Хустка

     Промітка, тибеткова, бавниця, опиначка — усе це «імена» хустини.

Історично хустка прийшла на заміну обрусу (квадратна тканина, якою вкривали голову та не завязували) і намітці (прямокутне полотнище із орнаментом по коротких сторонах), хоча дуже часто можна зустріти  їх поєднання. Цікаво що «правильна» українська хустка мала біле тло, а от кольорові вараціі мають турецьке коріння.

Способів носити та пов’язувати хустку, певно не меньше ніж її регіональних назв. Дуже хотілося б щоб усі ці техніки не просто зберіглися, а й набули такого ж шанобливого ставлення, як і мистецтво, скажімо, зав’язування пасок на кімоно. Тому приємно бачити, що хустки повертаются та переосмислюються молодими локальними брендами. Гадаю, хустина має усі шанси перейти від статусу «елемет народного костюму» до «маст-хев» сучасного гардеробу.

       Адже з давніх-давен хустка для українців була символом жіночності, вірності й кохання, а також оберегом. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки. Також хустка була маркером соціального стану жінки: молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Водночас хустина свідчила й про рівень достатку родини, адже заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідні – із дешевших.

Хустину й у різних обрядах, зокрема весільних. Найпопулярніший – покриття голови нареченої хусткою. Це символізувало вихід із дівоцтва та початок заміжнього життя. Ця традиція, до речі, збереглася в Україні й донині.