Джордж Байрон. Поезії

• Високий рівень інтелекту. Герой легко пристосовується до нових обставин, проявляє кмітливість заради власної вигоди.

• Цинізм та зарозумілість. Це проявляється у ставленні до людей чи подій. Герой вважає себе вищим за інших. Навіть ставлення до влади є зневажливим. Через це така людина часто стає вигнанцем.

• Егоцентризм. Герой перестає відчувати докори сумління, вважає себе завжди правим.

• Прямолінійність. Людина безкомпромісна, не визнає лицемірства.

• Меланхолія. Байронічний герой дуже рано «переситився життям». Він шукає в житті справжнього діла, але не знаходить. Його охоплює сильна нудьга і самотність.

• Приємна зовнішність, стиль, такт. Така людина завжди намагається бути взірцем стилю. Одна з причин — потреба в постійному завоюванні жінок.

• Таємничість. Та риса, яка особливо приваблює жінок, а також провокує до різних проблемних ситуацій.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B9%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B3%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B9 

Літературний рід: лірика

Жанр: медитативна елегія

Напрям, течія: романтизм

Віршовий розмір: чотиристопний ямб

Римування: перехресне (ABAB)

Строфа: катрен (чотиривірш)

Тема:

Туга за природною свободою, контраст між цивілізацією та первозданним життям у горах, самотність і розчарування у світі людей.

Ідея:

Вираження прагнення до гармонії з природою, засудження штучного суспільного життя, лицемірства та фальші, які позбавляють людину справжніх почуттів і щастя.

Провідний мотив:

Жага до втечі від цивілізації, розчарування в людях і суспільстві, ідеалізація дикої природи як єдиного середовища, де можна бути вільним і щасливим.

Художньо-стильові особливості:

• Використання антитези (між природою та цивілізацією, між юністю та теперішнім станом душі);

• Символіка (гори — символ свободи, океан — символ безмежності, Англія — символ суспільства, сповненого фальші);

• Метафоричність ("душа, мов птах прип'ятий", "на серці в мене стільки льоду");

• Емоційна експресивність, характерна для романтизму.

Композиція:

1. Експозиція — ностальгія за минулим, ідеалізація життя серед природи.

2. Розвиток думки — критика суспільства, самотність, розчарування у друзях та любові.

3. Кульмінація — прагнення вирватися зі світу облуди.

4. Фінал — бажання злитися з природою, злетіти до небес, що підкреслює романтичний пафос твору.

Художні засоби, стилістичні фігури:

• Метафори: "душа, мов птах прип'ятий", "вересневий вечір — немов вино густе", "темрява ховає знак останньої мети".

• Епітети: "душний світ", "світ лукавства і облуди", "буря хмура".

• Риторичні запитання: "Де ж друзів коло? Чом не склалась та приязнь вірна і свята?"

• Порівняння: "мов голуб до свого кубла".

Образи та символічні образи:

• Природа (гори, океан, буря) — уособлення свободи, правди та чистоти.

• Англія, світ людей — символ фальші, марноти та обмеженості.

• Птах, що прагне висоти — образ душі поета, яка бажає звільнитися від пут суспільства.

• Жінка (світоч вроди) — символ кохання, яке вже не здатне зігріти збайдужіле серце.

Примітки та корисна інформація:

Цей вірш яскраво ілюструє романтичний світогляд Байрона. Він перегукується з його автобіографічними переживаннями та ідеями самотнього мандрівника, які відображені у "Паломництві Чайльд Гарольда". Переклад Дмитра Паламарчука передає не лише зміст, а й емоційний тон оригіналу, зберігаючи ритмічну будову та романтичний пафос.

https://www.ukrlib.com.ua/review-zl/printit.php?tid=12802 

Жанр. Ліро-епічна поема.

Час створення. 1818 р.

Автор. Джордж Ноел Гордон Байрон (1788-1824) – англійський письменник.

Тема. Зображення епізоду з юнацьких років видатного українського гетьмана Івана Мазепи.

Ідея. Людська доля незбагненна, і те, що вчора здавалося падінням і приниженням, завтра може стати для непересічної особистості поштовхом для піднесення.

Проблеми. Людська доля; свобода; кохання; вірність Батьківщині; дружба; сила духу.

Композиція і сюжет твору

Основний сюжет твору – розповідь головного героя, а нічна сцена – її сюжетне обрамлення. У поемі маємо дві сюжетні лінії і, відповідно, два образи Мазепи – в юнацтві та на схилі літ, але смисловий акцент перенесено на другу його іпостась. Головний герой поеми – гетьман Іван Мазепа, що після поразки під Полтавою розповідає свою історію Карлу ХII. Ця розповідь – основний зміст поеми, і вона має мало спільного з біографією історичного Мазепи. Гетьман згадує свою давню любовну історію, розмірковуючи про повороти сліпої долі, яка, подібно до дикого коня, несе людину незвіданими життєвими шляхами.

Ситуація, закладена в основу любовної історії Мазепи, аналогічна до сюжетів, що розгортаються у "східних поемах" Байрона: герой кохає жінку, яка належить деспотичному чоловікові, і, зазнавши брутального насилля, скривджений та ображений до глибини душі, стає нещадним месником.

…Розгніваний, хотів я враз,

помститися за біль образ,

Та це зробив за кілька літ…

Так розповідає Карлові старий Мазепа, убивши кривдника й зрівнявши із землею його замок. Поема довершена формально: вона починається й закінчується описом табору шведів, а основну частину становить розповідь гетьмана.

Експозиція. Згадка про поразку шведів. Невеличкий загін, в якому перебувають король Карл ХІІ і Мазепа, зупиняється посеред лісу для перепочинку.

Зав'язка. Намагаючись хоч трохи розрадити короля, Мазепа починає розповідати історію зі свого життя.

Розвиток дії. Мазепа розповідає, що замолоду, під час своєї служби пажем при польському королі, він був справжнім красенем. І хоча багато жінок не оминали його своєю увагою, до душі самому Мазепі припала одна – красуня на ім'я Тереза. Попри те, що Тереза одружена з польським графом, Мазепа шукає зустрічі з нею та нагоди познайомитися, і, зрештою, це йому вдається. Вони починають потайки зустрічатися.

Кульмінація. Граф дізнався про зраду і вигадав для Мазепа страшну кару. Пажа прив'язали до коня і випустили на волю. Кінь мчав уперед, завдаючи Мазепі неймовірних мук. Коли кінь знесилився і сконав, Мазепа знепритомнів.

Розв'язка. Розповідь Мазепи закінчилася тим, що його врятували козаки, він помстився своїм кривдникам. Карл ХІІ непомітно заснув, і сам гетьман ліг на спочинок.

https://www.ukrlib.com.ua/review-zl/printit.php?tid=12277 

Мазепа. Головний герой поеми, історична особистість – видатний державно-політичний і культурний діяч з європейською освітою і прогресивними поглядами. Автор сприймає його життя як гідний наслідування приклад героїчного служіння батьківщині (саме так до Мазепи ставилися в Європі). В образі Мазепи втілено риси байронічного героя: це бунтар, "шляхетний злочинець", який кидає виклик суспільству, його законам та моральним нормам і зазнає кари. Герой, хоч і впадає у відчай, але долає всі випробовування й стає гетьманом України.

Образу Мазепи в поемі Байрона притаманні такі риси, як волелюбність і боротьба із силами зла, що зближує його з героями прометеївського типу. Незвичайно виразне змалювання Мазепи, прив'язаного до коня, який мчить пустельним степом, нагадує прикутого до скелі Прометея. Вражаюче передано в поемі почуття героя, який проходить наче всі кола пекельних страждань, від надії на можливість звільнення до повного відчаю, зневіри, до готовності прийняти смерть як позбавлення від катування. Нескінченний галоп коня є водночас знаряддям долі, яка готувала Мазепу до великих політичних звершень.

У характеристиці героя поет насамперед підкреслює його незламний бунтарський дух, внутрішню міць і великий життєвий досвід: "І сам він був як дуб-титан, землі козацької гетьман". Закінчуючи розповідь про пригоди молодості, Мазепа зауважує:

А втім, як бачите, літа

Не вигнули мого хребта,

Не зменшили і не змінили

Відваги, розуму і сили…

Образ Мазепи-гетьмана – своєрідний варіант байронічної титанічної особистості, переможеної, але не зломленої. Доля виявилася немилосердною до нього, він зазнав жорстокої поразки, коли могла б стати реальністю мета його життя. Проте поразка не зломила його.

Цитати: "Під вічним дубом і собі Мазепа стелиться в журбі І сам він був, як дуб-титан, Землі козацької гетьман. Він обійняв свого коня За шию, наче той рідня, І не зважаючи на втому, Підкинув листя вороному, Обтер на спині вогкий пил…", "…на світанку днів моїх З чоловіків ніхто красою Не міг би зміритись зо мною. Я мав і молодість, і міць, Рум'янець повний серед лиць І шкіру ніжну, молоду…", "А втім, як бачите, літа Не вигнули мого хребта, Не зменшили і не змінили Відваги, розуму і сили…", "Я єсть – вірніше був я – князь, Вождь тисячів. І кров лилась, Усе летіло шкереберть, За мною сміло йшли на смерть. Лиш над собою, мій королю, Ніколи я не мав контролю".

Тереза. Як і в інших своїх поемах, Байрон значну увагу приділив романтизованому образу коханої головного героя – Терези, у світлих та ідеалізованих барвах окреслив зворушливу історію трагічної любові. Чоловік Терези був багатим та знаним вельможею при королівському дворі, але старший за дружину на тридцять років. Про юну Терезу Мазепа розповідає так: "…вона Струнка, вродлива і ставна…", її образ "І досі, нібито живий, Стоїть у пам'яті моїй", а кохання до неї досі живе: "Я так любив її тоді, Я так люблю її тепер – В нещасті й радості, в біді Вогонь безсмертний не помер І в гніві ми усе життя Кохаємо до забуття…". Образ Терези змальовано досить поетично, у східному стилі. Це жінка-ідеал і жінка-фатум, що визначає подальшу долю героя. Кохання до неї дало йому лише нещастя, але він жодним словом не показав, що шкодує про це.

Карл ХІІ. Шведський король, союзник Мазепи, який зазнав поразки від московського царя.

Цитати: "Не пощастило королеві, Серед скривавлених шляхів Лягли полки його сталеві", "Тепер і день і ніч вперед Поранений державний швед Втікає в далечі безмежі У свіжих плямах на одежі – То кров своя і кров чужа Його покрила, як іржа", "Спинився Карл, велитель шведів. Невже за лаври ці, — в бою Народи кров лили свою? Натомлений, звалився з ніг, Під вільним деревом приліг – Знеможене у нього тіло Від рани гострої щеміло, Нестерпний лихоманки жар Йому заснути не давав, Але розвінчаний монарх Вогненні болі подолав, Як то було в часи негоди Він покоряв чужі народи".

Ян-Казимир. Польський король, при дворі якого Мазепа був пажем. Розповідаючи про польського короля Карлові ХІІ, гетьман так говорить про нього: "…Бо не звойовував країн, Ані великих, ні малих, Лише на те, щоб втратить їх. Але в біду і він загруз, Бо шанував жіноцтво й муз…".

https://www.ukrlib.com.ua/review-zl/printit.php?tid=12278 

1. Поразка шведів під Полтавою.

«В жахливий день біля Полтави / Від шведів щастя утекло, / Навкруг порубане, криваве / Все військо Карлове лягло…». (Тут і далі — переклад Д. Загула)

2. Мазепа серед почту короля Карла ХІІ .

«А поруч в лицарській юрбі, / Де звісив дуб гілля дебеле, / Мазепа стомлений собі / З трави тверду постелю стеле. / Гетьман — похмурий і старий / І сам, як дуб той віковий…».

3. Розмова Карла із Мазепою.

«Король з усмішкою гіркою / Свою мізерну пайку взяв / І, приховавши приступ болю, / Бадьоро, голосно сказав: / «У всіх із нашого гуртка / Відважний дух, тверда рука, / Та хто в цей час маршів, боїв, / Балакав менше й більш зробив, / Ніж ти, Мазепо?..”».

4. Розповідь Мазепи про себе:

а) при дворі короля Казиміра

«…Так років з п’ятдесят назад. / Мені двадцятий рік минав… / Ще Казимір королював, / Ян Казимір… Шість років я / Був паж у того короля…»;

б) дружина графа-воєводи

«Молодша щось на тридцять літ, / Все важче зносила вона / Свою нудьгу і графів гніт»;

в) зародження кохання

«…Це несвідоме поєднання — / І ми ніколи не збагнем, / Як раптом іскорка кохання / Шаленим вибухне вогнем. / За нею стежив я здаля, / Зітхав, дививсь і плакав я, / Аж доки нас удвох звели,— / І відтоді здибались ми…»;

г) взаємність почуття

«Кохав я і коханим був… / Кохав я і зазнав кохання. / Хоч і щаслива доля ця, / А все ж кінець її — страждання / Ми потай бачились…»;

д) викриття

«…нас двоїх одної ночі / Схопила зграя шпигунів… / Від гніву граф оскаженів —… / Яка Терезина судьба, / Не скажу вам — не знаю й сам. / Отак нас доля розлучила! / Але ж і лютий був, аж страх, / Прегордий воєвода-граф! / Він сам для себе був святий / І думав, що в очах народу, / Як і в моїх, він теж такий…»;

е) покарання

«…Годованця степів / Ведуть спітнілого до мене. / Мене десяток гайдуків / Йому до спини прикрутив / Тугим ремінням — і пустив… / Свисток, батіг… і кінь побіг, / Що так би й водопад не зміг»;

ж) бажання помсти

«…Що прийде день і я вернусь / З десятком тисяч верхових / І за ганьбу свою помщусь, / І дяку графові складу / На тих зухвалих дворових — / За негостинну ту їзду».

и) на спині у коня

«Який же був мій гнів і страх, / Одчай і холод, голод, жах, / Які ж я мусив мати болі — / Коли-то, зв’язаний і голий, / Кудись у безвісті летів!»;

к) загибель коня

«Тут сам остався я в одчаї, / Прив’язаний тугим ременем / До цього трупа без життя…»;

л) порятунок

«…Я зрозумів, що ще не вмер, / Що це й не сон, бо хтось не дав / Мене на жир шулік і ґав»;

м) пояснення порятунку

«…Я б не хотів / Надокучати вам згадками, / Як гостював я в козаків. / Вони знайшли мене в долині, / Внесли мов трупа в ближній дім / І врятували…».

5. Завершення поеми.

«…»А потім / Я став гетьманом в їх країні…” / Та ви дивуєтесь, чому / Король не дякував йому / За повість? Він причину знав: / Король уже з годину спав».

Джерело: https://dovidka.biz.ua/bayron-mazepa-plan 

Автор – Дж.Байрон

Рік написання – 1815

Жанр — елегія;

Цикл «Єврейські мелодії»

Основою для написання твору стала історія зі Старого Заповіту про царя Саула  та співця Давида. Відомо, що Саул був іудейським царем і жив у XV столітті до н. е., а Давид був пастухом, який переміг силою духа велетня Голіафа. Цар Саул позаздрив славі переможця і хотів убити його, але коли Давид заграв на арфі, злий  дух відступив від Саула і дух царя просвітлився.

Тема. Зіткнення суперечливих начал у душі людини, самотність.

Ідея. Мистецтво, що просвітлює душу

Настрій поезії. Вірш дуже емоційно напружений, сумний

 Ключові образи твору. Співець, арфа, образ плачу (скорботи).  Звуки арфи, її «віщий спів» може розвіяти смуток, вселити надію. Арфа є втіленням мистецтва, що має сприяти духовному відродженню.

“Мій дух як ніч”  художні засоби 

    Епітети: «останній час», «віщий спів», «перший звук»;

    метафори: «глас арфи воркує і тішить слух», «надія в серці спить», «розпадеться серце», «поки мозок не згорів»;

    порівняння: «мій дух як ніч»;

    вигуки: «О, грай скоріш!»;

    риторичне запитання (кінець вірша).

Вид строфи 4 катрени

Вид стопи:  ямб   

Віршовий розмір – чотиристопний ямб

Спосіб римування:  за розташуванням: перехресне – абаб

Види рим:  а) за наголосом: – чоловіча (наголос на кн.слова); б) за частинами мови: – граматична

Вірш Байрона це звертання-монолог Саула до Давида.

Головним героєм є співець. Душевний стан  ліричного героя напружений. Він почувається самотнім. Його охопили сум, туга,  зневіра, навіть відчай. У його душі відбувається боротьба добра і зла.

І ніщо не може втішити царя, окрім божественного звука арфи, адже вона знаходиться в руках співця, чиї пісні любі Господу. Чого прагне Саул: веселощів, задоволення чи ще більшої влади? Ні, він хоче переконатися, що його душа жива, не скам’яніла, адже він ще здатен чути «арфи глас». Він прагне, щоб божественна пісня розбудила в серці надію, щоб сльози полилися з його очей.

Жодного натяку на конкретну особу чи якісь історичні реалії у вірші немає. Перед нами постає скорботний образ особистості, яка мужньо переносить неймовірні муки, прагнучи певного просвітлення, яке може дати їй музика (мистецтво). З тексту вірша нам невідомо, від чого страждає ліричний герой, чому в нього на душі так важко, через що його серце може розірватися від страшних мук. Це певне абстрагування від біблійної історії перетворило вірш на образ-алегорію стражденної душі, що прагне спокою й умиротворення, але вже ніде не може його знайти…

У вірші йдеться про іудейського царя Саула.

Але Байрон виходить за рамки біблійної історії: образ біблійного царя доповнюється образом співця (поета), який виходить на перший план. За ним стоїть сам автор і ширше — усе його покоління. Душевний стан ліричного героя напружений. Він почувається самотнім. Його охопили сум, туга, зневіра, навіть відчай.

Душу ліричного героя може врятувати лише мистецтво. Але риторичне питання у кінці твору залишається без чіткої відповіді: «Як не поможе спів, воно од мук тяжких порветься враз!»

Джерело: https://dovidka.biz.ua/miy-duh-yak-nich-analiz