Тема. Антуан де Сент-Екзюпері та його твір «Маленький принц» (2 уроки)

Мета уроку: знайомство зі сторінками біо­графії французького письменника; ана­ліз казки «Маленький принц»; опра­цювання моральних уроків казки та її алегорій.

Обладнання: текст повісті, ілюстрації.

Тип уроку: комбінований.

Форма роботи: групова.

ХІД УРОКУ

Питання до розділу 11

• Хто стає наступним у подорожі принца?

• Який урок цього розділу? («Честолюбні люди не чують нічого, крім похвали»)

Питання до розділу 12

• Хто жив на наступній планеті?

• Для чого п'є?

Питання до розділу 13

• Чим займається ділова людина? (Рахує зірки)

• Який урок цього розділу? («Зіркам від тебе ніякої користі»)

Питання до розділу 14

• Хто жив на п'ятій планеті?

• Чому він увесь час запалює та гасить ліхтар?

• Чим сподобався ліхтарник Маленькому принцу? (Що виконує свій обов'язок)

• Який урок цього розділу? («Тільки він не здається мені смішним, мабуть, тому, що не думає про себе»)

• Чому Маленький принц залишає кож­ну з планет? (Маленький принц не знахо­дить на цих планетах те, що шукає)

Питання до розділу 16

• Прочитайте характеристику, яку дає ав­тор планеті Земля.

• Чому саме так характеризує її автор? (Це планета дорослих)

Питання до розділу 20

• Що вразило Маленького принца в саду з трояндами?

• Чому він відчув себе дуже нещасним? (Його кохана — не єдина у світі)

• Про кого він думає біля саду? {«їй було б дуже прикро»Який урок цього розділу? («Я думав, що маю таке багатство — єдину у світі квітку»)

Питання до розділу 21

• 3 ким познайомився Маленький принц у цьому розділі?

• Як Лис пояснює, що означає «приручи­ти»?

• Маленький принц іде. Що виграв Лис від цієї дружби?

• Який секрет Лиса, а для читача — мо­ральний урок? («Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима не поба­чиш»)

• У цьому розділі є ще два уроки. Знайдіть їх. («Узнати можна тільки те, що приручив», «Ти завжди береш на себе відповідальність за того, кого приручив»)

Питання до розділів 22—24

• Кого зустрів Маленький принц у розділі 22?

• Який урок цього розділу? («Люди завжди невдоволені тим, де вони живуть»)

• Кого Маленький принц зустрів у розді­лі 23?

• Що в цьому розділі мав на увазі автор? (Це сатира на безглузду економію: еко­номимо не те)

• Чому оповідач і Маленький принц ви­рушають у путь? (Їх мучить спрага)

• Який урок надається в цьому розділі? («Пустеля гарна тим, що в ній десь кри­ються джерела»)

• Що це означає? (Внутрішнє, сутність більш приваблює, ніж: зовнішнє: «Те, що я бачу, це тільки оболонка. Найголовні­шого очима не побачиш»)

Питання до розділів 25—26

• Як Маленький принц пояснює, чому люди нещасливі?

• Чому Маленький принц вирішив зали­шити Землю? (1) Не знайшов там те, що шукав: розуміння; 2) відчував відпо­відальність за свою троянду)

• Як Маленький принц вирішив залиши­ти Землю?

• Що він залишає оповідачу на згадку? (Свій сміх)

• Який урок цього розділу? («Люди ма­ють свої зірки, які перестають бути зви­чайними зорями»)

• Як це розуміти? (Вони незвичайні, бо там щось дороге серцю людини: «бачить тільки серце»)

III. Висновки з аналізу твору

• Чого навчився, що зрозумів Маленький принц на Землі?

• Який настрій казки?

• Чому вона сумна? (Автор, як і Малень­кий принц, самотній серед людей)

• У цій казці багато алегорій. Які образи, на вашу думку, є алегоричними?

• Яке значення в казці мають алегоричні образи Лиса, Троянди, Змії? (Лис — самотній, що мріє про вірну дружбу; Троянда — вередлива особа, що до пори не вміє цінувати любов; Змія-символ безвихідного кінця)

• Що означає вода, яку герої шукають у пустелі? («Жива вода», вода мудрості, пізнання) ,

Учитель. Ви побачили, що, фактично, кожен розділ казки має свій філософський зміст, своє повчання, свої уроки. Ці уроки можна розподілити на такі види:

1) побутові;

2) філософські.

IV. Перевірка таблиці, складеної вчителем з учнями під час уроку

Моральні уроки казки «Маленький принц»

V. Підбиття підсумків уроку

Учитель. Казка закінчується сумно, про­те вона лишає не тільки сум, а й прагнення до світлого, красивого, щоб у «дорослих» людей, у буденній метушні, дріб'язкових клопотах не відмирали щедрість і щирість душі, не згасло чисте бачення світу, не при­туплялося почуття відповідальності за тих, кого ми «приручаємо».

Запитання та завдання:

1. Які проблеми розглядаються в казці? Поясніть кожну з них.

2. Розкажіть про Маленького принца. Чи схожий він на звичайних людей?

3. У чому на планеті Земля розчаровуєть­ся Маленький принц?

4. Яку роль відіграють образи льотчика та Мудрого Лиса?

5. Чи є в казці відповідь на питання — в чому сенс життя людини?

6. Як ви розумієте вислови з казки: «При­брався сам уранці — ретельно прибери і свою планету».

«Від кожного треба вимагати тільки те, що він може зробити».

«Основою влади має бути передусім розум».

«Себе судити набагато важче, ніж інших».

«Пихаті люди не чують нічого, крім по­хвали».

«...Добре бачить тільки серце. Найголовні­шого очима не побачиш».

«Ми назавжди беремо на себе відповідаль­ність за тих, кого приручили».

7. Які біблійні мотиви звучать у цьому творі?

8. Які образи з казки можна вважати сим­волами? (Троянду, Баобаб, Змія і т. д.). Поясність їх.

Додаток

Група №1

Політ перший. Життя

- Його звали Антуан Жан-Батіст Марі Роже де Сент-Екзюпері. В дитинстві — просто Тоніо. Коли виріс, товариші називали його з любов'ю Сент-Екс, викинувши з прізвища всі ознаки аристократичного походження.

— А походив Антуан зі старовинного граф­ського роду, який згадується в історичних хроніках ще XIII століття. Правда, в той час, коли Тоніо народився (червень 1900 р.), його батько був звичайним службовцем — стра­ховим інспектором у Ліоні. Через чотири роки він помер, залишивши п'ятеро дітей, серед яких Тоніо був третій. Але сім'я не знала злиднів — удова жила з дітьми спер­шу в маєтку своєї матері, потім — у багатої тітки. Дитинство Антуана минало серед зе­лені тінявих парків і ясних галявин, у сті­нах старовинних замків.

— Світ його захоплень був широкий. Хло­пець ріс в атмосфері затишку, доброзичли­вості, його нахили вільно розвивались, про­те жоден з них поки що не вирізнявся серед інших. Енергійний і пустотливий, фантазер і задирака, а водночас дуже сором'язливий і вразливий, вимогливий, але не вередли­вий, мрійник і завзятий суперечник — та­ким був малий Тоніо.

— У школі задумливого хлопчика, який любив дивитись на небо, називали луна­тиком. Антуан сердився, кидався з кулака­ми на своїх кривдників, і, коли вчителі ви­ставляли оцінки за дисципліну, в його табелі часто з'являвся найнижчий бал. Та й із на­вчанням у Тоніо не все було гаразд. Він мав чудові успіхи з математики, латини, фран­цузької словесності, але відставав з історії,

географії, природничої історії.

— Словом, Екзюпері не був вундеркіндом. А родичі — дядьки, тітки, бабусі — вважа­ли, що Антуан та його брат Франсуа рос­туть просто шалапутами і нічого з них не вийде.

— Антуан так само, як і його брат, виявив­ся зовсім не пристосованим до життя. До­велося матері, взявши на себе непосильні витрати, направити хлопців до Швейцарії, в колеж, де навчались діти заможних бать­ків, які ні в чому не знали відмови.

— Закінчивши колеж (за три роки Антуан здобув тут досить широку гуманітарну осві­ту і ґрунтовні знання з точних та природ­ничих наук), Екзюпері їде в Париж, маю­чи намір продовжувати навчання.

— Невдовзі він стає студентом Академії мис­тецтв, вивчає архітектуру — йому хочеться поєднати любов до мистецтва із захоплен­ням технікою. Але впевненості, що вибір зроблено правильно, у нього нема. Анту­ан ходить на лекції, багато читає, а про­те, в душі його поступово зростає невдо­волення.

— Двадцятилітній Екзюпері вже прагнув життя змістовнішого, наповненого цікавою і корисною діяльністю, яка б захоплювала його. В середовищі аристократичних нероб він не міг досягти цього. І юнак наважується на рішучий крок. Провчившись майже пів­тора року, він кидає академію, добровільно йде в армію — записується у винищуваль­ну авіацію і виїздить з Парижа.

— Цей вибір і визначив долю Сент-Екзю­пері. У двадцять один рік Антуан знайшов свій шлях. Та сплило ще багато часу, доки він знайшов на тому шляху себе.

— Рядовий Сент-Екзюпері — трохи незграб­ний, смішний, у куценькій курточці, з ко­ротких рукавів якої стирчали його великі руки, у штанях гармошкою і важких чере­виках - вражав начальників витонченістю розуму і внутрішньою незалежністю.

— Авіація назавжди входить у життя Сент-Екзюпері. Незабаром Антуан дістає права цивільного льотчика, трохи згодом — вій­ськового, закінчує офіцерські курси, і восени 1922 року він уже молодший лейтенант.

— Закінчивши курс вищого пілотажу, Ек­зюпері дістає посаду технічного директора французької авіакомпанії. Та ця служба його не захоплює, а необхідність командувати своїми товаришами просто гнітить. «Єди­на моя втіха — польоти», — пише він. Його невтомно вабить літак, але так само вабить і перо — письменницька праця.

— На початку 1938 року він вирушає в по­літ Нью-Йорк — Вогняна Земля. У Гватема­лі його літак розбивається. Після цієї ава­рії Екзюпері ледве вижив: сильний струс мозку, численні переломи кісток, ліва рука була така покалічена, що вже ніколи біль­ше не могла діяти нормально... Цілий тиж­день лежав непритомний, минуло чимало часу, нарешті життя почало повільно вер­татись до нього.

— І тепер, вирвавшись із пазурів смерті, ще в лікарні в Нью-Йорку, куди його привезли після аварії, він починає писати книгу. Пише у шпиталі, пише на пароплаві, повертаю­чись на батьківщину, пише в кафе...

Група №2

Політ другий. «Планета людей»

Написаний цей твір у 1939 році. Сент-Екзюпері мав на меті створити роман солі­дарності. Але головний зміст — роздуми про людську природу. «Планета людей» — це органічне поєднання документальнос­ті й художньої майстерності. Роман має два плани:

• розповідь письменника про конкретні події із життя людей;

• філософські роздуми автора про най­важливіші проблеми буття.

На відміну від перших книжок Екзюпері, у «Планеті людей» нема ні сюжету, ні ви­гаданих героїв. Автор розповідає про себе, про події, учасником яких він був, про лю­дей, з якими йому доводилось зустрічатись; ці люди виступають під своїми іменами. Із розрізнених епізодів письменник створює хвилюючу цілісну картину, перейняту його роздумами, почуттями, прагненнями.

Які проблеми порушуються в романі? Як вони розкриваються?

Проблема моральності

Людина на землі мимохіть перетворюєть­ся на звичайного обивателя. Але Екзюпері співчуває їй. Він мріє про розкриття люд­ського духу.

«Щоб виявити сутність людини, треба хоч на мить забути про чвари, бо всяка віра впро­ваджує цілий коран непохитних істин, які породжують фанатизм. Можна поділяти людей на правих і лівих, на горбатих і не-горбатих, на фашистів і демократів, і ні­який поділ не можна спростувати».

«Навіщо сперечатись про ідеологію? Будь-яку ідеологію можна підтвердити доказами, і всі вони суперечать один одному, а від та­ких суперечок зникає всяка надія на поря­тунок людей. А люди навколо нас і скрізь прагнуть до того ж самого».

«Усі люди відчувають — хто невиразно, а хто ясніше — потребу пробудитись до життя».

«Бути людиною — це якраз і означає відпо­відати за все. Горіти із сорому за злидні, хоч вони, здавалося б, і не належать тобі. Пи­шатися перемогою, яку здобули твої това­риші. І відчувати, що, кладучи свій камінь, ти допомагаєш будувати світ».

Проблема цінності життя

Головна цінність — саме життя. Але вища цінність — дружба і товариськість, повсяк­денна мужність.

«У світі, який став пустелею, ми прагнемо знайти товаришів: смак хліба, поділеного з товаришами, — це те, задля чого ми ладні прийняти війну. Але для того, щоб відчути тепле плече сусіда по дорозі до однієї і тієї самої мети, воювати нема потреби».

«Чого нам ненавидіти одне одного? Ми всі заодно, нас несе та сама планета, ми — екі­паж одного корабля, добре, коли різні ци­вілізації сперечаються в ім'я чогось нового, кращого, і страшно, коли вони пожирають одна одну. Щоб звільнити нас, досить допо­могти нам зрозуміти мету, до якої ми йде­мо, зв'язані між собою, тож треба шукати таку мету, яка об'єднує всіх».

«Ми дихаємо на повні груди тільки тоді, коли нас і наших братів зв'язує спільна мета, і тільки тоді з досвіду бачимо, що лю­бити — це не означає дивитись одне на од­ного, це означає дивитись разом в одному напрямі. Товариші — це тільки ті, що з'єд­нані в одній зв'язці, мов альпіністи, підні­маються на ту саму вершину і в тому схо­дженні знаходять один одного».

Проблема життя і смерті

Письменник філософськи мудро підходить до цього питання.

Смерть — це природний процес. Людина звільняється від своєї оболонки, але дух її продовжує жити.

«Добре, коли людина вмирає своєю смертю...»

«У селянській родині людина вмирає тільки наполовину. Приходить пора, і життя лопа­ється, як стручок, вивільняючи зерна».

«Боляче, правда, але така проста і природна картина: залишаючи на своєму шляху одну по одній ці прекрасні оболонки сивих тру­дарів, увесь час оновлюючись, рід прямує до якоїсь своєї істини. Ось чому того вечора у похоронному дзвоні, що плив над малень­ким селом, мені почулася не розлука, а за­тамована тиха радість. Дзвін, що прослав­ляв тим самим звуком і похорон, і хрестини, знову сповідав про зміну поколінь».

Проблема призначення людини

Знову й знову протягом усього роману гово­рить Екзюпері про відповідальність людини за весь світ. її високе призначення — допо­могти всім людям розкрити себе, отримати внутрішню свободу.

«Як розвивати в собі оту внутрішню свобо­ду? Людина сповнена суперечностей, це ві­домо. Одному дається певний шматок хлі­ба, щоб ніщо не заважало йому творити, а він засинає; завойовник, здобувши пе­ремогу, стає легкодухим; щедрий, коли він багатіє, перетворюється на скнару. Навіщо нам політичні вчення, котрі обіцяють роз­квіт людини, якщо ми не знаємо заздале­гідь, яку саме людину вони виростять? Кого вони породять? Ми ж не худоба для відго­дівлі, і коли з'являється один бідний Пас­каль, це куди важливіше, ніж народження кількох благополучних нікчем».

«Тільки усвідомивши свою, хай навіть зовсім непомітну роль, ми будемо щасливі. Тіль­ки тоді ми зможемо спокійно жити і спо­кійно вмирати, бо те, що дає сенс життю, дає сенс і смерті».

«Людина пізнає себе, долаючи перешкоди».

«Треба подати одне одному звістку. Треба гукнути до тих вогників, що горять, розкида­ні по рівнині,— може, які й відгукнуться». Треба пробудити людину, вирвати її з тюр­ми міщанського благополуччя, повернути їй дух творення, дати відчути радість віль­ної праці і розкіш людського спілкуван­ня — така думка проходить від першої і до останньої сторінки твору. Дух творення, цей живодайний символ діяння, робить люди­ну людиною. Людина дихає на повні гру­ди тільки тоді, коли вона зв'язана зі свої­ми побратимами і в них спільна мета, бо всі вони — одна велика родина, екіпаж одного корабля — планети Земля.

Робітники друкарні, що випускала «Планету людей», були так схвильовані твором і так вдячні авторові, що виготовили і подарува­ли йому спеціальний примірник книжки, надрукований на авіаційному полотні.

Написана і видана напередодні Другої сві­тової війни, «Планета людей» прозвучала як утвердження людини, як гімн її розумові, волі, могутньому і світлому духові творення на противагу темній силі нищення

Серце сприймає стосунки між дорослими людьми як безглуздя, але пояснити, чому в житті складається так, що це безглуздя бере гору над людиною, воно не може. Це мав би пояснити розум, тут треба було б го­ворити про соціальні взаємовідносини лю­дей, але автор їх обминає, його цікавлять тільки моральні стосунки.

Маленький принц уособлює в казці люд­ські якості, які надають зміст людсько­му життю. У нього добре серце, розумний погляд на світ. Малюк працелюбний, стій­кий у своїх симпатіях. У нього немає агре­сивних чи жадібних устремлінь. Він ще не зіпсований світом ділків та честолюбців. Він — ідеал, романтична мрія, яка ще не загинула у світі. І світ багатий саме завдя­ки їй. Час від часу мрія оволодіває людь­ми. І тоді знову з'являється на нашій пла­неті Маленький принц.

У фіналі казки з'являється мотив смерті. До цієї теми Екзюпері підійшов зі своєї точки зору. Смерть неминуча, розмірковує Ма­ленький принц. Та чи можна вважати, що смерть позбавляє життя змісту? Малень­кий принц так не думає. Він змушує люди­ну примиритися з неминучістю смерті й за­певняє, що інакше ніяк не повернутись на свою планету.

Група №4

Політ четвертий. Останній

30 липня 1944 року Сент-Екзюпері вилетів у свій останній політ. Цього разу він мав ле­тіти над місцями, де минуло його дитинство. Він прийшов на аеродром, коли ще тільки сходило сонце. Друзі допомогли йому одяг­ти важкий комбінезон і влізти в маленьку кабіну. Екзюпері, всміхаючись, помахав їм рукою і ввімкнув мотор...

Настав час повернення. Льотчики, механі­ки збираються на льотному полі. У тривож­ному чеканні минають хвилини... півгоди­ни... година... півтори. В машині Екзюпері більше нема пального. Виклики по радіо лишились без відповіді. Розшуки за допо­могою радарів нічого не дали.

Але друзі все ще сподівались, може, він десь приземлився, адже у нього великий досвід — 7 тисяч льотних годин. Він стільки разів чу­дом рятувався від неминучої смерті!

Чуда не сталося.

Маленький принц зник, лишивши людям свої печалі й водночас скарби своєї душі.