Embedded Files
Орфографія
Орфографія – (від оrthоs - правильний, та grapho - пишу) – система правил про способи передачі звукового мовлення в писемній формі. Орфографією називається розділ мовознавства, який цю систему правил вивчає.
Українська орфографія спирається на такі принципи написання: фонетичний, морфологічний, історичний (традиційний) та диференціюючий (смисловий).
За фонетичним принципом пишуться слова, написання яких точно передають їхню вимову: голова, схил, чотири, проїзний, козацький, товариство. Відповідно до фонетичного принципу пишеться більшість українських слів.
За морфологічним принципом пишуться слова, написання яких розходиться з їхньою вимовою, тому для правильного написання потрібно знати їхню будову: беззоряний, законний, піднісся (збіг приголосних на межі значущих частин слова), розпитати, безпека, навчаєшся, змагаються (приголосні на межі значущих частин слова), боротьба, просьба, донечці, у книжці (приголосні, що змінюють своє звучання під впливом сусідніх звуків) тощо.
За історичним (традиційним) принципом пишуться слова, окремі літери яких уживаються згідно з усталеною традицією, і написання їх не можна пояснити ні вимовою, ні морфологічною будовою слів: батько, мідь (м’який знак), щирий, щока, борщ (буква щ на позначення двох звуків [шч]), їжак, гаї, виїхати (буква ї на позначення двох звуків [йі]), букви е, и в деяких словах: левада, сметана, кишеня тощо.
За диференціюючим (тобто смисловим) принципом уживається велика чи мала букви: Гончар (прізвище) – гончар (ремісник), Антонівка (село) - антонівка (яблуко певного сорту), написання слів разом чи окремо: у гору – угору, на зустріч - назустріч, про те – проте. Йдеться про те, що для правильного написання однозвучних слів необхідно розрізняти їх за значенням
Одним з найважливіших понять культури мови є поняття мовної норми.
Орфографічна норма – це правило, що забезпечує єдність передачі звукового мовлення на письмі. Встановлюються такі норми на основі законів граматики.
Орфографічне правило – чітка стисла рекомендація для певного написання (наприклад, правила вживання великої літери, правила вживання м’якого знака та апострофа, правила написання префіксів або суфіксів, правила написання іншомовних слів тощо).
Щоб грамотно писати, необхідно виробити вміння визначати в словах орфограми, “бачити” їх у записаному слові й “відчувати” в слові, що сприймається на слух. Орфограма - це правильне написання, яке потрібно вибрати із ряду можливих, тому що саме воно відповідає орфографічному правилу.
Буквена орфограма - це окрема буква, що пишеться відповідно до певного правила.
До небуквених орфограм належить написання слів окремо, разом чи через дефіс (по третє вересня, по-третє), перенесення слова з рядка на рядок (від-да-ність) , характер скорочення слова (кг; проф.).
ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ОРФОГРАМ
1. Велика буква і лапки у власних назвах.
2. Перенос слів з рядка в рядок.
3. Букви е, и, що позначають ненаголошені голосні в коренях слів.
4. Букви и – і після ж, ч, ш, щ та г, к, х в коренях слів.
5. Букви а – о на позначення ненаголошених голосних в коренях слів.
6. Букви и – і в словах іншомовного походження.
7. Букви, що позначають приголосні, які уподібнюються.
8. Буквосполучення -ться, -шся у дієсловах.
9. Спрощення в групах приголосних.
10.М’який знак. 11.Апостроф.
12.Буквосполучення йо, ьо.
13.Букви о – і, е – і, є – ї в коренях слів.
14.Букви е – і в коренях дієслів.
15.Букви е – и в коренях дієслів.
16.Букви о – а в коренях дієслів.
17.Букви е – о після ж, ч, ш, щ, дж та й.
18.Буквосполучення –чн- у прикметниках із суфіксом –н-.
19.Букви чч, щ в іменниках з суфіксом –ин(а).
20.Буквосполучення –цьк-, -зьк-, -ськ-, -цтв-, -зтв-, -ств-.
21.Подвоєні букви.
22.Буква з у кінці префіксів.
23.Букви з – с у кінці префікса з- (с-).
24.Букви е - и у префіксах.
25.Букви и – е в суфіксах - -ив-, -ев.
26.Буква и в суфіксі -инн(я).
27.Букви и – е в суфіксах -ичк-, -ичок, -ечк (-єчк), -енн- (-єнн-).
28.Букви о – е (є) в суфіксах – ов-, -ев- (-єв-).
29.Букви о, е, є в складних словах.
30.Написання разом та через дефіс складних слів.
31.Букви о, е, є в закінченнях орудного відмінка однини іменників першої відміни. 32.Букви а, я, у, ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни.
33.Букви о, е, є в закінченнях давального й орудного відмінків іменників другої відміни.
34.Букви о в суфіксі –ович та і, ї в суфіксах –івн(а), ївн(а).
35.Одна і дві букви перед закінченням орудного відмінка однини іменників третьої відміни.
36.Букви и, і, ї; йо, ьо, о, е, є в російських прізвищах.
37.М’який знак у числівниках.
38.Написання разом числівників на позначення десятків і сотень у непрямих відмінках.
39.Дефіс у неозначених займенниках.
40.Ні в заперечних займенниках.
41.Орфограма: букви е-и в особових закінченнях дієслів
42.Частка би (б) з дієсловами умовного способу.
43.Букви у(ю), а(я) в дієприслівникових суфіксах –уч- (юч-), -ач-(-яч-).
44.Буква н у суфіксах дієприкметників.
45.Буква и у суфіксах дієприслівників.
46.Орфограма: букви и, і в кінці прислівників.
47.Не з іменником, прикметником, прислівником.
48.Не з дієсловом.
Найкращим другом і порадником у вивченні норм орфографії є посібник «Український правопис» / СХВАЛЕНО Кабінетом Міністрів України (Постанова № 437 від 22 травня 2019 р.) спільним рішенням Президії Національної академії наук України (протокол № 22/10 від 24 жовтня 2018 р.) і Колегії Міністерства освіти і науки України (протокол № 10/4-13 від 24 жовтня 2018 р.) ЗАТВЕРДЖЕНО Українською національною комісією з питань правопису (протокол № 5 від 22 жовтня 2018 р.) 2019/
https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/%202019.pdf
Портал:Українська мова/Зовнішні посилання 2
Портал:Українська мова/Зовнішні посилання 2
ПРАВИЛА ПЕРЕНОСУ
Орфографічні правила переносу
Частини слів з одного рядка в другий переносимо за складами: га́й-ка, зо́ -шит, кни́ж-ка, ко-ло́ -дязь, па́ль-ці, са-дів-ни́к, Ха́р-ків.
Під час перенесення:
1. Одну літеру не залишаємо в попередньому рядку, не переносимо в наступний: ака-де́ -мія (а не а-каде́мія), Ма-рі́я (а не Марі́-я), олі-ве́ць (а не о-ліве́ць). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як або́ , моя́ , о́ко, ши́я тощо.
2. Не можна розривати сполучення букв дж, дз, які позначають один звук. Отже, переносити можна лише так: ґу́ -дзик, хо-джу́ . Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з — до кореня), то їх слід розривати: над-звича́й-ний (а не на-дзвича́йний), під-жив-ля́ти (а не пі-дживля́ти).
3. Не можна розривати сполучення букв йо, ьо. Наприклад: па-йо́к, (а не пай-о́к), сльо-за́ (а не сль-оза́ ).
4. Апостроф, м’який знак, й при переносі не відокремлюємо від попередньої літери: бур’-я́н (а не бур-’я́н), кіль-це́ (а не кіл-ьце́ ), Лук’-я́н (а не Лук-’я́н), ни́зь-ко (а не ни́з-ько), ба́й-ка (а не ба́ -йка),стій-ки́й (а не стійки́й).
5. Коли корінь починається на голосний, то перенос здійснюємо довільно: ро-зора́ти, роз-ора́ти, ро-зо-ра́ти; бе-зупи́нно, без-упи́нно, безупи́нно, але коли на приголосний, то від кореня його не відриваємо: дозрівати (а не доз-рівати), ви́ -правдання (а не ви́п-равдання).
6. При збігу однакових приголосних одну літеру залишаємо, а другу переносимо в наступний рядок: за-ко́н-ний, розрі́с-ся. В іменниках з подовженим приголосним можливий подвійний перенос: знан-ня́ і зна-ння́ ; жи-ття́ і жит-тя́ .
7. Не розриваємо при переносі односкладові префікси перед приголосними: над-мі́рний, най-бі́льший (а не на-дмі́рний, на-йбі́льший). Кількаскладові префікси при переносі можна розривати: пе-ре-працюва́ти, пе-ред-гро́ззя.
8. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багатоступі́нчастий (а не багатос-тупі́нчастий), восьми-гра́нний (а не восьмигра́нний), далеко-схі́дний (а не далекос-хі́дний).
9. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень цифр: АЕС, ЛАЗ-105, МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ.
10. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про́ й Дніп-ро́ , Олекса́ндра й Олек-са́ндра, се-стра́ й сест-ра́ . Це правило поширюється й на суфікси: бли-зьки́й і близь-ки́й, видавни́ -цтво, видавни́ц-тво й видавни́цт-во, га́ли-цький і га́лиць-кий, росі́й-ський і росі́йсь-кий, убо́ -зтво, убо́з-тво й убо́зт-во, суспі́льс-тво й суспі́льст-во.
Технічні правила переносу
1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що належать до них: Т. Г. Шевче́нко (а не Т. Г. // Шевче́нко), гр. Іване́нко (а не гр. // Іване́нко), акад. (доц., проф.) Гончаре́нко (а не акад. (доц., проф.) // Гончаре́нко), п. Гнатю́к (а не п. // Гнатю́к). Примітка. Якщо імена, звання тощо подаємо повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити: Тара́с Григо́рович Шевче́нко й Тара́с // Григо́рович Шевче́нко, акаде́мік // Агата́нгел Кри́мський і т. ін.
2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 2008 р. (а не 2008 // р.), 150 га (а не 150 // га), 20 см³ або 20 куб. см (а не 20 // см³ або 20 // куб. см), 5 г (а не 5 // г).
3. Граматичні закінчення, з’єднані з цифрами дефісом, не можна відривати й переносити: 2-й (а не 2- // й), 4-го (а не 4- // го), 10-му (а не 10- // му) й т. ін.
4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення на зразок вид-во, і т. д., і т. ін., та ін., т-во тощо.
5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки. Знак наголосу ( ́ ) §
/УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС СХВАЛЕНО Кабінетом Міністрів України (Постанова № 437 від 22 травня 2019 р.) спільним рішенням Президії Національної академії наук України (протокол № 22/10 від 24 жовтня 2018 р.) і Колегії Міністерства освіти і науки України (протокол № 10/4-13 від 24 жовтня 2018 р.) ЗАТВЕРДЖЕНО Українською національною комісією з питань правопису (протокол № 5 від 22 жовтня 2018 р.) 2019/
Найцікавіші зміни в українському правописі: нові правила написання
1. Слово «золото-валютний» тепер потрібно писати через дефіс (раніше – разом).
2. Слова з анти-, віце-, екс-, контр- пишуться разом: антивірус, віцепрем'єр, експрезидент, контрудар (раніше екс-президент писався через дефіс).
3. Числівник «пів» зі значенням «половина» пишеться з іменниками окремо: пів аркуша, пів години, пів літра (раніше – писалося одним словом: півгодини).
4. Деякі питомі українські і давно засвоєні слова перед приголосними н та р мають варіанти з голосним и відповідно до вимови: індик (индик), індича(индича), індиченя (индиченя), індичий (индичий), індичина (индичина), індичитися (индичитися), індичка (индичка), ирій (= вирій), ірод (ирод).
5. Затвердили, як писати назви сайтів. Якщо поруч із назвою є родове слово – тоді використовуються лапки і назва пишеться з великої літери: сайт «Вікіпедія», мережа «Фейсбук», проте коли родового слова нема – назва пишеться з маленької літери і без лапок: ґугл, твітер (як це мало писатися раніше – невідомо, адже попередній правопис був затверджений іще в 1992 році).
6. У художніх текстах іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білору сь можуть набувати як варіант закінчення -и: гідности, незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси.
7. Слова «проєкція» та «проєкт» потрібно писати через «є» (раніше через «е»).
8. Подвоєння приголосної «н» у слові «священник» (до цього слово було винятком і писалося з однією «н»).
9. Загальні назви, коли їм надається особливий зміст, пишуться з великої літери: Батьківщина, Честь, Мати (раніше такий «привілей» мала лише Батьківщина).
10. Географічні назви, що починаються зі Східно-, Західно-, Північно-, -Південно-, Центрально-, пишуться з великої літери (обидва слова) і через дефіс: Східно-Китайське море (раніше Східнокитайське), Південно-Західна залізниця, Західно-Казахстанська область.
Варіативні зміни - на вибір мовця
Частина змін в новому правописі - варіантивні. Тобто, мовець сам визначає, чи послуговуватися йому змінами, чи писати\говорити за звичкою.
Вергілій і Верґілій, Георг і Ґеорґ, Гуллівер і Ґуллівер
Вергілій і Верґілій, Георг і Ґеорґ, Гуллівер і Ґуллівер
У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами: шляхом адаптації до звукового ладу української мови — буквою г (Вергілій, Гарсія, Гегель, Георг, Гете, Грегуар, Гуллівер) і шляхом імітації іншомовного [g] — буквою ґ (Верґілій, Ґарсія, Геґель, Ґеорґ, Ґете, Ґреґуар, Ґуллівер).
Аудієнція і авдієнція, лауреат і лавреат (пор. лавр), аудиторія і авдиторія
Аудієнція і авдієнція, лауреат і лавреат (пор. лавр), аудиторія і авдиторія
«У словах, що походять із давньогрецької й латинської мов, буквосполучення au звичайно передається через ав: автентиний, автобіографія, автомобіль, автор, авторитет, автохтон, лавра, Аврора, Мавританія, Павло. У запозиченнях із давньогрецької мови, що мають стійку традицію передавання буквосполучення au шляхом транслітерації як ау, допускаються орфографічні варіанти: аудієнція і авдієнція, аудиторія і авдиторія, лауреат і лавреат, пауза і павза, фауна і фавна».
Це пов'язано з тим, що українська "в" є переважно губно-губним звуком, як англійська W, а не губно-зубним, як V і В російська.
Кафедра і катедра, ефір і етер, міф і міт, Борисфен і Бористен
Кафедра і катедра, ефір і етер, міф і міт, Борисфен і Бористен
«Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т: антологія, антропологія, аптека, астма, бібліотека, католицький, театр, теорія, ортодокс, ортопедія, Амальтея, Прометей, Текля, Таїсія, Теодор. У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: анафема і анатема, дифірамб і дитирамб, ефір і етер, кафедра і катедра, логарифм і логаритм, міф, міфологія і міт, мітологія, Агатангел і Агафангел, Афіни і Атени, Борисфен і Бористен, Демосфен і Демостен, Марфа і Марта, Фессалія і Тессалія та ін.».
Це пов'язано з традицією української мови передавати th у словах грецького походження через т, а не через ф. Зокрема, наші класики писали: "етер", "катедра", "Атени", "Демостен", "Голгота", "міт", тобто, звук "th" послідовно передавали через "т", а не через "ф".
Леся Українка, наприклад, у драматичній поемі "Оргія" писала: "В Атенській академії купити двох лавреатів можна за обол" . Ми маємо Агатангела - не Агафангела Кримського, Тадея - не Фадея Рильського. В українському народі широко вживані імена Тодось, Текля.
Варіативність и\і на початку слова
Варіативність и\і на початку слова
Варіативне написання ірій і ирій, ірод і ирод, а от индика, на жаль, немає.
И пишемо на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова "икати" та похідного від нього іменника икання.
Це пов'язано з тим, що українська "и" м'якша за російську "ы".
У дореволюційній кирилиці не дарма було три літери і/и/ы. Вони відповідали за три різних звуки.
Варіативне закінчення форми закінчення родового відмінка
Варіативне закінчення форми закінчення родового відмінка
Радості й радости, любові й любови, Білорусі й Білоруси.
«Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гідности, незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси».
Це пов'язано з тим, що в українській мові родовий і давальний відмінки історично мали різне закінчення. Тому "прояви ніжности", але "завдяки ніжності".
Фемінітиви - тепер не тільки можна, а й треба
Фемінітиви - тепер не тільки можна, а й треба
Закріплені в новому Українському правописі і фемінітиви. Це слова, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду (які зазвичай використовуються до всіх людей незалежно від їхньої статі). Фемінітиви покликані зробити жінок видимими у суспільстві.
Ми не кажемо на чоловіка медбрат, який виконує функції медичної сестри. Хоча в класифікаторі професій такі поняття як медбрат, санітар, акушер, будете здивовані, з'явилися аж у 2019 році. Однак ми продовжуємо називати жінок - депутатами, директорами, лікарями.
Фемінітиви - це не данина моді. Вони здавна властиві українській мові. Вони мають давню традицію, широко вживаються в усному мовленні, а в архівних текстах до 30-х років минулого століття можна часто натрапити на них навіть в офіційних звітах.
Використання фемінітивів в жодному разі не ображає та не принижує жінку, а навпаки – демонструє, що вона є повноцінно суб’єктна в процесах. Що вона, зрештою, варта того, аби мати для себе в мові окрему назву.
Новий правопис дає жінкам таку змогу.
За допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та ін. від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі.
Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними типами основ:
авторка, дизайнерка, директорка, редакторка, співачка, студентка, фігуристка та ін.
Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верстальниця, набірниця, порадниця та -ень: учениця.
Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ень: кравчиня, плавчиня, продавчиня, на приголосний: майстриня, філологиня; бойкиня, лемкиня.
Суфікс -ес- рідковживаний: дияконеса, патронеса, поетеса.
Раджу використати:
Шевченко Є.Ф Про правопис цікаво. Подорож сторінками правопису з Принцесою Примхливих Правил / Є.Ф. Шевченко. – Тернопiль : Навчальна книга – Богдан, 2014. – 96 c. ISBN 978-966-10-3445-6 У цій книзі у захоплюючу мандрівку сторінками правопису вас запрошує Принцеса Примхливих Правил. Тут ви дізнаєтесь про примхи Апострофа, володіння Великої букви, дива Знака М’якшення, таємниці географічних назв і ще багато про що… Книга адресована вчителям-словесникам, учням, батькам, усім, хто любить і шанує рідне слово
Український правопис (новий) Це цікаво!
1. Фемінітиви
Утворення жіночих форм іменників, які раніше існували в чоловічому роді, тепер правило, а не просто забаганки феміністок. Нові слова утворюють за допомогою суфіксів -к, -иц(я), -ин(я) та -ес.
БУЛО
Автор, директор, міністр, майстер, філолог, член, пілот
СТАЛО
Авторка, директорка, міністерка, майстриня, філологиня, членкиня, пілотеса
Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/country/science/ukrajinskiy-pravopis-14-novih-pravil-yaki-varto-zapamyatati--596631.html
Page updated
Google Sites
Report abuse