Мороз Сергій

 У вересні командиру штурмового відділення Сергію Морозу , позивний «Мороз», було б 47…

 Він народився 30.09.1976 року в м.Шостці, що на Сумщині. Героя виховали дідусь з бабусею. Навчався в Шосткинській загальноосвітній школі №4, потім здобував освіту в ПТУ-19. З 2005 року успішно займався підприємницькою діяльністю – мав веломагазин «Крути педалі» та сервісний центр. Мріяв, щоб рідне місто було спортивним та здоровим. Також працював далекобійником, їздив Європою. Займався спортом і волонтерством, багато читав і навчався.

   З початком повномасштабного вторгнення, про яке дізнався від дружини, чоловік повернувся з роботи за кордоном, бо вирішив, як говорить Євгенія, "бути там, де це життєво необхідно". Сергій  відразу почав шукати можливості потрапити до війська. Поки він очікував на дзвінок із військкомата, волонтерив на Київщині та Чернігівщині ( керував колоною автомобілів, які доставляли в постійно бомбардований Чернігів гуманітарну допомогу; вивозив жінок з дітьми з-під обстрілів; і навіть коли була можливість евакуюватися з блокади, відмовився, залишився допомагати, очолив забезпечення блокадного Чернігова їжею, медикаментами, яких потребували люди в підвалах і сховищах). Повернувшись у червні 2022 р. із дружиною та донькою на Сумщину, він приймає  тверде рішення - служити Батьківщині, служити людям, стає добровольцем і проходить навчання на тренувальній базі АТЕК "АЗОВ". У вересні 2022 р.  поповнив лави 3-ої окремої штурмової бригади ЗСУ. Обіймав посаду командира взводу й командира машини. За успішне виконання бойових завдань був нагороджений відзнакою Головнокомандуючого ЗСУ «Золотий хрест».

«Мій чоловік був там, де важко. Бажання встигнути допомогти було в пріоритеті. Його слова: «Всередині мене відчуття, що я там, де потрібен, бо моя родина набагато більша, моя родина – це Україна! Я зустрів людей, в очах яких бачив те ж саме, що відчував всередині себе! Ти оглядаєшся навкруги і розумієш, що ось вона – справжня велика українська родина. Пишаюсь, що я українець!» Врятував життя багатьох людей, зберіг життя побратимам, яких евакуював із замінованого поля бою під щільним вогнем окупантів, ризикуючи власним», – розповіла дружина загиблого.

21 серпня 2023 р. прийняв свій останній бій біля нп Андріївки, після якого, будучи важко пораненим, вижив, щоб подати приклад іншим, але 24. 08.2023 р. Героя не стало: від тяжкого поранення зупинилося серце. Незламним і усміхненим пішов він із життя. Поховали Героя на Алеї Слави Лук‘янівського кладовища у Києві. На честь Сергія Мороза названо штурмовий взвод 3 ОШБр "FROST".

У воїна залишилися дружина Євгенія, донька Діана та син Микита.

Відважний Герой назавжди залишиться у наших серцях і пам’яті.