Однеє кохання на всеє життя

Однеє кохання, на всеє життя.

Передмова

  Усі ми колись відчували в своєму житті справжнє кохання. Може й зараз живемо з ним. Кохання се насолода, це дарунок від Господа Бога, та й головне, щоб ми правильно їм розпорядилися, інакше не бачити нам щасливого життя! Сьогодні дуже багато молодих людей плутають почуття реального кохання та простиї симпатії тиї, назваючи будь-які речі любов'ю. Поняття пристрасті стає більш пріоритетним, та більш бажаним, ніж справжня любов. Але справа в тому, що простую пристрасть можуть відчувати усі, у будь-який час, а справжнє кохання стається два раза на життя. І якщо ми не будемо цінувати се шалене відчуття, то й життя в нас буде без насолод. 

  Олександр в молодому віці отримав дарунок від Бога, як і просив. Він дійсно закохався в дівчину. Він той, хто в сучасному світі ще вірує в щасливе кохання, та вірує, що саме любов се щастя в житті. А що з того вийшло – читайте далі.

Автор Михайло Васильченко. Редакція друга перероблена та виправлена. 2008 рік. mihaua@gmail.com

Усі права захищені. При копіюванні тексту з книги, повинне бути вказане прізвище автора й назва книги. При використанні матеріалу з книги в інтернеті, посилання на офіційний сайт проекту: «https://sites.google.com/site/pippouzver/», чи то на е-меіл автора є обов'язковим з умовою зазначення прізвища.

Глава I

-     Ну, Саша, може ти доєднаєшся до нас?

-     Та, Сашенька, ми з Катею дуже хочити побачити твій торс, тай більше, давай до нас

  Перед мною стояли напівп'яний мій однокласник Назар та теж п'яні дві його подружки, одна з яких теж вчилася у моєму класі, її звали звали – Марина, а друга – Катя була мені знайома не дуже давно. Стояли вони перед мною, сміялися раділи, у отсей момент, мабуть вони були щасливі, випивши більше вина, чим того мало вистачити, щоб вже погано одповідати за свої дії. Я стояв та дивився на них деякий час, я задумався про те, шо я не хочу кохатися з жодною, шо стояла серед отсих двох панночок. Я любив лише Її, та й присягнувся перед собою, шо як ляжу спати з дівчиною, то сеє буде лише моя кохана!

-     Марина, Назар, а може Саша в нас гей?

-     Точно, Катя, Сашка, ти шо не хочеш зовсім нас? Ну хоча б з Назаром пограєшся.

-     Циц, дівчата, як смішно!!! Саня, давай до нас, буде весело

-     Дякую, я не хочу сього.

-     Ах та, Катя, він же закоханий.

-     Що Саша, Правда? Та не дізнається твоя дівчина шо було, се ж лише секс та й все.

-     Марина, та як то й дізнається, все-одного вона його не кохає, та не зустрічається з ними?

-     Ууууу, Ну так нашо вона тобі потрібна?!

-     Я кохаю її, та буду лише з нею.- Одповів я.

-     Саша, а ну давай, подивись, якії красиві чікси перед тобою стоять, та й вони ж тебе люблять!

-     Назар, вибач я думаю я піду.

-     Ну то йди, чекай, як вона тобі дасть!

-     Саша, а ти то шо незайманий ще? - З насмішкою запитала в мене Катя.

Я не став відповідати на отсеє питання, я розгорнувся та пішов.

-     Точно, незайманий, ха ха ха. - Пролунали посмішки з біку якоїсь з дівчин.

 Але мене сеє не хвилювало. Я йшов з вечірки, на якій були присутні усії мої однокласники, які вчились в одинадцятому класі, усії, окрім Яни, мойого кохання. Вона не любила гучних вечірок, тим паче, на яких усі ставали п'яні, де цигаркового диму було більше, ніж повітря, де залицялися до кожної дівчини, в надіях провести разом ніч. Вона була моїм ідеялом. я любив її вже два роки. Вона не кохала мене, та й так одказала мені, що не любить мене більше, ніж за друга. Хтось би почувши сеє кинувсь плакати, хтось би кинувсь з даху, хтось би кляв кохання, а я просто дякував Богові, за те що взагалі вмію кохати без тями! Кожен день був для мене щасливий, як то я бачив її постать, як розмовляв з нею, як я доторкався до неї. Жаль, шо вона була недосяжна для мене, а якби сеє кохання було взаємне?! Я навіть й уявити собі не міг, наскільки би я був щасливий! Але зараз я йшов додому, та дихав отсиїм весняним повітрям. Сьогодні, на початку березня, одбулася святкова вечірка на честь Міжнародного Жіночого дня. Мені було дуже приємно зробити їй подарунок сьогодні. Купа квітів прикрасила її квартиру вранці, листівка з гарячими словами од серця. Мені було дуже приємно дивитися в її оттії прекрасні зелені очі, які завжди, шоб не сталося, тримають в собі радість, посмішку, щастя. Як я хотів бути з нею у той день, та й взагалі, з нею бути завжди. Я мріяв доторкнутися губами своїми її губ, поцілувати її ніжно, обійняти, але сього так й досі не ставалося. Але якби то й був в нас красивий романтичний поцілунок, то він б не був настільки бажаний, як би міг бути кожен день, та й хіба пані має цілуватися з нелюбимою людиною? Її губи, вони були якіїсь особливі, се були єдини губи, до яких мені хотілося доторкатися усеє своєє однеє життя. Її світле волосся, такеє прекрасне, воно такеє славне, їх хочеться цілувати і цілувати. В ньому хочеться жити. Як я находився поруч з нею, а особливо, як доторкнусь, мене наче струмом усього пробивало. Струмом кохання! Я й навіть не хотів думати про теє, шо мені доведеться жити з іншою панночкою, я скоріше хотів прожити один, хоча б іноді розмовляючи з Яною, зустрічаючись, шоб погуляти зі старими друзями, але я не міг себе уявити з іншими жінками.

  Знайомі ми з нею були з самого першого класу мойого навчення в школі. Але до чотирнадцяти років я на Яну особливої уваги не звертав. Вона не приваблювала мене, як дівчина, та й я з нею не спілкувався взагалі, та й не дуже її шанував. Але якось нас посадили за одну парту, та й з того часу під впливом своїх нових друзів поза школою, вірою в Господа, вона почала змінюватися в кращий бік, бо раніше не була навіть близько прикладом для переймання поведінки. Минав час, з нею просиділи рік, та й моє ставлення до майбутнього кохання змінилось на протилежне. Я нарешті знайшов в ній свойого друга, а через деякий час, як мені сталося чотирнадцять років, я в неї закохався. Але, дитяче кохання не довго тривалося, та й одповіді не отримав я в той час від неє. І скоро знову ми були лише друзями. Але потім я знову відчув до неї кохання, але отсе вже була не дитяча закоханість.

 Перейшовши через дорогу, яка ввечері вже була майже повністю порожня, я ступив в мій двір, зайшов у свою квартиру, мати ще не спала, я повітався, увійшов в свою кімнату. Я згадав, як ми там з нею та й з друзями бавилися, шаленіли, скаженіли, гралися, файно час проводили. Отсеє були просто прекрасні часи. Але, на жаль, я став відчувати, як оттягується од моєї дружби вона. Як менше часу ми разом стали проводити, як тепер вона не так часто зі мною спілкується, як тепер менше довіряє мені своїх секретів. Мені так боляче сеє бачити, шо я навіть не хотів про се думати. Я хотів себе обманювати, що мені лише здається, шо її дружба гасне до мене, але я прекрасно розумів, шо оттая її дружба, ніколи не була настільки сильна, вона ніколи не турбувалася за мене так, як се міг зробити хтось інший, я впевнений, вона цінувала своїх інших друзів більше, за мене. Але мені не має значення отсе! Я кохаю її!!!

  Було запізно, я ліг спати. Але заснути я не міг довго, гортаючись в ліжку, я так хотів побачити, відчути коло себе Яну. Я хотів одчувати її тепло, ласку, я хотів обійняти її, поділитися з нею своїми снами, але її тут не було, та й навряд вона колись буде поруч зі мною. Ворочаючась ще деякий час, я таки заснув самотньо.

  Вранці було прокидатися складно, тим паче після учорашньої довготривалої вечірки.  Учора я не випив ані чарочки алкоголю, бо пообіцяв перед собою не пити. Не дивлячись на сіре небо та й дощову погоду, треба було йти до школи, мама приготувала сніданок, я поїв, помолився, знову зрадів, шо побачу її, одягнувся та пішов. Слухаючи музику шляхом, я знову думав про неї, я згадав, як я благав Господа Бога закохатися в хорошу дівчину. До сього часу в мене з цим були проблеми, але Дякувати Йому, шо я дійсно можу любити, значно сильніше, ніж інші! Він зміг вчасно врятувати моєє життя, та я дуже вдячний Йому.

-    Привіт, Саша

-    Привіт, Назар, привіт...

-    Ой які учора дівчааата були, впасти й не встати, такі класні! Такиї груди, такая дупка, чого ти не захотів приєднатися, нащо тобі та твоя Яна! Нащо тобі вона потрібна, як не дає?!

-    Назар, вгомонись, я кохаю її, та й я просто не хочу бути з іншими жінками.

-    Тобі ще не набридло собі це казати? Простий секс без обов'язків, та й ти ж незайманий!

-    Якая тобі різниця, Назар, я ніколи не ляжу в однеє ліжко з некоханою людиною.

-    Ха ха ха, та й помреш незайманим, не кажи дурниць, Сашка, ладна, побіжав.

 Назар був моїм однокласником, він просто й години не міг уявити собі без сексу. Він не знав, що такеє справжнє кохання. Та й купа людей у наш час плутають слово „кохання“ і „симпатія“, кажуть „кохаю тебе“, але у глибині души, просто хочуть з нею лише поцілуватися, чи то дещо більше! Я пройшов в клас, де мав початися перший урок сього дня. Яна сиділа зі мною за однією партою вже багато років, усїї роки ці я кохаю її. Я повітався з нею, та й знову побачив сиї чарівні зелені очі! У них хотілося потонути, потонути, як то вони дивляться на тебе, хочеться оддати їм усеє, своєє життя, своєє серце, все! Дякувати Богу, шо я разом з нею сиджу, то й хоча б протягом часу в школі ми разом.                       

-     Яна, як то ти? Чи то не хочеш сьогодні погуляти опісля школи? Все одно уроків мало, та й на завтра мало задавали?

-     Нє, я не можу сьогодні.

-     А чому так?

-     Та, так...

 У отсей час знову стало дуже образливо. Душа знову плакала, тіло знову пробило струмом, але не струмом кохання, як сеє було тоді, як сказала вона зопалу, шо кохає мене, а струмом образи та суму. Дуже боляче було чути не теє, шо вона не хоче та й не може зі мною погуляти сьогодні, а те, що вона не хоче одповісти мені, чому. Після того, як зізнався я їй в своїїх почуттях, стало здаватися мені, шо вона тепер чи то стидається мене, чи то ще шось, звісно се не виражалося так, на діях, вона й раніше мені не дуже охоче все розповідала, як і будь-якому іншому, але зараз я просто став відчувати теє, шо шось не так, шось не так, чи то дружба ламається, чи то шось інше трапляється.

-     А все ж таки?

-     Маємо з друзями в село до брата поїхати.

 Друзі... Так, дійсо в неї було купа друзів, купа шанувальників, але чути мені сеє було дуже боляче, але шо я можу поробити? Як то вона хоча б любила мене, то й я міг попросити статися сьогодні зі мною, але ж не можу я її до себе кайданами закувати, та й якби міг, не зробив такого ніколи! Хіба се є щастя?! Як то ти живеш з панночкою, яка не любить тебе, сеє жахливо і для неї та й для мене, а я ніколи не збирався бути катом. Хтось скаже „жінку треба завоювати“, а я не вважаю так. Як то пані дійсно не може без тебе, то й завойовувати не треба. А у інакшому випадку не буде вона щасливою в шлюбі з тобою, бо ніколи не кохала тебе, а закохалася лише в твої вчинки. „Завойовування“ - звучить, як то якась війна йде, захоплення чогось, але я не збираюся силою нічого захоплювати.

-     Маю надію, тобі буде весело. - Сказав я та й вичавив з себе приємну посмішку, хоча сказати „вичавив“ буде неправильно. Я завжди хочу посміхнутися, як то бачу її щасливі очі, краще сказати – відобразив інші почуття, ніж тії, шо відчуваю я в своєму серці насправді. Я хочу бути з нею, але маю змиритися з тим, шо окрім мене є ще купа людей на отсиєму світі!

-     Дякую, Саша.

 Вона красиво посміхнулася; отсяя посмішка, якая вона щира, дійсно, щира! Але постійно, бачивши її я маю стримуватися, стримуватися од тойого бажання поцілувати її! Так хочеться оддати своїї губи у її полон, хочеться ніжно тримати її обличчя руками, хочеться приносити їй щастя, хочеться бути завжди з нею! Але, як то збувалося всеє теє, шо хочеться, хіба б цікавим був отсей світ?!

 Од грішних думок мене відволікла пані вчителька, якая нагадала про теє, шо маю я все ж таки вчитися, ібо саме навчення, се є шлях до щасливого життя надалі. Навчення се всеє, воно й у важкий час допоможе словами з творів письменників, допоможе порадою, навчить жити!

 Початок дня не став дуже веселим й радісним, та й наступну частину дня човгав я по школі без доброго настрою. Я сидів з нею на уроках за однією партою та й не міг відірвати своїх очей від її прекрасної постаті. Така вродлива, така приваблива дівчина, зі мною сидить, та й я нічого не можу зробити, шоб ми були разом, се так прикро...

  Йдучи додому, я побачив йдучих перед мною парубка та його дівчину, вони красиво йшли, тримаючись за руки, іноді цілувалися, сеє було так красиво, їхнє кохання було дійсно щирим, взаємним, у той час я думав, чому такеє не може бути зі мною та Яною, шо в мені не так як в тому хлопці, чому вона не хоче проводити свій час зі мною, чому  вона не любить мене...

  Лежачи в ліжку вдома перед ніччю на новий днем, я знову думав про Неї, я знову став одучувати, шо кожен день в мене майже однаковий, нічого нового майже не стається, я знову став мріяти, як би то було б якби вона була зі мною. З бажанням настання завтрашнього дня, шоби бачити її знову, спілкувати з нею я заснув.

-    Саша, я теж хочу бути з тобою, я теж тебе кохаю!

-    Яна, я я я навіть й не знаю, шо одповісти тобі!

-    Не треба нічого відповідати...

 Яна доторкнулася до мого обличчя руками, захотіла мене поцілувати, як я відчув шо се лише сон. Але ж колись, здавалося, щастя було так близько, коли ми з нею спілкувалися у той день, як я зізнався їй в своїх почуттях, у той момент вона мені нічого не відповіла, але пізніше сказала, шо любить мене. Не знаю, що краще: шоб вона сеє сказала, чи то ні. Вона сказала шо кохає мене, а я вже зрадів, досі пам'ятаю той день я, як не як, але він був в мене найщасливішим, після того, як я побачив сиї слова в віконці інтернет-пейджера, мене наче усьойого пробило струмом. Я був у такому стані після її слів, який дуже важко пояснити, я став дуже нервувати, та й щоб якось заспокоїтися я випив води, мене трясло усього, я був  шокований її словами, мені хотілось бігати, кричати, радіти! Я вже думав, що здійснилася моя мрія, але, хіба буває все ідеяльно, та й хіба буває щасливий кінець лише  на початку життєвої історії? Надалі я став помічати, шо нема ніякого кохання з її боку, та й вона потім й сказала, шо не любить мене більше, ніж як друга...

-     Саша, знову ти сумний до школи прийшов!

-     Та ні, все добре

-     Знову це твоє кохання до пані Яни?

-     Та хіба тобі якась різниця є?

-     З цим треба щось робити!

-     Шо ти маєш на увазі?!

-     Потім, дізнаєшся, герой-коханець! - Після сих слів Назар с посмішкою пішов далі,

 Коли він так сказав отсиї слова, я зрозумів, мій однокласник шось вигадав, та й я був впевнений, шо нічого доброго, я став побоюватися, як би шось він Яні не зробив, та й наздогнав його.

-    Назар, тільки спробуй їй шось зробити, знай, як їй не сподобається шось, так я вб'ю тебе!

-    Не бійся, Саша, їй боляче не буде, хіба лише приємно...

 Він єхидкувато посміхнувся та й пішов. А я так і не зрозумів, шо він збирається зробити.

 Сидячи на уроках в школі, я випадково декілька разів побачив, як Назар кидав свій погляд у очі Яни, та й се не був просто випадковий погляд, сеє був якийсь грайливий погляд, який натякав на шось, але коли я побачив, шо Яна одповіла таким же цікавим поглядом на його зиркання, то я начебто впав в якуюсь прірву, так глибоко, шо вже не чутно було нічого, мені чому захотілося вийти, я покинув клас, сів на лавку в холі та й намагався зрозуміти, шо сеє такеє? Я виразно побачив той погляд Яни в очі Назара, я ревнував, сльози самі по собі покотилися по щоках, у той час мені не хотілося жити. Звісно я розумів, шо примусити кохати себе я не міг, але й бачити, як твоя любов усього життя задивляється на когось – було жахливо. Повернувшись в клас, я побачив, як Яна одвела від нього очі та й кинула погляд на мене, я сів, та й продовжив навчення, бачивши іноді їхні зиркі погляди. Мені хотілося подітися кудись, та й я пішов зі школи, я не міг бачити сього, мені просто було жахливо. Чим він краще за мене?! Що треба змінити в мені, шоб якось зацікавити її? Я не знав. Увімкнувши музику я сів в парку, та й думав лише про Дівчину мойого життя. Хтось колись казав: „як то любиш, то й хоча б будеш радіти за щастя коханої людини“, але якеє щастя міг приністи Назар...

  Пройшло декілька тижнів, все так і залишалося, як було, окрім одного: Назар почав гуляти з Яною, ходити з нею, вони стали багато часу проводити разом. Дивитися на сеє було дуже боляче, тай я згадав, шо мені обіцяв Назар декілька днів потому, він збирався шось робити, та й я бачив, шо він вигадав. Я вирішив поговорити про сеє з Яною, я хотів дізнатися, шо вона думає про нього. Я проводжав її додому та й спитався:

-    Яна, ну що, чи то будете з Назаром парою?

-    Не знаю, Саша.

-    Він тобі подобається? Яна, ти кохаєш його?

-    Я не знаю, Саша, не знаю. У своєму житті я кохала лише один раз, та й я не знаю, шо зі мною коїться.

-    Яна, подумай перед тим, як погоджуватися з ним зустрічатися.

-    Так, він мені запропонував, я відповіла, шо мені потрібен час, щоб розібратися, хто мені потрібен, кого я кохаю.

  У отсей момент я якось впав духом. В мене почали наворочуватися сльози, та й не од того, шо Назар їй запропонував зустрічитися, а од того, що вона не сказала „ні“, як мені, на моїї прохання. Я пам'ята тиї дні, коли я пропонував, благав її бути зі мною, мені було дуже боляче чути від неї відмовні слова...

-    Подумай, Яна, життя велике, парубків на світі багато. Та й ти знаєш, шо я кохаю тебе, як то шось – завжди допоможу!

  Вона посміхнулася, ми попрощалися та й я пішов додому. Сьогодні була п'ятниця. Я особливо любив п'ятниці, тому що міг спокійно прийти додому, не задумуючись ні про які уроки чи то якіїсь справи, та й лягти поспати, чи то погуляти з друзями на вулиці. Я зайшов додому, повітався з матір'ю та й пройшов в свою кімнату. Я увімкнув комп'ютер, та й вирішив перевірити електрону пошту, як виявилось - не даремно, там побачив цікавий лист:

 „Від кого:           Назар.

   Зміст:

 Ну, як там твоє кохання, Саня. Як бачиш, Яна любить мене, а не тебе, так шо в тебе немає тепер жодного шансу її здобути, отже – спробуй пошукати когось іншого. Я думаю хтось інший буде більш здоровою людиною, та вона тобі не відмовить. Та будеш щасливий з іншою панночкою. І прийди завтра до парку, посидь на лавці, шо в дитячому секторі, навпроти фонтану, десь у 17-00 побачиш, твою „недоторкану скромну дівчину“. Та й пам'ятай – роблю все це, щоб ти не страждав, дякувати будеш пізніше. Назар.“

  Побачивши сей лист, я не знав, що робити. Я не став показувати його Яні, мені захотілося прийти, шоб побачити, як все там буде відбуватися, чи то дійсно в нього вистачить совісті її поцілувати, кажучи шо він любить її...

  Новий день непривітно постукався в моєє вікно своїми тьмяними фарбами. Мені хотілося з самого ранку піти на вулицю, стіни отсиї мене неймовірно стискали, я поснідав та й пішов погуляти, будучи сам з собою, на самоті... Було 12 годин дня, та й мені треба було вигадати, що робити до вечора, до тієї миті. Гуляючи сірим сумним містом, я думав лише про неї, я згадував, як я молився Богу, шоб її покохати, я згадував кожну мить, коли ми разом з нею проводили час. Якимсь чином я опинився коло річки. Вода була темна та непрозора, вітер задував мені в обличчя. Я сів на парапет, коло води, та знову думав про неї, про моєє кохання, я відчував шо воно буде вічним, я ще подумав, про теє, як жахливо бачити твою любиму поруч з якимсь парубком, але раптом мені стало дуже холодно, та й я пішов геть. Не хотілося жити взагалі мені у отой час, хотілося стрибнути до крижаної води, та й змерзнути, але з думками про те, що як добре шо я все ж таки вмію кохати, на відокрем од деяких, (а се я вважав щастям, я вважав шо однобічне кохання краще, ніж ніяке), я пішов далі. Годинник показував шо час вже поспішати у назначене місце, мені не хотілося відчути біль, але я прямував до парку з фонтаном. Дорогою я купив собі дешеву пляшку пива, випивши її мояя голова трошки зачмелилася, але стало легше.

  Я вже сидив навпроти фонтану, не дивлячись не теє, що випив я мало, але я відчував головокруття. Мені ставало зле, але у сей час я побачив Назара, який йшов з Яною, тримаючись за руки. Я бачив її радісне обличчя, та нещирий погляд Назара. Вони про шось мило розмовляли, та сеє доставляло файні емоції Яні. Вони зупинилися біля фонтану, Назар окинув поглядом всеє навкруги, та й помітив мене. Непомітно для Яни, єхидно усміхнувшись, він ніжно взяв її обличчя в долоні та й поцілував. Як я побачив се, мені захотілося впасти під землю, подітися кудись, хотілось думати, шо сього не відбувається насправді, мені дуже стало образливо шо вона не зі мною. З одного боку, я мав би порадіти тому, що вона у сей момент щаслива, але я знав, шо Назар, насправді, її не кохає, але як то б кохав, то я не знаю, чи б зумів я змиритися, та й побажати щастя їм обом. В голові все більше стало запаморочуватися, я підвився та й пішов до них. Назар, побачив, як я підійшов, він відірвався та „привітав“ мене зі своєю перемогою. Він шось сказав Яні про те, що отсей поцілунок нічого не значив, і шо про якиїсь відношення треба забути. Далі я вже не пам'ятаю докладно, шо саме сталося, але я пам'ята, що Назар отримав по заслугам. Я його дуже сильно побив, помстившись за Яну, за те шо він грав її почуттями, як хотів. Валяючись на землі, Назар мені погрожував помстою, але я його не слухав. Я обійняв Яну, розповів чому я знаходжусь тут, З її очей полилися сльози. Хитаючись я пішов додому. Я обернувся, вона ще стояла та й плакала, я повернувся до неї, поцілував в щоку, обійняв, та повів її додому, в голові стало більш тверезо. Я одчував тепло її тіла, та й біль її души. Вона уся тремтіла і плакала, на жаль в трошки нетверезому стані я не міг знайти добрих слів, шоб їй допомогти, але я  провів її додому, та й пішов собі, думаючи, про своє життя надалі, про свою кохану дівчину.

  Настав ранок, голова боліла, мабуть отруївся неякісним пивом, я встав, умився, поснідав, та й треба було мені йти на тренування з футболу. Я вийшов на вулицю, йшов невеличкий дощ, не дивлячись на теє, шо небо було затягнено хмарами, наче б-то буде зловісна гроза! Вітер зловісно дув в обличчя, отсяя погода відняла настрій з самого ранку. Збір команди був в одному з дворів, де живе мій друг. Я йшов дворима, та в одному із них, мене хтось погукав.

-    Эй, слышишь, стой.

 Ззаду мене стояли якиїсь 6 чоловік, серед них був мною побитий Назар.

-    Шо такеє?

-    Как шо такое, за все свои поступки надо расплачиваться. - Відповів мені Назар.

  Ватага оточила мене. Те, шо зара буде відбуватися ставало дуже очевидним, але мені було все-рівно. Я не боявся їх, я знав, шо зі мною Бог, та в мене буде щасливе життя у будь-якому разі. Я вирішив битися, а не здатися, битися за честь і кохання. Я взяв та й вдарив з усієї люти Назарові в пику, шо він аж впав, сили на тверезу голову було більше, ніж учора, але одразу одчув нестерпний за болем удар чимось по спині. Я впав на землю, спробував підвестися, але сильний біль в спині не дав змоги мені встати. Я лежав на землі, отримуючи удар за ударом. Спочатку було дуже боляче, але згодом я перестав відчувати біль, в голові була лише Вона, вона, сяюча й весела, Яна, я кохав її, я лежав та в голові моїй була лише вона. Я подумав, що можливо се останній день в моєму житті, і шо вийде так, шо кохав одную дівчину до смерті. Як жаль, шо вона не любить мене, як жаль, шо ми з нею не провели жодної щасливої миті разом, як жаль, шо я помру, не відчувши справжнього щастя – Взаємного кохання, того, заради чого усі живуть на цьому світі. Хтось замінює любов на короткотривалі відносини заради хвилинного щастя, хтось живе у шлюбі з некоханою людиною, вважаючи що це краще, ніж мати невзаємну любов. Але немає таких людей, хто не відчував ніколи пристрасного кохання. Воно було в усіх, неважливо в якому віці, але було, нема значення, чи то поділяла кохана людина твоїї відчуття, але се було, і усі мріяли та вважали, шо „от як будемо ми разом, то будемо щасливі“, так чого ж зраджувати отсій істині? Чому ми зраджуємо мріям, часто обираючи життя просто з симпатичною нам людиною, се не дає ніяких задоволень, прекрасних митей, а дуже часто виходить так, шо ми мучимося надалі все життя, та проклинаємо той день, коли одружилися. Я лежав на землі, дощ посильнішав та бив на мої щоки, сил не було, зграя друзів Назара одішли від мене, Назар шось сказав та востаннє вдарив ногою по животу. Болі я вже не відчував, я не відчував свойого тіла взагалі, я не думав ні про Назара, ні про батьків, ні про друзей, ні про життя, лише про Яну. Я дуже хотів її востаннє побачити, востанєє сказати, як я її щиро кохаю, але її поруч не було. Я відчував, шо зара втрачу свідомість, очі нічого не бачили. В голові з'явився її прекрасний образ, вона мені посміхалася, але через декілька секунд все зникло...

Глава II

  Я лежав на ліжку в лікарні, я відчував, шо в мене дуже мало сил, але я зміг відкрити очі, побачив навколо себе якись скляночки, якиїсь трубочки, обличчя мати, вона шось мені казала, але я не чув. Всередині все боліло, я погано відчував свої ноги, руки, в мене болів живіт. Я побачив, як вийшла мати, та увійшла Вона, голова в мене крутилася, очі закривалися, але я зміг побачити її заплакане обличчя, її красиві очі, які зараз дивилися на мене так, як я не міг пояснити.

-    Саша, пробач мене, я заплуталася в усьому, я...

-    Яна, я кохаю тебе! Як виходить, се моя єдина любов, на всеє моєє життя!

-    Саша, я теж кохаю тебе, вибач мене, прошу, я кохаю тебе!

-    Чесно?, ти щиро се кажеш?

-    Саша, я присягаюся, я кохаю тебе, я хочу бути з тобою.

 Я відчув, як її рука взяла мою, вона усяя тремтіла. В мене не вистачало сил нічого казати, очі затулялися, її зображення вже розпливлося.

-    Саша, прошу, вибач мене!

  Дівчина схилилась до моїх губ та поцілувала мене. О Так! Скільки я хотів сього, скільки часу я мріяв про поцілунок з моєю коханою. Я Відчув її палкі губи, вони були переповнені коханням, сей поцілунок був щирим, я потонув в насолоді! Моя мрія сталася!  Я кохаю та мене кохають!  Я Щаслива людина!

  Яна ще мені шось казала, але я не чув її слів,  раптом сильно заболіло серце та голова, зображення в очах взагалі зникло, та й я вже не бачив її постать.

-     Яна, се найщасливіший день в моєму житті...