Й. В. Ґете "Фауст"

Трагедія «Фауст» — твір досить складний, тому що порушує одвічні проблеми, які кожне покоління намагається розв'язати. Жага пізнання в людині закладена, напевно, генетично: прагнення до добра, що повсякчас бореться зі злом. Протягом свого життя поет збирав по краплинах мудрість, що втілив у довершеному художньому творі, алегоричність та символіку якого вчені-літературознавці розшифровують до сьогодні. «Я збирав усе, що відбувалося перед моїми очима й вухами, перед моїми почуттями. У мої твори тисячі окремих істот внесли своє <...>, усі прийшли та принесли свої думки й досягнення, свої долі та життя, своє буття», — підсумовував на схилі віку автор трагедії «Фауст».

І. Присвята (поет із сумом і вдячністю згадує часи юності, друзів).

ІІ. Пролог у театрі (розмова директора театру, поета й коміка — це відображення поглядів Ґете на поезію та мистецтво).

ІІІ. Пролог на небі — зав'язка, суперечка між Богом та Мефістофелем: що є людина на землі — довершене створіння, яке прагне істини, чи тварина із тварин? Господь дозволяє Мефістофелеві, для якого все це є своєрідною грою, спокусити Фауста.

IV. Перша частина — 25 сцен

Фауст намагається пізнати сутність буття за допомогою магії. Та Дух землі, обурений зухвалою самовпевненістю вченого, не відкриває йому жодної таємниці. Приходить Ваґнер — учень Фауста, сухий педант та книжник, який не вміє поєднувати науку з практичною діяльністю. Висока мета породжує в ньому острах, для нього головне — дотримувати догм. А Фауст — творець, який вічно шукає істину й сенс буття.

V. Друга частина — 5 дій. Омолоджений відьмою Фауст потрапляє до двору безтурботного цісаря, де герой бачить світ блазнів та дурнів, що потопають у розкошах. Далі Фауст опиняється у фантастичному світі античного міфу, а потім — у світі поезії. Тут він постає в образі середньовічного лицаря й одружується з прекрасною Геленою. У них народжується син Евфоріон — дух поезії. Але, відірваний від землі, він гине. Тієї ж миті чари розвіюються, і Фауст знов набуває звичного вигляду. Його спроба залишитися назавжди у світі ідеальної краси скінчилася невдачею. Фауст замислив збудувати світлі й радісні міста. Захопившись своїми планами, він готовий навіть знехтувати справедливістю. За його наказом Мефістофель підпалює хатину самотніх старих, Філемона й Бавкіди, яка заважає будівництву греблі. Люди гинуть у вогні. Фаустові 100 років, і він пересвідчився в цінності реального буття й діяльнісного життя людини. Він знаходить відповідь: людину виправдовують невтомна праця, довічна боротьба за життя і волю:

Лиш той життя і волі гідний,

Хто б'ється день у день за них.