праця зв'язана із значним інтелектуальним та нервовим навантаженням.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися на підприємствах та в організаціях за рахунок власних засобів для жінок, які мають дітей у віці до 14 років або дитину-інваліда.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати б годин.

Тривалість робочого часу скорочується на одну годину в нічний час. Нічним вважається час із 22 години вечора до 6 години ранку. Праця деяких категорій працівників, наприклад, вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, осіб, яким не виповнилося 18 років тощо, в нічний час заборонена. Робота інвалідів у нічний час допускається тільки за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Надурочні роботи, тобто роботи понад встановлену тривалість робочого часу, як правило, не допускаються

Але у виняткових випадках власник може застосовувати надурочні роботи:

• - при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

• - при проведенні громадсько-необхідних робіт із водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку;

• - при необхідності завершити роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов не могла бути закінчена у нормальний робочий час тощо.

До надурочних робіт забороняється залучати:

• - вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

• - осіб, яким не виповнилося 18 років тощо.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Неповний робочий час встановлюється не законодавством, а угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Така угода може бути досягнута під час працевлаштування на роботу чи в процесі виконання працівником трудових обов'язків. За неповного робочого дня можливе зменшення як тривалості робочого дня, так і кількості днів робочого тижня. Власник зобов'язаний встановити неповний робочий час на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину до 14 років, дитину-інваліда або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку. При неповному робочому часі оплата праці проводиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.

Для окремих категорій працівників за характером праці допускається відхилення від обумовленого режиму робочого часу, тому їх робочий час називається ненормованим.

1. Заробітна плата

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Існує дві форми оплати праці: грошова та натуральна. Основною є грошова форма, оскільки гроші відіграють роль загального еквівалента.

Натуральна форма заробітної плати використовується переважно як додаткова. Однак в умовах економічного спаду при відсутності готівкових грошей на багатьох підприємствах з працівниками розраховуються виробленою продукцією.

Стаття 23 Закону України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата працівників у межах України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на її території. За Конституцією України, як відомо, грошовою одиницею нашої держави є гривня, а тому заробітна плата повинна виплачуватись у гривнях.

Структура заробітної плати складається з наступних її видів (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»):

1. Основна заробітна плата. Це – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Сюди належать передбачені чинним законодавством доплати і надбавки до тарифних ставок та посадових окладів: за високу кваліфікаційну майстерність; за класність; за керівництво бригадами; персональні надбавки; за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливих завдань; за знання іноземної мови; за суміщення професій (посад); за розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт; за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах, роботу в багатозмінному, неперервному режимі виробництва, у нічний час та ін. До додаткової заробітної плати включаються також премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурної одиниці, економію матеріальних ресурсів та інші виплати, передбачені системою оплати праці.

2. Додаткова заробітна плата. Це – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До додаткової заробітної плати включаються також премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурної одиниці, економію матеріальних ресурсів та інші виплати, передбачені системою оплати праці.

3. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До них належать: оплата простоїв не з вини працівника; надбавки і доплати, які не передбачені законодавством; винагорода за підсумками роботи за рік; одноразові заохочення; матеріальна допомога; суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг; інші компенсаційні виплати.

Можна виділити дві форми оплати праці:

1. погодинна – оплата праці, яка залежить від кількості відпрацьованих годин і тарифної ставки (окладу) за одну годину;

2. відрядна – оплата праці, яка залежить від кількості виготовленої продукції, виконаних робіт чи наданих послуг.

Як відрядна, так і погодинна форми оплати праці мають декілька різновидів, які називають системами оплати праці:

Проста погодинна – розмір заробітної плати залежить від кількості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника.

Погодинно-преміальна – крім оплати за тарифом, передбачається виплата премії за досягнення високих кількісних і якісних показників. Застосовується з метою підвищення матеріальної зацікавленості працівників у результатах їхньої праці.

Пряма відрядна – це система, при застосуванні якої заробіток нараховується тільки за виконану роботу (виготовлену продукцію).

Відрядно-преміальна – це система, при якій крім заробітку за відрядними розцінками передбачено премії за перевиконання кіль¬кісних і якісних показників.

Відрядно-прогресивна – при цій системі, робота виконана в межах встановлених норм, оплачується за звичайними відрядними розцінками, а частина роботи, виконана понад норм, – за прогресивно-зростаючими розцінками і в залежності від проценту виконання норм.

Акордна – при цій системі, норма і розцінка для виконавця або групи виконавців встановлюється не за кожною окремою операцією, а на весь комплекс робіт.

Відрядна бригадна – це оплата, яку визначають шляхом множення розцінки за одиницю роботи на фактично виконаний обсяг робіт бригадою.