Анкети

ВІЙНА ЗА СВІЙ ШЛЯХ

Того, хто загинув за свій дім у бою,

хто за Батьківщину пішов горою, 

хто любить її всією душею,

 я можу назвати Героєм.

Україна! Усі ми знаємо її квітучі міста, родючі землі, гарні краєвиди, працьовитих людей і загадкові моря та озера. Але зараз вона далеко не така. «Розбомблені міста й знищені села, покалічені люди» - ось так про нашу матінку можна сказатисьогодні. Війна для кожного з нас – це різне. Для відданих захисників – це обов’язок, який потрібно виконати, щоб зробити наше майбутнє мирним. Страшенна нелюдська подоба, яка зиркає на нас чорними вирвами, плюється кривавими плямами на нашу ненькуУкраїну – ось що для мене війна. А ще це втрата найціннішого– людей. 

Рідні тих, що воюють, кожен день хвилюються і моляться зажиття своїх близьких. Окрім того, вірять у їхнє повернення й інші люди. Але, на жаль, не всі патріоти залишаться живими, бо велика частина з них стане ангелами… Світлими, чистими ангелами. Вони з неба нас оберігатимуть і будуть радіти нашій Перемозі. Матері, які втратили своїх дітей, картатимуть себе все життя, бо не змогли вберегти рідну кровинку. Знаємо, що в цьому винні не вони, а нелюди, які щодня нищать нас. Українці ж усього лише хотіли гарного майбутнього.Та незламний той, хто боронить Свою землю і хто в цій битві не один. Нездоланний, хто в серці має віру в Перемогу, яка зростає в наших серцях пташкою, а на землі - новою рослинкою.

Хтось скаже, що в західних областях відносно спокійно. Можливо. А хіба в нас не стискається все всередині, коли в тишу вривається звук сирени, який розрізає чийсь світ на «до» і «після»?Хіба в наших головах не прокручуються кадри зруйнованих будівель і закривавлених людей? Серце наше – там, воно хвилюється за кожного воїна, за кожну дитину, яка живе під обстрілами. Там багато наших земляків.На Маневиччині є герої, яких пам’ятатимуть усі й завжди схилятимуть голови, чуючи їхні імена. Начесть патріотів назвали вулиці. Іван Франко у творі «Захар Беркут» стверджував, що сила народу – у єдності. Тепер я це зрозуміла з власного життя.Ми допомагаємо всім, чим можемо.Запашні яблучка, порізані й висушені мною… Хіба вони не зігріють змученого воїна тепленьким узваром у холодному окопі? У маскувальну сітку подумки вплітаю молитву-оберіг. Дрібниці… Але ж із них складається наша Перемога. Це як картинка з пікселів на комп’ютері. Кожен квадратик важливий, інакше не буде чіткого зображення. Хіба це не пікселі, з яких створюємо картину «Перемога»? 

Діти… А що діти? Навчаються, грають в ігри, сидять у соцмережах… Не без цього. А скільки з них шукають притулку, зазирають в очі зламаній долі! Багатьом потрібно було покинути свої домівки. Хіба нам не страшно? Хіба наші ніжки не тремтять, коли ми навколішки проводжаємо в останню дорогу односельчан-захисників? Нам теж це болить, адже це Наша земля, Наша воля! Хоч і маленькі, але ми теж стаємо на їх захист. Насамперед щирою молитвою і міцною вірою. Окрім того, збираємо кошти й віддаємо їх на Збройні сили України, долучаємося до збору продуктів, пишемо тепле слово біля незграбного малюнка. Хіба це не пікселі, з яких складемо картину «Перемога»?

Що б вас зробило щасливим? Я б безмежно раділа, якби закінчилася ця проклята війна, усі патріоти повернулися додому й Україна здобула перемогу. Як хочеться знову побачити квітучі українські села, відбудовані міста й Крим – не російським, а нашим! Упевнена, що це мрія всіх українських дітей. І вона обовʼязково здійсниться! Бути весні! Бути Перемозі! Бути Україні!