Ляшок Мирослав

Мирослав Ляшок народився 11 лютого 1991 року на ювілей свого батька. Дитинство хлопчика пройшло у нашому місті. Змалечку виявився козацький характер – хлопчик ріс жвавим, веселим і непосидючим. Мирослав навчася у Шосткинській школі № 2, потім – у школі №5. Одним з найулюбленіших видів відпочинку була рибалка, у якій він досяг значних успіхів. Будь-якій справі він віддавався сповна, захоплюючись і не лінуючись. Так, маленькі перші карасики поступово змінилися солідними рибинами, а замість простенької вудки юнак рибалив сучасним спінінгом. Іншим захопленням Мирослава була гра на гітарі, він закінчив музичну школу та грав у складі аматорської рок-групи.

 Паралельно з навчанням у вищому професійному училищі (за спеціальністю обліковець з реєстрації бухгалтерських даних) юнак заочно здобував освіту на юридичному факультеті Сумського держуніверситету. На відміну від багатьох, хлопець мріяв про службу в армії та наполегливо готувався до цього. Заняття силовими видами спорту, пробіжки, стрибки з парашутом – ці та інші активності зміцнили тіло і дух. Мирослав ріс у дружній родині справжніх патріотів, з дитинства цікавився національно-визвольним рухом українців, розмірковував над роллю окремої людини у вирі історії.

Пізніше він скаже: «Мій шлях – це шлях боротьби. Перший пункт декалогу українського націоналіста: «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї.».

 Армійську строкову службу Мирослав Ляшок проходив у Житомирі, у складі 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.

Після повернення з армії юнак вступив до Сумського державного університету. З початком буремних подій 2014 на Майдані батько Мирослава Віталій вирушив до Києва, а син залишився у Шостці – терміново збирати групи для ротації. Тоді і відбулося знайомство з Іваном Євдокименком, яке переросло у міцну дружбу та душевне братерство. Коли ситуація на Майдані досягла кульмінації, юнак терміново поїхав до столиці та приєднався до руху народного спротиву. Психологічна напруга, холод, сутички з поліцією – таким запам’яталися ці дні справжнім патріотам. В цьому ж, 2014 році, обидва юнака записалися добровольцями та стали на захист Батьківщини в складі Збройних Сил України. У червні 2014 року Мирослав був зарахований, на той час, в батальйон спеціального призначення «Азов»…

 Побував в найгарячіших точках фронту, брав участь у Павлопіль-Широкинській наступальній операції, захищав Маріуполь, Мар’їнку, Іловайськ, за що мав нагороди. Саме в той час Мирослав підняв державний прапор з написом – «ШОСТКА» на Сході, під кулями рашистів у Широкиному Донецької області, потрапивши на центральні ТВ канали. Молодий юнак став яскравим символом незламності українців, їх волі до перемоги та віри.

 Після повернення з фронту Мирослав продовжив здобуття вищої освіти, а також починає активно займатися суспільно-політичною діяльністю. Започатковує та очолює громадське об’єднання учасників АТО та бойових дій «Братерство», входить до складу ініціативної групи по перейменуванню об’єктів топоніміки, допомагає у створенні Меморіалу захисників України. Часто зустрічається з молоддю, передаючи кожному свою любов і повагу до козацьких традицій та України. Був одним із засновників і організаторів національно патріотичного, вишкільного табору ім. Івана Євдокименка, який героїчно загинув при обороні Донецького аеропорту.

 Під час навчання в інституті Мирослав зустрів кохання свого життя – дівчину Юлію, яка стала його натхненням. Пара багато подорожувала Шосткинщиною та Україною, підкорила Говерлу, обожнювала походи та сплави на плотах. У 2018 році чоловік закінчив Сумський державний університет за спеціальністю економіст, отримавши ступінь магістра. У 2020 році його було обрано депутатом Шосткинської районної ради та головою депутатської фракції. В його характері неймовірним чином поєднувалась ніжність і мужність, надійність і шляхетний авантюризм, турботливість і принциповість.

 З перших годин повномасштабного вторгнення рашистів Мирослав Ляшок став на захист рідної землі, у складі 153-го батальйону тероборони. Мирослав боронив спочатку Сумщину, а потім – схід України. Під час боїв за місто-фортецю Бахмут отримав поранення. Після реабілітації повернувся на фронт у складі легендарного «Азову».

 На той час це був один з гарячиших напрямків - Серебрянське лісництво. Під час боїв на тих позиціях , Мирослав проявив себе, як мужній, сміливий та досвідчений воїн. За свої рішучі дії користувався повагою побратимів та командирів. Був представлений до нагороди –«Золотий хрест», але не встиг її отримати. Нагороду вручили родині Мирослава представники бригади «Азов».

 21 жовтня командир відділення взводу спецпризначення, сержант Мирослав Ляшок отримав тяжкі поранення під час виконання бойових завдань по захисту України. Через два дні Героя не стало…

 Через 9 днів після загибелі у Мирослава народився син, якого назвали Вогнедар. Це було спільне рішення Мирослава і його дружини Юлії, і це були останні слова Мирослава.

За особисту мужність і героїзм Мирослав Ляшок був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.