Шолом-Алейхема не можна уявити без України, як не можна уявити і Україну без цього письменника. Це є знаком нерозривності життя двох народів – українського та єврейського, – їхньої спільної долі й спільної боротьби за добробут і щастя. Його поправу називають народним письменником.

— Шолом-Алейхем — видатний єврейський письменник. Його справжнє ім’‎я — Шолом Наумович Рабинович. У перекладі з мови ідиш «Шолом-Алейхем» означає «Мир вам». Такими ж гуманними й мудрими, як і його ім’‎я, були твори письменника, на сторінках яких він говорив про вічні цінності.

Він барвисто показав життя євреїв у колишній царській імперії, переважно в Україні, з якою пов’язаний весь життєвий шлях письменника. Його герої ведуть щоденну боротьбу за виживання, проте не відмовляються від жарту, гострого слівця. Кожне покоління по-своєму сприймає його твори і робить свої висновки.Сьогодні ми спробуємо прослідкувати життєвий і творчий шлях Шолом-Алейхема та познайомимося із головним героєм повісті «Тев’є-молочар», спробуємо навчитися сприймати життєві негаразди з оптимізмом і витримкою, як Тев’є.

Пропоную вам переглянути експрес урок. Ви дізнаєтеся цікаві факти про життя Шолом Алейхема та короткий зміст твору.

Оскільки у ваших підручниках немає творчості Шолом Алейхема, то весь матеріал ви знайдете тут.

Життя і творчість письменника.

1. ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ (автонім: Рабинович, Шолом Нохумович — 02.03.1859, Переяслав, Україна — 13.05. 1916, Нью-Йорк) — єврейський письменник.

Шолом-Алейхем — автор веселих і водночас сумних книг про Тев'є-молочника, Менахем-Мендла, хлопчика Мотла, жителів Анатівки і Касрилівки — безперечно, є найвідомішим із усіх єврейських письменників. Його життя було тісно пов'язане з Україною та її культурою.

Шолом-Алейхем — це псевдонім, що у перекладі означає: «Мир вам!» Майбутній письменник народився у містечку Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький) у родині крамаря. Дитячі роки проминули в іншому українському містечку — Воронкові (Воронків виступатиме потім у творах Шолом-Алейхема під вигаданою назвою Касрилівки; у перекладі з ідиш «касрильник» — «злидар»). Навчався Шолом-Алейхем у хедері, єврейській початковій релігійній школі, а потім — у російській повітовій, яку закінчив із відзнакою. У 13-річно-му віці він втратив матір, яка померла від холери. Згодом її замінила в сім'ї зла мачуха. Першим літературним твором хлопчика став славнозвісний «лексикон» мачушиних лайок, який сподобався і самій «героїні». З чотирнадцяти років почав він писати мовою іврит історичні та пригодницькі романи (наприклад, прочитавши «Робінзона Крузо» Д. Дефо, написав «Єврейського Робінзона Крузо»).

У 1876 р. спробував вступити у Житомирський учительський інститут, але саме в цей час російський уряд закрив інститути «для євреїв». Шолом-Алейхема запросили у Софіївку, у будинок поміщика та багатого орендаря Елімелеха Лоєва. Три роки він служив домашнім учителем його єдиної дочки Ольги, однолітки Шолом-Алейхема. Лоєв непогано ставився до молодого вчителя, але різко змінив свою думку про нього, дізнавшись, що Шолом-Алейхем і його дочка закохалися. Шолом-Алейхем змушений був шукати іншу роботу. Тільки у 1883 р. учитель і його учениця знову зустрілись і, попри спротив батька, одружилися.

Під час вимушених мандрів майбутній письменник поїхав у Київ. Тут він безуспішно шукав роботу, потім недовгий час секретарював у адвоката в Білій Церкві. Напередодні 1881 р. його обрали «казенним» рабином у Лубнах. Шолом-Алейхем брав активну участь у єврейських громадських справах, турбувався про виховання бідних дітей, про будівництво нової школи і лікарні. Після одруження письменник переїхав у Білу Церкву. З Ольгою Лоєвою він прожив понад 30 щасливих років.

У 1883 р. була опублікована перша повість Шолом-Алейхема «Два камені» («Цвей штейнер»), написана мовою ідиш і присвячена його «юнацькому роману» з Ольгою. А вже наступний твір письменника, новела «Вибори», уперше був підписаний псевдонімом «Шолом-Алейхем». У перші роки літературної діяльності (1884—1889) письменник написав такі твори, як «Дитяча забавка», «Картини з бердичівського життя», «Ножик», «Сендер Бланк».

Після смерті старого Лоєва у 1885 р. його дочка отримала величезну спадщину. У 1887 р. сім'я переїхала в Київ, де Шолом-Алейхем спробував збільшити капітали тестя, однак невмілий і наївний у біржових справах письменник швидко розорився і змушений був утікати, ховаючись від кредиторів, а повернувся лише через три роки, коли теща розрахувалася з боргами.

Під час вимушених мандрів Шолом-Алейхем відвідав Париж, Відень, Чернівці, збагатився новим досвідом. Це дало вдосталь матеріалу для створення образів підприємців, спекулянтів, біржовиків, пихатих багатіїв і жалюгідних «гендлярів повітрям» на кшталт Менахем-Мендла (цикл про нього розпочато в Одесі 1892 p.). Водночас письменник змальовує і людину зовсім іншого ґатунку — життєрадісного, сильного, справді народного трударя — молочаря Тев'є (серія його монологів друкувалася з 1894 до 1914 рр.).

У роки Першої світової війни, незважаючи на туберкульоз, Шолом-Алейхем продовжує активно займатися літературною і громадською діяльністю, виступає з лекціями і публічними читаннями, пише роман «Блукаючі зірки», антивоєнні оповідання та памфлети. Помер він у Нью-Йорку після тривалої хвороби в 1916 році. На похороні були присутні близько двохсот тисяч осіб. Ще в 1906 році він писав своєму другові: «Я читаю … свої казки про Касріловку, мазепівки, Бердичів тощо, публіка вмирає від сміху». Ось такий сміх крізь сльози. Мир вам!

Повідомлення про книгу «Тев’є-молочар»

Тев’є-молочар (1894 – 1914). Письменник немарне називав Тев’є найулюбленішим з усіх створених ним літературних типів. А книга “Тев’є-молочар”, що складається із монологів Тев’є, звернених до самого Шолом-Алейхема, є, безперечно, найвідомішим твором Шолом-Алейхема.

Тев’є – напрочуд цільна особистість. Він простодушний і шляхетний, він розуміє людей і тонко відчуває красу рідної української природи, він завжди поводиться згідно зі своєю натурою і ніколи не грішить проти совісті. Тев'є звик “у поті чола свого” добувати собі хліб, і саме труд укріпив його дух, допоміг не схилятися перед труднощами, кривдами, злигоднями. Його воістину народний гумор, що часто-густо допомагає вистояти у трагічні моменти життя, вміщує в собі і перелицьовані цитати зі Священого Писання, і єврейський побутовий жарт та приказку, і українську сміховинку. Гумор Тев’є – це вираження народного оптимізму, свідчення життєздатності багатостраждального єврейського народу.

Тев’є має сім гарних, працьовитих, розумних дочок. По-різному склалися їхні долі. Старша Цейтл, не забажавши пов’язати свою долю зі старим заможним м’ясником Лейзером-Волфом, наполягає на шлюбові і одружується з бідним кравцем Мотлом, який згодом помирає від сухоти. Інша дочка Тев’є Годл закохується в революціонера Перчика і відправляється разом з ним у заслання в Сибір. Хава порушує заповіти батьків і виходить заміж за неєврея – писаря Федька, приймаючи християнство. За традиційними іудейськими уявленнями за такою дочкою необхідно було справляти траур. Але на самоті Тев’є спадає думка: "А що таке єврей і неєврей? І навіщо Бог створив євреїв і неєвреїв? А якщо вже створив і тих, і других, то чому вони мусять бути отакі роз'єднані, чому мусять ненавидіти один одного?.." Дочка Шпринца, яка закохалася в багатенького, але нікчемного і самозакоханого Арончика, втопилася, вражена його віроломством. Нещасливою є й доля кроткої Бейлки, що виходить заміж за багатія, якого не кохає, аби забезпечити батькові старість...

Отже, життя не щадить Тев’є та його дочок. Помирає дружина Тев’є Голда. А в довершення усіх злиднів євреїв виселяють за царським указом з їх рідного села, за “межу осідлості”. І разом з батьком і Цейтл добровільне вигнання збирається Хава: “де ми... там і вона буде. Наше вигнання – її вигнання...” Але навіть вигнаний з свого дому, з торбиною за плечима, Тев'є все ж таки не зломлений. Він звертається сам до себе "У дорогу, Тев'є..." Він вірить у життя, слухаючи пісню, яку співали Годл і Перчик перед відправкою на каторгу, і гордо вигукує: “Дочки Тев'є - ...так, це сила!” Сильний і сам Тев'є. Це сила велетня з народу, якого ніщо не може зламати.

Оскільки ви уже познайомилися із Шолом Алейхемом та коротко дізналися про кого його твір, пропоную вам прочитати твір "Тев"є- молочар". Працювати над змістом даного твору ми будемо 3 уроки. Ваше завдання до наступного уроку знати зміст твору.

Успіху вам!

"Тев"є- молочар" (повний текст) www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=1279

«ТЕВ’Є-МОЛОЧНИК» СКОРОЧЕНО

Аз недостойний

Бідний молочник Тев’є розвозить свій товар багатіям, в тому числі тим які знімають на літо дачі в Бойберіке. Серед них – письменник Шолом-Алейхем, який хоче написати про молочника книгу. Тев’є дякує письменнику за надану честь, не раз згадавши, що не гідний цього. Щастя, що Тев’є зустрів таку освічену людину! «… Я вам справді відданий друг, дай мені бог хоча б соту частку того, чого бажаю я вам!» – Говорить молочник і в кінці листа додає, куди вислати йому трохи грошей після видання книги.

Щастя привалило!

Раніше Тев’є не був молочарем, він возив колоди з лісу на вокзал і помирав з дружиною і дітьми від голоду тричі на день, не рахуючи вечері. Одного разу, повертаючись пізно ввечері додому після невдалого дня, Тев’є зустрічає двох заблукалих в лісі жінок. Молочник везе їх прямо-прямісінько до Бойбейріка. В знак подяки Тев’є щедро обдаровують їжею, грошима і дають корову. Корова доїться, каже жінка, але молока немає. Тев’є на радощах будить дружину Голду серед ночі. Та лається, сипле прокляттями, як годиться жінці: “Баба … бабою і залишиться! … Добре ще, що нині вийшло з моди мати багато дружин.” Вони вирішують купити ще одну корову. Так Тев’є стає молочарем. Тепер справи його йдуть набагато краще.

Химера

До Тев’є приїжджає родич Голди Менахем-Мендл, їх забору «двоюрідний тин». Він займається вже півтора року вигідними справами. Правда, дружина Менахем-Мендл кляне його в листах на чому світ стоїть: “На те вона і дружина, щоб в труну вганяти.” Менахем-Мендл пропонує Тев’є вигідно вкласти зароблені тяжкою працею гроші. Після довгих роздумів Тев’є вирішує ризикнути. Від компаньйона довго немає звісток. Молочник їде до родича, мріючи про багатство, але той тільки кається. Його прибуткові справи інші називають «торішнім снігом».

Нинішні діти

До старшої дочки Тев’є Цейтл сватається багатий вдівець, м’ясник. Правда, дочки жениха віку Цейтл, та й рука у м’ясника не надто щедра. Але «як то кажуть:” Найближче людині вона сама”, – хто добрий до людей, той недобрий до себе». Тим більше наречений згоден взяти дівчину в дружини без приданого. Голда теж радіє вигідній партії, але Цейтл не хоче багатства: вона готова їсти раз на три дні, аби вийти за жебрака кравця – вони люблять один одного. Тев’є, шкодуючи улюблене дитя, дає згоду на шлюб. Цейтл щаслива з чоловіком, хоча живуть вони бідно. Тев’є допомагає доньці грошима і своїми продуктами.

Годл

Тев’є дивують сусідські діти ремісників і кравців: рвуться поїхати в місто вчитися, хоча їдять там хворобу з болячкою та по горищах валяються! До Тев’є часто приходить один студент, Перчик: «непоказний такий, щупленький, чорненький, потвора, але – Башкова, а мова – вогонь!» Перчик також навчає грамоті дітей молочника. Сват пропонує Тев’є заможного нареченого для його другої дочки Годл. А Годл взяла та закохалася в голоту, в цього Перчика! Молоді справляють тихе весілля, після чого Перчик відразу їде. Незабаром і Годл відправляється за чоловіком: він на засланні за революційну діяльність. Тев’є виливає переживання Шолом-Алейхему. Намагаючись відволіктися, молочник змінює тему: «Давайте поговоримо про більш веселі речі. Що чути щодо холери в Одесі? »

Хава

Тев’є зауважує, що його третя дочка Хава часто розмовляє з православним писарем. Хава вважає, що писар – «це другий Горький». Батько не знає, хто такий перший Горький, і попереджає дочку, щоб трималася від писаря подалі, адже в священному писанні сказано, що кожен повинен шукати собі рівню. Хава не згодна: люди самі поділили себе на євреїв і неєвреїв, багатих і жебраків. Дочка зникає. Тев’є зустрічає попа, який говорить, що Хава тепер живе в його будинку, вона – дружина писаря. За порадою Голди, Тев’є йде до попа. Він хоче бачити доньку, але піп не дозволяє. Вдома молочник разом з дружиною справляють по Хаві траур. Повертаючись якось увечері додому, Тев’є зустрічає дочку в лісі. Хава благає вислухати її, але батько, пересиливши себе, проїжджає мимо: «А самому хочеться обернутися, але Тев’є – не жінка, Тев’є знає, як поводитися з дияволом-спокусником». Він мучиться від думок, що таке єврей і неєврей, і чому одні мають ненавидіти інших.

Шпрінца

Тев’є ділиться з Шолом-Алейхемом новим горем: «Май надію на Бога» – ти, мовляв, тільки Понад на нього, а вже він постарається, щоб тебе в три погибелі зігнуло … Влітку у Тев’є з’являється нова покупниця – багата вдова. Жінка турбується за свого сина: хлопець – шибеник, лісапед та риболовля на розумі, тільки і розтратив батьківський стан. Тев’є ближче знайомиться з юнаком, переймається до нього симпатією і запрошує до себе. Син вдови стає частим гостем і незабаром просить у Тев’є руки його четвертої дочки – Шпрінци. Тев’є переживає, що скаже вдова: бідна Шпрінца не рівня багатому. Але залицяльника не хвилює це, він не збирається вибирати для матері родичів. Тев’є називає юнака пустушкою, але закохана Шпрінца нічого не хоче слухати. Такі дочки Тев’є: красиві і ставні, як сосни, а вже якщо віддадуть своє серце, то вже безповоротно. Молочник мріє про благополуччя дочки, але тут знаходиться брат вдови і пропонує гроші, щоб Шпрінца повернула слово його племіннику. Тев’є ображений, він звертається до Бога: «Що ти такого побачив, господи, в старому Тев’є? За що ти його ні на хвилину не залишаєш в спокої? На мені, чи що, світ клином зійшовся? » Чому люди такі злі? Хіба не можуть вони добро творити? Навіщо їм потрібно псувати життя і іншим і собі, коли вони могли б жити і добре і щасливо? Вдова з сином раптово їдуть, не заплативши Тев’є за товар, а Шпрінца від горя топиться в річці.

Тев’є їде в Палестину

Голда вмирає, так і не змирившись із загибеллю Шпрінци. П’ята, найкрасивіша дочка Тев’є Бейлка, вибирає багатого жениха, підрядника, хоча не любить його. Тев’є намагається відмовити дочку виходити заміж за розрахунком: Годл злиденна, а щаслива зі своїм чоловіком навіть на засланні. Але Бейлка каже, що зараз інші часи, про себе потрібно думати. Повернувшись з весільної подорожі, зять запрошує тестя до себе. Він пропонує Тев’є все продати і виїхати в Палестину. Підрядник сам вибрався з убогості і тепер соромиться, що його тесть простий молочник. Він розповідає всім, ніби батько його дружини був мільйонером. Тев’є коментує: «Якщо судив мені господь мати коли-небудь мільйони, так нехай вважається, що я вже відбув це покарання». Бейлка, страждаючи, запевняє батька, що її чоловік непогана людина, адже він допоміг Годл і її чоловікові. Повернувшись додому, Тев’є розпродає своє майно. Особливо йому шкода розлучатися зі старою конячкою. Тев’є буде тужити за домом, покупцям, але він втішає себе тим, що побуває на могилі праматері Рахілі.

Вийди!

Чоловік Цейтл вмирає від сухотки, і вона з дітьми приходить жити до батька. Зять-підрядник стає банкрутом і їде з Бейлкою в ​​Америку. Поскитавшись перший час, вони тепер в’яжуть на машині. Так що не вдалося побувати Тев’є в Палестині. Починається полювання на євреїв. Селяни, завжди жили в мирі з Тев’є, хочуть влаштувати йому погром, а то самим влетить. Урядник отримує наказ виселити всіх євреїв з села: «Полегчало якось у мене на душі: як-не-як, горе багатьох – половина втіхи». Тев’є з Цейтл вирішують переїхати в місто. Заради дочки він стримує сльози, адже Тев’є не жінка. Але самому важко на серці: “Що не кажіть, все-таки батьківщина! Виріс тут, томився все життя і раптом, завітайте, вийди! Говоріть, що хочете, але це дуже боляче!” Перед від’їздом Цейтл благає взяти з ними Хаву, але Тев’є і чути не хоче про неї, вона йому давно не дочка. Входить Хава, і Тев’є не може відштовхнути дитя, коли вона стоїть перед ним і каже: «Батько!» Тепер вся його увага належить внукам, які йому в тисячу разів дорожче дітей. Як сказано в святому письмі: «чадо дітей твоїх».