Новини

А мати не плакала: висохли сльози…
А мати не плакала: є ще сини,
Які переможуть і спеку, й морози,
Які переможуть дороги війни…

Увійдуть до хати і скажуть тихенько,
- Нарешті ми вдома… Тут - рідний поріг…
За сина Вам низько вклоняємось, ненько…
Він нас врятував, а себе не вберіг…

Він нас врятував… Вкрилось маками поле,
Де сльози посіялись наші рясні.
Назвуться на честь нього діти-соколи,
Залишиться він молодим уві сні…

І мати не плакала: знала напевно,
Що іншої долі не вибрав би син,
Бо брався до справи він вправно і ревно,
Бо в неї єдиний він був… син один…

Ні! Мати не плакала. Ніченьці – сльози…
Ні! Мати не плакала: є ще сини,
Що рід захистять, вбережуть від загрози,
Бо воля й життя - однієї ціни.

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

Оксана Максимишин-Корабель