Зелене дерево надії

Експериментальний твір, що складається з двох частин, написаний на уроці багато років тому. Може й несе якийсь зміст, може й ні. Вам на розсуд.

Михайло Васильченко

Зелене дерево надії

Передмова

  Чи схожі чимось дерева на нас? На нас — людей? Чи схоже чимось їх життя на наше? Хтось скаже, що ні, комусь це питання буде здаватися дивним, а хтось погодиться.

     Автор Васильченко Михайло. Редакція перша. 2010 рік.  mihaua@gmail.com

Усі права захищені. При копіюванні тексту з книги, повинне бути вказане прізвище автора й назва книги. При використанні матеріалу з книги в інтернеті, посилання на офіційний сайт проекту: «http://sites.google.com/site/pippouzver», чи зазначення е-меілу автора є обов'язковим!

Дерево

    Ми йдемо вулицями, якії просто ледве тримаються, щоб не вибухнути од того натиску людей, що створився, от тієї недоброї атмосфери, що керує нами. Ми завжди кудись поспішаємо, постійно дивимось на годинник та нервово зітхаємо. Хтось курить цигарку, хтось розмовляє по мобільному телефону, хтось йде з другом, хтось йде з дівчиною. Хтось йде сам, не маючи ні панночки, ні любові. Він теж кудись прямує, теж його десь чекають друзі, але він зупинився. Він зупинився та подивився на дерево, якеє усі оминають, навіть й не помічаючи його величі, краси, могутності. Початок весни, починають на ньому зеленіти бруньки після зимової сплячки. Воно прокидається, разом з ним прокидається в ньому й життя. Воно мріє про те, що колись, через декілька місяців воно знов буде зеленим, буде цвісти, приваблювати людей. Воно мріє, проте знає, що такого не буде. Що буде так само, як і в минулому році: коли не було дощів, воно буде засихати, а люди й далі будуть його минати, хтось з незадоволеним обличчям, хтось з повною байдужістю. Але воно ставить перед собою мрію, воно хоче вірити, вірити в цю ілюзійну оману, щоб жити, бо саме віра і надія це кроки до щастя. Воно бачить навколо себе такі ж самі дерева, якії так само намагаються жити, зеленіти. Дереву хочеться з ними поспілкуватись, воно шепоче вітами останні новини з його одноманітного життя. Воно каже про те, що снилось йому, як коло нього сиділи двоє молодят, якії кохали один одного, якії в своїх розмовах обговорювали це дерево, захоплювались їм, під ним вони цілувалися, та дерево разом з ними плавало в хвилях пристрасті, розділяючи щастя та любов. Воно мріє про те, що колись з його насіння виросте ще одне маленьке дерево. Велике дерево буде намагатись дбайливо ставитись до меншого, давати йому всеє, що може: і тінь, коли пече сонце, і воду зоставить в землі для меншого, коли спрага буде томити. Воно мріє, що менше дерево колись стане більше, красивіше за себе. Воно стояло коло дороги. Вночі хтось з незрозумілих людей влаштував перегони на машинах. Дерево дивилося та дивувалося. Вони отримували задоволення од тих перегонів, драйв, екстрим, алкоголь, захоплені скиглення тих дивних істот. Помилка, машина вилітає з дороги, несеться на тротуар, промайнула машина в сантиметрах од великого дерева. Проте не од маленького, воно врізалося в нього, то зламалося, машина зупинилась. Підбігли люди, радіють, що водій залишився живий, кажуть: як пощастило, не  велике деревце врізався, в маленьке. Подивилися на автівку - “З бісу хрін” - зіпсована фарба, тепер доведеться заново все перемальовувати. Щось ще погомонівши, вони сіли по машинах та поїхали. Навколо тиша. Лише одне велике дерево намагається шумом свого гілля розбудити маленьке. Була б можливість, воно б простягнуло своїї віти та підняло маленьке. Але воно не може й рушити з місця. Воно плаче. Чому він не влетів в мене, декілька сантиметрів б врятували маленькому життя. Воно тепер ніколи не стане таким великим, вродливим, красивим, могутнім як старше. Тепер знову немає сенсу буття. Всі ілюзії людності людей знову зникають, як вранці зникає туман. Знову воно розуміє, що ніхто не визнає його краси та величності, всі так само будуть поспішати вранці на роботу, ввечері додому та ніхто не помітить його красу, окрім того, хто йде один, нещасний. Хто намагається порівняти себе з деревом. Хто хоче встати та відчути свіже повітря, хто хоче стати частиною природи, позбувшись цього дурного та лютого світу, той, хто не хоче приймати участь в грішних програмах людей, але не здатен та не в силах ще щось зробити. Він хоче здобути безтурботність, так само розмовляючи з квітками, травою, природою. Він може сховатись за мрію стати деревом, проте в нього не вийде стікати од реального життя, якеє нас переслідує кожну хвилину, годину. Він подивився на це дерево, подумав про життя, про всі проблеми, про своюю долю, про світ та пішов далі.

   А дерево так і зосталось стояти, наповнивши себе ілюзіями, що таких як він буде більше. Що воно живе заради когось, а не тільки для себе. Воно хоче вірити, що його краса буде доставляти задоволення ще купі народу. Воно буде вірити! Поки воно вірить воно живе. З ріку в рік живе.

Троянда

  Вона зростає в величезному квітнику. В ньому ще купа таких самих, як і вона. Вона це символ кохання та пристрасті- червона троянда. Кожен день вона бачить, як її друзів зрізують збирають та віддають. Вона бачить людей, що тримають в руках таких, як і вона. Вони щасливі. Так і вона мріє бути колись зрізаною та відданою тому чоловікові, який дійсно кохає свою половинку. Вона ще маленька та їй не хочеться вірувати в теє, що вона може нічого не значити. Вона будує перед собою ілюзії постійно взаємного щасливого кохання, якеє доставляє лише позитивні емоції. Вона навіть і не підозрює про те, що хтось тримаючи її у вазі може плакати, дивлячись на її червоні пелюстки та кричати, що всі слова — обман. Вона навіть і не підозрює, що хтось може взяти її, та порвати й викинути через декілька хвилин, вона може стати непотрібною вмить, коли тій людині подарують не одну, а цілий букет червоних троянд, та всі вони теж думають, що будуть стояти довго-предовго та цвісти ще багато часу. Вони навіть і не здогадуються, що ними можуть просто скористатися заради хвилинного задоволення через свою спокусу, впадаючи в оману любові. Вони цього не знають і не хочуть знати. А зараз вони просто стоять в квітнику та розмовляють про щось жіноче своїми пелюстками. А говорять про те, що одній з них наснився сон, як молодий пан прийшов та купив її, віддавши останні гроші. Він тримав її бережно, тендітно, відчував її запах та млів. Вона була задоволена. Потім прийшла дівчина. Трояндочка перейшла до її рук, вона почула приємні слова подяки, вона відчула смак ніжного поцілунку. Вітер лоскотав її пелюстки, але вона тримала їх, що є сил, щоб жоден з них не відірвався, щоб зберегти свою красу як можна довше, щоб довше простояти та нагадувати цій дівчинці про кохання. Але вони стоять в квітнику. Настав час — зрізують ще одну червону трояндочку, купляє її якийсь великий товстий пан в чорному костюмі. Він підходить до машини, дарує квіточку панночці, що сиділа на передньому сидінні. Всі трояндочки в квітнику спостерігають здивовано та з цікавістю за своєю подружкою, якая зара в руках жінки. Пані підпалює цигарку, машина починає наповнюватися димом, її кинули необережно на заднє сидіння, щоб не заважала. Трояндочка починає задихатись від отруйного гіркого диму, що заполонив автівку. Зайшов й пан до машини, теж підпалив цигарку, поцілував жінку, випив з фляшки трошки коньяку. Троянда відчула алкоголь, наступає легке запаморочення. Пелюстки опадають, дим роз'їдає її стеблинку.  От так пройшов її перший раз. Вона в'яне, та вже ніколи не стане вродливою, такою як була, до того як віддалась якомусь пану. Вона цвіла та спілкувалася зі своїми подругами. Вона мріяла про те, що стане любоввю, принесе щастя, а зараз лежить вона на останньому сидінні, про неї забуто, може колись згадають, але на тепер вона вже непотрібна.

  А трояндочки так і залишаються квітнути в квітнику, наповнивши себе ілюзіями, що будуть подаровані тому, хто про них буде піклуватися, хто поставить їх в воду та буде за ними слідкувати, щоб тая квітнула та зростала в щасті. Вона хоче вірити, та заради цього з кожним днем стає красивішою. Вона буде вірити! Поки вона вірить, вона живе! Зі дня у день живе.