Сьогодні ми познайомимся з яскравою епохою в поезії другої половини ХІХ ст. – французький символізм, «духовним батьком» якого став Шарль Бодлер. Спробуємо зрозуміти, чому похмурий співець спліну, життя та творчість якого припали на часи декадансу, залишається актуальним і сьогодні.
Отже, тема нашого уроку: Ш. Бодлер – пізній романтик і зачинатель модернізму. Збірка «Квіти зла» (загальна характеристика). Образи, символи, особливості поетичної мови у віршах Ш. Бодлера.
Для зручнішого опрацювання теми, пропоную вам переглянути окремі матеріали.
Неоромантизм
Визначення в літературній енциклопедії
Неоромантизм
Стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою "новоромантизмом". Зі "старим" романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.
Визначальні риси неоромантизму:
— неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;
— герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;
— головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний;
— зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план;
— неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;
— відмова від типізації, натомість застосування символізму.
Неоромантизм в українській літературі започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями "Людина", "Царівна". У цьому стилі працювали також Леся Українка, Олександр Олесь, М. Вороний та інші.
Модернізм
Модернізм (від франц. moderne — новітній, сучасний) — сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Саме похідне слово «модерн» пов’язане з ідеєю чогось нового та нетрадиційного. І новизна разом з антитрадиціоналізмом (хоча и модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком) є визначальними рисами модернізму. Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найбільш визначних — імажинізм та футуризм, акмеїзм та експресіонізм, сюрреалізм та «театр абсурду», дадаїзм та «новий роман». Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Модернізм затверджує перевагу форми над змістом. На зміну реалістичній та натуралістичній об'єктивності приходить модерністська художня суб’єктивність. Модерністів не цікавить предметний світ — він завжди ними деформується та абсурдизується. І ця «нова дійсність» є для митців-модерністів абсолютно реальною. «Потік свідомості» — один з основних художніх прийомів літератури модернізму. Він безпосередньо відтворює процес внутрішнього мовлення персонажа (його також називають «внутрішнім монологом»), вербальними засобами зображуються його синтаксично ненормовані переживання, роздуми, спогади. Цей прийом застосували й реалісти XIX ст. (Франко, Стендаль, Достоєвський, Толстой) і навіть «соцреалісти». Іншим популярним художнім прийомом модернізму є монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва. Він заснований на поєднанні різнорідних тем, фрагментів, образів. Модерністи віддають перевагу умовним формам, що, однак, зовсім не виключає використання засобів цілком життєподібних. Проте нерідко саме життєподібні елементи творів модернізму створюють ефект ірреального, неправдоподібного. Фантастика тісно пов’язана з реальністю в мистецтві модернізму.
Декаданс
Визначення в літературній енциклопедії
Декаданс
Напрям, назва якого в перекладі означає занепадництво. Літературознавець В. Щурат (той самий, який назвав збірку І. Франка "Зів'яле листя" декадентською і якому Франко відповів своїм віршем-запереченням "Декадент") трактував декаданс як темне натхнення, як неясну, затемнену нічну красу, а поета-декадента як людину, яка здатна пережити самостійну, "безпредметну" тугу і піднятися "в ідеалу світ", занедбавши так звану громадянську тему, і суспільні: проблеми.
Уперше декадентами стали називати у Франції символістів, які відійшли від існуючої літературної традиції. Пов'язано це було з тим, що в 80-х pp. XIX ст. французька молодь, незадоволена опортунізмом (пристосовництвом), що запанував у Франції, демонстративно відійшла від політики і повністю віддалась науці, філософії, естетиці.
Тривалий час в Україні декадентство вживалось як синонім модернізму, а в поезії розчинилось у символізмі, який став найпотужнішою культурно-стильовою течією в період раннього модернізму.