Панічна атака – раптовий приступ сильного страху без видимої причини. Це не обовʼязково жах перед реальною небезпекою, коли є загроза життю чи здоровʼю – вона може статися з будь-ким, будь-де і будь-коли. 

Напади паніки мають різні прояви й іноді можуть нагадувати серцевий напад:

• пришвидшення серцебиття,

• тремтіння кінцівок чи усього тіла,

• задишка або утруднене дихання,

• спазми в животі або нудота,

• біль у грудях,

• головний біль,

• запаморочення,

• озноб або жар,

• сильне потовиділення,

• оніміння тощо.

Якщо ви спостерігаєте у дитини такі симптоми у поєднанні зі станом переляку, втратою контролю над тілом і думками, спробуйте перевести її увагу на щось конкретне, що відбувається в цей момент.

Хибна стратегія

Не має сенсу звертатися до дитини, яка відчуває панічну атаку, з проханням заспокоїтися, не боятися: фрази на кшталт «Не бійся» і  «Заспокойся» не спрацюють. У такому стані дитина вас просто не почує або не зрозуміє сенсу умовлянь.

Краще, звернувшись на імʼя до дитини, скажіть: «Я бачу, що ти наляканий/а, але я поруч і допоможу тобі з цим впоратися».

Так само не варто знецінювати емоції та страх дитини. «Нічого страшного не сталося», «Не варто так переживати» – невдала підтримка. 

Натомість визнайте почуття дитини й спробуйте перевести її увагу на щось реальне, конкретне.

Гарна стратегія

У своїй брошурі «Стресостійке дитинознавство» психологиня Світлана Ройз радить діяти за таким сценарієм:

• Увага: зверніться до дитини на імʼя, попросіть назвати або повторити ваше; спробуйте зустрітися поглядом, попросіть подивитися на вас і кивнути, що бачить вас.

• Дихання: добре, якщо дитина обійме себе, схрестивши й трохи стиснувши руки на грудині, і буде так повільно дихати, відчуваючи як рухаються ребра. попросіть зробити кілька глибоких вдихів і видихів. Попросіть зробити кілька глибоких вдихів і видихів, а далі дихати повільно, з довгим видихом, наче задуваємо свічки на торті.  Можна зробити повороти тулубом, наче скручуємося.

• Тремтіння: якщо дитина тремтить, попросіть її потрусити руками, мов струшує воду з долонь, а потім – усім тілом, немов мокрий собака, який струшує з себе воду. Також можна спробувати напружити м’язи ще сильніше, а потім потягнутись – і «розтанути», мов сніговик.

• Тактильний контакт: з дозволу дитини – міцно обійміть або стисніть руку, розітріть тіло.

• Зосередження на реальності: попросіть сказати, що він/вона чує, бачить, які запахи і смаки відчуває. Або запропонуйте описати якийсь навколишній предмет в найдрібніших подробицях чи порахувати, скільки людей у зеленому (червоному).

• «Заземлення»: попросіть подивитися на свої ноги, зробити перекати стопою, зігнути та розігнути пальці стоп або спертися спиною та/або сідницями на нерухому опору.

• Дія: дати воду, щоб дитина сама розкрутила пляшку, попила.

• Фіксація результату: обовʼязково проговоріть, що страх минув, відновіть хронологію і підсумуйте, що зараз все добре.

За матеріалами сайтів https://www.dolc.dp.ua/ , https://baltapmsd.botg.gov.ua/