Бернард Шоу «Пігмаліон»

Бернард Шоу написав п’єсу за 4 місяці (березень — червень 1912 року). Роль Елізи була написана для відомої актриси Стелли Патрік Кемпбелл, однак через театральні інтриги англійська прем’єра була надовго відтермінована. Епізод про написання п’єси «Пігмаліон» є у творі Джерома Кілті «Милий брехун». Перша постановка «Пігмаліона» відбулася у віденському «Бургтеатрі» 16 жовтня 1913 року її побачив ерцгерцог Франц Фердинанд. 24 березня 1914 року п’єса була представлена американській публіці й майже одночасно, 11 квітня 1914 року — лондонській (Театр Її Величності). Хігінса в Лондоні грав Герберт Бірбом Три. Шоу уважно стежив за репетиціями й нерідко втручався, якщо не був згоден з акторським трактуванням ролі. У тому ж 1914 році «Пігмаліон» був поставлений у Санкт-Петербурзі.

Всюди п’єса мала величезний успіх, у Лондоні вона витримала 118 вистав. Однак відразу після прем’єри в Лондоні виник гучний скандал. Сідней Гранді (Sydney Grundy) і ряд інших театральних критиків висловили обурення наявністю в п’єсі Шоу грубо-простонародних виразів, які в поствікторіанській Англії вважалися непристойними. Особливе обурення викликала репліка Елізи в III акті: «Not bloody likely!» (В російських перекладах неточно передано як «До чортової бабусі» або «До чортів собачих»). На думку Гранді, це «образа суспільному смаку», а Асоціація театральних антрепренерів зажадала прибрати цю фразу, погрожуючи відкликанням ліцензії в театру. Громадськість не підтримала критиків, п’єса йшла під часті вибухи оплесків. У кінофільмі епатажна фраза також присутня. У 1950-ті роки розуміння непристойності пом’якшало, тому в мюзиклі Шоу ця фраза замінена на іншу (теж непристойну, але більш відповідну сприйняттю глядачів середини XX століття).

Жанр. Реалістична соціально-психологічна комедія.

Час створення. 1912-1913 роки.

Автор. Джордж Бернард Шоу (1856-1950) – англійський драматург ірландського походження.

Тема. Духовне пробудження за допомогою мистецтва слова, творчості.

Ідея. Зменшити прірву між суспільними класами здатна освіта (зокрема – мовна), а людину робить людиною почуття власної гідності.

Проблеми. Соціальна нерівність людей, бідність, самореалізація жінки, мова і мовлення в житті людини, вдосконалення власного мовлення.

Професор Генрі Гіггінс береться за сміливий експеримент: за пів року з неграмотної лондонської квіткарки Елізи Дулітл зробити особу, яка володітиме вишуканою англійською, матиме бездоганні манери, тож ніхто не відрізнить її від справжньої леді. Гіггінс укладає парі з філологом, полковником Пікерінгом, останній бере на себе всі витрати. Самовіддано працюючи, Еліза Дулітл досягла мети, і Гіггінс виграв парі. І тут, за законами мелодрами, головні герої – професор і учениця (сказати б, Пігмаліон і Галатея), мали б побратися. Але не так сталося, як гадалося, бо Шоу залишив фінал відкритим…

Експозиція. Під портиком церкви св. Павла на Ковент-Гардені в Лондоні від дощу заховалося багато людей. Серед них місіс Ейнсфорд-Гілл з донькою Кларою та сином Фредді. Фредді біжить шукати таксі, натикається на вуличну квіткарку Елізу Дулітл і вибиває кошик з фіалками з її рук. Дівчина починає голосно лаятися вуличною говіркою. Якийсь чоловік записує її слова. Виявляється, що він вміє визначати за вимовою походження присутніх. Чоловік говорить, що міг би за три місяці навчання видати квіткарку за герцогиню і навіть улаштувати її покоївкою в якоїсь леді чи продавчинею в крамницю, але для цього треба краще говорити англійською. Серед присутніх був полковник Пікерінг, який приїхав до Англії, щоб познайомитися з Гіґґінсом, тож чоловіки з радіють зустрічі.

Зав'язка. До Гіггінса приїздить Еліза, яка бажає брати у нього уроки і готова за них платити. Гіггінс і Пікерінг укладають парі щодо "створення герцогині з квіткарки". Пікерінг бере на себе усі витрати і в разі перемоги Гіггінса визнає його найбільшим з усіх учителів. Чоловіки починають з того, що віддають економці місіс Пірс наказ добре відмити дівчину і вдягти у пристойний одяг.

Розвиток дії. Батько Елізи, сміттяр Альфред Дулітл того ж дня приходить слідом за дочкою до Гіггінса і вимагає гроші. Гіггінс дає йому п'ять фунтів. Гіггінс починає уроки. Минають місяці, і відбувається перша поява Елізи у місіс Гіґґінс, куди також прийшли місіс Ейнсворд-Гілл, її дочка і син. Еліза справляє на всіх хороше враження. Через деякий час Пікерінг і Гіггінс ведуть Елізу в одне з посольств у Лондоні, де триває великий прийом. Там усі вражені красою і мовленням дівчини. Вдома у присутності Елізи Гіггінс і Пікерінг розмовляють про свій тріумф.

Кульмінація. Сцена нічної розмови Гіггінса і Елізи: дівчина не тільки навчилася говорити і набула світських манер, вона усвідомлює себе особистістю. Парадокс ситуації в тім, що Еліза-Галатея "бунтує" проти свого творця, проти тієї пасивної ролі "матеріалу для експерименту", що він їй відводить. Вона дає урок своєму вчителю, але він, як показує драматург, засвоює його набагато гірше учениці.

Розв'язка. Дівчина покидає будинок Гіггінса і опиняється у його матері. Гіггінс розшукує Елізу і зустрічає її в будинку місіс Гіггінс. Еліза заявляє, що вийде заміж за Фредді. Розв'язка стає водночас новою зав'язкою. Автор створив дискусійну ситуацію, висунув конфлікт ідей, перетворив хід подій на сутичку протилежних життєвих позицій.