На допомогу учням!

Литература. Основні теоретичні поняття

Література – різновид мистецтва, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті.

Головним предметом зображення художньої літератури є людина, її життя, думки, переживання, взаємозв’язки з природою і суспільством.

Література за своїм змістом розмежовується на філософську, політичну, природничу (біологічну, математичну, географічну тощо), юридичну, філологічну, тобто наукову, та художню, призначену спеціально для задоволення пізнавальних, інтелектуальних та естетичних потреб.

Художня література розцінюється як вид мистецтва. У художній літературі автор намагається розповісти про світ, людину та їхні проблеми через призму свого власного бачення, використовуючи поетичні засоби. Здебільшого персонажі та події, описані в художній літературі, вигадані, однак таким чином, щоб знайти відгук в особистому досвіді читача. Художня література багатопланова й різножанрова. Спираючись в основному на розважальний принцип, вона також часто підіймає важливі для світогляду людини й суспільства філософські, етичні та естетичні питання й теми.

Література поділяється на три роди — епос, лірика, драма. Досить часто зустрічаються твори, у яких поєднуються особливості кількох літературних родів. Найчастіше відбувається поєднання епічного і ліричного начал (ліро-епос). Кожному літеротурному роду притаманна своя ситема жанрів. Частина жанрів поділяється на жанрові різновиди за змістовим принципом.

Епос – (від гр. «слово, розповідь»)

Основні особливості епосу:

* розповідь про події як такі, що вже відбулися;

* зображення людини через її вчинки, поведінку, особливості мови тощо;

* описи різних видів;

* рівний («епічний») тон викладу;

* менш інтенсивне, ніж у ліриці використання образотворчих засобів;

* прозова форма (крім байки).

Епічні жанри:

малі форми: оповідання, нариси,новели;

середні форми: повість;

великі форми: роман, роман-епопея.

Лірика – зображення людини через відтворення її почуттів, переживань, роздумів.

Основні особливості лірики:

• вираження почуттів і роздумів, викликаних зовнішніми обставинами;

• елементи розповіді, описи;

• висока образність і емоційність;

• інтенсивне використання образотворчих засобів;

• стислість викладу;

• віршова форма;

• малий обсяг.

Ліричні жанри: ода, панегірики, гімн, послання, елегія, епіграми, романс, сонет, вірші.

Тематичний поділ ліричних творів:

• філософська (роздуми про сенс людського життя);

• громадянська (суспільно-політична) (розуміння поетом сучасного йому життя і ставлення до нього);

• пейзажна (ставлення до природи, описи природи допомагають у розкритті думок і почуттів, психологічного стану героя);

• інтимна (любовна) (почуття і переживання, пов,язані з особистим життям людини).

Поема – віршована повість або оповідання з напруженим динамічним розвитком подій, характери розкриваються досить повно, широта охоплення життєвих явищ – від однієї до великої кількості подій.

Різновиди поеми:

• бурлескно-травестійна (І.Котляревський “Енеїда”) – зміст твору серйозного, нерідко героїчного характеру, викладається у жартівливій формі, вульгарно, грубо;

• героїко-романтична (Т.Шевченко “Гайдамаки”) – розв,язується соціальний конфлікт; відтворюються важливі події історії або сучасного життя; тон викладу піднесений;

• соціально-побутова (Т.Шевченко “Катерина”)

• сатирична (Т.Шевченко “Сон”).

Драма – зображення людини в дії, у конфлікті, у розмові.

Особливості драматичних творів:

• зображення людини через її вчинки, поведінку, висловлювання4

• рушій дії – гострий конфлікт;

• відтворення подій як живого процесу, що протікає в даний момент4

• діалогічний виклад художнього матеріалу4

• поділ тексту на дії, картини, яви;

• наявність ремарок;

• призначення твору для вистави на сцені;

• прозова форма (зрідка – віршова).

Драматичні жанри: п’єса, трагедія, комедія, трагікомедія, драма, драма феєрія, водевіль, містерія

Жанри мішаної форми:

малі форми: співомовки, поезія в прозі;

середні: балада, поема:

велика: роман у віршах.

Ліро-драматичні жанри: драматична поема, кінодраматургія (кіносценарій, кіноп’ єса).

У літературі розрізняють поняття художній образ і літературний герой.

Художній образ - це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення. Допоміжну роль відіграють: - образи-картини природи (пейзажі); - образи-речі (описи обстановки); - образи-емоції (ліричні мотиви). Художні засоби, які характеризують персонажів: - дії та вчинки; - мовна характеристика; - авторська характеристика; - характеристика іншими персонажами; - портретна характеристика.

Літературний герой – це виразник художньої дії, яка розкриває зміст художнього твору. Ліричний герой (у ліричному творі) – автор, безпосередньо присутній у ролі героя.

Прототип – конкретна історична або сучасна автору особа, яка слугувала відправним моментом для створення образу. Прототипом можуть виступати не тільки реальні особистості, а й персонажі з інших творів.

Тема, ідея, мотив художнього твору

Тема – коло життєвих явищ, подій, відображених у творі у зв’язку із певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки, узагальнена основа змісту художнього твору, те, про що в цілому йдеться в ньому.

Ідея – провідна думка твору про зображені в ньому життєві явища, висвітленню ідеї підпорядковано всі картини й образи.

Мотив – це тема ліричного твору. Коли аналізують ліричні твори, то кажуть не «тема», а «мотив».

Композиція, сюжет

Композиція – це побудова літературного твору, тобто доцільний, з погляду автора, порядок, у якому розгортаються події, з’являються персонажі.

Композиція — побудова літературного твору, співвідношення всіх його компонентів, що створює цілісну картину і сприяє виявленню головної ідеї. Розрізняють зовнішні елементи композиції — поділ твору на частини і внутрішні — групування і розстановку персонажів. Іноді в значенні композиції вживається термін архітектоніка.

Сюжет — система подій в художньому творі, в ході яких розкриваються характери персонажів і головна ідея. Оскільки події подаються у розвитку, в основі сюжету лежить конфлікт. Конфлікти бувають різноманітні: соціальні, любовні, психологічні, виробничі тощо. У художньому творі, як правило, є різні види конфліктів.

Одним з найважливіших компонентів композиції є сюжет - подія чи система подій, через які розкриваються конфлікт і характери персонажів за певних умов. В основі сюжету, завжди лежить зіткнення, суперечність – конфлікт, довкола якого й обертаються події.

Класичний сюжет має такі елементи:

• експозиція — вихідні відомості про героїв, які вмотивовують їхню поведінку в умовах конфлікту; початкова частина твору, де автор ознайомлює читача з героями, місцем подій, обставинами тощо.

• зав’язка — подія, чи ряд подій, що стануть причиною конфлікту;

• розвиток дії - події, що ведуть до кульмінації;

• кульмінація — найвищий момент у розвитку дії (момент найбільшого напруження , та їх може бути кілька або не бути жодного);

• розв’язка — подія, що розв’язує конфлікт;

• епілог — повідомлення про події після розв’язки.

Окрім сюжету, композицію творять позасюжетні елементи: - ліричні відступи (моменти, коли автор висловлює власне ставлення до героїв, роздуми з приводу описаних подій); - описи (пейзажі, інтер’ери, екстер’ери, портрети); - діалоги, монологи, полілоги, (для глибшого розкриття характеру героїв). Отож, перебіг сюжету передбачає, що конфлікти зав’язуються, розгортаються, загострюються, досягають кульмінаційних моментів, розв’язуються.

Конфлікти проектуються на проблеми, які автор порушує у творі. Серед найбільш поширених проблем є моральні (добра і зла, дружби, зради, кохання, вибору тощо), національні ( національної само ідентифікації, функціонування національної мови тощо), соціальні (соціальної нерівності) та ін. Сукупність проблем, порушених автором у творі становить проблематику твору.

Усі високі почуття, натхнення, душевне піднесення, викликані певною подією, явищем, ідеєю, становлять пафос (або настрій) твору. Вони продиктовані внутрішніми переконаннями і станом самого автора. У пафосі емоційна напруга й думка становлять єдине гармонійне ціле.

Художні засоби

Література – це мистецтво! І в кожному виді мистецтва люди звертають увагу на щось дивовижне, чаруюче прекрасне. В літературі такий ефект досягається завдяки вживанню художніх засобів.

1. Епітет – це художнє означення предмета або події, що допомагає виразити сутність та надає емоційну характеристику. Також це поетичне та образне зображення.

Епітети можуть бути як іменниками: трепет щастя, але найчастіше епітети – прикметники: глибока тиша, золоте щастя, міцна рука, горда душа. Не забувайте, що прислівники також можуть виступати епітетами: "води ритмічно, невпинно понесли його в своїх гарячих обіймах...".

2. Порівняння – це словесний вираз зіставлення двох схожих у якійсь характеристиці предметів або явищ із метою визначення певних рис одного з них через порівняння з іншим.

Порівняння буває декілька видів:

а) простим – в ньому один предмет чи явище зіставляється з однією чи більше однорідними ознаками;

парубок, мов явір

б) поширеним, коли предмет чи явище зіставляються з кількома ознаками одночасно;

У слів є відмінна природа: одні є скучні і сіряві, як придорожні пили; другі, як свіжий пісок…

в) приєднальним, в якому образ подається вже після предмету;

Як човен веселий, відчаливши в море, По синім кришталі за вітром летить І веслами воду і пінить, і оре, Лебежою шиєю в хвилях шумить, — Так дикий арап, поводи відпустивши Коню вороному, в пустиню біжить.

г) заперечувальним – в цьому порівнянні є протиставлення двох об’єктів.

Ой то не зоря — то дівчина моя!

3. Алегорія або іносказання, інакомовлення – це перенесення властивостей та характеристик одного предмета чи явища на інший для кращого відображення образу. Таким чином утворюєтьсяпереносне значення.

Приклади алегоричних образів: коник-стрибунець, вовк та ягня, каменярі – борці за свободу України.

4. Гіпербола – це художнє надмірне перебільшення дійсних фактів. Наприклад, як в цих прикладах:

Я це вже тисячу разів казав!

Швидкий як блискавка!

5. Літота – надмірне применшення явищ у художній літературі. Літота виступає антиподом гіперболи, але зустрічається значно рідше за надмірне перебільшення.

Приклади: курці по коліна; малесенька, ледве од землі видно.

6. Метафора (або скрите порівняння) – це засіб літератури, коли відбувається навмисне вживання слів у їхньому непрямому значенні. З одного боку метафора дуже схожа на порівняння, але її складніше помітити. Адже в метафорі немає слів «немов», «начебто», «як» та інших, що вказують на зіставлення об’єктів. Для того, щоб правильно визначати метафору, треба добре розбиратися в семантиці та лексиці художніх виразів.

Метафори бувають 3 типів:

а) стерті – ці метафори вже втратили свою образність;

ходять чутки, вушко голки

б) образні загальномовні метафори;

тепла атмосфера, час бежить

в) індивідуально-авторські образні метафори;

факіл неба цвіте глечиками хмар

7. Метонімія – це такий тип зіставлення понять у художній літературі, коли одне поняття використовується з властивостями іншого; відбувається заміна назви одного предмета чи явища на інше через суміжність деяких їхніх характеристик, проте подібність між цими поняттями не спостерігається.

Різновидом метонімії є синекдоха – це засіб кількісної заміни понять, в якому одиничне явище замінюється кількісним або навпаки.

8. Іронія – один із способів комічного сприйняття дійсності, що містить у собі приховане глузування та лукавство над фактами чи людьми. Головною ознакою застосування іронії є те, що автор прагне показати істинну протилежність значення, яка є прихованою. Для виокремлення іронії вам треба відчути подвійний сенс виразу.

Приклади іронії в житті: «От іще герой!» та в літературі:

«Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить,

І на апостольськім престолі

Чернець годований сидить.

Людською кровію шинкує

І рай у найми оддає!”

9. Рефрени – це засоби літератури, в яких використовуєтьсянеодноразове повторення деяких слів або навіть виразів з метою підкреслення їхньої важливості.

До рефренів належать такі літературні засоби як анафора, епіфора та тавтологія.

Анафора – це засіб художньої літератури, що виражаєєдинопочаток. Тобто це лексичний повтор одного й того самого виразу, наприклад, на початку кожного рядку вірша або періодичне повторення якогось виразу протягом всього твору.

Ідеальним прикладом анафори є твір Василя Герасим’юка:

«Хоч раз.

Хоч раз ти повинен відчути,

Як тяжко рветься на цій землі

Древнє чоловіче коло,

Як тяжко зчеплені чоловічі руки,

Як тяжко почати і зупинити

Цей танець.

Епіфора – це художній засіб, подібній анафорі та протилежний їй. Адже використання епіфори визначається повторенням кінцівок у художніх творах. Епіфори вживаються як у поезії, так і в прозі та драмі.

Прикладом епіфори слугує уривок вірша Надії Кир’ян:

«— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгі вуха, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгий язик, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий…»

Тавтологія – це повторення близького за змістом та звучанням слова.

Наприклад, масло масляне, рано-вранці.

10. Риторичні фігури – це засоби вираження мови, які посилюють увагу читача до певного виразу. Риторичні фігури поділяються на 4 типи:

а) риторичні звертання – це звертання до відсутніх людей або понять, які є абстрактними;

б) риторичні запитання – такі види запитань, які не вимагають відповіді;

в) риторичні припущення – це відповідь на уявне запитання, якого насправді не існувало;

г) риторичний оклик – це спосіб образного вираження надто сильного почуття;

д) риторичне ствердження – це засіб літератури, що показує неможливість заперечення слів, сказаних автором.

Приклади риторичних фігур:

«Хто тільки не проклинав станційних наглядачів, хто з ними не лаявся!»

«Так! Я буду крізь сльози сміятись!»

11. Антитеза – це засіб зіставлення об’єктів. Але на відміну від порівняння ці об’єкти мають бути протилежні за своїм лексичним значенням.

Найчастіше можна зустріти антитезу в афоризмах, прислів’ях та приказках.

«Ситий голодного не розуміє».

Проте немало прикладів антитези в художній літературі: «Тотожним бути й відрізнятися — вцьому життя живого суть».

12. Алітерація – це прийом у стилістиці твору, в якому застосовується повторення окремих приголосних з метою емоційного поглиблення.

Чітко спостерігати алітерацію можна тут:

"Тінь там тоне,тінь там десь..." (Павло Тичина)

«Сипле, стеле сад самотній

Сірий смуток — срібний сніг, —

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха смертний сміх…»

13. Асонанс – це стилістичний прийом, дуже схожий на алітерацію, в якому зустрічається повторення голосних звуків. Цей засіб підсилює музичність віршованих строк. Наприклад, як тут:

"Була гроза, і грім гримів, Він так любив гриміти, Що аж тремтів, що аж горів На трави і на квіти." (Микола Вінграновський)

14. Інверсія – це зміна порядку слів, до якого ми так звикли. Зазвичай в українській мові прямий порядок слів – це рух від вже відомого до невідомого, в той час, як інверсований порядок слів руйнує звичну нам конструкцію.

Дуже часто інверсію в своїй творчості застосовували шістдесятники:

«Гойдається вечора зламана віть, мов косту сліпого, що тичеться в простір осінньої невіді». (Василь Стус)

"Життя ще довге перед мною, Я молодий, я ще й не жив… Чого ж горючою сльозою свою я пісню окропив?"

15. Градація – це засіб літератури, в якому спостерігаєтьсяпоступове нарощення або навпаки пригнічення емоційного значення.

Градація стає ще більш вираженою в поєднанні з анафорою. Наприклад, давайте згадаємо найпопулярніший вираз Юлія Цезаря«Прийшов, побачив, переміг.

16. Інвектива – це давній засіб літератури, що полягає в гострому сатиричному звинуваченні певних явищ або осіб. На відміну від іронії інвектива відкрито висміює деякі об’єкти. Це можуть бути різкі виступи, які супроводжуються гострою критикою.

Приклади інвективи:

"Якщо до влади прийшов ще той фрукт, значить, за нього голосували овочі…" (В. Шестаков)

"-Голова не болить?

-Ні.

-Був би мозок, боліла б.

- А в тебе теж мозку зовсім немає. Одна нитка, яка вуха тримає"

17. Панегірик або урочиста промова – це різке звеличення людини або явища в літературі. Частіше за все панегірик застосовується там, де необхідно показати уславлення якоїсь визначної події або подвигів неймовірної людини. Цей термін бере начало ще в творах стародавньої Греції та Риму. Цей термін літератури неважко виокремити, якщо бачити урочисте вихвалення людини або навіть усього народу.

18. Символ – заміна незрозумілого абстрактного поняття конкретним символічним образом. Символ розкриває сутність поняття, явища чи предмету тим самим поширюючи загальноприйняте значення слів.

Прикладів символізму багато не тільки в літературі, але й у повсякденному житті:

Квітка – символ краси, голуб – символ миру.

19. Оксиморон – це цікавий засіб літератури, в якому поєднані слова, кожне з яких виражає протилежне значення. Читачів дуже часто приваблює парадоксальність словосполучення.

Прикладів оксиморона дуже багато в сучасній літературі: дзвінка тиша, крижаний вогонь, квадратура круга.

20. Паралелізм – це такий засіб художньої літератури, в якому відбувається зображення подібних один до одного предметів паралельно. В паралелізмі застосовується уподібнення цих предметів та можна спостерігати чітку аналогію однакових явищ у різних сферах життя.

Приклади паралелізму:

«Твій розум глибокий, наче море, Твій дух високий, наче гори» (В. Брюсов)

«Як ми кохалися, як зерно в горісі,

Тепер розійшлися, як туман по лісі!

Як ми кохалися, як голубів пара,

Тепер розійшлися, як чорная хмара!»

ПАСПОРТ ТВОРУ

• Автор/авторка твору

• Назва твору

• Вид літератури, до якого належить твір (епос, лірика, драма, ліро-епос)

• Жанр твору

• Тема твору

у ліричному творі — мотиви

• Ідея твору

• Образи-персонажі

• головні образи-персонажі

у поезії—ліричний герой

• другорядні образи-персонажі

• Інші види образів (образ-пейзаж, образ-портрет, образ-інтер'єр; зорові, слухові, тактильні образи тощо)

Літературний паспорт твору «Чорна рада»

1.Автор Пантелеймон Куліш

2.Назва твору «Чорна рада»

3.Рік видання 1857

4.Жанр Історичний роман-хроніка

5.Л/ рід. Епос.

6. Д/особи Шрам, Петро, Яким Сомко, Кирило Тур, Іван Брюховецький, Черевань, Леся Череванівна

7 .Тема Змалювання боротьби за гетьманську булаву після смерті Богдана Хмельницького. Доба Руїни.

8. Ідея Прагнення об’єднати Україну «Зложити докупи два береги Дніпрові» ;

утвердження думки про необхідність національної злагоди українців, провідна сила для організації українського суспільства є національна еліта (культурна, освічена здатна до мудрого державотворення)

9. Композиція 18 розділів

10. Сюжетні лінії Політична (вибори гетьмана);

любовна (любовний трикутник: Леся Череванівна – Петро Шраменко –Кирило Тур)

10. Проблематика Народ та історія (роль державного діяча);

народ і влада;

ПЛАН АНАЛІЗУ ЕПІЧНОГО І ДРАМАТИЧНОГО ТВОРІВ

1. Короткі відомості про автора/авторку, його/її місце в літературі.

2.Історія написання і видання твору.

3. Життєва основа твору.

4. Жанрові особливості.

5. Тема, ідея, конфлікт, проблематика твору.

6. Особливості сюжету та композиції, їхня роль у розкритті поставлених проблем.

7. Позасюжетні елементи і їхнє значення:

• назва твору;

• присвяти, епіграфи;

• описи;

• авторські відступи.

8. Система образів твору.

9 Мова твору (лексика, тропи, синтаксичні фігури).

10. Підсумок:

• художня цінність твору, його місце в доробку автора/авторки;

• сприйняття критиками й читачами;

• екранізації, сценічні постановки;

• власна думка про твір.

ПЛАН АНАЛІЗУ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ

1. Назва твору, ім'я автора/авторки.

2. Рік написання, збірка, до якої входить твір.

3. Жанр твору.

4. Мотиви.

5. Композиція твору.

6. Ключові образи твору.

7. Засоби виразності:

• тропи;

• синтаксичні засоби;

• фонічна організація твору.

8. Рими, спосіб римування.

9. Сприйняття твору читачами та критиками, його актуальність.

10. Власна думка про твір.

“Місяць на небі, зіроньки сяють”

Автор: народ

Рід: лірика

Жанр: родинно-побутові пісні

Ідея: возвеличення щирого почуття, яке не розлучить героїв за будь-яких обставин. Тема: оспівування палкого кохання козака до дівчини.

Основна думка: Як ми любились та й розійшлися, / Тепер зійшлися навіки знов.

Художні засоби

Метафори: «серденько моє», «очі вкоротили вік», «очі навчились зводить людей». Епітет: «пісня люба… мила», «очі дівочі темні… ясні». Повтори: «…очі, очі, очі…». Порівняння: «темні, як нічка», «ясні, як день». Звертання: «Ви ж мені, очі…».

“Цвіте терен, цвіте терен”

Автор: народ

Рід: лірика

Жанр: родинно-побутові пісні

Тема: оспівування страждань дівчини через те, що «миленький поїхав іншої шукати».

Ідея: засудження зради у палкому коханні. Основна думка: Хто з любов’ю не знається, / Той горя не знає.

Художні засоби

Пісня має характерні ознаки фольклору — повтори, звертання, риторичні питання, зменшувально-пестливі слова.

Повтори: «Цвіте терен», «нехай їде», «очі, мої».

Метафори: «Очі не дрімали», «очі наробили», «очі полюбили».

Риторичні запитання: Що ви наробили / Що всі люди обминали, / А ви полюбили?

Звертання: Очі мої, очі мої, / Що ви наробили…

Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав «іншої шукати». А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що «хто з любов’ю не знається, той горя не знає», усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя.

«Сонце низенько, вечір близенько»

Автор: народ

Рід: лірика

Жанр: родинно-побутові пісні

Тема: присягання у вірній любові одне до одного двох закоханих.

Ідея: уславлення почуття, яке є сенсом життя двох люблячих сердець.

Основна думка: вірність у коханні — основа родинного затишку.

Римування: паралельне.

Твір побудовано на діалозі двох закоханих.

Художні засоби

Повтори: «Ой вийди, вийди».

Метафора: «Спішу до тебе, / Моє серденько».

Звертання: «Серденько моє».

Епітет: «Кохання вірно, чесно, примірно».

«Сонце низенько» – народна пісня, в якій оспівується кохання парубка та дівчини, які чекають вечора, щоб зустрітися. Головне у стосунках молодих людей — вірність та чесність, ніжність, Хлопець називає дівчину «мої серденько», дівчина — «мій голубочку». їхні почуття глибокі, такі, що закохані не уявляють собі життя одне без одного. У пісні є характерні вигуки, пестливо-зменшувальні слова та інші засоби виразності.

“Ой під вишнею під черешнею”

Українська жартівлива пісня «Ой під вишнею, під черешнею» висміює старого діда, ласого до молодих дівчат

Автор: народ

Рід: лірика

Жанр: родинно-побутові пісні

Тема: розповідь про тяжке сімейне життя у шлюбі по рахунку

Ідея: засуджуеться шлюб по рахунку, сімейне життя без любові

Основна думка: треба бути з тим, кого ти любиш “Ой під вишнею під черешнею”

Художні засоби

Епітети: старий дідуган, вишневий садок

Порівняння: Стояв старий з молодою, як із ягодою; старий дідуга, Ізогнувся, як дуга.

Метафора: ізгиньте, пропадіте, Всі старії кості, Не сушіте, не крушіте Мої молодості!

Звертання: Пусти мене, старий діду, На вулицю погулять!

Антитеза: старий з молодою; ти все спиш, а я плачу.

Звуконаслідування: кахи-кахи; хи-хи.

Повтори: кожні два останніх рядка кожного абзацу

«Ой летіла стріла»

Автор: народ

Рід: ліро-епос

Жанр: балада

Тема: оспівування суму за вбитим стрілою вдовиним сином.

Ідея: висловлення співчуття до загиблого.

Основна думка: Ой матінка плаче, / Поки жити буде, / А сестриця плаче, / Поки не забуде; / А миленька плаче, / Поки його бачить…

Композиція

1) експозиція: діалог про причину смерті вдовиного сина.

2) зав’язка: приліт трьох рябеньких зозуль.

3) кульмінація: оплакування матері, сестри, миленької, смерть героя.

4) розв’язка: смерть рідної людини — одвічна пам’ять про неї.

У баладі присутні гіпербола, метаморфози (перетворення), трикратність.

«Ой на горі вогонь горить»

Автор: народ

Рід: ліро-епос

Жанр: балада

Тема: оспівування трагічної долі козака, який після бою в долині лежав «порубаний, постріляний».

Ідея: висловлення співчуття загиблому козакові.

Римування: паралельне.

Віршовий розмір: ямб.

Символи балади

Кінь – символ вірності, відданості, швидкості, волі.

Вогонь – символізує війну.

Ворон – насторожливий птах, символізує смерть, негоду.

Композиція

1) експозиція: А в долині козак лежить, / Порубаний, постріляний…

2) зав’язка: Ой коню мій вороненький, / Біжи, коню, дорогою, / Та прибіжиш під батьків двір.

3) кульмінація: Ой коню мій вороненький, / А де ж мій син молоденький?

4) розв’язка: Та вже ж твій син оженився, / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку.

Художні засоби

Метафори: «Накрив очі осокою», «коник плаче».

Пестливі слова: «ніженьки», «рученьки», «вороненький», «вірненький», «паняночку», «земляночку».

Звертання: «Не плач, коню, надо мною», «Біжи, коню, дорогою», «Не плач, мати, не журися».

Риторичне запитання: «А де ж мій син молоденький?».

Риторичний оклик: Ой коню мій вороненький, / Товаришу мій вірненький!

Повтори: «Ой коню мій вороненький», «А ніженьки китайкою».

Літературні напрями і течії

Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом (поєднанням) художнього методу та індивідуального стилю письменника. Категорія напряму передбачає об'єднання митців на основі єдиного методу, а також певну схожість індивідуальних стилів. Кожному літературному напрямові відповідає сукупність творів, які мають спільні, характерні риси. У межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві — класицизм, бароко, сентименталізм.

Основні літературні напрями:

- бароко (XVII — XVIII ст.);

- класицизм (XVIII — початок XIX ст.);

- сентименталізм (друга половина XVIII — початок XIX ст.);

- романтизм (кінець XVIII — початок XIX ст.);

- реалізм (друга половина XIX ст.);

- модернізм (кінець XIX — XX ст.);

- імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм тощо;

- постмодернізм (з 1980-х pp.).

Стиль — сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Поняття стилю сьогодні є багатогранним. У літературознавстві також спостерігається багатозначність цього поняття. Дослідники розглядають:

- стиль доби; стиль напряму й течії;

- стиль письменника і стиль певного періоду його творчості; стиль твору і стиль його окремого елемента.