урок 29

Дата проведення уроку: 15.04. - 6-А клас

17.04. - 6-Б клас

Що ж таке ЖАНР?

Музичний жанр (фр. genre — рід, вид, тип, манера) — багатозначне поняття, що характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами, з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки (зміст, структура, засоби виразності, склад виконавців тощо).

Ми з вами вже розглянули жанри трьох видів: камерно-вокальні; хорові; камерно-інструментальні. Тож тема над якою ми розпочинаємо працювати на наших уроках "Жанри симфонічної музики". І розпочати хочу із таких слів...

Твір, який ви прослухали на початку уроку був "СВЯТКОВА УВЕРТЮРА" Дмитра Шостаковича

У перекладі з французької мови увертюра означає «початок», або «відкриття».

Увертюра виконується перед початком опери, балету тощо. Також це може бути окремий самостійний твір.

Увертюра — жанр симфонічної музики; твір для оркестру або вступ до опери, балету тощо.

Завдання будь-якої увертюри — створити настрій, налаштувати глядачів до сприйняття опери чи балету, підготувати їх до того, що відбуватиметься на сцені. Ту ж саму роль виконує й увертюра до кінофільмів. Спробуйте пригадати хоча б одну кінострічку, під час титрів якої не звучить музика. Навряд чи це вдасться, адже увертюра в кіно відіграє значну роль. Глядач, ще не побачивши першого кадру, за характером музики може здогадатися, який за жанром фільм {комедія, драма тощо).

Багато композиторів використовували в увертюрі мелодії з опери, до якої вона написана.

В історії музики відомо про чималу кількість випадків, коли композитори створювали увертюри, що перебувають у репертуарі оркестрів набагато довше, ніж опери. Тому й не дивно, що такі увертюри стали самостійними, повноцінними музичними творами, які виконуються окремо.

У XX ст. увертюри стали оркестровими творами без певної форми, їх часто писали до святкових заходів. Помітною в цьому жанрі є «Святкова увертюра» Дмитра Шостаковича, яка створена до Олімпійських ігор і продовжує розвивати традиційну форму увертюри.

Серед багато численних музичних жанрів одно з самих почесних місць належить симфонії. Симфонія, як самостійний жанр виникла порівняно недавно: яких-небудь 2,5 століття назад. Однак за цей історично недовгий строк вона пройшла гігантський шлях.

Слово симфонія в перекладі з грецької (а це слово грецького походження) означає співзвуччя, приємне звучання звуків. І лише пізніше слово симфонія отримало своє сьогоднішнє значення:

Симфонія – великий музичний твір для симфонічного оркестру, побудований на контрастних частинах (переважно чотирьох).

Упродовж багатьох століть розвитку музичного мистецтва сформувалися симфонічні жанри: симфонія, увертюра, симфонічна поема і фантазія, картина, а також концерт. Вони беруть початок від появи симфонічного оркестру (середина XVIII ст.) — великого колективу музикантів, які грають на різних інструментах під керівництвом диригента.

Кількість звуків та їх найрізноманітніших поєднань, що може відтворити оркестр, майже необмежена, і, можливо, саме тому багато композиторів приберігають свої найзаповітніші музичні ідеї для оркестру, адже це — унікальний колективний інструмент.

Тривалий час план розташування інструментів в оркестрі змінювався відповідно до кількості музикантів у кожній групі, акустики концертного залу, де відбувався концерт тощо. Відомий диригент Леопольд Стоковський запропонував стандартний план розміщення музикантів, який назвали «американським». Стоковський розмістив усі скрипки ліворуч бід диригента, віолончелістів — праворуч. А кількість виконавців на духових інструментах збільшив удвічі. Таке розташування музикантів - виконавців використовують у більшості оркестрів світу.

Сьогодні ми познайомимося з дивовижним твором Й. Гайдна Симфонією № 45. Її називають «Прощальна симфонія» — симфонія австрійського композитора Йозефа Гайдна, написана 1772 році.

Особливість цієї симфонії в тому, що вона виконується при свічах, закріплених на нотних пультах музикантів; за традиційним за формою фіналом слідує додаткова повільна частина, під час виконання якої музиканти один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Симфонію дограють лише два скрипалі, які після завершення музики йдуть слідом за іншими.

Сучасник Гайдна, італійський музикант Джакомо Феррарі так описує історію створення цієї симфонії: "Одного разу князь Естергазі був незадоволений музикантами свого оркестру й наказав Гайдну всіх їх розпустити, за винятком першого скрипаля й клавесиніста. Гайдн був змушений підкоритися, але був дуже засмучений тим, що позбавляв багатьох людей засобів до існування, а також тим, що сам втрачав досвідчених музикантів. Він вирішив скласти інструментальну фугу й запросив князя Естергазі послухати її виконання в неділю після Меси. Князь погодився. Після оркестрового розділу, який виконали разом всі оркестранти, як того вимагає форма фуги, майстерний маестро ввів свого роду коду з послідовністю пауз, розподілених таким чином, що один інструмент за іншим перестають грати. Фуга завершувалася одним звуком, що виконувався в унісон скрипкою й клавесином. Князеві так сподобався цей жарт композитора, що він дозволив залишити всіх музикантів на службі".