Кримінальна відповідальність, як різновид юридичної відповідальності, означає, що особа має бути відповідальною за свою поведінку, яка зумовлена вимогами кримінального закону. Отже, кримінально-правові норми зобов'язують особу поводити себе певним чином. Інакше кажучи, кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, покладений на неї кримінальним законом, не вчиняти злочинів.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Відповідно до частини 2 статті2 Кримінального кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненнізлочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вирокомсуду.

Кримінавльна відповідальність неповнолітніх

Покарання — захід примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, та полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Питання особливостей кримінальної відповідальності та кримінального покарання неповнолітніх виділено в окремий розділ ККУ. Таке рішення законодавця є цілком виправданим, оскільки це зумовлено специфікою психофізичного розвитку неповнолітніх, їхнього соціального та економічного стану, необхідністю встановлення ширшого, порівняно з тими, що використовується щодо дорослих, діапазону заходів, що можуть бути застосовані до неповнолітніх для їх виправлення в разі вчинення ними суспільно небезпечних діянь.

Кримінальний кодекс України виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності, починаючи від 14 років, за злочини, вчинені з необережності.

Розділ XV Загальної частини Кримінального кодексу України розглядає особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності за умови його виправлення без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, а саме:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передання неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг 15річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування завданих майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків із метою його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

До неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати 15 років. Кримінальний кодекс України визначає також додаткові покарання, які можуть бути застосовані до неповнолітніх:-штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Для тих, хто вперше вчинив нетяжкий злочин, може бути застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням. Призначене покарання відкладається на певний (іспитовий) визначений судом строк тривалістю від одного до двох років. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. В іншому

випадку неповнолітній, що вчинив злочин, направляється для відбування призначеного покарання. Вчинення злочину неповнолітнім визнається обставиною, яка пом'якшує покарання.

Необхідна самооборона. Крайня необхідність.

Необхідна оборона — дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони

Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини. Це означає, що всі інші особи не можуть перешкоджати громадянинові в законному здійсненні права на необхідну оборону. Іншими словами, кожний громадянин має право на необхідну оборону незалежно від можливості звернутися за допомогою до органів влади або службових осіб для відвернення чи припинення посягання

Крайня необхідність — це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена^.

Крайня необхідність — одна з обставин, що виключають злочинність діяння і, як наслідок, кримінальну відповідальність. По суті, вона становить собою зіткнення одного права з іншим, тоді як необхідна оборона — це зіткнення права з неправом.

Стан крайньої необхідності виникає за наявності двох елементів:

1. небезпека, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам;

Наприклад, недбале поводження зі зброєю, стихійні сили природи (повені, обвали, зсуви, зливи тощо), напади тварин та ін., погроза касиру з вимогою видачі грошей під загрозою убивства, порушення водієм правил дорожнього руху, що створило аварійну ситуацію.

2. відсутність реальної можливості усунути небезпеку, що загрожує, іншими засобами, ніж заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Домашне завдання:

1. Скласти опорний конспект.