урок 31

Дата проведення уроку : 28. 04. - 7-А клас

29. 4. - 7-Б клас

Сьогодні поряд із народною і класичною музикою, найчастіше у програмах радіо і телебачення, у кінофільмах і комп’ютерних іграх лунає сучасна музика у виконанні на електронних інструментах – електрогітарах, синтезаторах. І це недивно, адже в епоху розвитку електротехнологій змінюється палітра музичного мистецтва. З появою електронно - акустичної апаратури виникають нові можливості для композиторів і виконавців. Зароджується новий напрям мистецтва – електронна музика.

У 1948 році французький інженер – акустик П’єр Шеффер створював чимало шумових дослідів. Саме вони згодом стали основою конкретної музики, яка в подальшому вплинула на розвиток електронної музики. Конкретна музика - це сукупність викривлених (перекручених) природних шумів, для якої характерна відсутність мелодії. Ідеться про такі шуми як плескіт морських хвиль, шелестіння листя, спів пташок, завивання вітру, стукіт крапель дощу, а також звуки молотів, поїздів, машин. Найвідомішою роботою в даному стилі є «Електронна поема» Едгара Вареза, яка вперше прозвучала на відкритті Брюссельської всесвітньої виставки у 1958 р. і згодом стала її гімном.

Конкретна музика різнобічно вплинула на формування великої кількості стилів електронної музики, однак найвизначніше її досягнення полягає в тому, що вона є «пращуром» академічної електронної музики. Зважаючи на складність роботи з обладнанням того часу, електронна музика не отримала в даний період широкого поширення. Однак у 90- х рр. відбулося повторне відродження електронної музики. Для її виконання використовували вже електромеханічні музичні інструменти, наприклад електрогітари, синтезатори й комп’ютери. Усі ці інструменти стали доступні не лише професійним студіям звукозапису, а й широкому загалу. Тому електронна музика, яка раніше розвивалася переважно композиторами академічного напрямку, стала частиною поп – культури. В електронній музиці особливу роль відіграють темброві і фактурні барви, колористичні ефекти, які виникають завдяки експериментуванню з різними звучаннями.

Легендою музичної електроніки, піонером і лідером електронної музики вважається Карлхайнц Штокхаузен, автор понад трьохсот творів у цій галузі.

Музичний калейдоскоп.

Російський інженер Лев Сергійович Термен передбачав появу сучасного синтезатора і звучання електронної музики. У 1920 р. він винайшов терменвокс - електромузичний інструмент, на якому звук витягується шляхом переміщення рук виконавця в електромагнітному полі поблизу металевої антени. Терменвокс може звучати як скрипка, віолончель, флейта. Інструмент призначений для виконання будь – яких (класичних, естрадних, джазових)музичних творів, а також для створення різних звукових ефектів (спів птахів, свист та ін.). Застосовують його під час озвучення кінофільмів, в театральних постановках, циркових програмах. Л. Термен вважав, що самий вдалий твір для демонстрації можливостей терменвоксу – «Вокаліз» С. Рахманінова.

Хвилі Мартено́ (фр. ondes Martenot) — електромузичний інструмент, сконструйований Морісом Мартено (Maurice Martenotem) в 1928 році.

Конструкція.

Як і більшість електромузичних інструментів тих часів, Хвилі Мартено спираються на радіолампові технології . Як і в терменвоксі, можливість впливу на роботу генератора поміщенням в його поле людського тіла була використана для творення звуку. Хвилі Мартено — гомофонічний (одноголосний) інструмент, однак можливість моделювання звуку рухом тіла давала йому цінну для інструменталістів еластичність. Хвилі Мартено обладнані клавіатурою фортепіанного типу (7 октав) та додатковими пристроями, що дозволяють відтворювати ефекти глісандо та вібрато.

Використання.

Хвилі Мартено використовувались багатьма композиторами, особливо примітно Олів'є Мессіаном (Турангаліла-симфонія, Три маленькі божественні літургії). Як зазначала виконавиця на цьому інструменті Івонна Лоріо, хвилі Мартено приваблювали О. Мессіана «надзвичайною музичністю і — понад те — неземним звуком, ширяючим над усім оркестром. Саме унікальний звук, досі ніким не чутий. Мессіан був католиком, і приблизно такий звук очікував почути на небесах».

Окрім Мессіана, цей інструмент використовувався П'єром Булезом, Е. Варезом, Д. Мійо, А.Онеггером. Андре Жоліве (André Jolivet) написав концерт для цього інструменту в 1947 році. Богуслав Мартіну (Bohuslav Martinů) зробив перекладення своєї «Fantasie» для хвиль Мартено, коли переконався, що цей твір заскладний для терменвоксу, для якого був написаний початково.

З 1960-х років Хвилі Мартено часто використовуються в музиці до кінофільмів, переважно науково-фантастичних та фільмів жахів. В 1975 році канадські рок-групи Beau Dommage та Harmonium вперше використали хвилі Мартено в розважальній музиці.

Сконструйована німецьким винахідником Бернардом Зайнером в квітні 1981 року і початково була досить небезпечною через значну потужність застосовуваного лазеру. Для уникнення травм при грі на інструменті використовувались спеціальні окуляри та рукавиці з азбесту. Пізніше стали застосовувати слабші, безпечніші лазери. Інструмент має фотоелектричний принцип дії - кожен з лазерних променів потрапляє на фотоелемент, сигнал з якого управляє роботою синтезатора. В основному інструмент використовується для проведення концертів. Відомими виконавцями є Бернард Шайнер, Жан-Мішель Жарр, Клод Ліфанте, Себастьян Памарт.

У 2008 році італійський інженер Мауріціо Карелл (Maurizio Carelli) розробив портативні двоколірну лазерну арфу «KromaLASER KL-250», що використовувала промені потужністю 80-100 mW, а пізніше «KromaLASER KL-450». За аналогією з фортепіано, зелені промені відповідали основним та похідним ступеням звукоряду. У другій половині 2010 року Мауріціо Карелл також розробив повну колірну версію лазерного пристрою, повністю «plug & play», не залежну від денного світла автономну модель (з 1W лазером) під назвою «KromaLASER KL-PRO», а також іншу версію Лазерної Арфи, здатну управляти лазерними сканерами ILDA, використовуючи синій/блакитний колір для реалізації першого багатоколірного лазерного регулятора: «KL-Kontrol», прототипом якого був «KL-ILDA».

Двоколірна лазерна арфа — один із різновидів променевої арфи.

Розроблена у 2008 році італійським інженером Мауріціо Кареллі, який мав ідею удосконалення лазерної арфи. Сей пристрій має одну повну октаву утворену від поєднання променів двох кольорів, найчастіше зелених та червоних. Одним кольором (зеленим) позначаються діатонічні ноти (до, мі, ля тощо), а іншим (червоним) — хроматичні (до дієз, сі бемоль і т.д.). Поєднання обох видів лазерів надає можливість виконавцю грати як діатонічні мелодії, так і ті, що містять понижені або підвищені ступені. Наразі двоколірні лазерні арфи знаходяться у виробництві.