Спеціальна освіта

Відповідно до статистики, чим раніше діагностовано це захворювання і чим раніше розпочато процес лікування, тим більше шансів допомогти дитині.

Симптоми і причини ЗПМР

Симптоми затримки психо-мовленнєвогорозвитку можна виявити вже з 4-х місячного віку. У дітей відзначається підвищена слинотеча, часто відкритий рот, вони малоемоційні або, навпаки, гіперактивні і агресивні, слабо розвинені фізично. Ключовими симптомами, що вказують на можливу ЗПМР є:

4 місяці - дитина не реагує на ваші слова і жести, не посміхається;

8-9 місяців - дитина не лепече;

1 рік - дитина практично не видає ніяких звуків, а до 1.5 років не говорить простих слів «мама», «дай», не розуміє звернену до неї мову;

2 роки - не повторює нові слова, у своєму мовленні використовує зовсім мало слів;

2,5 року - використовує всього близько 20 слів, не розуміє назв частин тіла, предметів, не може скласти легку фразу.

3 роки - дитина не може повторити за дорослим людиною фразу або скласти легке пропозицію, говорить занадто повільно, або навпаки швидко, «ковтаючи» їх закінчення.

ЗПМР може виникати на тлі різних причин. Найпоширенішими є:

• внутрішньоутробна гіпоксія плода (кисневе голодування);

• хвороби матері під час вагітності (інфекції, травми, інтоксикації);

• спадкові захворювання затримки розвитку мовлення (ЗМР);

• важкі пологи (стрімкі, з обвиттям пуповини) або травма дитини під час пологів (травма шийного відділу хребта і / або центральної нервової системи);

• важкі інфекції та травми, перенесені дитиною в ранньому віці, які негативно вплинули на загальний розвиток мовлення;

• важка психо-емоційна травма в ранньому віці;

• несприятлива обстановка в сім'ї або неправильне виховання (побої, сварки, відсутність любові і турботи з боку батьків або ж, навпаки, надмірна опіка).

Також ЗПМР може бути супровідним симптомом при ДЦП, епілепсії, вроджені аномалії ЦНС, порушення ліквородинаміки, гідроцефалії, психічних захворюваннях, пухлинах і патологіях судин головного мозку.

Лікування ЗПМР

Тренування мовних м'язів дитини починається вже з першого годування. Чим активніше немовля припадає до материнських грудей, тим легше йому буде згодом освоювати вимова звуків. З самого початку життя дитини брати його на руки, співати пісні, показувати яскраві і красиві іграшки - прямий обов'язок батьків. Можна і потрібно з пелюшок займатися з ним розвитком мовлення. А вже з хворою дитиною - особливо.

Нехай вона не в змозі миттєво відреагувати на ваші слова або дії, потрібно терпляче чекати і повторювати розвиваючі техніки багато разів. З першого і до початку третього року життя закріплюється правильне розуміння мови, а до 5 років мовний апарат остаточно дозріває (губи, піднебіння і язик пристосовуються до важких звуків), тому дуже важливо робити все можливе для корекції порушень мови не пізніше цього періоду.

Існують різні методи лікування ЗПМР, зокрема це лікарська терапія, заняття з логопедом, мікрострумова рефлексотерапія, спеціалізована мовна гімнастика, логопедичний масаж, заняття з психологом і інші, менш поширені.

Домогтися максимальної ефективності лікування ЗПМР можна тільки при комплексному підході. 

Якщо батьки стурбовані поведінкою, розвитком або станом дитини, їхнє занепокоєння найчастіше виправдано та має під собою вагомі підстави. Якщо у вас виникли підозри з приводу здоров'я вашої дитини, не зволікайте й відразу проконсультуйтеся в дитячого лікаря.

У маленьких дітей важко помітити ранні прояви розладу аутистичного спектру. Однак діти з даними захворюваннями розвиваються не так, як їхні однолітки, і їм слід приділяти особливу увагу.

Розлад аутистичного спектру та ранній розвиток

Діти розвиваються по-різному. Дитячі лікарі визначають, як проходить розвиток дитини, по тому, чи досягла вона у своєму віці певних показників – фізіологічних, емоційних, соціальних, мовленнєвих або поведінкових.

У перший рік життя дитини рівень розвитку соціальних навичок і навичок комунікації може свідчити про наявність у неї розладу аутистичного спектру. Наявність або відсутність поведінкових реакцій, таких як посмішка, зоровий контакт або жестикуляція, також свідчить про рівень розвитку дитини.

Про ранні ознаки розладу аутистичного спектру

Деякі ознаки розладу аутистичного спектру часто виявляються в перші два роки життя дитини. В одних дітей проявляється велика кількість таких ознак, в інших – лише кілька. Деякі поведінкові ознаки можуть з часом змінюватися або проявлятися ще сильніше. Так чи інакше, недостатній розвиток соціальних або мовленнєвих навичок до двох років є приводом для занепокоєння.

Кількість симптомів розладу аутистичного спектру може змінюватися в залежності від віку дитини й від того, наскільки сильно проявляється той чи інший розлад.

Якщо в дитини проявляється відразу кілька симптомів – проконсультуйтеся в лікаря з приводу того, як можна розвинути в дитини необхідні навички в короткий термін. Своєчасна діагностика – перший крок до надання допомоги дитині, яка страждає на розлад аутистичного спектру.

Соціальні та комунікативні ознаки розладу аутистичного спектру

Соціальна взаємодія

• Дитина не показує на предмети, коли хоче, щоб їй їх дали, а також не тримає предмети в руках. Наприклад, не показує на собаку й не дивиться, чи побачили ви те, на що вона показує. Бажаючи показати батькам іграшку, дитина приносить і кидає її перед ними, а не простягає й дивиться на них.

• Дитина не відгукується на своє ім'я.

• Звуки, які видає дитина, не схожі на звернення до батьків.

• Дитина повторює слова та фрази, почуті від батьків або по телевізору. Наприклад, якщо запитати в дитини: «Хочеш ще попити?», вона у відповідь повторить: «Ще попити».

• Дитина не розуміє простих вказівок, наприклад: «Дай мені кубик» або «Покажи, де собака».

Невербальна комунікація

• Дитина не використовує жести самостійно, наприклад, не махає рукою, коли хтось іде. Вона може тільки повторювати жести за іншими.

• Дитина не використовує візуальний контакт, щоб привернути увагу, не дивиться на батьків, а потім на предмет, який вона хоче, щоб їй дали.

• Дитина посміхається тільки у відповідь на посмішку батьків або коли її лоскочуть.

• Взаємодія з тими, хто оточує, та ігри

• Дитина не проявляє інтересу до інших дітей.

• Не реагує, коли батьки хочуть з нею пограти.

• Не грає в ігри з уявними персонажами. Наприклад, не годує плюшевого ведмедика чи ляльку.

Поведінкові ознаки розладу аутистичного спектру

• Обмежені інтереси

Дитина проявляє підвищену зацікавленість певними об'єктами або іграшками. Довгий час вмикає й вимикає світло в кімнаті або грається тільки машинками.

Грає з іграшками одноманітно або неприродно. Наприклад, крутить колеса машинки замість того, щоб катати її по підлозі.

Цікавиться незвичайними предметами або заняттями, наприклад, трубами, металевими предметами або рекламою по телевізору.

Коло інтересів і занять дитини занадто вузьке. Любить шикувати предмети по черзі тощо.

• Розпорядок дня

Дитина засмучується, якщо у звичному розпорядку дня щось змінюється. Їй необхідно спати, їсти або виходити з дому щоразу в один і той же час.

• Повторювані рухи

Дитина повторює незвичайні рухи: розгойдується вперед-назад, махає руками або ходить навшпиньках.

• Сенсорна чутливість

Дитина вкрай сприйнятлива до відчуттів: починає хвилюватися, чуючи певні звуки, або їсть їжу лише певної структури (м'яку або нехрустку).

Відчуває потребу в сенсорній стимуляції: торкається губами або обличчям до предметів, любить торкатися до предметів, які вібрують (наприклад, до пральної машини) або махає кінчиками пальців перед очима, щоб побачити мерехтіння світла.

1. Я - дитина. Аутизм – частина мене, але не вся я. В мене є свої думки, почуття, переваги, ідеї, таланти та мрії. В мене може бути зайва вага, я можу носити окуляри або зазнавати труднощів з координацією. При зустрічі вам можуть впадати в око саме ці риси, але це ще не вся я.

Дорослі знають, хто вони, ким є. Якщо вони хочуть підкреслити якусь одну рису свого характеру, то відкрито говорять про це. Але я дитина й все ще розвиваюся. Ні ви, ні я не знаємо, на що я здатна. Якщо ви думаєте, що я – це якась одна моя риса характеру, ви помиляєтеся. І якщо ви вважаєте, що я не зможу з чимось упоратися, я не буду й намагатися це зробити.

2. Мої почуття не синхронізовані. Це означає, що звичайні погляди, звуки, запахи, смаки або дотики, на які ви навіть не звертаєте уваги, можуть завдати мені відчутного болю. Я часто відчуваю себе незатишно серед тих, хто мене оточує. Я можу здаватися вам замкнутою або недружньою, але таким чином я просто намагаюся себе захистити. Тому простий похід до магазину стає для мене мукою.

Я гостро реагую на звуки. Мені не подобається, коли люди при зустрічі відразу ж починають базікати. Мене приголомшують люди, які говорять дуже голосно, музика, звуки автомобілів, кавомашини, дитячий плач тощо. Мій мозок не може фільтрувати всю інформацію, що надходить, і я просто перевантажена нею!

Я дуже чутлива до запахів. Риба в магазині не першої свіжості, хлопець, який стояв поруч, сьогодні не приймав душ, у магазині нарізають ковбасу... Від такої кількості запахів мене може знудити.

Мій зір дратує так багато різних речей! Флуоресцентне світло не просто занадто яскраве – воно ще й мерехтить. Здається, що стіни рухаються. Мерехтливе світло відбивається від стін і предметів й спотворює все, що я бачу. Навколо надто багато предметів, і я не можу ні на чому сфокусуватися (в таких випадках у мене буває тунельний зір). Мерехтять вентилятори на стелі, занадто багато людей рухається навколо. Від усього цього стає нестерпно навіть перебувати тут. Я не розумію, де в цьому просторі знаходиться моє тіло.

3. Є велика різниця між «я не буду» і «я не можу». Справа не в тому, що я не підкоряюся інструкціям, а в тому, що я не розумію вас. Коли ви кличете мене з іншої кімнати, я чую тільки нерозбірливі звуки. Замість цього підійдіть до мене, приверніть мою увагу та скажіть, що вам потрібно, простими словами. Так я зрозумію, що ви хочете від мене та що буде відбуватися далі. Так мені буде набагато легше виконати ваше прохання.

4. Я мислю конкретно й розумію те, що ви говорите, дослівно. Мене спантеличує, коли ви говорите: «Притримай коней», коли хочете, щоб я припинив бігати по кімнаті. Не кажіть про щось «ласий шматочок», якщо це не десерт. Коли ви говорите: «Ллє як із відра», я дійсно уявляю відро. Краще скажіть: «Іде дощ». Я не розуміє метафор, натяків, алюзії й сарказму.

5. Сприймайте всі способи, за допомогою яких я спілкуюся з вами. Мені складно розповісти про свої потреби, коли я не можу висловити почуття. Я можу бути голодним, розчарованим, переляканим або збентеженим, але часто не знаходжу слів, щоб це висловити.

Іноді я сиплю завчені слова або цілі репліки, щоб звучати, як професор або кіноактор. Так я компенсую те, що іноді мені просто не вистачає слів.

Я заучую слова та фрази, тому що знаю – ви чекаєте, що я буду розмовляти. Ці фрази я беру з книг, фільмів або розмов інших людей. Дорослі називають це «ехолалія». Іноді я не розумію, в якому контексті слід вживати всі ці терміни. Це просто допомагає мені виходити зі скрутного становища.

6. Я – дитина-візуал. Покажіть мені, як зробити що-небудь, замість довгих пояснень. І будьте готові до того, що показувати доведеться кілька разів. Якщо ви проявите терпіння, мені буде легше вас зрозуміти. Візуальні підказки допомагають мені протягом усього дня. За їх допомогою я легше переходжу від одного заняття до іншого, менше відчуваю стрес. Вони допомагають мені управляти своїм часом й виправдовувати ваші очікування.

Щоб навчитися чогось, мені потрібно це побачити. Слова для мене – як пара: вони розчиняються в повітрі, перш ніж я вловлюю їх сенс. Я не вмію схоплювати все на льоту. Мені легше сприймати вказівки та інформацію візуально. Так я можу повертатися до неї знову й знову, а вона при цьому залишається в незмінному вигляді. Крім того, я постійно засмучуюся через те, що не сприймаю всієї інформації, не виправдовую очікування й нічого не можу з цим подіяти.

7. Робіть акцент на тому, що я можу робити, а не на тому, чого не можу. Як і будь-яка інша людина, я не можу вчитися в обстановці, де усвідомлюю свою повну некомпетентність. Я не робитиму спробу навчитися чогось нового, якщо мене стануть критикувати, якою б конструктивною ця критика не була. Пошукайте сильні сторони, і ви їх знайдете. Завжди є альтернативний спосіб робити більшість речей.

8. Допоможіть мені взаємодіяти з іншими людьми. Вам може здаватися, що я не хочу грати з іншими дітьми, але насправді я просто не знаю, як почати спілкуватися або приєднатися до гри. Навчіть мене грати з однолітками, заохочуйте, щоб інші діти запрошували мене грати. Мені буде приємно, якщо мене запросять.

Мені найбільше подобаються ігри зі зрозумілими початком і кінцем. Я не вмію читати вираз обличчя, мову тіла й емоції. Навчіть мене. Якщо я сміюся, коли інші перебувають у незручній ситуації, це не означає, що мені смішно. Я просто не знаю, як реагувати. Поясніть мені це.

9. Зрозумійте, що викликає в мене нервові зриви. Нервові зриви й напади гніву лякають мене більше, ніж вас. Вони трапляються через перевантаження одного або декількох моїх почуттів або через те, що хтось порушує мої кордони. Якщо ви знаєте, що може привести до нервового зриву, то зможете йому запобігти. Поспостерігайте за людьми й заняттями, і, можливо, ви зрозумієте причини.

Пам'ятайте про те, що всі мої дії – це спосіб комунікації. Там, де я не можу передати свої почуття словами, моя поведінка підказує, що саме я відчуваю в даний момент. Моя поведінка може бути викликана фізичними причинами, такими як алергія на продукти, порушення сну, проблеми з травленням тощо. Спостерігайте за мною, тому що я не завжди можу висловити словами те, що відчуваю.

10. Я потребую безумовної любові. Не кажіть мені фрази на зразок: «Якби ти тільки...» або «Чому ти не...». Ви теж не виправдали всіх очікувань, які покладали на вас батьки. І якби вони вам про це постійно нагадували, вам би це навряд чи сподобалося. Я не вибирав свій аутизм. Пам'ятайте, що це відбувається зі мною, а не з вами. Без вас у мене мало шансів стати успішним і незалежним. Але з вашою допомогою можливостей у мене значно більше, ніж ви думаєте.

І вам, і мені потрібне терпіння. Подивіться на мій аутизм як на особливість, а не як на захворювання. Постарайтеся побачити сильні сторони там, де ви раніше бачили обмеження. Можливо, я не надто вправна дитина у спілкуванні й уникаю зорових контактів, але ніколи не брешу, не хитрую й не обговорюю інших людей.

Я багато в чому покладаюся на вас. Без вас я не зможу нічого досягти. Захищайте мене, вчіть мене, любіть мене такою людиною, яка я є, і я постараюся стати якомога кращою.

На основі книги Еллен Нотбом «10 речей, про які хотіла б розповісти вам дитина з аутизмом»