« ЖИВ ТАКИЙ ПОЕТ ― ФЕДЕРІКО ГАРСІА ЛОРКА...»

ТЕМА: Життєвий і творчий шлях Ф.Г. Лорки. Основні риси поетики

МЕТА: оглядово ознайомитись з життям і творчістю поета; проникнутись колоритом Іспанії та чарівним словом Лорки; дати характеристику основним рисам творчості поета; продовжувати розвивати навички виразного читання; розвивати творчі здібності учнів; виховувати естетичні смаки і любов до поезії.

ОБЛАДНАННЯ: портрет поета, збірка віршів «Федеріко Гарсіа Лорка. Лірика»; ілюстрації до поезій; картки-інформатори; портрет С. Далі, репродукції картин художника; реферати учнів; предмети іспанської культури; музичні записи.

ТИП УРОКУ: групова робота

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ: літературно-музична композиція (театр поезії)

ХІД УРОКУ

Я хочу бути поетом

від голови до ніг, народженим поезією

і загиблим від поезії...

Ф.Г. Лорка

Він ввібрав у себе всі літа Іспанії,

увесь цвіт народного таланту

П. Неруда

І. Організаційний момент. Введення в атмосферу іспанської поезії

1. Звучить іспанська музика. На її фоні слово вчителя.

Щоб зрозуміти поезію Лорки, ми повинні проникнутись колоритом Іспанії, цієї дивовижної країни, з її жагучими пристрасними іспанцями, у яких існує закон кровної помсти за скривджену честь. Іспанія ― це країна, де панує корида з її хоробрим тореадором, країна ― жагучого стилю фламенко; це там, де Кармен виконує свій пристрасний танець; там, де поруч ходить любов і ненависть, життя і смерть, червоне і чорне.

2. На фоні музики учениця читає напам’ять вірш Ф.Г. Лорки «Гітара» .

ІІ. Основна частина уроку

1.Оголошення теми, мети уроку.

Питання, на які готувала відповідь кожна група.

Група №1

1. Дитинство Ф.Г. Лорки

2. Чим захоплювався, що цікавило хлопчика?

Група №2

1. Навчання в Гранадському університеті

1. Студентська Резиденція

2. Захоплення поезією

Група №3

1. Збірка «Книга віршів»

2. Книга «Вірші про канте хондо»

3. Іспанія напередодні перевороту

Група №4

1. Збірка «Циганський романсеро»

2. Драматургія Лорки

3. Трагічна смерть поета

Група №5

1. Корені таланту поєта

2. Визначальні риси поетики та естетики

3. Провідні теми творчості

4. Жанрове розмаїття

5. Художні прийом

2.Групова робота учнів.

o У ході розповіді ІІ-ї групи звучить повідомлення про Сальвадора Далі, демонструється репродукції його картин.

o У ході виступу ІІІ групи вчитель виразно читає романс Ф.Г. Лорки «Неверная жена».

o ІV група показує інсценований уривок із п’єси Ф.Г. Лорки «Криваве весілля».

o V група після виразного читання напам’ять вірша Ф.Г. Лорки «Танець» демонструють іспанський танець.

3. Творче завдання для кожної групи.

Вчитель говорить про те, що підсумком уроку буде створення «Літературного етюду» про творчість Ф.Г. Лорки. Для цього кожна група виконає завдання (роздаються завдання).

Група №1

Написати Ф.Г. Лорці лист, у якому висловити свої роздуми про його творчість.

Група №2

Скласти міні-тест про творчість Ф.Г. Лорки.

Група №3

Скласти міні-діалог з поетом про його життєвий і творчий шлях.

Група №4

Скласти вірш-враження від творчості Ф.Г. Лорки.

Група №5

Намалювати етюд до життя, творчості Ф.Г. Лорки.

ІІІ. Підсумки уроку

Питання: У чому Лорка бачив сенс свого життя?

ІV. Домашнє завдання

Написати твір-мініатюру «Як заридала моя гітара ...».

Орієнтовний матеріал для виступу творчих груп

І група

Прелюдія

Хоч минаються тополі,

Та сліди по собі світять.

Хоч минаються тополі,

залишають людям вітер.

По річках у плинь пускають

відгомони, срібні свідки.

Налетіли світляки

в мої згадки хтозна-звідки.

Поміж пальців дрібним дрібно

проростає серця квітка.

Переклад М. Лукаша

Ці чудові рядки належать одному з найкращих іспанських поетів ХХ століття ― Федеріко Гарсіа Лорці, палкому патріоту, з дитинства закоханому в свою рідну Андалузію.

Селище Фуете Вакерос (джерело пастуха) поблизу Гранади. В пекельний червневий день (5 червня) в родині заможного орендаря Федеріко Гарсіа і шкільної учительки Вісенти Лорки народився син Федеріко. З дитинства хлопчик жив у вигаданому ним казковому світі, багата уява малювала Федеріко добрих фей, «які живуть в полях і оливкових дібровах, літають у повітрі і вільно проходять крізь стіни», домового, маленького ― завбільшки з апельсин ― бісеняти ...

Мати частенько грала на піаніно. Від звуків, що линули із «блискучої чорної скриньки», робилось то тривожно, то весело. В сім’ї Федеріко любили пісні. Багатьох з них хлопчик навчився від матері, няні. Але найбільше йому подобались ті, що чув від батька. Щоразу, коли в домі ввечері збирались сусіди, родичі, Федеріко з нетерпінням чекав на найщасливішу хвилину, коли «напівзаплющивши очі, закинувши голову» батько починав співати «невпізнаним голосом».

Незабаром сім’я переїде із Фуете Вакероса в Аскеросу. Цього вимагали справи батька. Це селище нічим не відрізнялося від Джерела Пастуха, тільки важко звикав до нового місця Федеріко, а своєю батьківщиною завжди вважав Фуете Вакерос. В Аскеросі народились його брат Франсіско і сестри Кончіта і Ісамбеліта.

В Аскеросі відбулася перша зустріч із театром. Це був театр ляльок. Трупа бродячих акторів давала виставу. Федеріко сидів у першому ряду і навіть боявся сміятись, щоб не пропустити чого-небудь, про себе звертаючись до Бога з пристрасним проханням продовжити це щастя. А назавтра Федеріко вже в себе на подвір’ї влаштував щось подібне до театру, в якому давав вистави. Федеріко був дуже доброю дитиною. Любив грати у вигадану ним самим гру: малював будиночок і розміщував в ньому себе і всіх тих, кого любив, за кого дуже боявся. У школі Федеріко бешкетником не був, але і старанності не проявляв. Сидів на уроках з відсутнім виглядом. Дружба вчителя й учня почалася з «Дон Кіхота». Родрігес Еспіноса розповідав і про інші книжки. «Кожна з них була такою країною, звідки повернувся вчитель-мандрівник, під кожною палітуркою приховувалися двері в чудовий світ, і при думці про пригоди, що очікували його в цьому світі, у Федеріко дух захоплювало». У відповідь він ділився з учителем своїми секретами ... Наприклад, про тополі, що знаходились поблизу будинку сеньйора Гарсіа. Там стояло одне старе дерево, оточене молодими тополинками, ― точнісінько дідусь зі своїми онуками.

У 1909 році сім’я переїжджає до Гранади.

Чую із кімнати

журкіт водограю.

А промінчик сонця

й навіть винограду

у моєму серці

вказують на рану.

У серпневім небі

пропливають хмари.

Марю, що не марю

у тім винограді

Там батько влаштував його у церковну школу Святого серця Ісусова.

«Перес Гальдос, Гюго, а там і заборонений Мопассан скрасили йому немало годин шкільного життяю Він навчився давати відсіч зухвальцям, відвоти душу, малюючи карикатуру на вчителів і товаришів». Окрім навчання в школі, брав уроки музики у Антоніо Сегури, учня великого Верді. «Музика захоплювала Федеріко все сильніше. Вночі йому снились дивовижні сни ― із самих звуків, а коли він просинався, якась частка його єства продовжувала спати наяву і бачити ― ні, чути сон, слухати музику, що лунала десь всередині».

ІІ група

Час минав. Федеріко виповнилось 16 років. Пора було обирати професію. На думку батька, «музика, звичайно, прекрасна річ, але не заняття для статечного чоловіка». Федеріко вступає до Гранадського університету на факультет літератури та філософії. Але музикою продовжував займатися. В університеті вступає до студенського клубу, де обговорювались питання літератури, живопису, музики («Клуб гульвіс»), починає писати вірші. В них відчувається наслідування відомим поетам.

«Але вибір було зроблено ... Слово ― ось чим він переможе смерть, ось у що перетвориться, ось ключ, яким відімкне цілий світ, замкнений в ньому ...» Віршувати вчився в Хіменеса важко було, хотілося кинути вірші назавжди, але не міг. Прекрасно читав чужі поезії ... спокійно, чітко, але так, щоб донести кожне слово, кожну паузу». Свої вірші читати соромився, через це читав, видаючи їх за чужі. Але друзі розгадали його таємницю.

Згодом Федеріко переїхав до Мадриду в Студентську резиденцію. Там продовжував заняття, а ще ― зустрічався з письменниками, художниками, музикантами.

Що являла собою Студентська резиденція? Ось як пише про цей незвичайний навчальний заклад у своїх спогадах Луї Бунюель, друг Лорки, всесвітньо відомий кінорежисер: «На чолі Резиденції стояла людина великої культури, виходець із Малаги, дон Альберто Хіменес. Тут можна було вивчати будь-які дисципліни. Резиденція мала лекційні зали, п’ять лабораторій, бібліотеку та спортивні споруди. Навчатися можна було скільки завгодно і, якщо з’явиться бажання, змінювати спеціальність».

Резиденція допомогла розвинутись та окріпнути талантам поетів Лорки та Альберті, кінорежисера Бунюєля, художника Сальвадора Далі. (Виступ про С. Далі).

Лорка ― душа цього студентського братства. Той же Бунюель згадує: «Чудовий оратор, привабливий, підкреслено елегантний, у бездоганній краватці, з блискучими темними очима, Федеріко мав талант притягати до себе людей своєрідним магнетизмом, перед яким ніхто не міг устояти».

Цілими днями носився по місту, пропадав у театрах, а повертаючись до Резиденції ― тільки й чув: «Федеріко, заспівай!», «Федеріко, почитай!».

Два місяці вечорові.

Помер місяць, та на весну

він, побачите, воскресне.

Коли коси тополині

зав’є вітер кучерявий,

коли дадуть серця наші

урожай зітхань багатий,

коли дахи повдягають

брилі з маю, ще й розмаю ...

Помер місяць, та на весну

він, побачите, воскресне.

«Писати вірші означало тепер для нього майже те ж, що і жити ...» Молодь заговорила про нового поета ― юного андалузця із Студентської Резиденції. У своїх віршах-роздумах над вічними проблемами Добра і Зла Федеріко намагався бути досвідченим і трохи розчарованим, а насправді ж був простодушний, замріяний і дивився на світ з радісним подивом.

З особливим захопленням ставився до співу дона Антоніо в таверні. Зачаровано слухав андалузькі пісні, що виконувались у стилі канте хондо (глибоке співання). Ці пісні ― потік, що стримить крізь століття, від першого на землі ридання і першого поцілунку. Скорботна мудрість маврів, дика вільність циганського племені, іспанська гординя, що майже не знає міри ― все злилось у цьому потоці.

У стилі канте хондо виконуються циганська сигірія, солеа, чорна серрана та саента, петенера. Мелодії цих пісень не тішили, а ранили слух. Три-чотири вірші вміщували зміст цілої драми. Кількома словами вміли розповісти про люту тугу:

Іду, наче арештант, позаду ― моя тінь,

Попереду ― моя дума.

І про гірку долю:

Один я в світі, і ніхто про мене не згадає.

прошу у дерев затінку ― і засихають дерева.

Уночі я з хати вийду ―

плачу серед ночі.

Хочу вік з тобою бути,

але ти не хочеш ...

З пісень народжувалися вірші. Але друкувати їх Федеріко не наважувався. Іноді вони виглядали, на його думку, «просто записом незв’язних думок і почуттів, бо пронеслись у ньому слідом за зіркою, що падала, прокресливши небо».

Місяць ходить по воді

Ніщо ніде не шеберхне ...

Все підрізує тремтливе

шумовиння на поверхні.

А віточка молоденька

бере місяць за люстерко.

Переклад М. Лукаша

Друзі були в захваті, але автор усе ще був невдоволений собою.

ІІІ група

Переломний момент настав із виходом «Гітари». Після цього з’являється рішучість друкуватися. У 1921 році вийшла «Книга віршів», схвалена самим Хіменесом.

Це був своєрідний підсумок початкового розвитку поета. В передмові, ніби виправдовуючись за можливу кострубатість віршів, він пише: «У цій книзі, що переповнена юнацького запалу, страждань, непомірних претензій, я пропоную правдивий образ мого дитинства та юнацтва ...».

Давня андалузька пісня вела за собою Федеріко, навчала своєї мови. Поет був зачарований канте хондо і відчував себе її законним спадкоємцем. Виникла мрія завоювати цей світ для поезії, перенести його повністю у власні вірші. Через деякий час з’явиться книга «Вірші про канте хондо». Ця книга стане щоденником його подорожі у світ андалузької пісні.

Не думав.

Не думав тобі казати.

Дві калини буйно мають

у очах твоїх:

одна ― зелен вітер,

друга ― золот сміх.

Та які ж завзяті! Не думав.

Не думав тобі казати.

Федеріко бере участь в організації фестивалю андалузької пісні, читає лекції про канте хондо.

Краєвид

Поле оливами

густо сивіє ―

глянь, то розгорнеться,

то згорнеться віяло.

А над оливами

небо полив’яне,

в небі ― холодна

зоряна злива.

Понад рікою темрява

й очерети тремтливі.

Повітря сіре брижиться,

а віти, налиті граєм

жалібним по вінця.

Тривожна зграя

пташок-невільниць

хвостами довгоперими

б’є ніч навідліч.

Переклад М. Лукаша

1923 рік. Федеріко Гарсіа Лорка закінчив університет, отримав диплом адвоката. В країні в цей час відбуваються заворушення, страйки, арешти. Іспанія напередодні державного перевороту, мета якого врятувати монархію, віддати країну під владу воєнної директорії.

Попри всі негаразди творче життя продовжується. У Федеріко виникає задум створити цикл романсів.

Вчитель читає романс «Неверная жена».

У березні 1926 року Федеріко запросили читати лекції із сучасної іспанської літератури в старому кастильському місті Вальядоліді. З попереднім словом перед слухачами виступив професор літератури Хорхе Гільєн, який говорив, що з’явився поет, який став народним. Він любить свою батьківщину, «носить у собі і бачить перед собою чудовий народ. І починає співати, як співає народ його Андалузії, і перетворює у вірші весь світ своєї Андалузії: гори, небо, людину, привид. Він не копіює їх ― він їх співає, уявляє, відтворює ...». Почує такі слова про себе було несподіванкою для Федеріко. І в той день він читав свої вірші так, як читав би одній-єдиній людині.

Пісенне дерево

Бадилля жесту й голосу

на вітрі хить та хить,

в вечірній безнадії

гойдається ― тремтить.

А дівчина зітхає:

Зловить його, зловить,

що не простягне руку ―

спізняється на мить.

Ой сонечко, ой місяцю!

Спізняється на мить ...

Квіток сіреньких сотні

хапають ноги в сіть.

Отак воно й хитається

на вітрі ―хить та хить,

без цвіту і без листу

гойдається-тремтить.

Переклад М. Лукаша

У цьому ж році Федеріко написав романс про громадянську гвардію, яка була зримим, відчутним втіленням влади, тупої та безжальної. Поет під впливом друзів (Сальвадора Далі та ін.) і часу (жорстока цензура, арешти, висилки) пробує писати в новій манері, сюрреалістичній, пробував «відпустити на волю всі сни нестримної фантазії, розпрощатися із законами логіки і похмурому організованому абсурду навколишнього життя протиставити свою нісенітницю ― зухвалу, відверту!».

ІV група

У 1928 році «слава звалилась на Федеріко». Найбільшим успіхом користувалася книга віршів «Циганський романсеро». Жанр середньовічної іспанської поезії «романс» повністю видозмінений Лоркою: розповідь про події витискується ліричним переживанням цих подій. «Здається, ніби тут є сюжет, але ж його нема», ― казав Сальвадор Далі. У листі до свого друга Хорхе Гільєна сам Лорка писав про свої вірші: «Нові теми і старі невідступні почуття. Цивільна гвардія роз’їжджає по всій Андалузії. Хотів би прочитати тобі любовний романс про невірну дружину або ж «Пресьосу і вітер»». «Пресьоса і вітер» ― то циганський романс, що є міфом, створеним мною. В цьому розділі баладника я намагаюсь поєднати циганську міфологію з відвертою буденністю плинного часу. Виходить щось дивовижне, та, надіюсь, і по-новому прекрасне. Я прагну добитися того, щоб образи, якими я зобов’язаний своїм героям, були зрозумілі для них, були видінням того світу, де вони живуть, хочу зробити романс злагодженим і, ніби камінь, міцним ... Залишиться книга романсів, і можна буде сказати, що це книга про Андалузію. Це вже так! Андалузія не повертається спиною до мене ...».

Андалузія ― світ ніжний й химерний, залитий місячним сяйвом, тут діва Марія виступає циганкою, християнські святі схожі на молодих циган, міф про Благовіщення стає циганською легендою. Ось простежимо баладу про святого Гаврила.

Молода циганка Рада,

як веселка у лахмітті,

розчахнула двері настіж ―

із вулиці рине світло.

Та архангел Гавріїл

усміхався їй леніво,

правнук древньої Хіральди

ніс небес благовоління.

В гаптах його камізельки

Коники свірчать сп’янілі,

А всі зорі серед ночі

дзвіночками задзвонили.

«Гавриле, моє серце

три радості прохромили,

своїм світлом розвив сили,

на виду моїм жасмини».

«Радуйся, циганко Радо,

смуглолице моє диво!

Вродиш сина: буде легінь

понад легіт вродливий».

З 1929 року до початку 30-х років Лорка присвячує себе драматургії, в Мадриді ставляться його п’єси «Маріанна Пінеда», «Любов дона Перлімпліна» та ін. Сам він стає керівником студентського театру Ла Баррака. Завданням цього виїзного театру було нести в міста та села Іспанії, іспанському народу вершини національної класики. Лорка з товаришами ставить п’єси Сервантеса, Лопе де Вега, Тірсо де Моліна. Лорка сам створює репертуар, підбирає трупу. З успіхом ідуть його п’єси «Ієрма», «Криваве весілля».

Учні інсценують уривок із п’єси «Криваве весілля»

1936 рік. Іспанія спливає кров’ю громадянської війни, країна наближається до катастрофи ― встановлення фашистської диктатури генерала Франко, яка проголосила гасло «Смерть інтелігенції». Друг Лорки, поет Хорхе Гільєн, у цей час говорив батькові Федеріко: «Коли буде переворот і вціліє один-однісінький іспанець, це буде Федеріко». З поетів не вцілів лише Лорка.

Улітку 1936 року Лорка був дуже засмучений. Він мав їхати до Гранади, де через два дні після фашистського заколоту був заарештований чоловік сестри. Федеріко вирішив так: «Що буде, те й буде»; віддав свої рукописи і чернетки одному з друзів, попросив: «Якщо зі мною щось трапиться ― спалиш».

16 серпня 1936 року Лорка був заарештований, а через три дні розстріляний десь на околицях Гранади.

Учень читає вірш М. Дудіна «Памяти Лорки»

MEMENTO

Корда умру,

схороните меня с гитарой

в речном песке.

Корда умру ...

В апельсиновой роще старой,

в любом цветке.

Когда умру,

буду флюгером я на креше,

на ветру.

Тише ...

Корда умру!

Осягаючи з далини часу весь життєвий шлях Лорки, ми розуміємо зараз, що творчість його була пронизана тривожним передчуттям трагедії власної долі і трагедії долі європейської людини напередодні страшних випробувань ХХ століття.

«Я іспанець по суті і не міг би жити в будь-якому місці земної кулі. Іспанія живе в глибинах мого серця, я її поет, але перш за все я громадянин світу і брат всім людям, я не вірю в політичний розподіл». Звичайно, такі вислови не могли не обурювати франкістів, і вони знайшли нагоду розквитатися з поетом.

І не довелося дізнатися Федеріко, «який хресний шлях» випало пройти його батьківщині; про те, що старий поет Антоніо Мачадо, що оплакуватиме його смерть в скорботних віршах, помре у вигнанні; що у вигнанні помруть його вчителі і друзі: Фернандо де Лос Ріос, Мануель де Фалья, Хуан Рамон Хіменес; під домашнім арештом- Мігель де Унамуно. Не довелося дізнатись, що його поезія розійшлась по всьому світу, завойовуючи серця; що іспанський народ не дав своїм тюремникам відібрати у себе цю поезію.

Прощання

В час мого скону

не закривайте балкона.

Дитина їсть помаранчу ―

я з балкона побачу.

Жнивар у полі жнивує ―

я з балкона почую.

В час мого скону

не закривайте балкона!

Учениця читає напам’ять «Романс о Гарсиа Лорка» Долматовського.

В Гренаде, точней в Гранаде

Земля ― как хлебная корка,

На этой земле золотистой

Родился Горсиа Лорка.

Ждала и встречала сына,

Дарила ему Гранада

Солнышко апельсина

Алый цветок граната.

Приехал я поклониться

Товарищу Федерико

В долину кровавой свадьбы,

Молчания или крика,

Но так и не смог узнать я,

Где место его расстрела,

Где встали кресты распятья

Поэта и двух Тореро.

А в чём его обвинили,

С пристрастием допросили?

А в том, что по радио ночью

Поэт говорит с Россией.

Понять ли тупым гориллам,

Что это не радиоволны,

Что с нами тогда говорил он

Испанской песней вольной.

Важнейшая есть подробность

Того грозового лета:

Мятеж начался с убийства

Мечтателя и поэта.

Испытано нашей жизнью,

Заверено смертью честной,

Что кровным врагом фашизма

Была, есть, и будет песня.

Так, значит ― она бессмертна,

Так, значит ― играй гитара,

Раскручивая фламенко,

Стучи каблучком, гитара.

Нет места для слёз, но надо,

Чтоб помнилось зло и горько.

В Гренаде, точней ― в Гранаде,

Расстрелян Гарсиа Лорка.

V група

Корені таланту Лорки проростають у глибину цілісного народного світовідчуття, вираженого у фольклорі. У вступному слові до першої поетичної збірки «Книга віршів» (1921рік) він наголосив, що книга ― жива пам’ять його дитинства, коли він босоніж бігав луками і гірською долиною. Другий фактор формування оригінального поета ― природа рідного краю. Усвідомлення божественної суті природи, ототожнення її з Богом ― пантеїстичний світогляд пронизує усю його творчість, реалізується у суб’єктивних образах, які, проте, «до найменших деталей є точними і здаються не звичайними лише тому, що не таке вже й звичне у нашому житті нехитре вміння бачити і чути ...» (Лорка).

Також на Лорку впливали поети старшого покоління ― Хорхе Гільєн, Рубен Даріо, Антоніо Мачало, Хуан Рамон Хіменес та його зустрічі з художником-сюрреалістом Сальвадором Далі.

Вже ця перша різножанрова збірка намітила визначальні риси поетики та естетики Гарсія Лорки: близькість до андалузького та іспанського фольклору, драматизм лірики, синтез виражальних засобів літератури та музики, контрасти і протиріччя. Та й сам він, за спогадами сучасників, жив «лише сміючись чи плачучи; лише у крайнощах радості і болю».

Найчастіше автор використовує кільцеву побудову та діалог персонажів. Так, у вірші «Про царівну Місяцівну» у центрі оповіді є розмова Місяцівни з дитиною, перша та остання строфи ― прихід і зникнення царівни. У «Баладі про морську воду» остання строфа повторює першу, основним змістом вірша є розмова ліричного героя зі смаглявкою, юнаком, матір’ю, власним серцем. Композиція «Балади про чорну тугу» подібна: то розмова ліричного героя з втіленням народного болю ― Самотиною Горьовою. За формою ці твори нагадують старовинні романси або балади. Тому закоханий в поезію Лорки М.Лукаш свої переклади називає баладами, а книгу ― «Циганським баладником». Провідними темам збірки є природа, людська душа, її почуття та пристрасті Найчастіше події відбуваються вночі. Ніч ― то символ зла і смерті, з якими ведуть боротьбу ліричні герої. Їм протиставляються або грізні незвідані сили природи, або зло соціальне, як у «Баладі про іспанську жандармерію». Головного героя «Циганського Романсеро» автор визначив як «слізну Андалузію», або «біль народний». Це вірші про добро і зло, любов і ненависть, життя і смерть.

Поема глибокого співу («Канте ходно») виникла із захоплення Гарсіа Лорки цим жанром, боротьби проти забуття древніх народних звичаїв. Відомо, що поет був організатором фестивалю канте хондо у Гранаді у 1922 році. Канте хондо ― імпровізація, тісне переплетіння арабських, іспанських та циганських мотивів, образів, мелодики. Різновидами цього жанру є сигірія ― пісня зі строф у чотири рядки і солеа ― пісня зі строф у три рядки. Солеа ― це сумна протяжна пісня, сигірію поет визначив як «відчайдушний зойк», «волання до неба», «жагучий плач», «високу пісню любові».

Лорка не прагнув до зовнішнього відтворення андалузької пісні, зате намагався передати її глибину та народний дух. І не випадковою є подібність вірша «Memento» («Пам’ятай») до Шевченкового «Заповіту»:

Коли я помру,

Покладіть мене й мою гітару

в піскову труну.

Коли я помру,

похавайте мене в руті-м’яті

в миртовім гаю ...

Переклад М. Лукаша

Основні художні прийоми ― уособлення, персоніфікація. Дійові особи в цьому циклі ― земля, море, вітер, плач, зойк.

Одна з найкращих сигірій ― «Гітара». Поет вибудовує асоціативний ряд звукових та зорових образів, навіяних майстерною грою. Традиційне переростання поодинокого випадку у вселенську дію космічного масштабу. Одноманітність синтаксичних конструкцій створює ритм різкої, рваної гри на гітарі, нагнітається душевна напруга. У фіналі драматичний конфлікт вирішується:

А-ой, гітаро!

У серці п’ять ножів

Одним ударом!

Це і п’ять ножів-пальців у серці-струнах гітари. Це і звук, як ножі, від різкого удару по струнах, що проникає в поетове серце і шматує його передчуттям трагічності всього світу. Про це І. Драч сказав: «Канте хондо ― як камертон. Поет користувався з принципу ― сказати безмежно багато, зводячи лексику до мінімуму ... Слова «канте хондо» ― як чорні зерна трагедії.

Учениця читає напам’ять вірш Ф.Г. Лорки «Танець».

Танцует в Севилье Кармен

у стен, голубых от мела

и жарки зрачки у Кармен

а волосы снежно-белы.

Невесты закройте ставни!

Змея в волосах желтеет,

и слово из дали дальней,

танцуя, встаёт былое

и бредит любовью давней.

Невесты закройте ставни!

Пустыны дворы Севильи,

в их глубине вечерней

сердцем андалузским снятся

следы позабытых терний.

Невесты, закройте ставни!