Джон Бойн «Хлопчик у смугастій піжамі»

Джон Бойн (англ. John Boyne; нар. 30 травня 1971) — ірландський письменник, лауреат численних літературних премій. Автор десяти романів для дорослих і п'яти романів для дітей, а також двох збірок оповідань. Його книги перекладені більше ніж 51-ю мовою. Один із найвідоміших романів Бойна — "Хлопчик у смугастій піжамі", що був екранізований 2008 року.

Джон Бойн народився в Дубліні, Ірландія, 1971 року. Вивчав англійську літературу в Триніті Коледжі, (Дубліні) та письменницьку майстерність в Університеті Східної Англії (Норвіч), де став володарем премії Кертіса Брауна (премія, якою нагороджують за найкращий студентський твір у прозі). Вчився письменницької майстерності у Малкольма Бредбері. Певний час працював у книгарні "Waterstone's" в Дубліні.

Його рання проза представлена переважно оповіданнями. Перше оповідання Бойна — "Entertainments Jar" ("Фляга розваг") — було надруковане в Sunday Tribune і 1993 року потрапило до шорт-листа Hennessy Literary Award в Ірландії. Всього Бойн видав близько 70 оповідань.

У 2015 році був головою журі канадської літературної премії Scotiabank Giller Prize. Є постійним книжковим оглядачем для The Irish Times.

Живе в Дубліні.

Один із найвідоміших творів автора — "Хлопчик у смугастій піжамі", що зачіпає тему Голокосту. Бойн написав роман за 60 годин і закінчив його 30 квітня 2004 року, у день смерті Адольфа Гітлера, який не з'являється в книзі, але незримо присутній там. Роман отримав дві премії Irish Book Awards, премію Bisto Book of the Year і був призером декількох міжнародних нагород. Крім того, роман 80 тижнів очолював список бестселерів Ірландії та New York Times Bestseller List і лідирував у 2007-му і 2008-му роках за продажами в Іспанії. У світі продано понад 9 мільйонів примірників книги.

Романи

2000: Викрадач вічності

2001: The Congress of Rough Riders

2004: Кріппен

2006: Next of Kin

2008: Mutiny on the Bounty

2009: The House of Special Purpose

2011: Абсолютист

2013: This House Is Haunted

2014: A History of Loneliness

2016: The Heart's Invisible Furies

Романи для юних читачів

2006: Хлопчик у смугастій піжамі

2010: Noah Barleywater Runs Away

2012: З Барнабі Бракетом трапилося жахливе

2013: Stay Where You Are And Then Leave

2015: The Boy at the Top of the Mountain

Збірки оповідань

2015: Beneath The Earth

2017: Yummy

Жанр. Роман.

Час написання. 2004 р.

Вперше опубліковано. 2006 р.

Автор. Джон Бойн (нар. 1971 р.) – сучасний ірландський письменник.

Тема. Зображення дитячої дружби, яка не зважає на такі жахіття Другої світової війни як Голокост і нацизм.

Ідея. Засудження нерівності представників різних рас, націй, національностей і народів; утілення ідеї рівності усіх людей, бо кожен у цьому світі має однакову цінність.

Проблеми. Геноцид; нацизм; антисемітизм; рівність та людські права; дитинство; відповідальність людей за їхні вчинки; дитяча дружба.

♦ Націона́л-соціалі́зм, скорочено нацизм — тоталітарна імперська політична ідеологія, яка була політичною доктриною керівництва Німеччини та правлячої Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, а також у деяких інших країнах. Базується на міфах про історичну велич своєї нації, її належність до "вищої раси", що, на думку ідеологів нацизму, дає їй право на розширення так званого "життевого простору", захоплюючи території інших держав та проводячи на них політику геноциду). 

♦ Геноци́д (від грец. γένος — рід, плем'я та лат. caedo — вбиваю) — цілеспрямовані дії з метою повного або часткового знищення груп населення чи народів за національними, етнічними, расовими, корисливими або релігійними мотивами.  

♦ Голокост — систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих. (Друга світова – євреї, роми, масони, інваліди, нетрадиційна орієнтація) 

♦ Ґе́тто (італ. Ghetto) – частина міста, виокремлена для проживання євреїв; далі створення концентраційних таборів.                                                                                                                                                                                             

Розповідь ведеться від імені 9-річного німецького хлопчика Бруно, який безтурботно живе в прекрасному п'ятиповерховому будинку в Берліні разом з батьком, матір'ю і сестрою. Та робота батька примушує їх переїхати в нове місце, яке називається Геть-Звідси. Нове місце Бруно зовсім не подобається, бо там немає інших будинків, крамниць, улюблених друзів. Хлопчик нудьгує, тому вирушає досліджувати територію, яка виднілася йому з вікна. Він виявляє довжелезну огорожу, за якою усі чоловіки, хлопчики і дідусі ходять в однакових смугастих піжамах. Якось Бруно зустрічає з іншого боку огорожі єврейського хлопчика Шмуля. Виявилося, що обидва хлопці народилися в один і той же день, і, як здавалося Бруно, у них багато спільного. Вони регулярно зустрічалися біля огорожі, але час ішов і батьки вирішили, що Бруно з мамою і сестрою повинні виїхати назад до Берліна. Хлопчик йде попрощатися зі своїм другом. Саме в цей момент Бруно приходить божевільна думка – допомогти Шмулю розшукати батька. Переодягнувшись, він стає схожим на інших в'язнів і в такому вигляді пробирається за огорожу.

Експозиція. Одного дня Бруно повернувся зі школи і побачив, що служниця пакує його речі. Мама повідомляє Бруно, що вони переїжджають. Сім'я прибуває у новий будинок, розташований у самотній місцевості. Тут Бруно зовсім не подобається.

Зав'язка. З вікна своєї кімнати хлопчик бачить дещо дуже дивне: за його будинком розташована огорожа, за якою багато чоловіків, дідів, хлопців і хлопчиків ходять в однаковому смугастому одязі.

Розвиток дії. Хлопчик хоче розпитати батька, що це все означає, але так нічого і не дізнається. Служниця Марія переконує хлопчика, що його тато хороша людина. Бруно падає з гойдалки, і йому допомагає Павел – старший чоловік, якого приводять з-за огорожі допомагати на кухні. Бруно сам вирішує дослідити огорожу і знайомиться з хлопчиком, якого звати Шмуль. Він також носить смугасту піжаму і живе за огорожею. Між хлопчиками зав'язується дружба, та якось Бруно відрікається від Шмуля перед лейтенантом Котлером. Згодом Бруно і Шмуль знову спілкуються. Бруно повідомляє, що скоро повернеться з сестрою і мамою в Берлін. Хлопчики домовляються, що Бруно пробереться в табір, щоб допомогти Шмулеві шукати тата, який зник.

Кульмінація. Бруно потрапляє у табір, пролізши під огорожею і вдягнувши смугасту піжаму, яку йому приніс Шмуль. Солдати заганяють у газову камеру євреїв, а між ними – і Бруно зі Шмулем.

Розв'язка. Батьки ніяк не можуть знайти Бруно. Нарешті його батько оглядає огорожу і розуміє, що насправді відбулося.

Бруно. Дев'ятирічний німецький хлопчик, який жив у Берліні, але через роботу батька був змушений покинути улюблений дім і їхати у Геть-Звідси. Бруно був нижчим за однолітків і дуже страждав через це. У Берліні у нього залишилися троє найкращих друзів: Карл, Даніель і Мартін. У новому місці Бруно знайшов нового друга – хлопчика Шмуля, який знаходився за огорожею концентраційного табору, яким керував батько Бруно.

Світ Бруно в романі змальований більш повно, насичено й об'ємно, проте, розмаїтий і влаштований, він теж здатен хитатися. Наприклад, через переїзд. Для Бруно звичним є те, що він живе у Берліні, у нього є сім'я (батько, мати, сестра), бабуся та дідусь, які мешкають окремо, троє найкращих друзів. Бруно не може прийняти переїзду, надто коли дізнається, що це не тимчасова мандрівка і йдеться про велику відстань від Берліна. Найдужче він тримається за дім і друзів. Хлопчик не уявляє, як він буде без маленької кімнати нагорі з похиленими вікнами, з яких можна побачити весь Берлін.

Гретель. Сестра Бруно, яку він називав Безнадійним Випадком. Гретель мала 12 років, була найрозумнішою в класі, Бруно трохи боявся її. У Берліні подруги Гретель насміхалися з Бруно, говорячи, що йому лише шість років. На початку твору Гретель любила гратися ляльками, але поступово під впливом вчителя почала цікавитися політикою, читала газети та вивчала карти. Саме вона пояснила Бруно, що табір називається не Геть-Звідси, а огорожа тут стоїть не для того, щоб вони туди не заходили. Вона має перешкодити їм виходити звідти. Тому, що євреїв треба тримати разом, а вони з Бруно їхня протилежність.

Батько. Суворий чоловік, "на якого треба зважати", бо "у Фурора великі сподівання на нього". Бруно не знав конкретно професії свого батька, але якось той сказав синові, що іноді бувають речі, які люди мусять робити в житті, й у них немає вибору. Фурор призначив батька Бруно комендантом табору для євреїв.

Мама. Висока жінка з довгим рудим волоссям. Саме вона повідомила Бруно, що їх відсилають з Берліну, бо цього вимагають службові обов'язки батька. У Геть-звідси мамі Бруно було нудно і нецікаво, їй хотілося повернутися у Берлін.

Дідусь Маттіас. Дідусеві Бруно було 63 роки, і хлопчик вважав його найстаршим чоловіком у світі. Він протягом усього свого життя тримав ресторан у центрі міста.

Бабуся Наталі. Бабусі було 62 роки. У неї було довге руде волосся, напрочуд схоже на волосся її невістки, й зелені очі; бабуся запевняла, що має ірландське коріння. Бабуся вміла гарно співати, її спів завжди був головною окрасою вечірок, що відбувалися в домі Бруно. Бабусі хотілося вірити в те, що Бруно або Гретель продовжать її традицію і гратимуть на сцені, тому на кожне Різдво та на кожен день народження вона створювала для них трьох невеличку п'єсу, яку вони розігрували перед матір'ю, батьком та дідусем. Коли на Різдво батько Бруно вдягнув новісінький однострій, бабуся дуже розчарувалася і сказала, що хибно вихована свого сина, що він не усвідомлює, що означає його мундир: він гарно вдягається, але творить жахливі речі. Потім бабуся пішла з вечері зі словами: "А коли я бачу тебе в цьому мундирі, то мені хочеться виколоти собі очі!". Згодом бабуся померла і Бруно їздив з батьками і сестрою у Берлін на її похорон.

Марія. Служниця родини Бруно. Бруно знав Марію майже протягом усього свого життя, і між ними здебільшого були добрі взаємини. Якось Марія розповіла Бруно, що його батько – хороший чоловік, бо подбав про її хвору матір, яка колись працювала у бабусі Бруно костюмером, а самій Марії запропонував роботу у важкі часи.

Ларс. Дворецький родини Бруно.

Лейтенант Котлер. Молодий чоловік в однострою, який часто бував у новому будинку Бруно. Лейтенант прибігав у дім і вибігав із нього, так ніби був його власником. Бруно знав, що батько не любив лейтенанта Котлера. Чи не щодня молодий лейтенант мав дуже ошатний вигляд, розгулюючи в однострої. Він часто розмовляв з Гретель, і вона голосно реготала. Його компанія також подобалася матері Бруно. Котлер завжди називав Бруно "малим чоловічком". Лейтенант був дуже жорстокою людиною, його боявся Шмуль і Павел, яких Котлер бив. Якось Котлер розповів, що його батько був професором літератури в університеті, але тепер вони не спілкувалися, бо його батько покинув межі Німеччини. Бруно уклав власний список причин, через які він терпіти не міг лейтенанта Котлера: той ніколи не всміхався; мати сміялася з його жартів набагато голосніше, аніж з батькових; одного разу Бруно побачив, як лейтенант Котлер застрелив собаку через гучний гавкіт; якось молодий лейтенант озвірів, коли Павел розлив на нього вино. Цинізм Котлера дійшов до межі, коли він привів Шмуля чистити келишки, якими користувалася мати Бруно, бо Шмуль настільки схуд, що мав руки скелета, а його пальці, що здавалися засохлими гілочками, найбільше підходили до такої роботи.

Павел. Старий єврей, лікар, який приходив у будинок Бруно чистити овочі і прислуговувати за столом. Котлер ненавидів Павела, якось за пролите під час обіду вино покарав його. Коли Бруно впав з саморобної гойдалки, Павел надав йому першу допомогу. Бруно був здивований, коли Павел признався, що він насправді лікар. Хлопчик вважав його офіціантом, але Павел сказав: "Не сумнівайтеся, що я лікар. Якщо чоловік дивиться вночі на небо, то це не робить його астрономом, ти ж знаєш". На вигляд Павел був малий чоловічок, дуже худий, із довгими пальцями й кутастими рисами. Він був старший за батька, але молодший за дідуся.

Гер Ліст. Вчитель Бруно і Гретель у Геть-Звідси. Він особливо любив історію й географію, тоді як Бруно віддавав перевагу читанню й мистецтву. Через це у них виникали суперечки.

Шмуль. Дев'ятирічний єврейський хлопчик, з яким Бруно познайомився під час прогулянки вздовж огорожі табору. Шмуль був меншим від Бруно. Він носив смугасту піжаму, як і всі по той бік загорожі, його ноги були босі і брудні. Обличчя хлопчика було дуже дивне: шкіра майже сіра, а великі очі були кольору солодкої карамелі. Білки очей були дуже білі, здалося, що на його обличчі нічого немає, крім величезних засмучених очей. Бруно здавалося, що ім'я Шмуль звучить, як свистіння вітру. Для хлопців було несподіванкою, що народилися вони в один день – п'ятнадцятого квітня тридцять четвертого року. Шмуля привезли в табір з Польщі. Він знав німецьку, бо його мама була вчителькою. Вона знала німецьку, французьку, італійську і англійську. До того, як прибути в табір, Шмуль жив з мамою, батьком і братом Йосипом у маленькій квартирці над майстернею, де тато виготовляв годинники. Тато подарував Шмулеві гарний годинник, який пізніше відібрали солдати. Шмуль мріяв працювати у зоопарку

Фурор. Приходив обідати до батька Бруно. Гретель пояснила Бруно, що Фурор править країною. Фурор з'явився у їх будинку в Берліні з високою жінкою, яку звали Єва. Бруно помітив, що Фурор був набагато нижчим, аніж батько, і далеко не таким сильним. Він мав темне волосся, дуже коротко підстрижене, й маленькі вусики. Єва була найгарнішою жінкою, яку Бруно будь-коли бачив у своєму житті. Вона мала біляве волосся й дуже червоні губи.

Буктрейлер https://www.youtube.com/watch?v=wfAutMafC2I