урок 58

Дата проведення уроку : 30. 04

На сучасній українській сцені представлено майже всі музичні напрями: від фольклору до джазу. Популярність багатьох українських поп-виконавців давно перетнула кордони України. Українську популярну музику можна почути на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри» та інші.

Феномен поп-музики сформувався передусім в англомовних країнах Заходу як явище молодіжної культури.

Інструментальні ресурси поп-музики обмежені, як правило, електрогітарами та ударними інструментами з епізодичним застосуванням саксофонів та інших, зокрема й екзотичних інструментів. Для сучасної поп-музики велике значення відіграє електронна апаратура. Мелодії, як правило, нескладні, ритмічні, легко запам'ятовуються. Сучасна поп-музика формувалася паралельно з іншими жанрами, такими як рок - музика.

У 1970-х і 1980-х роках її найтиповішою формою була так звана «Традиційна музика» яку називали «естрадна музика», «естрада». Традиційний поп виконується співаком-солістом під фоновий акомпанемент. У США естрада була тісно пов'язана з джазом (Френк Сінатра), у Франції — з шансоном. Аналогічні виконавці популярні і в СРСР — Леонід Утьосов, Клавдія Шульженко, Марк Бернес, Володимир Трошин. Значну частину поп-музичної сцени США складають виконавці-афроамериканці у жанрі соул.

Справжнім проривом в поп-музиці стала поява в 1970-ті стилю «диско» (євродиско) і таких груп, як ABBA, Boney M, Dschinghis Khan, Bee Gees. Поп-музика відтепер витісняє рок-н-рол як основна танцювальна музика на дискотеках, і з цього часу танцювальна музика (dance music) є одним з основних напрямків у поп-музиці.

Завдяки появі музичного телебачення (зокрема, телеканалу MTV), в 1980-ті формується культура відеокліпів. У цей час у США з'являються такі зірки, як Майкл Джексон, Мадонна, Прінс, Вітні Г'юстон. На поп-музику в цей період впливають хіп-хоп, соул і ритм-енд-блюз. У 1990-ті і 2000-ні до цього додається танцювальна електронна музика. Від 2009, в Італії, з'являються такі зірки як Noemi. Один із чинників популярності — це міжнародні фестивалі і конкурси, що виявляють «найкращих». Найавторитетнішим конкурсом попмузики вважається премія Греммі. Поп-музика представлена також на щорічному конкурсі «Євробачення».

У Чернівцях конкурсні програми у жанрах поп- та рок-музики проходили у Літньому театрі, а конкурс авторської (бардівської) пісні та співаної поезії організатори винесли далеко від центру міста, у низину парку, де практично не було глядачів, крім самих учасників та журі.

Учасників—фіналістів було дуже багато, що перевершило очікування організаторів. Так, концерти рок-музикантів проходили замість одного два дні, починаючись зранку об 11.00 і закінчуючись пізно увечері.

У рок-змаганнях брали участь знамениті гурти «Воплі Відоплясова», «Брати Гадюкіни», «Квартира № 50», «Зимовий сад», та багато інших. А організатори фестивалю та члени журі просто були приголомшені такою величезною кількістю конкурсантів та їхнім високим рівнем.

Рок-музика має велику кількість напрямків: від танцювального рок-н-ролу до важкого металу. Основні центри розвитку рок-музики — західна Європа (особливо Скандинавія та Велика Британія) і США. Пізніше національна рок-музика з'явилася практично у всіх країнах. Українська рок-музика з'явилася за часів СРСР в кінці 1960-х років.

Термін «рок-музика» щодо конкретного колективу іноді не є чітко визначеним через комбінування та поєднання окремими виконавцями різної жанрової стилістики.

Рок-музика комбіновано виконується рок-гуртом, що зазвичай складається з вокаліста, гітариста, басу, соло і ударника, іноді також клавішника. В окремих випадках може бути присутнім також саксофон, губна гармоніка, акордеон та інші інструменти.

Характерні риси рок-музики — одноманітний ритм з сильним бек-бітом, що підтримується барабанами, та електрогітарою (часто — з ефектом дисторшн). Сольні епізоди також виконуються на електрогітарі. В гармонічному та мелодійному відношенні ранній рок-музиці в основному характерна блюзова гармонія, однак в пізніший період спостерігається значна різноманітність музичних рис. Характерною рисою рок-музики, також є її колективність — рок-музика часто є продуктом колективної творчості, а створення й виконання музики є нерозривним процесом.

Необхідними вимогами для виконання рок-музики музиканти вважають віртуозну техніку, зіграність, вміння передати «драйв» (Drive), особливе вокальне мистецтво, майстерність імпровізації, володіння формою, наявність особливого «блюзового відчуття»

Рок-музика як культурний феномен породила так званий «рок-н-рольний спосіб життя», певний стиль поведінки і систему життєвих цінностей, свого роду філософію. Проте, виникнувши на основі різних жанрів рок-музики, субкультури деколи мають мало схожого. Рок-музика володіє великою енергією («драйвом»), яка захоплює. Вона може дати особі свободу від усталених суспільних принципів і стереотипів, від навколишньої дійсності.

З іншого боку, людина, зосереджена на рок-культурі, може остаточно відгородитися від зовнішнього світу, ускладнюючи становище вживанням алкоголю і наркотиків, що сприяє руйнуванню особистості. Нерідко це явище ставлять в провину рок-музикантам. Початком рок-музики є поява рок-н-ролу що увібрав у себе риси блюзу, ритм-енд-блюзу, бугі-вугі, джазу і кантрі.

Розвиток раннього рок-н-ролу пов'язаний в основному з американськими виконавцями, проте встановити, яка пісня або пластинка може вважатися першою в жанрі, практично неможливо. Серед тих, хто заклав основи рок-н-ролу як повноцінного жанру, найважливішими виконавцями є Фетс Доміно, Бо Діддлі і Чак Беррі. Спочатку рок-н-рол вважався специфічною музикою, характерною тільки для афроамериканської аудиторії. Проте вже з'являлися перші білі артисти, що виконували рок-н-рол. Проривом рок-н-ролу в мейнстрим стала пісня Білла Гейлі «Rock Around The Clock». Проте титул «короля рок-н-ролу» завоював інший білий артист — Елвіс Преслі.

Українська діаспора -

збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території), яка почуває духовний зв'язок з Україною.

Українська музична культура впродовж ХХ століття творилася не лише на теренах рідної землі, але і далеко за її межами. Якщо складні соціально-політичні процеси в Україні не дозволяли пізнавати та науково вивчати культурницькі процеси української діаспори, то сучасний розвиток нашого суспільства сприяє цьому. Вивчення історії української музики має на меті сформувати цілісну картину українського музично-культурного простору. Проте, вона не може бути повноцінною без великого пласта надбань у царині музичної культури української діаспори ХХ ст. Можливість опрацьовувати заборонені раніше архіви, закордонні видання, періодику, живих контактів з діячами зарубіжжя, які з’явилася з часу проголошення незалежності України, сприяє науковому вивченню даної проблеми.

Тому актуальним є повернення невідомих і забутих імен митців, які утверджували українську музичну культуру в іноетнічному середовищі. Серед них вагоме місце займають композитори − вихованці Київської, Харківської, Петербурзької, Празької, Віденської консерваторій, Вищого Музичного Інституту ім. М.Лисенка у Львові.

Вражає полістилістика ("полі" - багато) композиторської творчості закордонного українства.

Так, у творчості Зеновія Лиська знаходимо експресіоністичні тенденції неокласицизму, модернізму; у Федора Якименка – синтез елементів романтизму з елементами французької імпресіоністичної музики; різножанрова композиторська творчість Антіна Рудницького поєднує здобутки німецького романтизму, бузонівського неокласицизму з мелосом української народної пісні, а в окремих творах стиль композитора окреслюється як „урбанізм” - прояв модернізму; Стефанія Туркевич-Лукіянович у 1930-ті рр. проявляє себе у поєднанні неоромантизму з неокласицизмом, а в останні роки життя (1972) поєднує неокласичний стиль з жорсткістю quasi серійного тематизму, або працює в рамках постімпресіоністичного стилю; Мар’ян Кузан близький до імпресіонізму, а також до конструктивізму серійної системи. Однією з прикмет індивідуального композиторського стилю митців діаспори є багатоджерельність – співіснування різних жанрово-інтонаційних та історико-стильових шарів.

Улюбленими жанрами українських композиторів зарубіжжя були пісенно-хоровий та інструментальний (твори для фортепіано, скрипки, бандури), що було зумовлено як умовами побутування, так і смаками публіки. Разом з тим композитори працювали і у масштабних формах (ораторії, опери, симфонії).

Обравши а капельне хорове письмо (О.Кошиць, М.Гайворонський, А.Гнатишин, М.Федорів та ін.), митці діаспори продовжували українську співочу традицію, слідуючи шляхом Миколи Лисенка. У ХХ столітті хорова музика стала провідною галуззю як в Україні, так і діаспорі. Світове визнання унікальності музичного фольклору українського народу і національного хорового виконавства хорів О. Кошиця, Д. Котка, М.Антоновича, А.Гнатишина визначало культуротворчу роль хорової галузі у становленні національної музики.

Білою плямою у вивченні української пісенності довгий час були пісні Січових Стрільців та Української Повстанської Армії. Найбільш повно вони зібрані, зредаговані та видані завдяки митцям західної діаспори – М.Гайворонському, З.Лавришину, А.Гнатишину та ін. Співці Січового Стрілецтва Михайло Гайворонський, Роман Купчинский та Левко Лепкий були серед перших композиторів української західної діаспори 20-30-х рр. ХХ ст.

Сьогодні поряд із посиленням глобалізаційних процесів відбувається активізація ренаціоналізації світу, тобто духовне і національне відродження народів і народностей, творення їхніх нових держав. Тому, вивчення і використання набутого досвіду української діаспори, глибока співпраця діячів української музичної культури діаспори та України, підтримка їх діяльності державними та громадськими організаціями, вироблення національної стратегії в цьому напрямку може стати одним із найважливіших факторів збереження і формування національного „я”, здатного не лише вистояти у боротьбі нищення глобалізацією національних і традиційних пріоритетів, але активно вступити в діалог культур.

Музична спадщина Олекса́ндра Ко́шиця

• Посмертно залишив подвійну музичну спадщину. Його особистий і музичний архів здепоновано в Осередку української культури й освіти, де його дружина, учителька співу за професією та фольклорист за особистим зацікавленням, була куратором.

• Справив таке враження на свідомості деяких своїх студентів-хористів, що вони перебрали на себе й продовжували його хорово-музичну місію, ставши диригентами Хору ім. О.Кошиця та пропагаторами українського хорового мистецтва. Творча діяльність О.Кошиця та Хору його імені піднесли імідж української культури в Канаді.

Дружина Олександра Кошиця Тетяна Омелянівна Георгієвська (1892—1966), також родом з України, з Вінниці, колишня хористка Кошиця в київські роки, незмінна учасниця усіх складів Українського хору в часи всесвітніх гастролей. Тетяна Омелянівна після смерті Олександра Кошиця передала його архів Осередкові української культури та освіти у Вінніпезі, і з 1948 року до останніх своїх днів була його директором, а також членом редакційної групи з видання «Спогадів» та «Щоденників», опікункою хору імені Кошиця.

1921 року Тьомкін виїхав до Берліна, де мешкав тоді його батько, що працював асистентом у знаменитого Пауля Ерліха (до речі, інколи можна зустріти твердження, ніби рік народження Дмитра Тьомкіна — 1899, але ця помилка трапилася через те, що батько навмисне сфальшував дату у Дмитровому паспорті, щоб приховати свій справжній вік від своєї другої жінки). У Берліні молодий піаніст брав уроки у Ферруччо Бузоні та його учнів Еґона Петрі й Міхаеля фон Цадори, а 1924 виїхав на гастролі до Парижу, а звідти, за рекомендацією Федора Шаляпіна,— до Сполучених Штатів, де спочатку акомпанував балетній трупі, в якій зустрів свою майбутню дружину Альбертину Раш.

• 1928 року Тьомкін мав величезний успіх у Парижі, де виступив як соліст на європейській прем'єрі Фортепіанного концерту Джорджа Ґершвіна.

• Від 1929 року починається голівудська кар'єра Тьомкіна, якій він спочатку завдячував дружині (Альбертина підготувала того року хореографію для трьох мюзиклів компанії Метро-Ґолдвін-Меєр, а музику писав Дмитро). Від початку тридцятих років він стає одним з провідних композиторів Голівуду. Особливий успіх мала його музика до «ковбойських» фільмів, вестернів. На запитання, як людина зі слов'янських теренів може так добре відчувати й втілювати в музиці поезію рівнин американського Заходу, композитор відповів, посилаючись на своє походження з України: «Бо степ є степ!» (варто підкреслити, що він вжив не звичне для Америки prairie, а слово українського походження steppe).

• Під час Другої світової війни Тьомкін написав музику до кільканадцяти документальних стрічок, за що мав спеціальну нагороду від американського військового міністерства.

• 1953 року він дістав одразу два «Оскари» — за музику до фільму «Саме опівдні» та за пісню «Do Not Forsake Me, Oh My Darlin’ » з того ж таки фільму. Ще два «Оскари» він отримав за музику до фільмів «Високий та могутній» (The High and the Mighty, 1955) і «Старий та море» (The Old Man and the Sea, 1959) за повістю Гемінґвея

• Тьомкін не тільки писав кіномузику, але й виступав як продюсер (відомий у колишньому СРСР вестерн «Золото Маккенни», 1969).

• 1967 року, поховавши кохану дружину та переживши напад грабіжників, Тьомкін виїхав до Європи, де й мешкав до кінця свого життя. Серед його доробку останніх років — музика до фільму «Чайковський» (Мосфільм, 1970).

• Був нагороджений двома французькими орденами Почесного легіону (кавалер та офіцер ордена) та іспанським Хрестом кавалера Ордена Ізабели Католицької.

• У віці двох років був вивезений батьками в Париж, потім родина влаштувалася в Швейцарії. Перші уроки музики отримав від батька-піаніста, з раннього віку почав писати музику. У віці тринадцяти років Маркевич виконав свою фортепіанну сюїту «Весілля» в присутності Альфреда Корто, який взявся його навчати і допоміг опублікувати твір. Через два роки Маркевич поступив в Нормальну школу музики в Парижі, де навчався у Корто як піаніст і у Наді Буланже як композитор. В 1929 молодий музикант був представлений Сергію Дягілєву, якому зіграв фрагмент з твору, над яким у той час працював — симфонієти. Дягілєв схвалив музику і замовив Маркевичу фортепіанний концерт і музику до балету. Концерт був написаний у тому ж році і виконаний на відкритті Дягілєвських сезонів в театрі «Ковент-Ґарден» (партію солюючого фортепіано грав сам Маркевич), однак балетний проект здійснений не був через смерть Дягілєва.

• В 1930 в Парижі з успіхом виконується кантата Маркевича, в якій він використовував матеріал незакінченого балету, а ще через рік не менший успіх має його кончерто ґроссо. Музика Маркевича привертає увагу Жана Кокто, Даріуса Мійо, Роже Дезорм'єра, видавництво Schott пропонує йому контракт на видання його творів. Разом з Сержем Лифарем Маркевич працює над двома балетами — «Ребус» і «Політ Ікара», і, попри те, що вони так і не були поставлені, музика обох була виконана на концерті. «Політ Ікара», виконаний в 1933 під кеівництвом Дезорм'єра, справив сенсацію в музичному світі. Незвичайний композиторський почерк, введення нових оркестрових фарб (зокрема, застосування чвертьтонових інтервалів) змусили говорити про Маркевича як про одну із значних фігур європейського музичного модерну. Критики називали його «Ігорем Другим» (під Першим маючи на увазі Стравінського), Бела Барток говорив про вплив музики Маркевича на свої твори.

• Після декількох років життя в Парижі Маркевич поїхав до Швейцарії і в квітні 1935 одружився на Кірі Ніжинській, дочці знаменитого танцівника дягілевської трупи. У них народився син Вацлав. Проте цей шлюб виявився нетривалим, досить скоро він одружився вдруге — на італійській княгині Топазії Каетані^[it] (1921–1990) зі старовинного італійського роду, який сходить в XIV століття до папи Боніфація VIII. Як і багато інших композиторів в 1930-ті роки, він виступав диригентом та піаністом. Диригуванням він раніше займався приватним чином у П'єра Монте, успішно керував голландською прем'єрою «Ребуса» і першим виконанням своєї ораторії «Загублений рай» в Лондоні в 1935 році (замінивши захворілого Германа Шерхена, який повинен був стояти за пультом). Як піаніст в ці роки Маркевич вдосконалюється у Альфредо Казелли, і його творчість згодом матиме суттєвий вплив на розвиток не тільки піаністічного, але й композиторського мистецтва Маркевича. Він зближається з італійським музичним авангардом і бере участь у фестивалях «Музичного травня», а незадовго до початку війни переїжджає у Флоренцію. У 1943 він пише нову редакцію «Падіння Ікара», з якої прибрані всі модерністські елементи, і в той же рік стає активним учасником італійського Руху Опору (пізніше йому буде присуджена золота медаль «Партизан Північної Італії»).

• У 1946 році Маркевич бере італійське громадянство, і з тих пір живе то у Флоренції, то в своєму швейцарському замку, займаючись окрім музики, ще й літературою (одна з написаних ним книг називається «Made in Italy»). В цей час він майже полишає композиторську і переключається на диригентську діяльність.

• Протягом довгого часу Маркевич уникав виконання своєї музики, але коли в 1978 отримав пропозицію від брюссельської філармонії продиригувати «Загублений раєм», погодився. Концерт мав великий успіх, і, натхненний позитивними відгуками критики, Маркевич прийняв рішення відродити власні твори і заново їх опублікувати. У його планах також була організація міжнародних диригентських майстер-курсів та фестивалів.

Після смерті батька потреба заробляти на життя звернула молоду співачку з оперного шляху у світ джинґлу. Певний час вона виступала в клубах Нью-Йорка та не втомлювалась надавати свої записи продюсерам і рекламним агенціям для прослуховування; багато разів співала оригінальні мелодії Юрія Турчина для Радіо «Свобода» — записи робились під егідою Юрія Денисенка, який на той час працював ді-джеєм на радіостанції. Це, зрештою, принесло позитивні результати. У середині 1970-х років Квітка увірвалася у світ реклами на телебаченні та радіо, де її чекала справжня американська слава.

Ще студенткою Квітка, взявши собі псевдонім Кейсі, не відчувала жодних труднощів у різних музичних стилях. Її почали запрошувати джазові, поп- і рок-зірки. Цісик допомагала Роберті Флек, Бобу Джеймсу, Дейвіду Сенборну, Майклу Болтону, Карлі Саймон, Лінді Ронстадт та іншим, а також Квінсі Джонсу — відомому продюсеру-аранжувальнику Америки, котрий відкрив феномен Майкла Джексона.

· Працювала над записом саундтреків до художніх фільмів та брала в них участь як акторка:

· «Ти осяюєш моє життя» Джозефа Брукса (1977 рік) — виконала всі пісні головної героїні. Фільм відзначено «Оскаром» та «Золотим глобусом» за найкращу пісню. Цісик також зіграла в епізодичній ролі дружки нареченої — головної героїні цього фільму;

· «Віз» Сідні Люмета (1978 рік) — співачка дорослого хору в музичній пригодницькій адаптації «Чарівника країни Оз». Головні ролі у фільмі виконали, зокрема, Даяна Росс і Майкл Джексон;

· «Один-єдиний» Карла Райнера (1978 рік) — однойменний саундтрек до кінофільму;

· «Коло двох» Жуля Дассена (1980 рік) — однойменний саундтрек до кінофільму;

· «Ділова дівчина» Майка Ніколса (1988 рік) — бек-вокал для саундтреку «Let the River Run» у виконанні Карлі Саймон.

· Неодноразово брала участь у комерційних проектах. За допомогою її витонченого співу свій імідж створювали корпорації ABC, NBC, CBS, Burger King, McDonald's, American Airlines та Delta Air Lines, Coca-Cola, Pepsi-Cola та інші. З початку 1980-х років вона стала однією з найдорожчих і найпопулярніших виконавиць джинґлів у США — рекламних мотивів для радіо та телебачення. 1981 року Квітка записала для компанії «Ford Motor» рекламну пісню «Have You Driven a Ford Lately?». Відтоді й аж до смерті вона залишалася єдиним голосом цієї автомобільної компанії. 1987 року в компанії «Ford» підрахували, що загальна кількість прослуховувань рекламної продукції Квітки склала понад 20 мільярдів слухачів — майже в чотири рази більше ніж населення Землі на той час. Це світовий рекорд для корпоративного соліста. Також виконувала джинґли для Chevrolet, Cadillac, Toyota.

Перший диск з українськими піснями «Kvitka» або «Songs of Ukraine» («Пісні України») записаний 1980 року, другий «Two colors» («Два кольори») — 19Квітка Цісик планувала випустити третій україномовний альбом з колисковими або сучасними піснями, але цьому не судилося статися — її життя передчасно обірвалося[6]. Останньою піснею, записаною Квіткою, стали «Журавлі» на слова Богдана Лепкого. Згодом пісня стала символом трагічної долі самої співачки: «

Чути кру-кру-кру

В чужині помру,

Заки море перелечу —

Крилонька зітру…