Ґійом Аполлінер. Поезії

Назва: “Міст Мірабо”

Автор: Гійом Аполлінер

Рік: 1912

Збірка: “Алкоголі. Вірші 1898 – 1913”

Жанр: ліричний вірш

Стиль: кубофутуризм

Тема: кохання, що минає і швидко спливає.

Ідея: У вірші відтворений не лише сум розлуки, а й роздуми поета про саме життя, про плин часу.

Мотив: утвердження вічного життя цінності людського “я”

Основний композиційний прийом побудови вірша “Міст Мірабо” – психологічний паралелізм.

Проблематика:

    кохання;

    життя та смерть;

    тлінність і вічність;

    існування особистості.

Образи та символи

Провідні образи: ріка Сена, міст, кохання, вода, час

Міст Мірабо — сталий образ, що не змінюється на відміну від інших, плинних образів цього вірша.

Міст Мірабо – це  символ кохання, символ вічного, нетлінного, непідвладного часу.

У поезії “Міст Мірабо” вода втілює одвічний рух життя.

У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плин Сени, та для кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для ліричного героя вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і вічності, існування особистості. Одним із центральних є образ Сени, що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому, зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категорія часу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника, зміни дня й ночі.

Художні засоби “Міст Мірабо”

    антитези (“вода бігуча – життя хода тягуча”, «журба і втіха крутнява шалена», «любов сплива — надія ж невгамовно, жагуча», « «минають дні а я ще є»

    паралелізм (“любов сплива як та вода бігуча”);

    рефрен (Хай б’є годинник ніч настає, Минають дні а я ще є)

Особливості вірша: відсутність розділових знаків.

«Міст Мірабо» став своєрідною візитною карткою любовної лірики XX ст. Це — щемливий твір про кохання, що без вороття спливає, немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування, залишається «невгамовно жагучою». Але і в цьому шедеврі світової інтимної лірики Аполлінером залишився поетом великого міста — улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі урбаністичного пейзажу й обертається навколо своєрідних емблем столиці Франції — річки Сени тамосту Мірабо. Ці образи, зберігаючи свою конкретність, увиразнюють ідею єдності плинності буття (річка) й непо¬рушності його духовних опор (міст). Аполлінер, спираючись на нові естетичні засади, повернув у поезію реально-чуттєве начало. Ліричний герой творів поета сприймає світ через образ дитини урбаністичної цивілізації. Реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв’язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/mist-mirabo-analiz-virsha

 Поезія “Зарізана голубка й водограй” є осмисленням трагедії подій Першої світової війни.

Вірш «Зарізана голубка й водограй» написаний 1914 під впливом подій Першої світової війни. Вірш був надрукований за півроку до смерті Г. Аполлінера, у квітні 1918 р., в збірці “Каліграми. Вірші Миру і Війни”. Поет сприйняв війну як всесвітній апокаліпсис, що поставив під загрозу життя людства. Тому він відгукнувся на трагічні події схвильованим ліричним монологом, сповненим невимовного болю й глибокої тривоги за теперішнє і майбутнє.

Основна тема вірша “Зарізана голубка й водограй” – протест проти війни.

Вірш “Зарізана голубка й водограй” написаний у формі – монологу.

Твір побудовано за принципом антитези: з одного боку, природне життя — голубка, водограй, люди, а з іншого – кров і насильство.

…олеандри всі в крові 

І сонце ранене в траві 

На багрянистім горизонті 

(Переклад М. Лукаша)

“Ранене” сонце на “багрянистім горизонті” стає символом загальної трагедії й надає твору попереджувального характеру – автор застерігає людство від небезпеки самознищення.

Водограй у вірші “Зарізана голубка й водограй” став символом скорботи.

Вірш має форму звернення до сучасників, яких розкидала по світу війна або забрала до себе смерть. Поета хвилює доля дівчат, що розцвітали для життя й кохання, але їм не судилося бути щасливими.

О постаті убиті любі

О дорогі розквітлі губи

Міє Мареє

Єтто Лорі

Анні і ти Маріє

Де ви дівчата

Я вас питаю

Та біля водограю

Що плаче й кличе

Голубка маревіє

Антитеза, побудована на паралелізмі (убиті — розквітлі), з особливою силою підкреслює протиприродність війни. Риторичне запитання: “Де ви дівчата Я вас питаю” залишається без відповіді. Образ водограю набуває значення символу скорботи, гіркого жалю з приводу передчасної смерті молодих. Печаль душі не виплакати, як не може скінчитися вода у водограї. Внутрішня емоційна напруга зростає у другій і третій строфах, де згадуються друзі поета.

Душа моя в тремкій напрузі 

Де ви солдати мої друзі 

Де ви Бійї Даліз Реналь 

Печальні ваші імена 

Як у церквах ходи луна

Звертання до друзів теж залишається без відповіді, бо мертві не можуть говорити. І знову “рида водограй”, а “душа ятриться з непокою”. У четвертій строфі виникає слабка надія: “А як вони іще живі десь б’ються на Північнім фронті”, однак її заступає образ закривавленого сонця.

У кінці вірша поєднуються глибокий трагізм і віра поета у можливість спасіння людства. Олеандри “всі в крові”, але сонце не померло, воно — “ранене”, а значить, його, як і світ, ще можна врятувати.

Символіка образів «Зарізана голубка й водограй»

Голубка — символ миру, чистоти. Але голубка «зарізана», тобто мертва. Голубка, «груди якої», у дослівному перекладі, «пробиті кинджалом» — символізує рану, яку заподіяла війна; біль, туга, надія; символ жіночості, яка дає життя.

Водограй — вода, чистота, життя, невпинний рух. Водограй асоціюється з плачем, що збігається з настроєм ліричного героя («біля водограю, що плаче», «і водограй рида зі мною»); вічна пам’ять, сльози, але ж водограй (вода) здатний омити і сльози, і кров. Зрошуючи спалену землю, вода дає можливість відродитися.

Голубка над струменями фонтана — це символ вічного плачу за тими, хто загинув у Першій світовій війні.

«Сонна» вода — це статичність, зупинка руху, смерть. Зупиняється рух води  — це війна, яка все знищує. . «Ви в сонну воду глядитесь».

Горизонт — символ межі між життям і смертю.

Сонце ранене — трагедія, абсурд, війна не тільки вбиває все живе, а перевертає основи Всесвіту (місце сонця не в траві, а в небі). Але воно ранене, а не вбите. Є ще надія, є ще іскра життя.

Філософський сенс вірша: поєднання особистого і епохального, особистісного і загальнолюдського; викрито протиприродну сутність війни; усвідомлено страшну трагедію та філософське розуміння цінності життя.

Зарізана горлиця Аполлінера стала прототипом голубки Пікассо, який через сорок років підхопив ідею поета, створивши образ, що символізує мир в очах сучасного людства.

Вірш «Зарізана голубка й водограй» — втілення трагічного фронтового досвіду поета. Водночас поет піднімається до узагальнення заперечення війни як такої, що несе смерть і страждання. 

В основі вірша   — антитеза життя — смерть, звернення до дівчат: «о дорогі розквітлі губи — убиті любі»; біля водограю, який символізує життя, бо «вода грає», вмирає голубка.

Образ голубки у вірші символізує жіночність, яка дає життя. Жінка — джерело життя на землі, тому водограй плаче і кличе голубку, без якої вода перестане грати. Але жінка не зможе продовжити життя на землі без чоловіка, вони поєднані в єдине ціле.

Звертається поет до дівчат і чоловіків, називаючи на ім’я, бо кожен у всесвіті має своє призначення.

Мить, коли зупиняється рух води, яка символізує життя, пов’язана з війною, яка все знищує. Але вода є, хоча й «сонна». Поет у глибині душі залишає надію, що рух зупинився лише на мить (мить усесвітнього масштабу). І ця надія підтверджується запитанням в останній строфі: «А як вони ще живі?»

Метафоричність мови («ранене сонце», «багряний горизонт») поєднує червоний колір крові та смерті із зеленим кольором життя. Слово «горизонт» ніби підтверджує наші думки: людство перебуває на межі між життям і смертю, «червоним» і «зеленим».

Душа ліричного героя тремтить від печалі, перебуває в «напрузі», «ятриться з непокою» за всіх. Вона обіймає весь світ, підвівшись «над» реаліями життя, і виростає до поняття «світова душа», яка розуміє, що людина сама поставила знак запитання щодо свого існування і життя на планеті загалом.

Розмова про дівчат утілена в голові птаха (саме там розміщується дзьоб — «розквітлі губи»). Шия поєднує голівку з тулубом, основою тіла, якій довірено роздуми про чоловіків. Крила піднімають душу ліричного героя над землею, дають можливість побачити, що діється на землі. Хвіст знов нагадує губи, тож і залишається надія, що мир і спокій повернуться до дому, в якому живе людина.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/zarizana-golubka-y-vodogray-analiz