Гурток "Культура мовлення"

Заняття № 1

Тема: Мова – складова частина культури людини. Культура мовного спілкування.

Мета: ознайомити учнів з функціями мови та мовлення; поглибити

їх знання про роль мови у розвитку особистості; розвивати вміння визначати функції мови та творчо використовувати їх; виховувати прагнення до підвищення культури власного мовлення, систематизувати знання учнів про вимоги до мовлення, мовні норми, удосконалювати вміння й навички помічати й виправляти мовні й мовленнєві помилки, правильно і комунікативно доцільно використовувати мовні засоби; розвивати комунікативно-мовленнєві вміння, мислення; виховувати у школярів культуру мовлення.

Обладнання: схема, роздавальний матеріал, презентація.

Внутрішньопредметні зв’язки: синтаксис (текст), лексикологія.

Міжпредметні зв’язки: література, культурологія.

Тип заняття: заняття -практикум.

ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ

І. Організаційний момент.

ІІ. Ознайомлення із темою, метою і завданнями заняття.

ІІІ. Актуалізація опорних знань і мотиваційних резервів учнів.

Фронтальна бесіда

• 3 якою метою ми користуємось мовою?

• Назвіть основні види мовленнєвої діяльності.

• Наведіть яскраві приклади помітної ролі мови у самовираженні особистості.

• Які характеристики власного мовлення ви можете назвати як позитивні? Які ви бачите шляхи його покращення?

ІV. Процесуально-діяльнісний етап

Лінгвістичне дослідження

► Прочитайте визначення понять мова і мовлення в різних словниках, енциклопедіях. Порівняйте їх з такими, найбільш поширеними: *Мова — єдина, цілісна складна знакова система, точніше система систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунікації, обміну думками, закріплення думок, а й засобом їх форму­вання — адже мислення здійснюється на мовній основі, а мова (нормативна) завжди осмислена» (СУМ, т. 4, с. 768). *Мовлення — функціонування мови у процесах вираження й обміну думок, конкретна форма існування мови як особливого виду суспільної діяльності» (УРЕ, т. 7, с. 57). Отже, мовлення — це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою; це діяльність за допомогою мови, особлива психічна діяльність.

► Як ви розумієте роль мови і мовлення в поданій інформації? Чи потре­бують окремі положення роз'яснення для вас? Які саме? Нові для вас аспекти ролі мови і мовлення запишіть у зошити.

Мова — це: 1) універсальний засіб навчання і виховання людини; 2) енци­клопедія людського досвіду; 3) першооснова нагромадження культурних цін­ностей, засіб вираження змісту культури, спосіб уведення окремої людини в процес суспільного культурного розвитку; 4) один із компонентів духо­вної культури суспільства; 5) засіб координації усіх виробничих процесів; 6) функціонуюча система, нерозривно пов'язана з усіма галузями суспіль­ного життя.

Мовлення — це: 1) спосіб існування і вияву мови, «мова в дії», мов­ний процес у багатьох його видах і формах (говоріння, писання, слухання, читання), мовчазна розмова із самим собою, обдумування майбутнього свого чи сприйнятого від інших повідомлення; 2) вияв процесу формування думки; 3) вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання; 4) засіб конкрети­зації спілкування (мовного спілкування).

Робота з навчальним текстом

Запишіть текст під диктовку. Спочатку чітко назвіть функції мови, по­тім — мовлення. Намагайтесь їх запам'ятати.

МОВА І МОВЛЕННЯ ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНІ

Функції мови: 1) засіб спілкування (комунікативна); 2) засіб пізнання (ког- нітивна); 3) засіб накопичення і збереження знань (кумулятивна); 4) засіб вира­ження емоцій, експресій, внутрішнього стану стану людини і волі (емоційна, експресивна); 5) засіб створення словесних художніх образів (естетична).

Функції мовлення — аналогічні (комунікативна, когнітивна, кумулятивна, естетична, експресивна), але функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення — як процес. Виокремлюють ще мислеоформлюючу функцію і самовиражальну, яка задовольняє потреби нашого «я», наприклад, коли ми співаємо чи декламуємо тільки для себе, та ін.

► Прочитайте текст. Яка його основна думка? Які функції мови та мовлення тут відбито?

Ми — громадяни суверенної України і прагнемо пізнати Духовні Виміри Слави — Сакральне Красномовство — рай Серця і Слова.

Слова — це теж громадяни, а ми їхні полководці, ми ведемо їх за собою, вони стають у могутні лави воїнів за Істину, Добро, Красу.

Сакральне красномовство — це унікальні знання про слово елітарне: пое­тичне, риторичне, гомілетичне; воно для тих, хто мріє пізнати протягненість

слова від Землі до Неба, бо Слово — наш інструмент у боротьбі за Віру, Надію, Любов, Софійність.

Ми хочемо вивищити, інтенсифікувати нашу мисленнєво-мовленнєву культуру, бо не завжди вміємо втілити у слова думки й потаємні тіні наших думок.

Без цієї Науки і Мистецтва ми можемо втратити свою професійну куль­туру, яка органічно включає в себе риторичну культуру — класичне мисте­цтво публічної переконуючої комунікації.

Мовлення наше — ніби морський пісок, у якому загубилися дорогоцінні перлини художніх образів. Знайти їх — наша творча мета.

Оратори, поети, вчителі, журналісти, юристи, політики, усі майстри слова — це ловці слів — перлів дорогоцінних, володарі й знавці рідної укра­їнської мови, аби ніколи не втратити священне Відчуття Вітчизни.

Ми вчимося словом-медом творити живу воду Істини, Добра, Краси, а також Віри, Надії, Любові.

Ми народжені, аби шукати і знайти Ключі до Вічності через Слово Живо- творяще.

Наше Слово — Вічна Пісня над Всесвітом, воно нагадує чарівний спів жайворонка, милого серцю соловейка, вона протягує золоті ниточки любові від Землі до Неба. Ми мусимо бути гідними високої місії: мужньо протисто­яти лжеслову й хаосу.

Ми вчимося Красі Слова у Золотій Книзі Мандрівників — по Зоряному Небу над мальовничою Україною, оспіваною та увінчаною Григорієм Сковородою, Тарасом Шевченком, Миколою Гоголем, Лесею Українкою... (Г. Сагач).

Прочитайте текст, доберіть до нього заголовок й визначте його тему й основну думку, стиль, підстиль і жанр мовлення. Чи погоджуєтеся ви з думкою, висвітленою у тексті? Відповідь обґрунтуйте.

Людина створила культуру, а культура — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура — це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений століттями спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому спільному домі «активно розвиваються», ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований першим радянським десятиріччям, у 30–70-ті роки був спершу загальномовний, а потім повернутий у зворотному напрямку. Треба виправляти становище: повернути всім мовам їх природний престиж і справжню, а не декларовану рівноправність. Необхідно виховувати культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної думки і суспільно корисної праці.

Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності…

Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську, і навпаки, чомусь перестали сприйматись як пляма на службовому мундирі (В. Русанівський).

Робота з текстом Прочитайте текст, доберіть до нього заголовок й визначте його тему й основну думку, стиль, підстиль і жанр мовлення. Чи погоджуєтеся ви з думкою, висвітленою у тексті? Відповідь обґрунтуйте.

Що ви розумієте під культурою мовлення? Прослухайте текст, визначте його основну думку. Занотуйте основі положення тексту у вигляді опорного конспекту.

Розкрийте значення поданих прислів’їв і приказок. Сформулюйте за прислів’ями правила гарного мовлення.

1. Говоріть так, щоб словам було тісно, а думкам просторо. 2. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше. 3. Що маєш казати — наперед обміркуй. 4. Краще недоговорити, ніж переговорити. 5. Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути. 6. Умієш говорити — умій слухати. 7. Краще мовчати, ніж брехати.

Отже, щоб підвищувати рівень мовленнєвої культури, необхідно:

1) шанувати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся;

2) багато читати — творів різних стилів, майстрів індивідуального худож­нього стилю, читати вдумливо, прагнучи до системності у підборі літера­тури;

3) намагатися, користуючись практично кількома мовами, добре оволодіти нормами кожної з них, осмислити їх специфіку, не допускати змішування мовних явищ, виправляти прояви інтерференції;

4) незалежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм, які фік­суються у нових виданнях словників, правописних збірниках та ін.;

5) критично (і творчо) ставитися до написаного і промовленого слова, зві­ряючи його і з кодексами норм, і з практикою визнаного (і визначного) зразка (письменника, учителя, лектора і т.д.);

6) не йти за «модними» тенденціями, які виявляють себе в окремих виданнях, в окремих авторів або соціальних чи професійних груп людей (наприклад, уживанні іншомовних слів, жаргонізмів, термінологізмів «телеграфного» стилю мовлення, нарочитої спрощеності тощо).

Таким чином, головними теоретичними засадами культури мовлення є осмислення мовної норми, знання про функціональні стилі літературного мовлення; усвідомлення взаємозв'язків системи мови, структури мовлення і немовленнєвих (екстралінгвістичних) структур. Практичними засадами куль­тури мовлення вважаємо систематичність знань, їх постійне поглиблення, інтерес, увагу до мови взагалі і до рівня власного мовлення зокрема, полі- функціональність мовленнєвої практики й переконаність у суспільній значи­мості високого рівня культури мовлення всього народу (Н. Бабич)

Напишіть твір-роздум до шкільної газети «Мовою можна і осквернити, можна і освятити» (Л. Толстой).

Заняття № 2

Тема: Мовленнєвий етикет. Особливості українського етикету.

Мета: поглибити знання учнів про основні ознаки культури мов-

лення, особливості національного мовленнєвого етикету, вчити дотримуватися норм українського мовленнєвого етикету в різ­них життєвих ситуаціях, у професійному спілкуванні; розви­вати комунікативно-мовленнєві вміння, мислення; виховувати у школярів засобами дидактичного матеріалу почуття націо­нальної свідомості.

Обладнання: таблиці, роздавальний матеріал, презентація.

Внутрішньопредметні зв’язки: синтаксис (текст), лексикологія.

Міжпредметні зв’язки: : етика, література, культурологія.

Тип заняття: заняття -практикум(формування мовленнєвої компе­тенції).

ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ

І. Організаційний момент.

ІІ. Ознайомлення із темою, метою і завданнями заняття.

ІІІ. Актуалізація опорних знань і мотиваційних резервів учнів.

Фронтальна бесіда

•

ІV. Процесуально-діяльнісний етап

Український мовленнєвий етикет

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних правил, законів. Правила соціальної поведінки людини, які виробилися впродовж усієї культурної еволюції людства і враховують його соціально-історичний досвід, становлять зміст поняття "етикет".

Етикет (франц. йtiquette, від флам. steeken - встромляти) - вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють різні види етикету:

1. Повсякденний.

2. Оказіональний.

3. Святковий.

Етикет має багаторівневу будову:

- вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);

- паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);

- - проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).

Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систему спеціальних висловів ввічливості - мовленнєвий етикет.

Мовленнєвий етикет - це національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і висловів, що рекомендуються для висловлення подяки, прощання тощо в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема, під час привітання, знайомства, звертання тощо.

Знання правил мовленнєвого етикету виступає не тільки показником зовнішньої культури людини, але й має безпосередній влив на формування її особистості, на виховання високої моралі, духовності20. Засвоєння національного мовленнєвого етикету, вміння користуватися ним робить спілкування приємним і бажаним. Для ділової людини користуватися правилами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації є конче необхідно.

Мовний етикет українців постає із живої мовної практики українського народу. Він вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні традиції української нації, відповідає її духовним засадам. Без сумніву, в основі національних традицій спілкування лежать загальнолюдські морально-етичні цінності-доброзичливість, повага, привітність, ґречність. Поборник національного відродження, член "Руської трійці" Я. Головацький у статті "Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів" засвідчує: "Його [народу] вітання, прощання, просьби, перепроси, понука, благословення дихають одним духом доброти, сердечні, ніжні, богобоязливі, а заодно чесні та гідні чоловіка ".

За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:

1. Звертання.

2. Вітання.

3. Знайомство.

4. Запрошення.

5. Прохання.

6. Вибачення.

7. Згода.

8. Незгода.

9. Скарга.

10. Втішання.

11. Комплімент.

12. Несхвалення.

13. Побажання.

14. Вдячність.

15. Прощання.

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культурному ареалі виділяють п'ять видів тональностей спілкування:

1. Висока.

2. Нейтральна.

3. Звичайна.

4. Фамільярна.

5.Вульгарна.

Висока тональність спілкування характерна для зустрічей на найвищому рівні - сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збори, засідання, презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифінги тощо); нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність реалізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо); фамільярна - в сім'ї, дружньому товаристві; вульгарна - в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.

Саме український мовний етикет презентує повний спектр ввічливості та ґречності у спілкуванні: це слова привітання, прощання, звертання, подяки, прохання, відмови, поздоровлення, вибачення, побажання, запрошення, похвали тощо. Саме ввічливість вважається основою спілкування. І не дивним є походження цього слова, його первісне значення. Ввічливий - це той, хто дивиться саме у вічі. А ментальність українського народу є саме виразом його етикетних знаків - миролюбності, відсутності ворожості, агресивності. Адже очі - це дзеркало душі. Тому, спілкуючись, співбесідники дивляться у вічі один одному. Відвертають очі лише ті, хто говорить неправду або старається щось скрити чи є нечесним. З часом прикметник "увічливий" переосмислився і набув переносного значення: "той, хто дотримується правил пристойності, виявляє уважність, люб'язність". Вищим проявом ввічливості є ґречність і чемність. Ґречний - "шанобливо ввічливий у поводженні з людьми". Цей прикметник уживається в українській мові з XVII ст. можливо, запозичений з польської.

На жаль сьогодні ми стикаємося все частіше з молодіжним сленгом у спілкуванні, який пересипаний нав'язаними нам з інших мов, нечемними, часто навіть і брутальними словами, словами іноземного походження, які вживаються в прямому чи переносному значенні, злиттям слів, які чужі українській мовній традиції та спілкуванню. Чомусь деяка молодь вважає таке спілкування модним чи сучасним, в той час, коли свідомі молоді люди, які мають національну свідомість та гідність і дорожать нею, відроджуючи національні та етнічно-мовленнєві традиції українського народу, стараються спілкуватися чемно та поводитися гречно, чим викликають значну симпатію до себе та наслідування.

Тому наш обов'язок нині - відродити втрачене у спілкуванні людей, узвичаїти призабуте, відкинути невластиве українській культурі спілкування, силоміць нав'язане нашому народові або бездумно перейняте чуже, брутальне. Адже за багатовікову історію у нашого народу склалася своя власна система мовленнєвого етикету, що є свого роду феноменом та відображенням загальної культури українського народу

ІІІ. Практична робота.

Перегляд презентації та гра «Мікрофон» - «Мовленнєві традиції українського народу» (за слайдами)

Додаток до заняття

Ділове спілкування пов'язане з вибором етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування - високої та нейтральної.

Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули в конкретній ситуації спілкування:

1) вік, стать, соціальний статус адресата;

2) особисті якості співрозмовників;

3) комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування);

4) характер взаємин між співрозмовниками та ін.

В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мовленнєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.

Звертання - найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з метою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією.

Система етикетних звертань української мови зазнала в своєму історичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою залежністю від соціальної організації суспільства. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.: високоповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, дорогі друзі, високоповажна святочна громадо, шановні колеги.

Вибір звертання значною мірою залежить від тональності спілкування. Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за звертанням пане (пані, панове). В офіційному, здебільшого усному, спілкуванні послуговуються цим звертанням у поєднанні з прізвищем або назвою особи за фахом чи родом діяльності, напр.: пане Ткачук, пане професоре, пане ректоре. Це шанобливо-ввічливе звертання поширилось в українській мові під впливом польської, в якій воно має нейтральне значення. Як офіційне звертання до високопоставлених привілейованих верств суспільства "Словник староукраїнської мови XIV-XV ст." фіксує з XIV ст. Пізніше воно узвичаїлося як ввічлива форма звертання до людей незалежно від їх соціального становища в інтелігентному, а потім селянському середовищі. Вживалося самостійно або в поєднанні з іменем, напр.: Пані!Пані Інно! До речі, в Галичині було поширене звертання пане-добродію, пане-товаришу. У свідомості попередніх поколінь слово пан мало негативну конотацію, пов'язувалось з"гнобителями народних мас". Насправді слово Пан у грецькій міфології означає "покровитель усієї природи; господар". Тому вживання в народних українських піснях, колядках звертання пане-господарю є засобом вираження шанобливого ставлення до господаря долгу. Прикро, якщо хтось зауважує на таке звертання: "У нас панів нема!". Так це ж погано, що таки вдалося за сотні років неволі вичавити з нас ГОСПОДАРЯ, ПАНА свого життя, свого слова і діла! Варто реанімувати і повернути в український мовленнєвий етикет цю формулу звертання до високоповажних осіб під час офіційних зустрічей.

Звертання добродію (добродійко, добродії) вважають давньою почесною назвою осіб, що роблять добро. Як етикетне звертання фіксує "Історичний словник української мови" Є. Тимченка з XVII ст. Поширене було здебільшого на сході України. Вживалось у сполученні з етикетними означеннями вельмишановний, вельмиповажний та з прізвищем, ім'ям, іменем по батькові, напр.: вельмишановний добродію Олексію Петровичу. У традиційному значенні варто вживати це звертання й сьогодні в різних сферах суспільного життя, зокрема діловій.

Звертання товаришу з'явилося в українській мові наприкінці XIX-початку XX ст. і використовувалося в інтелігентському середовищі в значеннях "1. Людина, зв'язана з ким-небудь дружбою. 2. Людина, ідейно зв 'язана з іншими людьми". У радянський час це слово витіснило всі інші звертання, ідеологізувалося і функціонувало для називання соратника по партії. Дискусія про те, щоб замінити звертання товаришу лейтенанте (полковнику) на традиційне для українського війська звертання пане ще тільки починається. Більш поширеним є звертання Товариство! до групи людей, які пов'язані певною спільністю (інтересами, становищем у суспільстві тощо).

Звертання громадянине (громадянко, громадяни) обмежується правовою, юридичною сферою і підкреслює рівність усіх членів суспільства перед законом як осіб, що користуються громадянськими правами і мають певні обов'язки.

Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед виказуємо "кредит довіри", є слово друзі. Це звертання набуло особливого звучання через часте використання його Президентом Віктором Ющенком під час виборів Президента та Помаранчевої революції в Україні.

У розмові з колегами, звертаючись до керівників установи, організації узвичаєною є форма звертання на ім'я та по батькові, напр.:

Вікторе Андрійовичу, Іване Степановичу, Юліє Володимирівно. В Київській Русі ім'я по батькові виконувало функцію прізвища, наприклад, Анна Ярославна. І тільки тоді, коли узвичаїлося прізвисько, будова найменувань стала двокомпонентною, наприклад, Ярослав (Володимирович) Мудрий. Отже, легко відмовлятися від власне українських звертань на ім'я та по батькові, очевидно, не варто. Однак треба наголосити на тому, що не по-українськи звучить звертання Олександрівно! Миколайовичу! Така традиція звертання здавна відома російській мові й не слід її переймати!

Існує усталена система звертань до осіб духовного сану.

Згідно з церковною традицією виділяють три ступені священства. Вони співвіднесені з певними засобами титулування священиків, дотримання яких обов'язкове у звертанні до духовної особи.

У християнстві найвищий чин у церкві - єпископ, або архієрей (у католиків кардинал). Це спільна назва для єпископа, архієпископа, митрополита. Єпископів прадавніх столиць (Єрусалим, Константинополь, Рим, Київ) називали патріархами.

До патріархів і Папи звертаються: Ваша святосте!

До архієпископа: Ваша превелебносте!

До кардинала (найвищий духовний сан у католиків після Папи): Ваша превелебносте! Ваша ясновельможносте!

До єпископа (у Західній Україні): Владико!

Нижчі чини духовного сану - священик, пресвітер (у більшості християнських сект - виборний керівник релігійної громади). До священиків звертаються: Панотче! Отче!

Найнижчий священицький чин-архідиякон (старший диякон при єпископові), диякон (помічник священика чи архієрея при Службі Божій).

У звертанні до осіб цього духовного сану: Всечесні отці! Всечесне духовенство!

Заслуговує на увагу і вибір звертання до великої кількості слухачів на різноманітних зібраннях: зборах, засіданнях, конференціях тощо. Форму звертання звичайно визначає вид зібрання. Кожне звертання враховує своєрідність аудиторії, прагнення і можливість доповідача наблизитись до слухачів, напр.: Вельмишановний пане ректоре! Вельмишановний пане голово! Шановні колеги! Дорогі друзі! Вельмишановні пані та панове!

Вітання виконує важливу функцію в комунікативному акті-з нього починається спілкування, а часто ним же і обмежується як етикетним ритуалом. Цим пояснюється спеціалізований характер і певний автоматизм вітальних висловів.Перше враження про людину складається від того, наскільки щиро і привітно вона вітається. У вмінні вибрати доречну форму вітання виявляється загальна і мовна культура людини. Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника чи співрозмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається тощо.

Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний і поліфункціональний, напр.: Доброго ранку! Добрий день! Добрий вечір! Здрастуйте! Привіт! Дай, Боже! Існує цілий ряд сакральних вітань, напр.: Христос воскрес! Христос рождається!

Формул вітання в українській діловій мові порівняно небагато, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуації, щоб висловити пошану до особи, напр.: Добрий день! - найпоширеніше вітання, яке фіксують пам'ятки з XVI ст. Прикметник добрий вживається як синонім до слів приємний, сприятливий, а значення цілого вислову "побажання хорошого дня, удачі протягом дня". Використовується у високій та нейтральній тональностях. Вітання Доброго дня! Добридень! обмежуються фамільярною тональністю. Залежно від часу дня для привітання з колегами по роботі використовують також вітання Доброго ранку! Добрий вечір!

Прощання - це слова і вислови, які говорять, коли розлучаються. Мовленнєва частина прощання простіша, ніж вітання. Переважно це співвідносні формули, що мають інколи антонімічний характер, напр.: До побачення! Прощай! Будь здоров! або функціонують як самостійні вислови чи як репліки-відповіді на власне прощальні слова, напр.: На все добре! Бувайте здорові! Щасливо!

Вибір етикетних висловів прощання залежить від часу, на який розлучаються особи, тональності спілкування.

Діловий, або службовий, мовленнєвий етикет допускає формули прощання, які лімітовані високою тональністю і є закритими для варіантності, наприклад: До побачення! - вислів стилістично нейтральний, найбільш вживаний у високій тональності. За походженням його вважають калькою з російської До свидания!. Разом із висловами На все добре! До нових зустрічей! обслуговує також ситуацію розлуки в межах нейтральної тональності. Прощайте!-це прощальний вислів, пов'язаний з ритуалом просити пробачення перед розлукою за можливі провини.

Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за щось. У висловах подяки виразніше виявляється функція ввічливості, тому їх використання належить до обов'язкових етикетних настанов. Не раз вислови подяки вживають як знак ввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію.

Вибір репліки-відповіді на подяку залежить від того, за що дякують. Наприклад, за їстівне кажуть На здоров 'я!; за річ, одяг - Носи на здоров 'я! і т. ін. Універсальна, найбільш поширена відповідь на подяку це Прошу! Будь ласка!

Вибираючи формули подяки, треба враховувати значущість послуги, ситуацію. За незначну послугу можна сказати Дякую! Спасибі! Вважають, що вислів Дякую! запозичено в українську мову з німецької через посередництво польської, а вислів Спасибі! є східнослов'янським явищем, яке виникло після прийняття християнства. Первинно це двослівна мовна формула вдячності Сьпаси богь з вихідним значенням побажання спасіння богом того, кому дякували. Цікаво, що в західнослов'янському аналогічному побажанні закладена ідея "Хай Бог заплатить тому, кому дякували" (порівняймо в польській мові Bog zaplac).

Посилюють вдячність слова щиро, сердечно, уклінно, дуже, глибоко, вельми, напр.: Дуже вдячний за вашу турботу! Щиро Вам дякую!

В офіційних ситуаціях слова подяки часто вживаються зі словами дозвольте, прийміть, складаю (складаємо), напр.: Дозвольте висловити вам подяку! Прийміть мою найщирішу вдячність! Складаю щиру подяку! Етикетні вислови подяки обмежено вживають у науковому мовленні в ситуаціях усного спілкування - після закінчення наукової доповіді чи лекції, практичного чи семінарського заняття, при захисті курсових, магістерських робіт чи дисертацій. Висловлюють вдячність за активну співпрацю, допомогу, корисні поради, напр.: Дякую за співпрацю! Дякую за увагу! Дякую за запитання! Дякую рецензентові за слушні зауваження! Дякую керівникові за допомогу та цінні поради!

Рідко вислови подяки вживають у наукових статтях, монографіях, напр.: Автор складає щиру подяку професорові СІ. Дорошенку за цінні зауваження й поради, висловлені під час обговорення матеріалів цієї статті.

Вибачення означає усвідомлення своєї провину і намагання її спокутувати за допомогою спеціальних висловів. Воно завжди супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливість, простити провину. У ситуації невеликої провини використовують у високій тональності конструкцію Прошу вибачення (пробачення, вибачити, пробачити)за.... Підкреслено ввічливим висловом є Вибачте ласкаво за.... У нейтральній тональності вживають вислови:

Вибачте! - нейтральний вислів, який, вважають дослідники, запозичений з польської мови, де він означав "роздивлятися, побачити, розпізнати". Вислів Вибачаюсь! за формою не відповідає змістові вибачення - дія скерована на самого мовця. Дієслово вибачатися позначає дію, яка не може бути спрямована на предмет, є неперехідним і функціонує в українській мові в значенні "просити вибачення, усвідомлюючи свою провину" безвідносно до об'єкта дії, відповідно може вживатися в контексті "Не живу, а вибачаюся".

Пробачте!-поширилось під впливом слова польської мовирггеЬасгус "недобачити, пропустити", однак розвинуло нове лексичне значення. Вживають в українській мові як вибачення, вияв перепрошення з XVII ст.

Прохання - спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з метою чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання можуть використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласкаві! Будь ласка! Ласкаво прошу!; формулами позитивних реплік-відпо-відей на прохання є, напр.: Прошу! Будь ласка! Вживаючи стрижневе слово ласка, ми виявляємо привітність, доброзичливість. Серед форм висловлення прохання в ситуаціях ділового спілкування використовують формули:

Будь ласка! - функціонує в українській мові з XVI ст. для вираження прохання, запрошення, вибачення. В ситуації чемного звертання до незнайомих старших за віком осіб вживають вислови Будьте (такі) ласкаві! Якщо Ваша ласка! З Вашої ласки! в межах високої, нейтральної та фамільярної тональностей.

Прошу! - форма, яка, вживаючись з різною інтонацією, може обслуговувати кілька етикетних ситуацій: 1) Прошу! - прохання; 2) Прошу! - дозвіл; 3) Прошу? - спонукання до повторення сказаного при недочуванні. На думку Ю. Шевельова, другий і третій варіанти ілюструють галицький внесок у збагачення лексики української мови та етикетних мовних засобів.

Поширеними у діловій сфері є ситуації, які передбачають оцінку діяльності людини, висловлених думок тощо. їх мовне забезпечення пов'язане з умінням ви брати та за сто су вати узвичаєні стандартні формули для вираження компліменту чи згоди.

Комплімент (франц. compliment - вітання) - слова, які містять невелике перебільшення позитивних якостей людини (розумово-вольових, морально-етичних), а також стосуються зовнішнього вигляду тощо.

Особливість компліменту як елемента мовленнєвого етикету - викликати симпатію співрозмовника, піднести йому настрій, зробити приємність. Він допомагає людям спілкуватися, жити разом, працювати. "Коли людину підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, - зазначає дослідниця А. Коваль, - вона почуває себе впевненіше, намагається дорівнювати уявленню, яке про неї склалося. Особливо це потрібно молодій людині, яка не завжди буває впевненою в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань".

Вибір компліменту залежить від статі (здебільшого компліменти говорять жінкам), соціального становища адресата, характеру взаємин чи ступеня близькості (неввічливо, наприклад, казати компліменти малознайомим чи незнайомим людям), від ситуації спілкування і попереднього змісту розмови. Словесна люб'язність є одним із психологічних прийомів досягнення прихильності підлеглих, з одного боку, та керівника, з іншого. Наприклад, керівник може адресувати комплімент співробітникові під час роботи, напр.: Мені приємно разом з вами працювати! Ви чудовий фахівець! Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб'язності, напр.: Я щасливий працювати під Вашим керівництвом!

Відповідями на комплімент можуть бути вислови: Дякую! Дякую, але Ви перебільшуєте! Я радий (рада) це чути. Мені приємно це чути.

Своєрідним виявом наукового компліменту є стереотипні конструкції, які використовують у текстах рецензій для підкреслення актуальності конкретної праці, напр.:... є першою спробою ґрунтовного дослідження; нова довгоочікувана оригінальна праця.

Комплімент повинен констатувати, стверджувати наявність характеристики, а не містити рекомендації щодо її покращення. Краще сказати людині добрі слова з авансом, ніж моралізувати. Вміння радіти чужим успіхам - це мірило шляхетності, доброго тону.

Згода - це позитивна відповідь на прохання, наказ, погодження з думкою, твердженням співрозмовника. Виражають переважно фразами Так! Звичайно! Безперечно! Добре! Будь ласка! Погоджуюсь!

Репліка адресата на прохання щось зробити, яка має відтінок небажання, відмови чи сумніву, містить слова доведеться (погодитись); очевидно (це саме так); правдоподібно (що так воно і є); не можна заперечувати, але... та ін.

У системі наукового етикету єдність поглядів, наприклад, рецензента (опонента) й автора, виявляється через оцінку конкретних положень рецензованої праці, напр.: Ми цілком погоджуємося з думкою автора; Як справедливо зазначає автор тощо.

У разі незгоди етикет наукового спілкування передбачає виклад інформації у пом'якшеній формі. Доречно використовувати форми умовного способу дієслів, напр.: доцільно було б; хотілося б; або вставні слова, напр.: мабуть, напевно, можливо, очевидно, на мою думку. Такі конструкції, звичайно, не використовують, якщо йдеться про принципові розбіжності з положеннями, які висуває автор. Однак і в цьому випадку науковий такт вимагає висловлювати незгоду без зайвої категоричності. Хоча треба дбати, щоб надмірна "дозованість" наукової критики не перетворювала її на "стильову барву", що підмінює виважене, об'єктивне й вичерпне осмислення наукового доробку.

Досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспільстві та на етапах досягнення професійної кар'єри, тоді як неправильність його є причиною багатьох конфліктів між людьми. Подолати перепони на шляху до взаєморозуміння та визнання допомагає ретельне дотримання правил лінгвоетикету.

Мовленнєвий етикет

Негарним тоном вважається не відповідати на питання, поставлені Вам. Це допускається лише в тому випадку, коли питання, на вашу думку, було некоректним чи недоречним. В такому разі слід залишити його без уваги і постаратися перевести розмову в інше русло.

Коли у розмові висловлюються різні точки зору чи погляди, слід дослухатися і взяти участь в розмові, коли ви твердо знаєте, про що говорите. Відстоювати свою точку зору, не будучи повністю впевненим в правильності думки, виглядає немудро.

У спілкуванні не слід допускати суперечок, у яких вже, як правило, ніхто не перемагає і які відбуваються просто заради суперечки. В цьому разі співрозмовники вже зовсім не чують і не хочуть чути одне одного, дозволяють собі різкі висловлювання, вияви зневаги, що є недопустимим для вихованих людей не лише в часі посту.

Не слід бути у розмові нав'язливим, а дотримуватися принципу по черговості висловлювання. Не слід перебивати співрозмовника, а почекайте, коли він закінчить думку і ви зможете донести до нього свою точку зору.

Якщо ви погано почули звертання до себе, то слід перепитати, а не старатися відповісти будь-що. Бо це може бути розцінено, як ваша неуважність або й зневага до іншого. Старайтеся висловлюватися повними фразами, а не уривками з одного чи кількох коротких слів.

Якщо в процесі розмови до вас приєднується ще хтось, то слід йому коротко пояснити, про що саме велась мова. Якщо це його зовсім не стосується, то можна сказати, що тема була приватна, сімейна, тощо. Але чемна людина, яка бажає приєднатися до розмови, насамперед переконається, чи доречним буде її участь в цій розмові.

Здавна в основі спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські морально-етичні цінності, як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба, ґречність. Власне цими чеснотами здавна славився український народ. Це відмічали завжди мандрівники, подорожуючі, офіційні особи, котрі бували в наших краях.

Заняття № 3

Тема: Культура побутового мовлення

Мета: поглибити знання учнів про основні ознаки культури мовлення, особливості національного мовленнєвого етикету, вчити дотримуватися норм українського мовленнєвого етикету в різ­них життєвих ситуаціях, у побутовому спілкуванні; розви­вати комунікативно-мовленнєві вміння, мислення; виховувати у школярів засобами дидактичного матеріалу почуття націо­нальної свідомості.

Обладнання: таблиці, роздавальний матеріал, презентація.

Внутрішньопредметні зв’язки: синтаксис (текст), лексикологія.

Міжпредметні зв’язки: : етика, література, культурологія.

Тип заняття: заняття -практикум(формування мовленнєвої компе­тенції).

ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ

І. Організаційний момент.

ІІ. Ознайомлення із темою, метою і завданнями заняття.

ІІІ. Актуалізація опорних знань і мотиваційних резервів учнів.

► Наведіть приклади порушень мовних норм у рекламних оголошеннях, газетних і журнальних статтях, телепередачах.

► Наведіть помічені вами приклади порушення етикетних норм під час спілкування в школі, з переглянутих по телебаченню, почутих по радіо передач. Використовуючи формули ввічливості, складіть діалог, у якому обговорюється ситуація вашого запізнення на заняття (роботу).

► Підготуйте розповідь про особливості національного мовленнєвого етикету з використанням прислів'їв і приказок, що відображають норми мовлен­нєвої культури.

ІV. Процесуально-діяльнісний етап

Вважається, що побутовий мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Стельмахови М. Г. з цього приводу зауважує: "Не треба забувати, що будь-який, навіть найменший відступ від мовленнєвого етикету псує настрій, вносить непорозуміння в людські стосунки, а інколи, навіть, калічить душу і ранить серце людини".

Для реалізації формул мовленнєвого етикету потрібні певні "координати". Мовленнєва ситуація відбувається за безпосередньої участі мовця — "я" і адресата-співрозмовника — "ти" (чи співрозмовників, їх може бути кілька: етикетна ситуація завжди діалогічна, бо передбачає спілкування, навіть, якщо її учасники (мовці) розділені часом чи простором). Дія здебільшого відбувається "тут" і "тепер" (якщо йдеться про усне спілкування).

Сімейно-побутовий етикет – окреслює взаємини членів родини, сусідів.У сім'ї виконання основних вимог ввічливості обов'язково не менше, ніж поза домом. Той, хто дотримується ввічливість "на винос", а вдома грубий, найменше гідний поваги.

+Слова: "дякую", "пробач", "будь ласка" в сімейному житті абсолютно необхідні, хоча й умовні. Іноді дружина скаржиться (подрузі чи ще комусь), що чоловік звертається до неї: "Налий чаю" або "Здай пальто в хімчистку", не додаючи слова "будь ласка". Якщо мова йде про речі повсякденних, які, як правило, знаходяться в компетенції дружини, чоловік не обов'язково повинен кожного разу "просити". Він зобов'язаний просити про послугу. Якщо дружина щодня ставить на стіл перед чоловіком обід, він не зобов'язаний кожного разу за це дякувати. Або якщо чоловік завжди вдома подає жінці пальто, вона може і не вимовляти: "Спасибі". Але зате задоволення прохання вимагає слова подяки. Крім усього, не заважає пам'ятати: у спілкуванні між людьми велику роль відіграє інтонація. Буває, що чоловік і дружина вигадують одне для одного пестливі, зменшувальні імена. У цьому немає нічого поганого, якщо діалог відбудеться не в присутності третіх осіб. Отже, дотримання норм побутового етикету повинне стати невід’ємною частиною повсякденного життя людини.

Основні правила взаємодії між людьми.

+Правила етикету, як і будь-які інші правила, виникли у зв"язку з необхідністю впорядкувати спілкування людей, зробити його більш організованим, приємним та красивим. Найважливіша риса етикету - вміння володіти собою, вгамовувати свої інстинкти та пристрасті.Основною етичною вимогою, якою слід дотримуватись у взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалежно від того, яке місце вона посідає в ієрархічній структурі. Повага до людини, до її почуття власної гідності повинна бути найважливішою серед усіх етичних норм. Етика взаємин виключає прояви грубості, нетерпимості до думки інших, а також інтриги, заздрощі, неправдивість та ін. Тактовність. Кажуть, що тактовність починається з уміння знайти правильну лінію поведінки з кожною людиною, залежно від її душевного стану; це вміння відчути людину, начебто доторкнутися до неї душею. Іншими словами, це те чуття міри, яке підказує людині, що в цій конкретній ситуації можна, а чого не слід говорити й робити. Ввічливість. Це зовнішні прояви внутрішніх якостей людини; але це найчастіше не індивідуальні, а загальноприйняті прояви, усім більш чи менш відомі, а тому відповідно усіма оцінювані. Але водночас це й моральні якості людини, для якої повага до людей і самоповага стали повсякденною нормою поведінки, звичним сособом спілкування з оточуюяими. Невід'ємною складовою етикету є порядність. Етикет допомагає людині утримуватися від непорядних вчинків - таких, як дрібне шахрайство чи злодійство, наклеп, кляузництво. Володіння правилами етикету усуває незручність, допомагає не скривдити співробітника невдалим словом чи дією і разом з тим не принизити власної гідності.

Отже, правила етикету базуються на таких моральних категоріях, як увічливість, тактовність, коректність, порядність. Таким чином, засвоєння правил етикету сприяє розвитку почуття такту, привчає зберігати власну гідність і поважати інших людей навіть у складних, конфліктних ситуаціях.

"Мова — така ж жива істота, як і народ, що її витворив", — писав Панас Мирний. Отже, народ живий доти, доки жива в устах його мова: вимерла мова — вимер і народ. А народ — це окремі люди, кожна людина зокрема. Вона є носієм народної мови, її скарбничим, який не сміє допускати, щоб час або зловмисники розкрадали цей скарб чи переставляли, перефарбовували, перекроювали його відповідно до своїх намірів. Зберегти і примножити цей скарб — завдання кожної людини.

Мова народу твориться колективно, беруть участь у цьому великому процесі і сивий людський досвід, і закохана юність, і бурхлива дитяча уява,— бо кого ж із нас не тішило, яку мовотворчу обдарованість, винахідливість виявляють малюки, які серед них бувають геніальні лінгвісти (О. Гончар).

Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача. Виділимо насамперед правила для мовця:

Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.

Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.

Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє «я», нав'язувати свої думки й оцінку подій.

Необхідним для мовця є відокремлення власного «я» слухача у центр уваги.

Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не заперечували задуму бесіди.

Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача — обмежені.

Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.

Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки. "я тут був"

Правила для слухача[ред. код]

Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.

Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.

Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

Гра «Розмова з

батьками

товаришами

сусідами.» Аналіз виступів.

Гра «Скоромовки»

► Прочитати скоромовки напам'ять, правильно вимовляючи звуки. Пере­магає той, хто скаже напам'ять більше скоромовок і не помилиться. Довідковий матеріал

1. Хитру сороку спіймати морока. 2. Ворона проворонила вороненя. 3. Ґедзик ґвалт гукає ґаву, кличе ґаву на галяву. Ґава виглянула з ґанку, гука ґедзя на гулянку. 4. Щедрик, щедрик, щедрівочка, щедрим людям щирі словечка. 5. Бджілка з джмеликом дзижчать, дитинчат дзижчати вчать. 6. Кружляло, дзижчало, петляло, пищало. Летіло, дзвеніло, гуділо, бриніло. Сіло, вмостилось. Трісь! Десь поділось.

НАМОРДНИК

Третій рік в селі будують

Школу невелику.

Там не стільки того діла,

Скільки мату й крику.

Бігли мимо школярчата.

— А скажіть, будь ласка, —

Запитали виконроба, —

Навіщо вам каска?

— Щоб не грюкнуло по лобі

Цеглою твердою.

— А навіщо вам ремінчик –

Той, під бородою?

— Це щоб каска не спадала. –

Діти засміялись:

— А ми думали для того,

Щоб не матюкались...

Матір звуть Елеонора, а батечка - Савка.

Синок у них підростає, ім'я йому Славка.

Батько щирий українець, мати - сибірячка.

- Нє говорі, - учить мати, - гавкаєт собачка.

Вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт.

Ето тєбє твой папаня язик засоряєт.

Сколько раз я говоріла: пожалєй рєбйонка!

Зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка?

- Прошу cлова вибирати, - насупився Савка. -

Це ти мене зараз лаєш, а собака - ГАВКА!

Доведіть або спростуйте методом дискусії тезу: "Людина, байдужа до рідної мови, — дикун".

Напишіть твір на тему: "Якби я втратив рідну мову...".