МЕДІАГРАМОТНІСТЬ ЛЮДЕЙ ТРЕТЬОГО ВІКУ: ПРАКТИКА, ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ КУРСУ «НАВЧАННЯ МЕДІАГРАМОТНОСТІ ГРОМАДЯН» У НЕФОРМАЛЬНІЙ ОСВІТИ

Post date: Feb 29, 2016 8:55:02 AM

У суспільному житті громадян України за останнє десятиліття відбулися значні зміни. Поживлення міжнародних, міждержавних відносин, які обумовили значне розширення контактів між пересічними громадянами, позначилося не тільки на професійній, соціальній сферах життєдіяльності, але й на повсякденні. Так, в практичному житті це проявилося через появу та значне збільшення медіа, які активно поширюють інформацію різної якості й різного рівня відповідності істині, з об'єктивними й необ'єктивними коментарями і т. д.

Такі медіа оснащені найсучаснішим технічним обладнанням, яке використовують для поширення потрібної інформації за допомоги новітніх інформаційних технологій. З цієї причини вони можуть бути вельми привабливими для людей з низьким рівнем медіаграмотності, чим збільшуватимуть кількість прихильників своїх інфоматеріалов,

Деякою мірою стан речей з медіаграмотністю відображає зростання напруженості серед населення під час обговорення тих чи інших подій, як вітчизняних, так і зарубіжних. Подібна тенденція простежується не тільки в столиці, обласних центрах, а й містах районного значення, смт., селах.

Тому найважливішою особливістю сучасного громадського руху має стати посилення впливу на стан медіаграмотності серед населення: кожен громадянин має право на інформацію, реалізація ж його при низькій медіаграмотності може значно спотворити ідею цього права. Активна соціальна позиція ГО, з одного боку, і мотивація підвищення рівня мадіаграмотності населення, з іншого, визначили гостроту і актуальність питання.

Розробленість теми дослідження. Питання наявних можливостей суспільства для ефективного використовування інформаційних ресурсів, комунікацій, передових досягнень в галузі інформатизації та інформаційних технологій на благо своїх громадян піднімаються досить активно і державою, і науковцями, і освітянами. Тепер до цього кола долучилися активісти громадських організацій.

Сьогодні наукові розробки з медіаосвіти, медіакультури й медіаграмотності є невід'ємним складником наукових досягнень і вітчизняної, і зарубіжної науки. Створені науковцями теорії медіаосвіти (О. Федоров; D. Buckingham, L. Masterman), розроблені підходи й концепції медіаосвіти (C. Bazalgette, D. Buckingham, L. Masterman, Л. Найдьонова та ін.), виявлені тенденції вітчизняної медіаграмотності (Г. Онкович, Л. Найдьонова та ін.) слугують надійним підґрунтям для практиків, громадських активістів, соціальних працівників, які переймаються проблемами медіапсихології та мадіаосвіти населення.

Особливо активно протягом останніх десятиліть велася розробка проблем, пов'язаних з феноменом медіагратотності. Різні аспекти цієї проблеми розробляли українські дослідники Л. Найдьонова, Г. Онкович та ін. Зокрема, Л. Найдьоновою розроблено теоретичні та методологічні засади медіапсіхології, як нової галузі; виявлено соціально-психологічні виміри медіавіртуальності, рефлексивні механізми взаємодії в медіапросторі, вивчено територіальні та віртуальні спільноти, парасоціальне спілкування. Під її науковим керівництвом реалізовано Всеукраїнський експеримент з упровадженння медіаосвіті у навчально-виховний процес ЗНЗ України.

Серед вітчизняних науковців, які досліджують феномен медіаосвіти та мадіаграмотність, – О. Волошенюк, Д. Дзюба, В. Дубровський, В. Іванов, Т. Іванова, Л. Кульчинський, І. Негрєєва, Л. Новікова, О. Пашкова, Г. Почепцов та ін.

Проблеми культури, освіти, грамотності в контексті феномену медіа досліджено зарубіжними вченими (C. Bazalgette, DJ Bowker, D. Buckingham, A. Freedman, S. Hall, A. Hart, R. Kubey, S. Livingstone, L. Masterman, A. Silverblatt, N. Stevenson, C. Worsnop и ін.).

Важливим ресурсом для науковців, які досліджують ці феномени, став довідник О. Федорова “Медіапедагоги і теоретики медіакультури зарубіжних країн: енциклопедичний довідник».

Окремо серед зарубіжних вчених слід назвати С. Гудмена, статтю якого «Соціальна медіаграмотність: п'ять ключових принципів» було включено до рейтингу найкращих статей із медіаграмотності 2014 року (опублікована ресурсом Edudemic). Ним розглянуто Концепції медіаграмотності 1987 року, які залишаються актуальними й нині. Перелічимо п'ять принципів медіаграмотності:

– всі медіамеседжі сконструйовані;

– медіамеседжі формують наше сприйняття реальності;

– різні аудиторії по-різному розуміють один меседж;

– медіамеседжі містять комерційні втручання;

– всі медіамеседжі містять точки зору [1].

На основі проведених досліджень були розроблені рекомендації психологам, педагогам, соціальним працівникам в галузі дошкільної, шкільної, професійної, вищої, спеціальної медіаосвіти.

Тем не менш, залишилися мало розробленими питання формування медійної грамотності людей третього віку в неформальній освіті. А втім їм особливо складно адаптуватися в сучасному світі до сутнісних змін у поінформованості, бо їхня ціннісно-смислова система сформована партійно-комуністичною ідеологією як основним джерелом отримання інформації про світ, людину, суспільство, природу, культуру тощо. Сьогодні медіа виявляються істотним чинником формування у людей третього віку незвичних культурної та наукової картин світу, збільшення обсягу інформації, яка сприймається як негативний чинник через її безсистемність, необ'єктивність, і стає прямою загрозою психологічній безпеці, особистісному розвитку, викликаючи інформаційний шок.

Проте у «Керівництві з інформаційної грамотності для освіти протягом усього життя» (2006) голови Секції з інформаційної грамотності ІФЛА Х. Лау йдеться про важливість удосконалення її безперервно [2].

Нами вивчено конструювання нових правил для людей старшого віку в умовах вищої школи [3].

Отже, виникає суперечність між актуальністю формування медіаграмотності у людей третього віку у неформальній освіті та недостатнім ступенем розробленості даної проблеми у вітчизняній науці.

Дана суперечність обумовлює вибір теми нашого дослідження та мету статті – формування медіаграмотності у людей третього віку в процесі неформальної освіти та опис експерименту з впровадження тренінгу «Навчання медіаграмотності громадян».

Основний текст. Медіаграмотність – це вміння аналізувати й синтезувати просторово-часову реальність, вміння розуміти медіатекст, що є результатом медіаосвіти [4]. Про її сформованість свідчить комплекс знань, умінь та навичок, а також низка рефлексивних установок при взаємодії з інформаційним середовищем [5].

Основними факторами її розвитку в сучасному суспільстві є: система освіти, інформаційна інфраструктура суспільства, демократизація суспільства, ін. Нині до них відносять і неформальну освіту впродовж життя.

Експериментальна робота з апробування тренінгу “Навчання медіаграмотності громадян”, який ми апробували на особах третього віку, заснована низкою положень про педагогічний вплив на:

– розуміння природи інформаційних процесів і відносин;

– гнучке адаптування до різних інформаційних потоків у мінливих життєвих ситуаціях;

– набуття необхідних знань для інтерпретації інформації та вміння відрізнити правдиве і / або об'єктивне повідомлення від фейку;

– пошук, відбір, ранжування та подання інформації, необхідної для вирішення навчальних, виробничих і практичних завдань;

– ціннісно-смислову сферу (прагнення, інтереси, світогляд, ціннісні орієнтації), котрі стануть бар'єром для поширювання шкідливих повідомлень та негативних меседжів;

– розвиток інформаційної рефлексії, а також соціально-інформаційну активність;

– знання інформаційних ресурсів і можливостей їхного використання (Г. Онкович, Л. Найдьонова, О. Федоров, ін.).

Кількість учасників тренінгу — 32 особи: лише жінки передпенсійного та пенсійного віку (відповідно 18 і 14 осіб) , які наразі працюють у сфері позашкільної освіти і мають значний досвід педагогічної діяльності (кожна - понад 20 років).

Тренінг “Навчання медіаграмотності громадян” проводили за матеріалами посібника для тренерів, розробленого та опублікованого в мкжах Проекту “Програма медіаграмотності громадян” за підтримки глобального фонду миру та безпеки, Міністерства внутрішніх справ і міжнародної торгівлі Канади (DFATGD Canada) [6]. Тренерами була дотримана логіка формування нескладних, проте необхідних навичок аналізу інформації, а також використано презентації, відеоприклади, текстові матеріали, надані їм в електронній формі.

Спостерігаючи за учасниками тренінгу під час їхньої роботи над поставленими перед ними завданнями, ми намагалися з’ясувати, до яких вправ вони прихильні, а які викликають спротив, явний чи прихований.

Було помічено, що переважній частині учасників тренінгу важно приховати своє небажання виконувати нижченаведені завдання:

1. Письмово викласти асоціації зі словами «пропаганда», «інформування»; вийти та прикріпити стікери на фліпчарт у відповідну колонку.

2. Об’єднуватися в групи для виконання завдання, якщо це потребує зміни локації (пересісти на інше місце, вийти в сусідню аудиторію тощо).

3. Групою заповнити порівняльні таблиці з поняттями «інформування» і «пропаганда» та презентувати результати роботи з додаванням іншими групами забраклих елементів.

4. Осмислити різницю між надійністю і об’єктивністю інформації.

Найбільше вдоволення учасники тренінгу виявили в процесі індивідуального опрацьовування матеріалу «Моє медіаполе». Робота над заповненням малюнку супроводжувалася значною кількістю уточнювальних питань і перевищила заплановані 10 хв., оскільки всі були у захваті від порівняння результатів “свого” і “сусідського” варіантів медіаполів.

Також викликало позитивні емоції, задоволення, реакцію такі завдання, як: Репортаж «Як виглядає якісний стандартний сюжет новин?» (знято телеканалом «Нова Одеса» у 2014 р., http://www.youtube.com/watch?v=D3Yy-WOLhlbE; Відео про канал «АТВ» (Одеса), який спіймали на розміщенні замовного сюжету про неіснуючу кампанію.

Це стало підставою для висновків про те, що у осіб третього віку викликають спротив:

– по-перше, вправи, які потребують фізичної активності, зокрема, зміни локації;

– по-друге, завдання, пов'язані з оцінюванням колегами і тренерами якості виконання.

Позитивне ставлення учасники тренінгу демонстрували до індивідуальної роботи, особливо, коли опрацьовані в такий спосіб матеріали, вони забирали з собою.

Окремо наша увага була зосереджена на тих тезах, які викликали явне непогодження з ними. Серед них, зокрема, наступні:

1. «Медіа – це такі ж комерційні структури, як і інші види бізнесу» [6, С.37].

2. «Інформаційний простір – це постійне протистояння» [6, С.43].

3. «І державна цензура, і цензура власників, і самоцензура журналістів – небезпечні явища, бо вони перешкоджають незалежному інформуванню громадян» [6, С. 77].

На закінчення тренінгу ми запитали учасників про найбільш цікаві проблеми, порушені впродовж зустрічі. Переважна більшість учасниць – 27 осіб – назвала другий розділ «Маніпуляції та боротьба», двоє – розділ «Інформація та мас-медіа», який викликав у них неабиякий інтерес, троє віддали перевагу розділу «Мова ненависті».

Нами також було проведено опитування задля того, аби встановити, чи є зрушення у самооцінці компетентності з питань медіаграмотності після тренінгу? Ми попросили учасників тренінгу дати відповіді на питання за шкалою від 1 до 5 балів, де 1 бал – майже відсутня зазначена здатність, а 5 – цілком сформована.

Перелік питань:

1. Я знаю відмінності між рекламою, пропагандою, соціальною рекламою, інформуванням, піар-кампанією та можу їх пояснити.

2. Я можу охарактеризувати свій персональний медіапростір та розумію, в якому напрямі мені доречно змінювати тип контенту або ж перерозподілити час ефективніше.

3. Я розумію підстави того, що в Україні медіа насамперед потужний інструмент впливу, а не інструмент прибутку.

4. Я без труднощів вирізняю «джинсу» серед інформаційних матеріалів.

5. Я здатна розпізнати маніпуляції, на яких ґрунтуються фейки.

Хоча оцінки, отримані за результатами опитування, вже з першого погляду не збігаються, ми застосували критерій знаків G, аби встановити напрям загального зрушення в оцінці досліджуваними своєї компетентності з питань медіаграмотності і мати переконливі підстави, аби стверджувати, як змінюється самооцінка – в бік підвищення чи в бік зниження. Під зрушеннями маємо на увазі різницю між оцінками, виставленими собі кожним учасником по кожному питанню після та до тренінгу.

Отже, отримані нами емпіричні дані стосуються лише однієї експериментальної вибірки. Було здійснено 2 заміри такої самооцінки для перевірки висунутих гіпотез:

Н0 : Досліджувані приблизно однаково оцінюють рівень своєї компетентності з питань медіаграмотності до і після тренінгу.

Н1 : Досліджувані по різному оцінюють рівень своєї компетентності з питань медіаграмотності до та після тренінгу.

Розрахунок G-критерію по кожній парі питань ствердив Н1. Отже, ми отримали статистичне підтвердження тому, що тренінг позитивно позначився на зрушеннях в оцінці його учасниками своєї компетентності з питань медіаграмотності.

Висновки. Виявлено, що в досліджуваному віці слабкі вміння працювати з відеозаписами, телепередачами, зі словниками різних типів.

Важливим є формування цілісної сукупності вмінь, найважливішими з яких є робота з навчальними, науково-популярними і іншими видами текстів.

Найбільш проблематичним є формування вміння роботи з медіа джерелами інформації та перевід вербальної інформації в візуальну, візуальної - в вербальну, що передбачено підручником, а також складати розгорнуті рецензії та анонси інформаційних повідомлень та розуміти завдання в різних формулюваннях.

Рівень обізнаності учасниць із поняттями «інформування» і «пропаганда» приблизно однаковий. І хоча вони ствердно ставляться до набуття здатності розрізняти правду від пропаганди, маніпуляцій та фейків, проте не демонструють готовності до самодіяльності з цих питань, не виявляють ініціативи у зростанні досвіду з питань свідомого «медіа-споживання», зокрема: інформації, ролі медіа, протидії пропаганді, маніпуляціям та мові ворожнечі.

Застосування медіа в рамках окремих тренінгів, занять у неформальній освіті людей третього віку не сприяє цілісному уявленню про значущість медіаграмотності.

Проведений аналіз виявив також відсутність з боку людей третього віку цілеспрямованості і послідовності в формуванні медіаграмотності і критичного мислення.

Зростання числа прихильників ідеї підвищення медіаграмотності серед населення третього віку приведе не тільки до нової якості медіа, інформації, але й позначиться на рівні відповідальності громадян за її інтерпретацію, оскільки саме жінки цього віку багато спілкуються як із молоддю, так і однолітками. .

Дослідження обґрунтовано показало існування значних проблем у соціально-психологічному, соціально-педагогічному досвідах медіаосвіти людей третього віку загалом, а також виявило відсутність теоретико-методологічних засад для формування медіаграмотності у цій категорії населення. Також воно виявило затребуваність методичних розробок щодо формування медіаграмотності у людей третього віку серед психологів, педагогів, соціальних працівників, активістів ГО.

Практичне значення одержаних результатів: матеріали дослідження можуть бути використані вченими в галузі психології, педагогіки, соціальними працівниками в процесі формування медіаграмотності, активістами ГО при роботі з людьми третього віку та підготовці матеріалів, розробці навчальних посібників з медіаосвіти; педагогами факультетів професійної перепідготовки й підвищення кваліфікації працівників освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гудмен С. Соціальна медіаграмотність: п'ять ключових принципів / С. Гудмен // Електронний ресурс : режим доступу http://prportal.com.ua/Peredovitsa/socialna-mediagramotnist-pyat-klyuchovih-principiv

2. Лау Х. Руководство по информационной грамотности для образования на протяжении всей жизни / Х. Лау. – Москва : МОО ВПП ЮНЕСКО «Информация для всех». – 2006. – 45 с.

3. Жорновая О. Конструирование новых правил для старшего поколения в условиях высшей школы / Ольга Жорновая // Третий возраст: старшее поколение в современной информационной среде . – М., 2008. – С.42.

4. Федоров А. В. Словарь терминов по медиаобразованию, медиапе- дагогике, медиаграмотности, медиакомпетентности / А. В. Федоров. – Таганрог : Изд-во Таганрог, гос. пед. Ин-та, 2010. – 64 с.

5. Краткий справочник школьного библиотекаря. – Спб : Профессия, 2001. – 352 с.

6. Не потони в інформаційному дощі : Навчання медіаграмотності громадян. Посібник для тренерів. – К., 2015.

Ольга Жорнова

Олена Жорнова