Позитивний вплив виховання на дитину значною мірою залежить від стосунків між педагогом і батьками дитини. І саме від результатів такої співпраці залежить становлення і виховання дитини як особистість. 

В Сухомлинський

Робота з сім’єю – це кропітка праця. Основна мета – навчати батьків самостійно вирішувати життєві завдання. І вихователь, і батьки – дорослі люди, які мають свої психологічні особливості, вікові та індивідуальні риси, власний життєвий досвід і бачення проблем.

У педагогів і батьків єдині завдання: зробити все, щоб діти росли щасливими, активними, здоровими, життєрадісними, товариськими, щоб вони виросли гармонійно розвиненими особистостями. Сучасні дошкільні заклади багато роблять для того, щоб спілкування з батьками було насиченим і цікавим. З одного боку, педагоги зберігають усе краще, перевірене часом, а з іншого – шукають і прагнуть запроваджувати нові, ефективні форми взаємодії з родинами вихованців, основне завдання яких – досягнення реальної співпраці між дитячим садком і сім’єю.

Бажання піти на контакт, налагодити взаємини, допомогти одне одному, побачити в іншому право іншого на власну позицію і зрозуміти цю позицію. Спілкування буде успішним, якщо воно змістовне, засноване на загальних і важливих для обох сторін темах, якщо кожна з них у процесі спілкування збагачує свій інформаційний багаж.

Кому належить провідна роль в організації спілкування? Звичайно вихователю. Щоб вибудувати вдале спілкування, важливо володіти комунікативними вміннями, орієнтуватися в проблемах виховання і потребах сім’ї, знати останні досягнення науки. Педагог повинен дати батькам відчути свою компетентність і зацікавленість в успішному розвитку дитини, показати батькам, що він бачить у них партнерів, однодумців.

Зразковий кодекс спілкування

1. Завжди прагнути бути в хорошому настрої і бути приємним у спілкуванні.

2. Намагатися відчути емоційний стан батьків.

3. Знаходити можливість щоразу говорити батькам щось позитивне про дитину – це найкращий спосіб схилити батьків до себе.

4. Давати батькам можливість висловитися, не перебиваючи їх.

5. Бути емоційно врівноваженим під час спілкування з батьками, подавати приклад ввічливості й такту.

Проведення бесіди з батьками

З ініціативи вихователя проводити бесіду з батьками варто, якщо вихователь хоче краще пізнати дитину, зрозуміти причини її поведінки, дібрати індивідуальний підхід до неї, поділитися позитивними фактами щодо дитини тощо, тобто психологічна мета бути стимулом для подальшого спілкування з батьками.

Організовуючи початок діалогу, необхідно провести церемонію привітання. Вітаючи батьків, необхідно залишити свої справи, встати, усміхнутися, доброзичливо сказати слова вітання, представитися (якщо зустрічаєтесь уперше), звернутися до них по імені та по батькові.

Далі необхідно встановити згоду на контакт. Це означає, що вихователь обов’язково обговорює час діалогу, особливо якщо він бачить, що батьки поспішають, уточнює, який запас часу вони мають. Краще перенести розмову, ніж проводити її поспіхом, адже інформація все одно не буде засвоєна.

Створення умов для діалогу полягає в тому, що вихователь продумує, де і як він відбуватиметься. Неприпустимо, щоб вихователь сидів, а батьки (або мама чи тато) стояли, або щоб вихователь сидів за своїм столом, а батьки – на дитячих стільчиках. Посадивши батьків, необхідно поцікавитися, чи зручно їм, звернути увагу на їхні та свої жести та пози. Жести й пози повинні демонструвати відкритість і доброзичливість (недопустимі схрещені на грудях руки, руки на поясі – «руки в боки», закинута назад голова тощо).

Для зняття напруження батьків і переходу до проблеми слід конкретно повідомити мету виклику, наприклад: «Мені хотілося б познайомитися з батьками (ім’я дитини), щоб знайти до неї підхід», «Нам потрібно краще познайомитися з вами, щоб діяти спільно», «Я ще не дуже добре знаю (ім’я дитини), бачу в ньому і позитивні риси, і не дуже; мені потрібна ваша допомога, щоб краще зрозуміти його» тощо. Викликаючи батьків для бесіди, вихователь не повинен забувати, що бесіда передбачає діалог, отже, йому потрібно продумати не лише повідомлення, а й те, що він хоче почути від батьків. Так, вихователю необхідно сформувати свої запитання до батьків дошкільника, щоб дати їм можливість висловитися.

Початок розмови має містити позитивну інформацію про дитину, причому не оцінні судження: «У вас хороший хлопчик (дівчинка), але … (далі – негативна інформація на 10 хвилин)», а повідомлення про конкретні факти, що характеризують дитину з позитивного боку. Такий початок свідчить про педагога як про спостережливого й доброзичливого, тобто професіонала.

Факти про поведінку, що викликають занепокоєння у педагога, повинні подаватися дуже коректно, без оцінних суджень, не починатися з «не»: «Він (вона) у вас неслухняний, неорганізований, невихований тощо».

Також не слід після позитивної інформації про дитину продовжувати розповідь про негативні факти за допомогою сполучника «але»: «Ваш син (донька) акуратний, охайний, але неорганізований». Переходити до відомих фактів найкраще у формі звернення за порадою: «Я ще не дуже добре знаю Петра, не могли б ви мені допомогти розібратися» (далі йде опис факту) або «Я не можу зрозуміти…», «Мене турбує…», «Я хочу зрозуміти, що стоїть за цим…». Під час повідомлення негативн7их фактів рекомендують робити акцент на подолання небажаних проявів.

Вихователь повинен постійно підкреслювати загальну мету його і батьків щодо дитини, тому не слід вживати вираз «Ваш син (донька)», тобто протиставляти себе й батьків. Рекомендують частіше говорити «ми», «разом», звертатися по імені й по батькові до батьків якомога частіше. Основними під час бесіди є висловлювання батьків, адже саме це робить розмову діалогом.

Від вихователя вимагається вміння слухати. Після того як вихователь закінчить своє повідомлення запитанням до батьків щодо проблеми, використовуючи прийоми активного слухання, може дізнатися багато важливого та необхідного про вихованця і його сім’ю. Для цього педагогові потрібно всім своїм виглядом показати, що він уважно слухає батьків.

Свою участь у діалозі можна показати, виразивши почуття із приводу розповіді батьків: «Я радію тому, що у нас єдині погляди на…», «Мене здивувало…», «Я засмучена…» тощо. Це запобігає виникненню конфлікту в разі різних поглядів і сприяє порозумінню сторін.

Конкретні поради вихователь дає лише в тому разі, якщо батьки просять у нього поради. Вони стануть ефективними тоді, коли матимуть конкретний зміст, будуть доступними у виконанні, простими за формою викладу.

Вихователю рекомендують підбити підсумки бесіди на основі прийому рефлексивного слухання – «резюмування»: «Якщо підсумувати сказане вами, то…» і намітити шляхи подальшої співпраці, домовитися про мету, місце та час майбутньої зустрічі.

Бесіда з батьками має закінчуватися церемонією прощання. Вихователю слід, звертаючись до батьків по імені й по батькові, подякувати за розмову, висловити своє задоволення нею, провести батьків і сказати слова прощання доброзичливо та з усмішкою.

Проведення бесіди вихователем з ініціативи батьків

Уявіть ситуацію: візит мами став несподіваним для вас. У вас немає часу розмовляти з нею. Як ви вчините? Проявивши максимум уваги й люб’язності до мами, вихователю замість уникнення діалогу слід повідомити їй, що він не знав про її прихід і запланував дуже важливу справу, яку не можна відкласти, і що має лише кілька хвилин. Якщо маму це влаштовує, можна поговорити, якщо ні, він вислухає її в будь – який зручний для неї час. Так, педагог дає зрозуміти про своє бажання щодо діалогу, незважаючи на несприятливі обставини.

Вислухайте батьків. Дайте їм «випустити пару». Пам’ятайте, що насправді агресія спрямована не на вас, а на образу, що виникла в батьків. Слід подумки відокремити себе від цієї образи і, спостерігаючи за бесідою ніби збоку, намагатися зрозуміти, що ж криється за агресією, що хвилює батьків? Важливо не відповідати агресією на агресію, оскільки ситуація може стати некерованою. Слідкуйте за своєю позою, намагайтеся виражати співчуття, розуміння переживань батьків: «Я бачу, ви стурбовані поведінкою (ім’я дитини)», «Намагатимуся зрозуміти вас…», «Вирішимо це разом» - додадуть бесіді конструктивного характеру, що допоможе з’ясувати справжню причину звернення до вихователя.

Вихователю слід пам’ятати про те, що батьки приходять із певними фактами. Завдання вихователя полягає в тому, щоб визначити ступінь їх обґрунтованості. Довести правдивість цих фактів можна лише за допомогою переконливих аргументів. Уміння вихователя використовувати об’єктивні, добре обґрунтовані аргументи підвищує його компетентність в очах батьків. Необхідно відповідати на всі запитання батьків. Це допомагає перенести бесіду на діловий рівень спілкування і з’ясувати всі інші «больові точки» батьків щодо виховання і розвитку дитини.

Закінчити бесіду слід з ініціативи вихователя.

Які фрази доцільніше використовувати для початку бесіди з батьками

- Вибачте, якщо я завадила…

- Я б хотіла…

- Імовірно, ви про це ще не чули…

- Вам буде цікаво дізнатися…

- Мені видається цікавим те, що…

- Ви хочете…

- Як ви знаєте, …

- Будь ласка, якщо у вас є час мене вислухати…

- Звичайно, вам уже відомо…

- Ви, напевно, про це вже чули…

Під час спілкування з батьками потрібно формувати «Я – повідомлення»

- Якщо, я правильно вас зрозуміла, ви хочете, щоб…

- Я розумію вашу думку, проте…

- Мені було б легше спілкуватися з вашою дитиною, якщо б…

- У вашої дитини чудово виходить робити…, але потрібно попрацювати над…

- Я помітила, що дитина почала…

- Я цікавлюся як вихователь, який працює з вашою дитиною, а не як стороння особа…

- На жаль, без додаткової інформації я не зможу плідно працювати з вашою дитиною.

Вихователь повинен постійно працювати над підвищенням фахового рівня, володіти мистецтвом спілкування з людьми й дітьми. Сучасний вихователь володіє почуттям гумору. Саме він стане в пригоді в скрутну хвилину і додасть оптимізму в разі невдачі.

Вихователь – упевнена в собі людина, яка вміє поводитися в товаристві, не викликаючи своїми вчинками, поведінкою та зовнішнім виглядом зневаги до себе; людина, яка дотримується основних чотирьох правил спілкування: ввічливість, природність, гідність і тактовність.

Дошкільнята відрізняються своєю невгамовною енергією і цікавістю. І це тримає їх батьків у постійній напрузі. У цей період діти багато дізнаються і набувають багато нових навичок. Це звучить прекрасно, але батьки дошкільнят знають, як важко впоратися з дітьми, які й хвилини не можуть всидіти на одному місці.

Розглянемо кілька порад для батьків дошкільників.

1. Допомагайте дитині розвивати комунікативні навички

Навички спілкування для дошкільнят не менш важливі, ніж для старших дітей. Чим краще у дитини розвинені комунікативні навички, тим краще вона зможе жити з однолітками і вихователями в дитячому саду.

2. Навчіть дитину слухати

Всі ми добре знаємо, як важко буває сконцентрувати на чомусь увагу дитини. Однак в дитячому садку їй доведеться брати участь у різних заняттях: співати, малювати, слухати пояснення вихователя тощо. Усе це вимагає від дитини посидючості та уваги. Уміння слухати допоможе дитині брати активну участь у різних заходах у дитячому садку.

3. Навчіть дитину працювати в команді

Коли дитина йде в дитячий садок, вона лише кілька годин на день проводить вдома, а весь інший час знаходиться поруч з ровесниками і вихователями. Заняття в дитячому садку вимагають від дитини командної роботи. Цей навик можна розвинути у дитини вдома за допомогою різних ігор.

4. Навчіть дитину дотримуватись вказівок

У ранньому віці ми вчимося чогось нового, дотримуючись інструкцій та вказівок. Однак дитині буде важко чогось навчитися, якщо вона не знає, як дотримуватись вказівок. У дитячому садку дитина отримує вказівки від вихователя і таким чином розвиває нові навички. Навчіть дитину дотримуватись інструкцій, граючи з нею в ігри. Давайте дитині веселі завдання і беріть участь в іграх разом з нею.

5. Навчіть дитину користуватися канцелярським приладдям

У дитячому садку дитина вчиться працювати з олівцями, кольоровою крейдою, ножицями, фломастерами тощо. Малюйте разом з дитиною вдома, щоб навчити її користуватися цими предметами. Також навчіть дитину писати букви і цифри.

6. Заохочуйте в дитині самостійність

Удома ви допомагаєте дитині мити руки до і після їжі, чистити зуби, зав'язувати шнурки тощо. Але, коли дитина йде в дитячий садок, ви не можете постійно бути поруч з нею. Заохочуйте її проявляти самостійність: привчіть її до того, щоб вона сама мила руки, вмивалась тощо. Це вселяє в дитину почуття відповідальності і незалежності. Цей їй обов'язково стане в нагоді в найближчому майбутньому.

7. Встановіть дитині розпорядок дня

Дитині необхідний розпорядок дня. Якщо у дитини протягом дня виділено час на ігри, прийом їжі, сон тощо, це приносить користь вам обом. Постійний розпорядок дня не тільки привчає дитину до дисципліни, але і допомагає вам ефективно розпоряджатися своїм часом. Коли дитина звикне до розпорядку, вам не доведеться постійно нагадувати їй, щоб вона йшла спати або сідала їсти.

8. Не будьте занадто суворими до дитини

Не варто плутати дисципліну зі строгістю. Якщо ви проявляєте до дитини зайву строгість, вона може стати впертою. Говоріть з дитиною по-товариськи, встановіть з нею довірливі взаємини, щоб вона могла спілкуватися з вами, не відчуваючи страх. Це також допоможе вам встановити міцний емоційний зв'язок з дитиною.

9. Не піддавайтеся на істерики дитини

Не варто бути строгими до дитини, але не можна бути з нею і занадто м'якими. Постарайтеся знайти золоту середину. Не піддавайтеся на істерики дитини, але й не ігноруйте їх. Якщо дитина починає істерику через те, що вона щось не отримала, запропонуйте їй щось натомість. Постарайтеся визначити причину істерики. Можливо, дитина просто голодна або втомилась.

10. Не ставтеся до дитини, як до дорослого

Багато батьків очікують від своїх дітей занадто багато. Зрозумійте, що дитина все ще багато чого не знає і не вміє. Не чекайте, що дитина відразу зрозуміє все, що ви їй говорите. Наберіться терпіння і дозвольте дитині вчитися в комфортному для неї темпі. Заохочуйте дитину вчитися і хваліть її за старання. Коли ви даєте дитині завдання, проявіть творчість. Переконайтеся, що дитина сприймає це як цікаве заняття, а не як нудний обов'язок.

11. Не реагуйте на всі прохання дитини відмовою

Це може бути складно, але це можливо. Намагайтеся не говорити дитині «ні» занадто часто. Маленькі діти дуже чутливі, і через ваші часті відмови вона може відчувати, що її не люблять. Крім того, відмови можуть призвести до непокори дитини. Поговоріть з дитиною на зрозумілій їй мові і поясніть їй свою позицію замість того, щоб просто сказати «ні».

12. Хваліть дитину за хорошу поведінку

Не забувайте хвалити дитину за гарну роботу. Це надихне її і в майбутньому виконувати роботу добре. І навпаки: якщо дитина зробила щось погано, пояснюйте її, чому так чинити неправильно. Це допоможе дитині усвідомити, що вона робить неправильно і які наслідки матимуть її вчинки.

13. Не ставте перед дитиною занадто високі очікування

Кожна дитина вчиться у своєму індивідуальному темпі. Зрозуміло, у вас є з приводу неї певні очікування. Однак ви повинні зрозуміти свою дитину і прийняти її здатності. Не завищуйте їй планку - пам'ятайте, що вона ще дитина. Дозвольте їй вчитися в зручному для неї темпі.

14. Показуйте дитині хороший приклад

Дитина проводить з вами більшу частину свого часу. І те, як ви себе поводите, що і як ви робите - все це впливає на її розвиток. Показуйте дитині хороший приклад, щоб вона могла на вас рівнятися.

15. Створюйте міцний емоційний зв'язок з дитиною

Виховання дитини може бути складним завданням. Але це - етап розвитку, як для неї, так і для вас. Важливо, щоб ви разом займалися цікавими заняттями і обидва отримували від цього задоволення. Спільні заняття допоможуть вам створити міцний емоційний зв'язок з дитиною. Ви повинні бути для дитини не тільки батьками, але і друзями, на яких вона завжди може покластися.

Помилки, які допускають батьки в спілкуванні з дошкільнятами

Батьки завжди бажають найкращого своїй дитині. Однак добрі наміри іноді мають протилежний ефект і демотивують дитину. Розглянемо кілька порад, які допоможуть батькам уникнути помилок.

1. Не подавайте дитині поганий приклад

Маленькі діти в усьому повторюють батьків. Ви - приклад для своїх дітей практично в усьому. Якщо ви хочете сформувати у дитини хороші звички, почніть з себе. Не варто очікувати, що дитина буде їсти здорову їжу, якщо ви самі харчуєтеся чіпсами і фаст-фудом. Хороший приклад принесе позитивні результати у вихованні дитини.

2. Не погоджуйтеся в усьому з дитиною

Часто батьки настільки обожнюють свою дитину, що не можуть ні в чому їй відмовити. Однак не можна в усьому потурати дитині. Не дозволяйте їй маніпулювати вами, коли приходить пора сказати «ні», скажіть це чітко. Поясніть дитині причину своєї відмови.

3. Не опікайте дитину надмірно

Батьки повинні захищати своїх дітей, але надмірна опіка заважає їм розвиватися. Якщо ви занадто опікаєте дитину, вона починає покладатися на вас у всьому. Дозвольте дошкільнику робити деякі справи самостійно. Якщо дитина впала під час гри, не варто щоразу бігти їй на допомогу. Дозвольте їй піднятися самостійно.

4. Не намагайтеся підкупити дитину

Батьки часто підкуповують свою дитину цукерками або іншими солодощами, щоб змусити її щось зробити. Однак це не вирішує проблему. Наприклад, якщо ви пропонуєте дитині шматочок торта після того, як вона з'їсть суп, вона не полюбить суп. Більш того, з більшою ймовірністю дитина почне ненавидіти суп.

5. Не порівнюйте дитину з однолітками

Іноді батьки забувають, що кожна дитина унікальна. Якщо у вас кілька дітей, не порівнюйте їх між собою. Через порівняння дитина може відчути, що її не люблять. У дитини може виникнути ненависть до братів чи сестер, з якими її порівнюють.

Виховання дошкільнят - непросте завдання. Але це може стати веселим заняттям. Ви будете бачити, як змінюється ваша дитина. Переконайтеся, що ви не нав'язуєте дитині свої ідеї. Замість цього з'ясуйте, що мотивує вашу дитину, і встановіть з нею дружні взаємини.

Який стиль виховання ви практикуєте? Ви авторитарні чи авторитетні батьки? Кілька років тому такі запитання навіть не піднімались. Адже не було поняття особливого стилю, необхідного для виховання дітей, оскільки виховання вважалось таким же природним процесом, як дихання.

Зараз батькам необхідно вибирати той стиль виховання, який підійде їхній родині, з урахуванням її особливостей і способу життя. Крім того, відомо, що універсального стилю виховання просто не існує, оскільки різні чинники відрізняють одних батьків від інших (зокрема, кількість членів сім'ї, сімейна історія, рівень освіти й культури, соціально-економічний статус тощо).

П'ятнадцять стилів виховання

Ознайомтесь із наступними стилями виховання та знайдіть серед них той, який максимально підійде вашій родині й дитині, а також проаналізуйте стилі, які мають негативний вплив, щоби вчасно розпізнати їх і поміняти на більш позитивні.

1. Авторитарний стиль виховання

Як випливає з назви, даний стиль виховання характеризується суворими правилами й суворим покаранням за їх недотримання. Батьки, які є прихильниками даного стилю, дуже вимогливі та найменш чуйні у ставленні до своїх дітей. Вони не дають їм свободи самовираження та майже не проявляють тепле ставлення до них.

Даний стиль виховання призводить до постійного страху дитини та її низької самооцінки. Таким дітям буває важко керувати соціальними ситуаціями. Деякі з них за межами свого дому проявляють агресивну поведінку, яка є не чим іншим, як засобом висловити й виплеснути своє розчарування та фрустрацію.

2. Авторитетний стиль виховання

На відміну від авторитарного виховання, при цьому стилі виховання батьки встановлюють справедливі й послідовні правила та положення. Вони висувають до дітей високі вимоги, багато чого очікують від них, але разом з тим проявляють чуйність і розуміння. Такі батьки дозволяють дітям висловлювати власну думку та допомагають ставати самостійними й незалежними.

Діти, виховані в авторитетному стилі виховання, набувають впевненість у собі, розвивають позитивні соціальні навички й контроль над своїми емоціями. У подальшому, у дорослому житті, вони більш успішні, компетентні та щасливі.

3. Поблажливе виховання, яке передбачає потурання або вседозволеність

Цей стиль виховання майже не передбачає правил дисципліни. Батьки висувають дуже мало вимог до своїх дітей. У той же час вони проявляють надмірну чуйність у ставленні до них, а також надто поблажливі до їх поведінки. Часто вони відіграють роль друга, а не істинного батька.

Таке виховання може зробити дітей примхливими, невпевненими в собі та знизити їх самооцінку. Діти стають занадто егоцентричним й володіють поганими соціальними навичками. Вони не мають мети в житті, оскільки батьки не ставлять перед ними жодних обмежень і не дають їм керівних принципів.

4. Недбалий або незалучений стиль виховання

Батьки, які дотримуються даного стилю, найменш вимогливі та найменш чуйні у ставленні до своїх дітей. Зв'язок між батьками й дитиною також дуже слабкий. Батьки задовольняють лише базові потреби своїх дітей і нехтують або відхиляють будь-які інші потреби, що виникають.

Вони майже відірвані від життя своїх малюків. Діти, яких виховують недбало, стають емоційно замкненими, наляканими, тривожними й часто перебувають у стані стресу. Такі діти частіше, ніж будь-хто, збиваються з правильного шляху в підлітковому віці.

5. Інтуїтивне (інстинктивне) виховання дітей

Якщо ви є прихильником даного стилю виховання, це означає, що в питаннях виховання ви, швидше за все, керуєтеся своєю інтуїцією або поглядами на життя. Батьки-прихильники цього стилю намагаються виховувати своїх дітей так, як колись виховували їх самих. Вони намагаються дотримуватись тієї ж логіки та правил, які в дитинстві застосовувались у ставленні до них.

6. Виховання, якому властива гіперопіка («вертолітне виховання»)

При цьому стилі батьки, як правило, занадто залучені в життя своїх дітей. Вони немов вертоліт, який кружляє й зависає над дитиною, не залишаючи її ні на хвилину без своєї уваги! Батьки надмірно опікують своїх дітей і всіма силами намагаються забезпечувати їх безпеку й захищеність. Цей стиль доречний для маленьких дітей, тобто для раннього віку, проте в довгостроковій перспективі під впливом гіперопіки діти стають занадто залежними від своїх батьків (як у дрібницях, так і у важливих життєвих питаннях).

7. Повільне виховання

Цей стиль також називають простим або вільним вихованням дітей. Використовуючи його, батьки дозволяють дітям розвиватись на власний розсуд і самим керувати своїм життям. Вони дозволяють дитині досліджувати світ у своєму власному темпі, розвивати власні інтереси і в результаті бути тим, ким вона дійсно хоче бути.

Батьки мало втручаються в життя своїх дітей і дають їм можливість приймати власні рішення. Ідея повільного виховання полягає в тому, щоб діти були щасливі й задоволені своїми досягненнями. Вважається, що такі діти дуже добре справляються з непередбачуваністю реального світу.

8. Природне виховання

У цьому стилі виховання першорядне значення приділяється розвитку міцного емоційного зв'язку між батьками й дітьми. Батьки дуже чутливі до потреб своєї дитини, завжди готові емоційно підтримати її. Найважливішою рисою природного виховання є турбота про розвиток дитячої діяльності: усі свої знання й моральні уявлення дитина набуває самостійно, «відкриває» під непомітним керівництвом батьків, які повинні допомагати природі, забезпечивши дитині можливість вільно рухатися, грати тощо.

Послідовники природного виховання є прихильниками природних пологів і не практикують тілесних покарань. Вважається, що природне виховання допомагає дітям відчувати себе захищеними, щасливими та спокійними людьми.

9. (Егалітарне) виховання, яке передбачає рівноправність

При цьому стилі батьки намагаються давати своїм дітям вибір, який дає їм відчуття рівності та співзвучний із принципами демократії. Уся сім'я живе як одне ціле, як команда, встановлює чесні та справедливі правила й положення. У домі панує командний дух.

Так як діти отримують право голосу в багатьох сімейних питаннях, вони вчаться мистецтва ведення переговорів і досягнення компромісів з раннього віку. Батьки дуже чуйні у ставленні до своїх дітей, і помилки, якщо такі трапляються, розглядаються ними як необхідні можливості навчання.

10. Духовне виховання

При такому підході дитині дається достатньо можливостей для розвитку своїх власних переконань на основі самостійного розвитку особистості. Хоча це не науковий підхід, дитину заохочують розвивати близькі стосунки з Богом і вести збалансоване життя. Уважається, що коли діти ввібрали тверді духовні цінності, їх самооцінка підвищується, вони відчувають себе натхненними та внутрішньо сильними.

11. Позитивне виховання

Цей метод передбачає дії згідно зі здоровим глуздом, заснованим на міцних сімейних принципах. При цьому діти ростуть в атмосфері любові, тепла, підтримки, турботи, позитиву, яка базується на повазі та довірі. Батьки розвивають світогляд своєї дитини, зміцнюють її впевненість у собі, щоби підготувати до непередбачених життєвих обставин.

Батьківська роль полягає в тому, щоб направляти й надихати своїх дітей вірити в себе, контролювати свою долю й не танцювати під чужу дудку. Вважається, що при такому стилі виховання діти мають найкращі перспективи для розвитку позитивного психологічного настрою, позитивних рис характеру, продуктивних життєвих навичок, позитивної самооцінки, щасливого та вдалого життя.

12. Узгоджений розвиток

Це особлива форма позитивного виховання характеризується спробами батьків всебічно відточити таланти своєї дитини за допомогою додаткових позакласних занять. Така форма виховання практикується зазвичай у заможних сім'ях. Для цього стилю виховання характерний також розвиток культури мовлення та здатності до взаємодії дитини з соціальними інститутами.

Дитина, яку виховували в даному стилі, розвиває кращі соціальні навички, ніж її однолітки. Це відбувається тому, що такі діти займаються музикою, спортом, відвідують наукові гуртки й багато іншого.

13. Нарцисичне виховання дітей

Нарцисичні батьки страждають нарцисичним розладом особистості або самозамилуванням (нарцисизмом). З таких людей виходять дуже погані батьки. Вони тримають дітей на короткому повідку, бо заздрять їх самостійності й незалежності. Діти, на думку таких батьків, призначені для того, щоб задовольняти їхні потреби й бажання.

Такого роду виховання негативно позначається на емоційних, вдумливих, соціальних та етичних аспектах поведінки дітей у дорослому віці. Діти ростуть з помилковим переконанням у тому, що вони повинні бути співзалежними у стосунках.

14. Виховання, яке опікує

При цьому стилі виховання діти досліджують навколишній світ під захистом батьків. Батьки вважають, що дітям необхідно розповідати про те, що їм треба й можна досліджувати. Вони несуть відповідальність за захист своєї дитини в її процесі вивчення. Цей метод концентрується на творчості, емпатії та відповідальності. Одна з основних проблем такої моделі виховання – ризик сексуальних відхилень у хлопчиків.

15. Шкідливе («токсичне») виховання

Такого роду виховання властиве батькам, чия негативна поведінка руйнує почуття власного «я» їхньої дитини. Такі батьки знущаються над своїми дітьми фізично, вербально або психологічно, реагують неадекватно або ігнорують емоційні потреби своєї дитини. Їх модель поведінки відбивається у свідомості дітей та переходить з ними в доросле життя, внаслідок чого діти повторюють поведінку своїх батьків.

Стилі виховання хлопчиків і дівчаток відрізняються

Батьки намагаються підбирати різні стилі виховання, орієнтуючись на стать дитини. Дослідження свідчать про те, що татусі впливають на емоційну рівновагу своїх доньок через стиль виховання, який вони практикують, і в меншій мірі за допомогою дисциплінарних заходів (покарання й т. п). До того ж вони, як правило, більш прихильні до донечок, а матері – до синів.

Чому стилі виховання відрізняються?

Після вивчення всіх перерахованих вище стилів виховання ви можете замислитись над питанням, чому б усім батькам не використовувати авторитетну модель виховання дітей. Адже це найоптимальніший стиль, при якому малюк стає впевненим і щасливим.

Потенційні причини використання різних стилів виховання, як указувалось раніше, включають у себе особливості особистості батьків, культурний рівень, історію сім'ї, кількість членів сім'ї, релігію, освіту й соціально-економічний статус батьків. Крім того, у кожній родині різні індивідуальні стилі виховання комбінуються та змішуються. Наприклад, мати може пропонувати авторитетне виховання дітей, а батько віддає перевагу стилю вседозволеності.

Тому батькам вкрай важливо співпрацювати й об'єднувати різні підходи для створення свого унікального стилю виховання дітей.

Чи існують які-небудь обмеження стилів виховання?

Існують деякі дуже важливі обмеження у стилях виховання, про які слід знати. Зокрема, доказ того, що конкретний стиль виховання пов'язаний з певною моделлю поведінки дітей. Однак дослідники кажуть, що взаємозв'язок між моделлю виховання й поведінкою іноді буває слабким. У більшості випадків батьки, які використовують авторитарний стиль, виховують дітей агресивних і неслухняних, а батьки з несуворим стилем виховують дітей успішних у навчанні та впевнених у собі. Але, як би там не було, немає певного «кращого стилю виховання дітей».

Висновок

Різні стилі виховання призводять до різних результатів. Авторитетне виховання, як правило, пов'язане з позитивною поведінкою дітей, їх упевненістю в собі й високою самооцінкою. Є й інші чинники, такі як культурний рівень і соціальний вплив, які відіграють не менш важливу роль у поведінці дитини.

Люди, як правило, повторюють той стиль виховання, в якому виховували їх самих, проте це не позбавляє їх можливості вибрати більш ефективний стиль виховання, який принесе найбільшу користь дитині. Вибирайте свій стиль уважно!