- На минулому уроці ми з вами почали знайомство з творчістю Б.Шоу.

Шоу вважають одним із найвпливовіших драматургів Великобританії, який разом із Шекспіром

збагатив скарбницю світового театрального мистецтва.

Вдома вам потрібно було прочитати п’єсу «Пігмаліон» та опрацювати матеріал підручника,

який стосується світоглядних позицій Б. Шоу та його естетичних поглядів.

А від себе я хочу вам розповісти, що п'єса Б.Шоу - шедевр того проблемного

інтелектуального театру, який він прагнув створити. Усе в ній парадоксальне, полемічне,

загострене, дає подвійне значення.

«Провокуюча» спрямованість п'єси виявляється вже в тому, що її сюжет є іронічною,

а подекуди пародійною «модернізацією» давньогрецького міфу.

Назва п'єси свідчить про те, що за основу твору взято античний міф про скульптора

Пігмаліона (Пігмаліо́н - у грецькій міфології - скульптор, цар Кіпру. Він начебто цурався

кохання і жіночого товариства), який створив статую морської богині Галатеї . Уражений

красою власного витвору, він закохався в Галатею та звернувся до богині кохання

Афродіти з проханням оживити його творіння. Статуя ожила й, перетворившись на

прекрасну жінку, стала дружиною Пігмаліона.

Ця чарівна легенда про силу й міцність любові була неодноразово використана в літературі.

У ХІІ столітті англійський поет і драматург Марстон написав поему «Перетворення статуї

Пігмаліона», наприкінці XIX століття до міфу звертаються В.Морріс у поемі «Пігмаліон

і Галатея».

Проте Б. Шоу подає свій оригінальний парадоксальний варіант відомої історії.

У ролі всемогутнього творця Пігмаліона в п'єсі Б.Шоу виступає видатний фонетист –

професор Генрі Гіггінс, а в ролі Галатеї – бідна квіткарка Елайза Дулітл, з якої Гіггінс

обіцяє зробити «герцогиню». Однак в сюжеті драми абсолютно відсутня любовна інтрига.

Б.Шоу прагне наблизити п'єсу до реального життя з людськими долями, звичками,

прагненнями та трагедіями.

А зараз пропоную вам переглянути експрес-урок.

- Чи є в тексті п'єси Б. Шоу пряме звернення до античного міфу? (ні)

- Як пов'язана п'єса з античним міфом? (Міфологічний мотив існує на рівні підтексту.)

Дійсно, власне сама назва твору натякає читачеві, що п’єса пов’язана з давньогрецьким

міфом. Такий прийом в літературі називають ремінісценцією.

Запишіть, будь ласка, в зошит правило.

Порівняйте героїв двох творів

Сюжет твору Бернарда Шоу перегукується із сюжетом античного міфу, але він

сповнений комізму та парадоксів, та й дія п’єси перенесена з античних часів у епоху,

сучасну письменникові.

Б. Шоу запропонував сучасний варіант прадавнього міфу: в центрі уваги письменника не

всесильне кохання, а проблеми багатства особистості й можливості реалізації духовного й

інтелектуального потенціалу людини. Крім того, порівняно з міфологічною історією,

взаємини сучасних Пігмаліона та Галатеї такі заплутані й дивні, що мимоволі виникає

питання:

а чи не є вибір назви ще одним парадоксом Шоу? «Хто є хто» в дуеті головних героїв?

Пігмаліон насправді створив свою Галатею, а Хіггінс лише створює умови для розвитку

особистості Елізи, яка поступово змінюється сама й змінює свого «перетворювача».

4.Літературознавча довідка. (Цікаві подробиці)

Античний міф, на який спрямовує назва твору драматурга, - не єдине джерело творчого задуму комедії Шоу. Частково п'єса спирається на сюжетні колізії одного з найвідоміших англійських романів XVIII ст. - «Пригоди Перегріна Пікля» Т. Смоллета і, певною мірою, навіть на цикл оповідань А. Конан Дойля про Холмса і Ватсона (один з героїв комедії Шоу Гіггінс, як і Холмс, виявляє напрочуд розвинуту здатність до логічного мислення; інший герой, Пікерінг, нагадує Ватсона рисами характеру і окремими деталями своєї біографії). Образ Гіггінса спирається також на реальний прототип - Генрі Суїта, відомого англійського науковця, визначного фахівця у галузі фонетики. Про це є згадка самого автора у передмові до твору. І хоча сам Б. Шоу в тій же передмові зауважував, що «Пігмаліон-Гіггінс не є портретом Суїта», оскільки вся історія з Елайзою Дулітл для цього вченого була б неможливою, все-таки «у Гіггінса присутні риси Суїта».

Із творчою історією п'єси «Пігмаліон» пов'язана історія романтичних стосунків драматурга та знаменитої англійської актриси Стелли Кемпбелл, відомої в англійських театральних колах як Стелла Патрик-Кемпбелл.

Уперше Шоу побачив акторку на початку 90-х років у п'єсі «Друга дружина Тенкерея» Артура Пинеро і спочатку був захоплений не стільки її грою, скільки вродою і грацією. А через деякий час драматург отримав нагоду гідно оцінити талант актриси у п'єсі «Гамлет» (1897) у театрі Форбс-Робертсона. Гра актриси та її сценічного партнера Форбс-Робертсона вразила драматурга, і тоді вперше у Шоу виник задум написати для неї п'єсу: «Цезар і Клеопатра» вилетіли із моєї голови. Це місце зайняла п'єса, яку я вирішив для них написати. Він буде вест-ендським джентельменом. а вона - іст-ендською дамою, у фартусі і з трьома яскраво-червоними пір'їнами страуса».

Пройшло майже 15 років, і одного разу Шоу відвідав театр «Сен-Джейс». В антракті Джордж Александер запитав його: «Що ж Ви для нас нічого не пишете?» Кажуть, що Б. Шоу того ж вечора розпочав роботу над «Пігмаліоном». Проте попереду автора комедії чекало справжнє випробування: як умовити «блискучу даму і прем'єршу театру», що звикла чарувати публіку своєю вродою, зіграти роль замурзаної і вульгарної квіткарки? Шоу запросив знайомих на перше читання п'єси у дім своєї приятельки Едіт Літтлтон. Звичайно, присутня була і Стелла Патрик-Кемпбелл, яка була впевнена, що головна роль у новій п'єси належатиме їй. Сам Шоу їй це пообіцяв! Б. Шоу почав читати п'єсу і скоро вразив слухачів жахливими звуками, що належали героїні твору - вуличній квіткарці. Проте справжній шок пережила сама актриса, коли почала здогадуватися, яку саме роль їй доведеться зіграти у п'єсі Шоу. Читання п'єси у мертвій тиші дійшло до кінця, і присутні стали свідками фіналу цієї напруженої сцени: актриса з гідністю подякувала автору за честь першою познайомитися з комедією і зіграти в ній головну роль.

Зустріч актриси і драматурга наступного дня стала початком історії кохання. Шоу було 56 років, а Стеллі - 47. Далі розпочалися репетиції, які проходили досить емоційно, бурхливо, інколи з перервами в декілька місяців. Шоу все більше закохувався в Стеллу, проте стосунки їх були непростими. Б.Шоу не міг залишити дружину Шарлотту, а постійні сварки на репетиціях поступово руйнували стосунки Шоу і С. Патрик-Кемпбелл.

Прем'єра «Пігмаліона» у Лондоні відбулася 11 квітня 1914 року в Театрі Його Величності і стала сенсацією театрального життя Англії. Через деякий час актриса Стелла Патрик-Кемпбелл вийшла заміж. Роль Елайзи Дулітл виявилася найяскравішою для Стелли Патрик-Кемпбелл. Після цього її акторська кар'єра почала занепадати. Шоу писав: «Вся земна куля була біля її ніг. Але вона підштовхнула цю кулю ногою, і вже не змогла її дістати звідти, куди вона закотилася». У бідності і самотності акторка померла у Парижі в 1940 році у віці 75 років. (За Х. Пірсоном та Е. Хьюзом).