Джонатан Свіфт «Мандри Лемюеля Гуллівера»

Повна назва книги: «Мандри до деяких віддалених країн світу в чотирьох частинах: Твір Лемюеля Гулівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів»(англ. Travels into Several Remote Nations of the World, in Four Parts. By Lemuel Gulliver, First a Surgeon, and then a Captain of several Ships).

Рік написання: Перше видання вийшло в 1726–1727 роках у Лондоні. Книга стала класикою етично-політичної сатири, хоча особливо широкою популярністю користуються її скорочені переробки (та екранізації) для дітей.

Жанр: фантастичний роман

Тема – мінливість зовнішнього зображення світу природи і людини. Іронічні та сумні роздуми про долю усього людства, його духовні вади, недосконалість будь-якого суспільного устрою.

Ідея – критикаанглійської дійсності, політики того часу, тих суспільних вад, з якими Свіфт не міг змиритися

Джерело: https://dovidka.biz.ua/mandri-gulivera-analiz

– відносини влади і народу;

– державний устрій;

– боротьба політичних партій;

– яким повинен бути правитель;

– загарбницькі війни і претензії на світове панування;

– про виховання дітей;

– про моральне і духовне життя суспільства

Джерело: https://dovidka.biz.ua/mandri-gulivera-analiz

Лемюель Гуллівер – уродженець Ноттінгемпширу. Він одружений на Мері Бертон і має двох дітей. Щоб заробити грошей, Лемюель стає хірургом на судні, а потім капітаном корабля. Мандрівник легко адаптується в нових умовах, швидко вивчає мови кожного місця, в яке потрапляє. . Сміливий і спритний, розумний і добрий, готовий завжди допомогти слабшому. Він завжди намагався бути справедливим і нікому не завдавав зла.

Ліліпути. Саме слово «ліліпут» придумав Свіфт. Жителі Ліліпутії і Блефуску зростом в 12 разів менше звичайної людини. Вони переконані, що їхня країна найбільша в світі, через що вони поводяться з Гуллівером досить безстрашно. Ліліпути – організований народ, здатний досить швидко робити складну для них роботу. Править ними король на ім’я Гольбасто Момарен Евлем Гердайло шефиня Моллі Оллі Гу. Ліліпути воюють з Блефеску через суперечки про те, з якого боку треба розбивати яйце. Але і в самій Лилипутии ведуться суперечки між партіями тремексенів і слемексенів, прихильниками високих і низьких каблуків. Ліліпути уособлюють собою пародію на англійську монархію.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/mandri-gulivera-analiz

Лемюель Гуллівер. Головний герой роману, постає у творі як утілення звичайної людини. Образ Гуллівера поданий у динаміці. Він змінюється з розвитком сюжету. Побачене накладає відбиток на його внутрішній світ. Кожна мандрівка відкриває йому нове бачення природи, людства й самого себе. В образі Гуллівера Дж. Свіфт утілив багатогранність проявів особистості, її невтомну жагу пізнання, невпинну роботу думки, пошук свободи й гармонії. Гуллівер утілює оптимістичну віру автора в перетворення світу. Образ Гуллівера об'єднує всі частини роману. Читач бачить все його очима. Гуллівер не посідає вищих щаблів у суспільній ієрархії, це звичайний лікар, з яким під час мандрів відбуваються незвичайні пригоди. Герой – втілення просвітницького розуму, його судження про побачене уособлюють норму просвітницького здорового глузду.

З перших рядків читач дізнається, що родина, у якій народився і зростав Лемюель, бідна. Він вчився на хірурга, вивчав навігацію, читав багато книжок, приглядався до побуту та звичаїв людей і разом з тим успішно вивчав чужі мови завдяки добрій пам'яті. Як хірург Лемюель – професіонал, оскільки вчився у відомого вчителя. Та він кинув медичну практику, бо "сумління не дозволяло йому наслідувати нечесні вчинки" багатьох колег по професії. Отже, герой не належить до привілейованих кіл суспільства, він освічена, начитана й розумна людина, яка має аналітичний розум, талант до мов та спостереження. А головне, він – людина чесна й непідкупна, якій можна вірити, він типовий просвітницький герой

Цитати: "Мій батько мав невеликий маєток у Ноттінгемшірі; я був третій з п'ятьох його синів. На чотирнадцятому році мене віддали до коледжу Еманюеля в Кембріджі… через три роки мені довелося піти в науку до видатного лондонського хірурга містера Джеймса Бетса, у якого я вчився чотири роки... Покинувши містера Бетса, я повернувся додому і дістав від батька, дядька Джона та декого з родичів сорок фунтів стерлінгів… щоб я міг прожити в Лейдені. Там протягом двох років і семи місяців я вивчав медицину, знаючи, що вона стане мені в пригоді під час довгих подорожей", "Невдовзі після повернення з Лейдена я, за рекомендацією мого доброго вчителя містера Бетса, найнявся лікарем на корабель "Ластівка", де був капітаном Абрагам Пеннел. У нього я прослужив три з половиною роки, побувавши в Леванті та в інших краях. Повернувшись до Англії, я вирішив оселитися в Лондоні… одружився з Мері Бертон…", "Та через два роки мій добрий учитель Бетс помер, а друзів у мене було небагато; отож практика моя почала підупадати, бо сумління не дозволяло мені наслідувати нечесні вчинки інших лікарів і дурити пацієнтів. І тоді, порадившися з дружиною та де з ким із знайомих, я вирішив знову податись у море. Протягом шести років я був лікарем на двох кораблях… На дозвіллі я читав твори найкращих сучасних і давніх авторів, бо завжди брав з собою у плавання багато книжок; а буваючи на березі, я приглядався до побуту та звичаїв людей і вивчав чужі мови, до яких мав великий хист завдяки добрій пам'яті", "Три роки чекав я, що мої справи покращають, але врешті прийняв вигідну пропозицію капітана Вільяма Прічарда – власника судна "Антилопа", що саме збирався вирушити до Південного моря.24 Ми відпливли з Брістоля 4 травня 1699 року…"

https://www.ukrlib.com.ua/review-zl/printit.php?tid=11549 

Маллі Аллі Г'ю. Імператор Ліліпутії, який відрізняється від інших мешканців країни зростом. Гуллівер з іронією зауважує: "Він майже на ширину мого нігтя вищий за першого-ліпшого зі своїх підданців, і саме це повинно викликати в глядача особливу пошану до нього". Імператор оточив себе підлабузниками, завдяки чому потрапляє у смішні ситуації. Чиновники та придворна челядь підтримують "велич" божого помазаника, який пишномовно називає себе: "Краса і жах всесвіту… володар над усіма володарями; найвищий із усіх синів людських, який ногами центра землі сягає, а головою сягає до сонця". Свіфт безжалісно сміється над культом особистості монарха ліліпутів, саркастичним викриттям звучать фрази, що прославляють коронованого "хлопчика-мізинчика", який у дійсності – жалюгідна істотка, що легко вміщується на одній долоні Гуллівера. Вояки його "славного війська" влаштовують лицарський турнір на носовій хусточці Гуллівера, нап'ятій на невеликих патичках. А військові паради та різні свята з участю великої маси людей здаються Гулліверові розворушеним комашником.

Флімнеп. Лорд­канцлер казначейства Ліліпутії, державний скарбник. Флімнеп і Болголам виставили зустріч Гуллівера з послами Блефуску як ознаку зневаги до імператора Ліліпутії. Флімнеп був таємним ворогом Гуллівера, він порадив імператорові позбутися Лемюеля при першій нагоді. Також канцлер скарбниці приревнував свою дружину до Гуллівера.

Болголам. Адмірал королівського флоту. Скайреш Болголам став ворогом Гуллівера. Болголам був досвідчений і тямущий, він користувався цілковитою довірою свого монарха, але мав дуже похмуру та сувору вдачу. Він у спілці з канцлером скарбниці Флімнепом, генералом Лімтоком, обер-гофмейстером Лелконом і верховним суддею Белмафом склали акт, де Гуллівера обвинуватили у державній зраді та інших злочинах.

Релдресель. Головний секретар Ліліпутії з таємних справ, друг Гуллівера. Згодом Рельдресель визнав, що Гуллівер вчинив злочини і запропонував зберегти йому життя, але виколоти очі. Високі збори зустріли цю пропозицію дуже несхвально, тому Релдресель попросив іще раз слова і запропонував зменшити видатки на харчі, і тоді, не одержуючи достатнього харчування, Гуллівер почне слабшати, худнути і загине через кілька місяців.

https://www.ukrlib.com.ua/review-zl/printit.php?tid=11549 

Глава 1:

1) Історія Гуллівера.

2) Судновий лікар

3) Корабельна аварія.

4) Пробудження в полоні

5) Маленькі чоловічки.

6) Трапеза велетня.

7) Подорож до столиці.

Глава 2:

1) В’язень в храмі, зустріч з імператором.

2) Укази імператора Величності.

3) Життя налагоджується, вивчення мови.

4) Клятва у вірності, огляд кишень.

Глава 3:

1) Хороша поведінка, надія на свободу.

2) Розваги короля, акробатика на канаті.

3) Забави для імператора, маневри на хустці.

4) Свобода, присяга його Величності.

Глава 4:

1) Огляд столиці Мільдендо.

2) Імператорський палац, королівське життя.

3) Політична суперечка, ворогуючі партії.

4) Загроза нападу, захист від вторгнення.

Глава 5:

1) Дотепна вигадка, ворог зупинений.

2) Флот на мотузочці, високий титул.

3) Посли Блефуску.

4) Пожежа в палаці, немилість імператора.

Глава 6:

1) Звичаї ліліпутів, закони країни.

2) Виховання молоді, система навчання.

3) Новий костюм, обід з імператором.

4) Рівність канцлера, хитке становище.

Глава 7:

1) Наклеп.

2) Обвинувальний акт, очікування вироку.

3) Вибір-сліпота або смерть, рішення Гуллівера.

4) Втеча до Блефуску.

Глава 8:

1) Зрадник Ліліпутії, вимоги видачі зрадника.

2) Заступництво Блефуску, рятівний човен.

3) На кораблі в Англію.

4) У родинному колі, нова подорож.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/mandry-hullivera-plan-tvoru

Композиція і сюжет твору

"Мандри Гуллівера" побудовано в жанрі морської подорожі. Роман поділено на чотири частини, в яких розповідається про чотири мандрівки лікаря, а потім капітана багатьох кораблів Лемюеля Гуллівера. Поряд з реалістичними деталями морської подорожі, що подаються на початку кожного розділу, описано чотири фантастичні країни, до яких потрапляє мандрівник, докладно відображаються звичаї та порядки людей, які там живуть. Перша подорож Гуллівера – до Ліліпутії, населеної людьми-пігмеями, друга – до країни велетнів Бробдінгнегу, під час третьої мандрівки він потрапляє до Лапути, повітряного острова, і, нарешті, в останню подорож – до країни коней, гуїгнгнмів та підлеглих коням людиноподібних єгу.

Чотири частини "Мандрів" – чотири сатиричні модифікації людської нікчемності. У першій частині читач сміється над безглуздою зарозумілістю ліліпутів. У другій, у країні велетнів, з'ясовується, що наша цивілізація так само заслуговує висміювання. У третій висміюються відірвана від життя наука й надмірні сподівання на людський розум. Нарешті, у четвертій з'являються мерзенні єгу як втілення людської природи, не облагородженої духовністю.

Під час пригод Гуллівера у Ліліпутії автор змальовує людську нікчемність, як вона виявляється зовні, тобто в політичному й загалом суспільному житті. Перед нами розгортаються картини придворного життя, придворні інтриги, засідання державної ради, урочисті виступи короля перед народом, боротьба політичних партій, релігійні суперечки, війна ліліпутів з мешканцями сусіднього острова тощо, – словом, усе те, що можна побачити в першій-ліпшій буржуазній країні, у тій самій Англії часів Свіфта. У другій частині роману Гуллівер опиняється в Бробдінгнезі, де мешканці аж у дванадцять разів більші за нього, тож герой почувається в порівнянні з ними справжнісіньким ліліпутом. Така дзеркальна ситуація підкреслює важливу для просвітника-Свіфта думку, що все в цьому світі відносне: уявлення про значущість країни і людини, про красу й хоробрість тощо. У цій частині автор змальовує позитивний ідеал суспільного устрою: патріархально-ідилічна сільськогосподарська країна з мудрим правителем, що любить свій народ і ненавидить війни. У третій частині Гуллівер відвідує летючий острів Лапуту і землю Струльдбругів. На летючому острові живуть королі й привілейовані стани, чиє головне завдання – збирати податки. Тамтешні вчені намагаються видобути сонячні промені з огірків; перетворити лід на порох, перепалюючи на сильному вогні; споруджувати будинки, починаючи з даху; розвести безшерстих овець; сліпонароджений там вчить живописців змішувати фарби; а орють за допомогою свиней, закопавши в землю жолуді. За позірною освіченістю ховається наука, далека від потреб людей: там майже немає правильно збудованого житла, поля не плодоносять, скрізь панує безлад... Свіфт також зображує, як технічний прогрес використовується для пригнічення інших людей (такі прогнози-застереження називають антиутопією). Наприклад, летючий острів Лапута зависає над населеними пунктами, які не платять податків, і закриває для них сонце, дощ, тому там може початися голод, а в крайньому разі Лапута може просто сісти людям на голову й розчавити їх, як чобіт комах. Під час четвертої подорожі Гуллівер потрапив на острів гуїгнгнмів, благородних коней, – утопічний ідеал розумно влаштованої країни. Гуїгнгнми розумні й високоморальні – не допускають насильства, злочинів – тому й не мають органів правопорядку; ведуть здоровий спосіб життя, розуміють закони природи і дотримуються їх. Мудрим коням прислужують єгу – гидкі звіроподібні істоти в людській подобі (до речі, нащадки саме англійців, що свого часу, як і Робінзон, опинилися на відрізаному від цивілізації острові). В образі єгу Свіфт не просто втілює тваринні елементи людської природи, а й переконує, що саме вони є панівними в людській спільноті.

Композиція І частини роману

Експозиція. Гуллівер розповідає про себе і про свою родину. Його перші мандри.

Зав'язка. Лікар Лемюель Гуллівер наймається корабельним хірургом. Його корабель розбивається, але він рятується, кинувшись у хвилі і діставшись берега.

Розвиток дії. Гуллівер опинився у країні ліліпутів. Його беруть у полон і відвозять у глиб країни. Герой своєю сумирною поведінкою здобуває прихильність імператора. Гулліверу на певних умовах дають волю. Він запобігає ворожому нападові, але для імператора цього мало.

Кульмінація. Гуллівер дізнається, що його хочуть звинуватити у державній зраді і заморити голодом.

Розв'язка. Гуллівер тікає до Блефуску, а потім отримує нагоду повернутися на батьківщину. Він пробув з дружиною та дітьми два місяці і сів на купецький корабель "Пригода", щоб знову вирушити в подорож.

https://www.ukrlib.com.ua/review-zl/printit.php?tid=11548