Характеристика образу Джонатана Лівінгстона
- Головний герой – Чайка Джонатан Лівінгстон – був не таким, як уся зграя. Його не приваблювала їжа, він мріяв навчитися літати, зрозуміти, що треба зробити, щоб прискорити політ. Задля реалізації своєї мети він відмовився від їжі, тому поведінку героя інші сприймали як своєрідний протест, бажання залишитися вільним і незалежним від загальноприйнятих законів, прагнення зазирнути в майбутнє, викликати в інших прагнення досконалості та зміни життєвого устрою на краще. Джонатан працював на межі своїх можливостей, намагався бути зосередженим та обережним, проте часто зазнавав невдач. Іноді він падав на поверхню води так боляче, що йому здавалося, ніби розбився. У такі хвилини Джонатан намагався бути нормальною Чайкою, усвідомлюючи, що так буде краще для всіх. Потім усвідомлював, що втрачав зв'язок із Силою, яка змушувала його шукати знання. Це спонукало знову опановувати свій страх і основи мистецтва вищого пілотажу, залишатися вірним своїй мрії.
- Усі члени зграї були переконані в одному: нікому з чайок не дано зрозуміти сенс життя, бо вони приходять у світ для того, щоб їсти і за рахунок цього якомога довше в ньому існувати. Незрозумілий, нескорений, самотній, Чайка Джонатан решту своїх днів провів у вигнанні. Герой не дорікав собі, не шкодував про ціну, яку довелося заплатити за своє прагнення бути першим серед інших у пошуку Прориву. Єдине, що непокоїло його, - це відмова інших чайок повірити у славу польоту. Причини такого життя він вбачав у страхові, злобі.
- За природою Чайка Джонатан був народжений для того, щоб відкривати істину для інших. Йому понад усе хотілося повернутися до своєї, рідної зграї і навчати своїх братів гарно літати. «Ми вільні, а тому маємо право йти туди, куди бажаємо, і бути самим собою усюди, де ми є», - саме ці слова пробудили у птахів дух свободи, незалежності, гордості і бажання не скоритися іншим, показати, що вони можуть жити ще краще і без зграї. Коли Джонатан побачив, що його учні вже не потребували допомоги, назавжди покинув їх, виконавши свою місію на землі. Його смерть – це перехід до нового життя.
Програмовий монолог: «Мета життя – пошук досконалості, а завдання кожного з нас – максимально наблизити її прояв у самому собі, у власному стані й поведінці, закон на всіх рівнях буття – той самий: свій і наступний світ ми вибираємо за допомогою знання, яке знайшли тут. І якщо тут ми віддаємо перевагу невігластву, то знання наше залишилось дотеперішнім, - наступний наш світ нічим не буде відрізнятися від теперішнього, всі його обмеження будуть збережені, і таким же не підйомним буде гнітючий вантаж незрозумілого виклику».
Немає динаміки подій, авторську ідею не оформлено в системі образів і характерів.
Анімалізм і документалізм. Попри алегоричність, повість залишається чудовим зразком твору про тварин.
3. Висновок (запис у зошиті)
- Мораль притчі: місія кожного полягає в тому, щоб стати більш досконалим. На цій дорозі можлива втрата старих друзів, навіть родини, однак не треба перейматися цим, за певний час з’являться нові. Необхідно кожному пам’ятати і не забувати про те, що в усіх випробуваннях їх буде підтримувати безмежна сила світла.
Алегорія (іносказання) – спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев – сила, влада чи царювання).
- зграя чайок – наше повсякденне життя;
- політ Джонатана Лівінгстона – свобода;
- прагнення вдосконалювати політ – шляхи людського самовдосконалення, бажання пізнати сенс буття й осмислити свій статус у світі.
Композиція твору, яка складається з трьох частин, відображає
три ступені духовного вдосконалення Джонатана Лівінгстона:
-усвідомлення істини, ідеї свободи;
-досягнення досконалості;
- прагнення поділитися знанням вищої істини з учнями, щоб вони також втілили її в життя.