Лисокінь Сергій

ЛИСОКІНЬ СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ народився 2 липня 1981 року у Шостці. Навчався у ЗОШ № 8, захоплювався футболом і відвідував спортивну секцію. Після здобуття середньої освіти вступив до Шосткинського медичного училища за спеціальністю «Фельдшер». Строкову службу (2000 – 2002) проходив у танкових військах (м. Десна). Після повернення з армії чоловік підписав контракт з місцевою військовою частиною  і приєднався до лав Національної Гвардії України. 

Після кількох років служби на посаді медпрацівника Сергій  Петрович обрав інший напрямок, який став його життєвим покликанням – кінологія. Він володів унікальним даром розуміти собак і «знаходити спільну мову», відшукувати особливий підхід навіть до норовливих тварин. За це чотирилапі віддячували йому довірою, ласкою та відмінними результатами дресировки. Спокійний і врівноважений, працьовитий і відповідальний, добрий і людяний – таким назавжди залишиться наш земляк у пам’яті бойових побратимів, родичів і друзів. За бездоганну взірцеву службу він був нагороджений численними Почесними грамотами, нагрудним знаком «Ветеран війни – Учасник бойових дій», медаллю «15 років сумлінної служби НГУ» та іншими відзнаками. За словами рідних, незвичайних хобі чоловік не мав, адже найбільшою розрадою та захопленням всього життя для нього була сім’я. Кохану дружину Наталю він знав ще з юності, мріяв прожити разом усе життя та йти по стежках долі рука-в-руку. Любов’ю та турботою оточив і своїх донечок Анну та Вікторію, називав їх «татові мурлики». 

З перших днів повномасштабної російсько-української війни Сергій Петрович був на захисті рідної землі, боронив батьківщину на Чернігівському напрямку. Як би не було важко, він завжди переконував інших не схиляти голову перед труднощами. У вільні хвилини мріяв про жадану Перемогу… Як добудує затишний дім, де за щедрим столом збереться вся велика родина – його батьки, дружина, донечки та майбутні внуки…

Востаннє наш земляк спілкувався з рідними того ж дня (20 травня), коли сталася трагедія. Як завжди, переживав за інших – намагався передбачити найменшу дрібничку, щоб зробити їх життя кращим. Минуло кілька годин, і родина Лисокінь назавжди втратила свою опору – батька, чоловіка, сина… Колись, задовго до чорного дня, Сергій попросив поховати його на Менжинському кладовищі, недалеко від якого знаходиться будинок родини. Тепер з небес він буде оберігати дорогих людей і молитися за Божу підтримку рідних…

Вічна слава і вічна вдячність Герою!

Глибокі співчуття всім, для кого смерть Сергія Петровича стала болючою втратою…