М. Метерлінк писав: «Ми живемо сумно й безбарвно. Ми втратили в житті щось дуже важливе й цінне для нас. Ми не бачимо довкола нічого прекрасного, не цінуємо того, що поруч із нами. А головне — не піднімаємо наші голови вгору й не бачимо високого ідеалу. Живучи у світі буденного, ми забули дорогу до невідомого — прихованого смислу, який, незважаючи на всі негаразди й протиріччя, усе ж таки має наш світ». У п’єсі «Блакитний Птах» утілено провідну тему символістського театру М. Метерлінка — турботу про духовний стан людства, яке втрачає високі ідеали. Водночас письменник уважав, що мистецтво має допомогти людям відкрити їхній творчий потенціал, показати їхні величезні внутрішні можливості для того, щоб вони могли знайти загублений сенс буття. Завдяки мистецтву, на думку М. Метерлінка, люди знайдуть у собі духовні сили для відновлення втрачених зв’язків — з природою, минулим, теперішнім і майбутнім, а також з рідним для них довкіллям. Отже, ідейний зміст п’єси «Блакитний Птах» визначає духовний пошук смислу, любові, розуміння, причетності до життя й відповідальності за світ.

Сюжет і композиція п’єси. Дія відбувається напередодні Різдва. Автор не випадково визначає саме цей час, оскільки в п’єсі йдеться не тільки про казкові пригоди персонажів, а передовсім про диво духовного народження людського в людині, про відкриття вічної таємниці буття. Основа композиції — казкова подорож маленьких дітей лісоруба Тільтіля й Мітіль за чарівним Блакитним Птахом. Уві сні до дітей прийшла добра Фея Берилюна, яка попросила їх знайти Птаха щастя, що може вилікувати її хвору онуку, зробити її радісною та щасливою. За казковими пригодами персонажів прихований інший, зовсім не казковий, а філософський зміст. М. Метерлінк у фантастично-казковій формі змальовує блукання людської душі у Всесвіті, її зіткнення з добром і злом, пошуки особистістю істини й гармонії.

У творі об’єднані два плани: фантастичний та реальний. У реальному світі родина лісоруба живе дуже бідно, навіть на Різдво батьки не можуть подарувати дітям подарунки, маленькі Тільтіль і Мітіль із захопленням рахують тістечка, які їдять мешканці сусіднього будинку. Однак дивовижний сон Тільтіля й Мітіль про подорож за Блакитним Птахом змінює головних героїв та їхнє сприйняття дійсності. Вони прокидаються набагато мудрішими й щасливішими, бо зрозуміли найголовніше: за Блакитним Птахом не треба далеко ходити — він тут, удома, у рідному будинку, де живуть батьки й панують любов, мир і злагода.

Сюжет розвивається дуже стрімко, він насичений багатьма різноманітними подіями, які мають прихований зміст. Кожні ситуація, слово чи деталь набувають символічного значення. Фея Берилюна нагадує, що «люди повинні побачити суть речей», тобто відчувати духовну атмосферу світу, щоб впливати на неї силою добра. Для цього Фея Берилюна дає Тільтілю й Мітіль чарівний капелюшок, за допомогою якого вони можуть спілкуватися з різними предметами, природою, минулим і майбутнім. Чарівний капелюшок — це символ вічного прагнення людства пізнати таємниці буття.

Разом з домашніми тваринами й предметами (тобто їхніми душами) Тільтіль і Мітіль прямують до своєї мети. У зображенні М. Метерлінка навколишній світ наповнений не тільки добрими, а й злими силами. Душа Світла й Пес допомагають людям, а Киця, Хліб, Цукор та інші, навпаки, шкодять їм. У такий спосіб автор стверджує, що не всі істини ще відкриті людьми. Шлях Тільтіля та Мітіль є дорогою до непізнаного й несвідомого.

У Країні Спомину на них чекають покійні Бабуся та Дідусь, брати й сестри. Тут Тільтіль і Мітіль усвідомлюють важливість духовної пам’яті, зв’язок із своїми пращурами, бо без цього людина не може називати себе людиною.

У Палаці Ночі за зачиненими дверима сховані Хвороби, Примари, Страхіття, Темні Духи. Цариця Ніч каже, що люди давно вже нічого не бояться, тому мешканці її королівства «хворі». Та все ж таки людству загрожують великі біди — війни: «Вони могутніші й жахливіші, ніж будь-коли. Не доведи, Господи, якась із них вислизне!» У цих словах звучить попередження: автор застерігає людство від насильства й жорстокості.

Міфологічні уявлення давніх кельтів

У драмі-феєрії «Блакитний Птах» відображено вірування й міфи давніх кельтів, які жили колись на територіях сучасних Франції, Бельгії, Швейцарії, частини Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Угорщини та Болгарії. Кельти вірили в реінкарнацію, вони вважали, що кожен предмет (живий або неживий) наділений власною душею й здатний промовляти до людини. Згідно з уявленнями кельтів, потойбічний світ є не тільки місцем, де на людину чекають жахи й страховиська. Там можуть відбуватися й чудесні перетворення, зустрічі з дивовижними істотами, трансформації людської сутності. Перебування в потойбічному світі давні кельти вважали духовною підготовкою до повернення в земний світ. Традиційні сюжети кельтських міфів — випробування героя, пошук заповітного предмета (або сили), подвиги заради добра і любові.

У чарівному лісі, куди потрапили Тільтіль і Мітіль, оживає все — дерева, трави, тварини. За допомогою голосу природи митець засуджує діяльність людей, які шкодять усьому живому, — вирубують ліси, убивають тварин. Думкою про повернення природної гармонії пронизана ця символічна сцена.

У Садах Блаженств діти дізнаються про те, що люди мають різні цілі в житті. Одні задовольняються Блаженством Нічого Не Знати, Блаженством Нічого Не Робити, Блаженством Нічого Не Розуміти, а інші прагнуть духовних «розкошів» — Блаженства Любити Батьків, Блаженства Чистих Помислів, Блаженства Бачити Схід Зірок тощо. Дітям відкриваються Великі Радощі: Радість бачити Прекрасне, Радість Справедливості, Радість Розуміти, а найголовніша з них — Неповторна Радість Материнської Любові. Зустріч із Материнською Любов’ю є психологічною кульмінацією твору, бо саме тоді герої усвідомили перевагу духовного над бездуховним, добра над злом, світла над темрявою. Не випадково після Садів Блаженств вони потрапляють до Царства Майбуття. На переконання письменника, тільки через духовність пролягає шлях людства до світлого майбуття.

Трактування фіналу. Наприкінці подорожі Тільтіль і Мітіль знов опиняються в рідному будинку. Навколо них — знайомі речі, кішка, собака. Замість казкових персонажів з ними поруч батьки, а Фея перетворилася на сусідку Берленго. Однак дітям рідний та знайомий світ видається тепер дивовижним, бо вони самі морально змінилися, а відповідно й по-новому оцінили все, що їх оточує. Відбулося диво Різдва — диво духовного пробудження людини, яка зрозуміла нарешті секрет свого щастя — бути сміливою, доброю, людяною, чесною, завжди йти нелегким шляхом до краси, любові, гармонії, утверджувати вічні цінності в реальному житті. Духовні зміни, що відбулися з Тільтілем і Мітіль, вплинули не тільки на них, а й на тих, хто поруч. Хвора онука Берленго під впливом доброго вчинку Тільтіля одужала й стала щасливою.

Маленькі герої не змогли знайти Блакитного Птаха. Кілька разів їм здавалося, що вони вже вхопили його, однак Блакитний Птах так і залишився казковою мрією. І все ж таки мрія про щастя не залишилася нездійсненною. Тільтіль і Мітіль знайшли його у своєму домі, в оточенні близьких людей. Горлиця Тільтіля видалася Дівчинці прекрасним, чарівним птахом, отже, звичайний світ можна одухотворити за допомогою творчої уяви. Щастя — поруч, щастя — у нас самих, щастя — наша внутрішня гармонія та зв’язок із природою, минулим і майбутнім.

Ці ідеї утверджує М. Метерлінк у фіналі твору.

Герої філософської п’єси-казки «Синій птах» — це образи-символи, які втілюють панівні на землі сили. Це людина, рослини, тварини, стихії Світла, Вогню й Води, Душі, Хліба, Молока, Годин — усе те, із чого утворено людський світ. Дуже часто людина живе на землі, не помічаючи довкола нікого і нічого, крім таких, як сама . Їй здається, що лише вона наділена душею і всі таємниці світу нею розгадані. Але це не так. За допомогою чарівного каменя, який відкриває істинний зір, Тільтіль і Мітіль, головні герої п’єси, бачать світ таким, яким він є насправді — одухотвореним, прекрасним (а інколи — страшним), сповненим таємниць, ще не звіданих людством. У цьому світі минуле, сучасне і майбутнє перебувають поряд і пронизують одне одного: Тільтіль і Мітіль зустрічають і своїх давно померлих рідних, і ще не народженого брата. Виявляється, людина відповідає не лише за себе, а й за всіх своїх предків і нащадків, тому що увесь її рід — єдине ціле, одна нескінченна лінія.

Запитання за змістом твору "Синій птах".

- Чому саме Тільтіль і Мітіль повинні знайти Синього Птаха? (Щирими, безпосередніми, добрими є тільки діти, вони чисті та безгрішні).

Для чого їм потрібен птах? (Допомогти хворій дівчинці).

- А що з нею? (Вона хоче бути щасливою).

- Що символізує собою Синій птах? (Людське щастя).

- Чому саме синій? (Синій - колір життя: вода, де зародилося життя, чисте небо, голуба (синя) планета Земля).

- Чому птах? (Думки про щось високе, бажане, але далеке і недосяжне. Птаха, як і щастя, неймовірно важко піймати і ще важче втримати).

- Які ще образи-символи є в п'єсі і що вони символізують?

(Пес - втілення відданості, готовності до самопожертви.

Кішка - втілення улесливості, підступності, зрадництва.

Хліб - слабкодухість, боягузтво.

Вогонь - бездумна відчайдушність.

Душа Світла - уособлює справедливість, символ пізнання нового).

- Чому Душа Світла не завжди може бути поруч, разом з дітьми? (Зовсім як у житті: бачити лише істини теж буває дуже важко).

- В який часовий простір потрапляють діти? (У минуле, майбутнє, теперішнє).

Про що це свідчить: три виміри часу? (Щастя - поняття вічне, до нього завжди прагнули люди і будуть шукати його завжди).

“Одухотворяючи” у п’єсі оточуючий людину світ, Метерлінк показує, що людям необхідно “прокинутися”, подивитися навколо і побачити усю красу землі, цінність людського кохання і доброти, необхідність жити в мирі зі своїми сусідами по землі і пізнавати світ, не руйнуючи його. А Синій Птах Щастя дійсно живе в кожному домі. За ним не треба далеко мандрувати – вирушати в путь треба, щоб зрозуміти й оцінити свій дім. Тільки його не можна тримати у клітці, бо Щастя, Добро, Любов приходять тільки до вільних, незаздрісних, щирих серцем людей.

Домашнє завдання: дочитати твір "Синій Птах", виконати підсумкові тестові завдання.