Аліг’єрі Данте. Сонет 11 

1. Народився у Флоренції у шляхетній родині. Точна дата народження Данте невідома: за різними джерелами він народився в 1265 р. між 14 травня і 13 липня. Про освіту Данте теж мало відомостей, та, очевидно, він отримав добре виховання. Є припущення, що він навчався вдома. Також, відомо, що він навчався у Болонському університеті, але не закінчив його. Вивчав античну літературу, філософію, астрономію, теологію, латинську мову.

 Сім'я його була відомою у Флоренції і підтримувала ґвельфів, політичний альянс, що виступав на боці Папства . Данте стверджував, що його родина походить від давніх римлян. Батько Данте, Аліґ’єро де Белінчеоне, був білим ґвельфом, який не зазнав помсти ґібеллінів після того, як вони виграли битву   на початку XIII ст. Це навіює думку, що родина Аліґ'єро мала деякий престиж і статус.

Матір поета звали Донна Белла Абатська. Вона померла, коли Данте було 5 чи 6 років і його батько одружився ще раз, з Лапою Крістіамо Чіалуфі. Та чи справді він одружився з нею, точно не відомо, адже в ті часи для вдівців це було непросто. Проте точно відомо, що ця жінка народила двох дітей  - Гаетана і Франческо. 

2. Коли йому виповнилось 9 років, він зустрів на вулиці свою ровесницю, доньку сусіди Партінарі на ім’я Беатріче. Ця зустріч дуже зворушила душу хлопчика і створила в його уяві нетлінний образ кохання.Це було його перша зустріч. Але друга зустріч – у церкві – відбулася лише через декілька років. Беатріче зробила вигляд, що не помітила його захоплених поглядів. Невдовзі батьки видали її заміж. Вона не стала щасливою у цьому шлюбі, але ж була слухняною донькою. Доля була жорстока, Беатріче померає у віці 25 років. 

3. Так, Данте ніколи не забував Беатріче. Але житття продовжується. Коли Данте йшов 13-й, в 1277 році, його заручили з Джеммою Донаті. Контрактні одруження в такий ранній період були типовим явищем і включали формальну церемонію проставлення підписів перед нотаріусом. Одружився Данте  в 1293 року.   Від своєї дружини Данте мав трьох дітей: Якопо, П'єро і Антонію. Про останню відомо, що вона стала черницею. Родина Джемми ді Донаті була одною із найвпливовіших у Флоренції в період пізнього Середньовіччя. 

4. З 1295 року почав займатися політикою, належачи до антипапістської партії. Данте увійшов до цеху цілителів і фармацевтів. В наступні роки його ім'я часто згадується в реєстраційних документах. Точний хід політичної кар'єри Данте не відомий, оскільки багато історичних документів було втрачено, але завдяки іншим джерелам було відтворено велику частину його біографії: Данте був у Раді народу з листопада 1295 року до квітня 1296 року, в групі «Мудреців» в грудні 1296 року, з травня по вересень Данте входив до Ради Ста. Іноді його посилали з дипломатичною місією.  

5.  У 1300 році Данте став членом ради шести пріорів, але папська партія виселила його з Флоренції, конфіскувавши усі маєтності. У 1301 році Данте присудили до спалення, будинок його зруйнували. Рятуючись від жорстокого вироку йому довелось назавжди покинути рідне місто. 1302 року флорентійська влада постановила, що Данте загрожуватиме страта, якщо він наважиться з'явитися у місті, не виплативши призначеного штрафу у розмірі п'яти тисяч флоринів. Так почалася пора поневірянь Данте.   Розповідають, що Данте побував майже в усіх містах Італії, шукаючи притулку  Про долю Данте Аліг'єрі дуже мало фактичних відомостей, слід його впродовж років втрачається. На перших порах він знайшов притулок у володаря Верони,  ,  згодом — до Лукки та Падуї. А в 1308—1309 роках опинився в Парижі. 

6.  Саме в Парижі Данте застала звістка, що імператор Генріх VII збирається до Італії.  Адже він  мав дружні стосунки з імператором Генріхом VII, з яким зустрівся у 1313 році, коли той приїздив до Риму. Данте сподівався на його підтримку, але смерть імператора перекреслила усі його сподівання на повернення до Флоренції. Від 1320 року і до кінця життя він знайшов притулок у Равенні. А в 1315 році було підтверджено декрет вигнання щодо Данте Аліг'єрі, його синів і багатьох інших, засудивши їх на страту, у разі, якщо вони попадуться до рук флорентійців.  

7.  У 1315 році уряд Флоренції оголосив амністію: ті, хто хотів отримати помилування, повинні були пройти через все місто в полотняних сорочках та паперових ковпаках.  Це не шлях повернення на Батьківщину для Данте. І якщо немає більш гідного шляху, то у Флоренцію я не увійду ніколи. На свою батьківщину він так і не повернувся, і до останніх своїх днів вважав себе «безвинним вигнанцем».

8.  Влітку 1321 року Данте як посол правителя Равенни вирушив до Венеції для укладення миру з республікою Святого Марка. Повертаючись  Данте захворів на малярію і помер у ніч з 13 на 14 вересня 1321 року. Данте поховали в Равенні.  Правитель Равенни поклав на чоло поета лавровий вінок. Його могила в наш час є місцем паломництва мільйонів відвідувачів. 

9.  Літературну діяльність Данте розпочав у 80-х роках - ІІІ століття. Створив першу із своїх всесвітньовідомих книжок—«Нове життя».  

 Але світову славу принесла йому «Божественна комедія», яку розпочав писати в 1290 році, переробив у 1313 році, а закінчив 1321 року.   Твір є справжньою енциклопедією середньовіччя. Багато дослідників вважають «Божественну комедію» одним з найвизначніших творів не лише італійської, а й світової літератури.  

Данте цілком справедливо вважається основоположником італійської літературної мови, яка, за його словами, може стати кроком до об'єднання Італії. 

11. У червні 2008 року через майже 690 років після смерті великого Данте влада Флоренції скасувала своє рішення про його вигнання з рідного міста. За це проголосували 19 членів Флорентійської міськради, а п'ятеро висловилися проти. Мер міста Леонардо Доменічі повідомив, що ануляцію вердикту щодо Данте буде проведено під час урочистої церемонії. На ній великий флорентієць буде удостоєний найвищої нагороди міста. Критики рішення влади Флоренції називають ідею реабілітації Данте дешевим трюком, який має на меті виключно привабити до міста побільше туристів, й відмічають, що якби літератору дозволили повернутися до рідного міста, то він, можливо, ніколи б не написав свої найкращі твори 

                              Флоренція                       одруження

Вигнання                          перше кохання                              політик

Данте                                Равенна

амністія                                                                                 лавровий листок

                                  талановитий

                                                                     «безвинний вигнанець»

Автор – Данте Аліг’єрі

Жанр – сонет (інтимна лірика)

Тема – оспівування довершеності коханої, прославлення одухотворюючої сили кохання Художні образи: образ коханої

Основна думка: довершеність коханої, просвітлює, поєднує людей, кохання здатне творити дива, робити світ кращим

Вірш, який за своєю формою є сонетом, увійшов до книги Данте «Нове життя», що вважається першою ліричною автобіографією, де поет фіксує не просто факти свого життя, а ніби веде літопис емоцій та почуттів.

Сонет присвячений коханій жінці письменника — Беатріче.

У сонетах Данте не називає імені жінки, оскільки в часи, коли жив письменник, ще тривали переслідування відьом. У ті часи жінка вважалася осереддям зла, тому автор, не називаючи імені коханої, намагається вберегти її від жорстокої розправи.

Провідний мотив твору — опис коханої дівчини, почуття неназваного споглядача, котрим скоріше за все і є сам автор, до дівчини, що, на його думку, є уособленням всього найніжнішого й найприємнішого.

Автор описує тендітність дівчини, її душу, позбавлену гордині та гріху.

Мовні засоби. Автор використовує:

• метафори — нести в очах кохання; множити зітхання; гординя та гнів біжать; розум марніє; уста мовчать;

• епітети — святі думи; добротливе серце; прекрасне диво.

Римування. У першій та другій строфах 1-й рядок римується з 4-им, а 2-й римується із 3-ім, у третій строфі 1-й рядок римується з останнім, а 2-й не римується, у четвертій строфі 1-й рядок римується з 2-им, а 3-ій не римується — він є завершальним, що містить висновок автора.

Ключовий образ твору — ліричний герой, ім’‎я якого автор не називає; все написане автор видає за почуття невідомого до дівчини, яку має нагоду спостерігати і в яку безмежно закоханий.