КУЛЬТУРА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

Мова - своєрідна візитна картка кожної людини, саме вона дає змогу судити про її освіченість, ерудицію; саме вона є одним із критеріїв, за яким визначають рівень професійної майстерності людини.

Перебудова соціально-економічної й політичної сфери в країні, реформи в галузі сільськогосподарського виробництва вимагають від фахівця-аграрія бездоганного володіння мовою професії. Слід мати не тільки знання свого  фаху, але й знати фахову термінологію, вільно володіти нею, вміти користуватися.

Набуваючи спеціальні знання, майбутній фахівець формує певною мірою і свій мовленнєвий професійний апарат, та оскільки життя не стоїть на місці, і мова, як і інші галузі, постійно розвивається, то слід дбати про його постійне збагачення. Для цього потрібно опрацьовувати фахові періодичні видання, спеціальні словники і довідники, спілкуватися з колегами-науковцями.

Знання мови професії, уміння нею послуговуватися - це аспекти професійної майстерності, адже вони забезпечують ефективність праці, дають змогу краще орієнтуватися в ситуаціях на виробництві та в ділових контактах.

Мовлення - це спосіб життя мови, процес використання мовних одиниць. Мова має дві форми виявлення: усну і писемну.

Як усна, так і писемна форма є важливими засобами спілкування ділових людей, але розв'язують це завдання по-різному.

Щоб бути зразковим, професійне мовлення має характеризуватись такими головними ознаками:

- правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

- змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією на дану тему; різнобічне й повне розкриття теми, уникнення зайвого;

- послідовністю, тобто логічністю думок; багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у рамках відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

- точністю, яка значною мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільше відповідають висловлюваному змісту;

- виразністю, для цього слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання й виражати своє ставлення до предмета мовлення;

- доречністю та доцільністю, яка насамперед залежить від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. При цьому треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати у тактовній формі на помилки співрозмовників;.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. 

Етикет (з французької — ярлик, етикетка) — це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві, зовнішній вияв відносин між людьми, культури особистості.

Мовленнєвий службовий етикет — це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Перше враження про людину складається з того, наскільки щиро і привітне вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, не зважаючи на всю логіку, люди підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час привітання. Тому, незалежно від настрою, треба вітатися завжди привітно.

 Загальна і мовна культура людини виявляються у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощанні}. Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника чи співрозмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається.

Формул привітання в українській мові порівняно небагато:

Доброго ранку! Добрий день! Добридень! Добрий вечір! Добривечір! Здрастуйте!

 Формул прощання є трохи більше: До побачення! Бувайте здорові! Ходіть здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого! Щасливої дороги! До зустрічі! До завтра! До наступної зустрічі! Добраніч! На добраніч!

Хоч вибір і тут невеликий, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуації, щоб висловити пошану до особи, з якою прощаємося. Не варто під час вітання або прощання з людьми, старшими за віком, малознайомими чи незнайомими, вживати усічені форми типу «Добрий»,  «Вітаю».

Кожна ситуація потребує певних мовних засобів. Згоду, наприклад, можна висловити так: Добре! Згода! Будь ласка! Із задоволенням! З радістю! Є в мові ціла низка ввічливих форм відмови: Ні, дякую; Дякую, не треба; На жаль, ні; Перепрошую, але не можу; Мені дуже шкода, але... ; Шкодую, що не зміг...

Подяку краще висловити продуманим, спеціально дібраним відповідно до ситуації словом. 3а дрібну послугу можна сказати: Дякую! Спасибі!  Якщо зроблено щось значне: Сердечно Вам дякую! Щиро Вам дякую! Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Дуже вдячний за Вашу турботу! Це дуже люб'язно з Вашого боку; не знаю, як Вам дякувати!  Щоб вибрати форму подяки, треба знати форми ввічливості, враховувати значущість послуги, вік співрозмовника, характер стосунків, середовище. Відповідаючи на подяку, можна сказати: Немає за що; Прошу; Будь ласка.

 Є вибір і серед форм висловлення прохання:, Будь ласка! Будьте ласкаві! Коли Ваша ласка! Прошу Вас! Чи не могли б Ви; Якщо можете; Якщо Вам не важко.... Слід розрізняти слова прОшу (відповідь на подяку) і прошУ (звертатися з проханням, клопотати).

«Знайомство супроводжується особливими формулами мовного етикету:

Дозвольте відрекомендуватися...

Мене звуть... ;

Моє ім'я, моє прізвище.. ;

Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам... ;

Дозвольте познайомити Вас із... ;

Познайомтеся, це... ;

Познайомте мене, будь ласка, з... ;

Дуже радий з вами познайомитися...,

Дуже приємно... .

Звертання до співрозмовника на ім'я та по батькові звучить ввічливіше, ніж звертання за допомогою займенників ти, Ви. А тому слід пам’ятати, що в професійному мовленні звертання, правильно дібране,за формою (ім’я та по батькові в кличному відмінку) та змістом (ім’я; ім’я + по батькові; ім’я + но батькові + прізвище) є важливим елементом мовної культури, і в офіційних звертаннях використовуються також вирази:, Добродію! Добродійко! Пане! Пані! Панове! Товаришу! Товаришко! Товариші! Дорогий друже! Дорогі друзі! Шановне товариство! Вельмишановне панство! До незнайомого, малознайомого, старшого за віком або посадою співрозмовника прийнято звертатися на Ви, щоб висловити пошану»

Правила мовного етикету залежать від конкретних ситуацій. За умови їх дотримання можливе змістовне спілкування.