Альбер Камю «Чума»

Над «Чумою» письменник працював близько восьми років, упродовж яких кілька разів змінювалися і загальна концепція твору, і його зміст. Перші нотатки про роман датовані ще 1938 р. Первісний нарис розповідав про двох бідних молодих людей, які попри злидні та абсурдність ворожого світу знайшли свою «зачаровану пустелю» щастя - любов. Згодом, уже в остаточному варіанті роману ця історія майже без змін була перенесена до зворушливої сповіді скромного чиновника міської мерії Жозефа Грана. Отже, на початковому етапі роботи важливу роль відігравала тема кохання.

Звістка про початок Другої світової війни, що застала Камю в Алжирі, суттєво змінила первісний задум. Війна була сприйнята митцем як наочне втілення абсурдності існування. Відтак ідея абсурду набула конкретного соціально-історичного забарвлення.

1941 p., стомлений подорожжю шляхами переможеної Франції, Камю прибув до Орана, одного з приморських міст Алжиру. Місто справило на нього гнітюче враження.       Поволі у задумі твору почала набувати першочергової значущості ідея активного опору злу. Вийшов у світ роман у 1947 році. У 1957 році Камю отримав Нобелівську премію.

Рід: епос.

Жанр:  роман-притча, роман-міф, роман-хроніка.

Тема: боротьба людської спільноти проти конкретного зла (за словами автора «явний зміст «Чуми» - це боротьба європейського Опору проти фашизму»).

Ідея: абстрактне світове зло неможливо подолати, але людство повинно вчитися протистояти його конкретним проявам.

Композиція: п’ять частин, в яких описуються події чумного року в містечку Оран 

Напрямок: модернізм.

Течія: екзистенціалізм.

Екзистенціалізм (лат. існування) — течія модернізму в літературі. Виникла напередодні Другої світової війни. В основі екзистенціалізму, за А. Камю, твердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу й випадковостей. Характерні риси — суб’єктивізм, індивідуалізм, песимізм, етичне заперечення будь-якого насильства. Представники екзистенціалізму: Г. Марсель, Ж. П. Сартр, А. Камю.

Ріє — виконує обов 'язок; «єдине, що важливо — бути людиною і боротися на боці жертв».

Тарру - служіння; «всі ми живемо в чумній скверні...кожен носить її, чуму, в собі».

Рамбер — відповідальність; «соромно бути щасливим одному».

Гран — боротьба; «зараз чума, ну, ясно, треба з нею боротися».

Панлю — смирення; «нам треба любити те, чого не можемо осягнути розумом».

Коттар - пристосування; із тих, хто «зуміли зжитися зі станом чуми»).

Отже різними шляхами більшість героїв приходить до одного висновку: боротися з чумою, світовим злом, хай це навіть «сізіфів труд». Проте вибір зроблено. І саме цей вибір робить героїв справжніми людьми 

Експозиція твору. Початок твору «Чума» - це хроніка тяжкого року в Орані. Пройшовши крізь міські ворота слідом за очевидцем того, як одного дня тут раптом вилізли з підвалів тисячі пацюків і спалахнула епідемія чуми, читач потрапляє в сумні квартали, випалені сонцем. Автор використовував жанр хроніки, що викликає в читача довіру щодо подій, які відбуваються.

Зав’язка. Суперечка доктора Ріє з колегами і чиновниками, які не бажають глянути правді в обличчя і визнати, що вони мають справу з чумою.

Розвиток дії. Створення санітарних дружин, спроби Рамбера втекти з Орана. Досягнення чумою своєї вищої точки.

Кульмінація. (Їх у творі кілька, і вони збігаються з відкриттям життєвої істини кожним персонажем.) Винахід вакцини і врятування перших хворих.

Розв’язка. Зняття санітарних кордонів, прихід до Орану першого потягу, смерть дружини Ріє і він же біля помираючого Тарру.

Фінал роману відкритий. Мабуть, через те, що знищити чуму неможливо, оскільки за певних умов вона знов повертається.

·        абсурд у житті людини

·        активне протистояння злу;

·        відповідальність за власний вибір»

·        моральність та аморальність;

·        життя і смерть.