Словник вчителя

ЗАСВОЄННЯ – процес, що забезпечує розвиток. На противагу навчанню не має зовнішнього продукту, а призводить лише до появи у індивіда нового способу діяльності, нової здібності. Головний об’єкт засвоєння – спосіб діяльності.

ЗНАННЯ – сукупність відомостей про дійсність, виражена у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій за зафіксована в знакових системах природних та штучних мов

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – унікальне поєднання психо-фізіологічних даних та особистісних рис, притаманне конкретній людині, що відрізняє її від інших людей.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ – тлумачення, пояснення, розкриття змісту чогось.

ЕВРИСТИКА - історично започаткований Сократом (470 – 399 до н.е.) особливий метод ведення діалогу, навчання, що ґрунтується на системі навідних питань, які спонукають, «підштовхують» співрозмовника до самостійного вирішення проблеми.

ЕВРИСТИЧНА БЕСІДА - метод навчання, який полягає в тому, що вчитель вміло поставленими запитаннями (інколи навідними), спонукає учнів самостійно на основі їхніх знань, уявлень, життєвого досвіду, спостережень приходити до певних висновків, формулювати поняття і правила.

ЕМПАТІЯ - проникнення у внутрішній світ іншої людини (аудиторії) через емоційну ідентифікацію, співчуття.

ЕРИСТИКА - наука, що навчає вмінню сперечатися, переконувати в істинності власних суджень, поглядів, правильно вести полеміку.

ЕРУДИЦІЯ (від лат. eruditio – вченість) – наявність глибоких знань і тій чи іншій галузі; виникає як результат копіткої праці індивідуума над собою

ЕТИКА - філософська наука, що вивчає мораль; умовна система моральних норм та обов’язків людей стосовно один до одного та суспільства в цілому.

ЕТИКЕТНІ ФОРМУЛИ - мовні кліше, що виникли в національній мові у процесі культурного розвитку народу (привітання, прощання, вибачення і под.)

ЖЕСТ – система міміки, рухів рук і тіла, що відіграє допоміжну, але важливу роль у мовленнєвому спілкуванні. Ж. бувають механічні (автоматичні), ілюстративні та емоційні. Система жестикуляції в культурі кожного народу складається історично.

ІНДУКЦІЯ (від лат. inductio – упровадження) – спосіб мислення від конкретного до загального. Протиставляється дедукції.

ІННОВАЦІЙНЕ НАВЧАННЯ - зорієнтована на динамічні зміни в навколишньому світі навчальна діяльність, що грунтується на оригінальних методиках розвитку різних форм мислення, творчих здібностей, соціально-адаптаційних можливостях особистості. Інноваційнй підхід до вивчення мови (від лат. innovus) –зрушення у бік методичного оновлення навчального процесу, в основу якого покладено обов’язкову якнайактивнішу участь у творчо організованому процесі навчання його суб’єкта, тобто школяра, а також передбачення радості учня від досягнутого ним у навчанні успіху. Обов’язковими є опора на розвиток пізнавального інтересу учня та врахування емоційного фактора (високої самооцінки як засобу самоствердження в результаті досягнення навчальної мети). Методологічною основою інноваційного підходу є пошуковий метод, воно спирається на новації творчих учителів, на новітні технології навчання, на прогнозування (попереднє визначення очікуваних результатів навчання) та сугестопедію (навіювання учневі переконаності у його спроможності у досягненні успіху та впевненості у власних силах).

ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ НАВЧАННЯ - цілеспрямовано організовані ситуації розвитку особистості. Передбачають створення умов для реалізації права особистості на індивідуальний творчий внесок, умови співробітництва та співтворчості (технологія індивідуалізації навчання; комп’ютерні технології; проблемне навчання; технологія програмового навчання; ігрові технології тощо).

ІНТЕЛІГЕНТНІСТЬ (від лат. intelligens – обізнаний, мислячий) – здатність генерувати думки та емоції, інтегрувати їх у річищі інтелектуальної проблеми та рафінувати крізь призму культури. І. невід’ємна від емпатії, ерудиції, етики та естетики.

ІНТЕНСИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ – навчальні системи, які активізують приховані додаткові можливості засвоєння навчального матеріалу: застосування рольових ігор; сугестопедія (від сугестія – навіювання), гіпнопедія – навчання мови під час природного (не гіпнотичного) сну тощо.

ІНТОНАЦІЯ (від лат. intono - голосно вимовляю) - ритмо-мелодійний малюнок мовлення, основою якого є чергування підвищення та пониження тону голосу.

ІНФОРМАТИЗАЦІЯ – одна з глобальних тенденцій розвитку освіти, пов’язана з розширенням застосування комп’ютерів, інформаційних мереж і технологій в освітній практиці.

КВАЛІФІКАЦІЯ - 1) рівень, ступінь підготовленості людини до певного виду праці; 2) Професія, спеціальність; 3) Характеристика предмета, віднесеність його до певної категорії.

КІНЕСИКА - сукупність форм невербального спілкування, що проявляються у рухах людського тіла – погляді, міміці, жестах, поставі (позі), ході.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОМИЛОК - Допущені школярами в усному й писемному мовленні помилки поділяються на мовні (граматичні, орфографічні, пунктуаційні), та мовленнєві. У письмових роботах визначаються змістові, логічні помилки.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ – спроможність вирішувати проблеми, які виникають у житті, засобами навчального предмету: а) розпізнавати з-поміж проблем, що виникають, такі, що можуть бути вирішені засобами даного предмету; б) формулювати й вирішувати такі проблеми із застосуванням предметних знань і вмінь; в) аналізувати застосовані методи рішення; г) інтерпретувати одержані результати, формулювати остаточні результати вирішення поставленої проблеми.

КОМПЕТЕНЦІЯ - сукупність знань, умінь і навичок, а також способів практичної діяльності учнів, які забезпечують практичне оволодіння навчальним предметом. Компетенція мовна – знання, вміння й навички, що забезпечують здатність школярів уживати слова, їхні форми, синтаксичні конструкції у відповідності до норм літературної мови, а також доречно та правильно використовувати синонімічні засоби мови. Компетенція комунікативна – знання, вміння та навички, необхідні для сприймання та розуміння чужих і продукування власних висловлювань відповідно до мети й умов (ситуації) спілкування. Лінгвістична компетенція – знання основ науки про мову, знання про мову як систему, володіння способами й навичками дій з мовним матеріалом. Етнокультурознавча компетенція - знання, вміння й навички, необхідні для засвоєння національно-культурної специфіки мови, оволодіння мовним етикетом.

КОМУНІКАТИВНА УСТАНОВКА - стан готовності мовця позитивно (або негативно) реагувати на співрозмовника у процесі спілкування.

КОМУНІКАЦІЯ - процес передавання інформації (ідей, думок, уявлень, вражень і под.). За типом стосунків між учасниками розрізняють міжособистісну, публічну, масову К.; у відповідності до засобів – мовленнєву, паралінгвістичну (жест, міміка, інтонація), знаково-речову (наприклад, художню) К.

КОРЕКЦІЯ – усунення відставання, відхилень у розвитку, порушень, дефектів в освіті, навчанні та вихованні.

КРЕАТИВНІСТЬ - стійка властивість індивіда виявляти соціально значущу творчу активність; рівень творчої обдарованості, здатності до творчості.

КРЕАТИВНОСТІ РІВНІ – ступені розвитку творчого потенціалу особистості, що відповідають її готовності до продуктивної участі в різних видах соціальної діяльності. Утворюють ієрархічний ряд:

а) докреативна діяльність – рутинна праця, результати якої з причини низької компетентності або байдужого ставлення працівника слабкою мірою відповідають поставленим завданням;

б) репродуктивна діяльність, що стабільно досягає високих результатів завдяки міцному засвоєнню працівником досвіду;

в) модернізація – засвоєння і втілення останніх досягнень у певній сфері діяльності;

г) раціоналізація – самоініційована розробка інновацій та удосконалень, які сприяють досягненню більш високих результатів;

д) новаторство - висування й обґрунтування оригінальних ідей, що принципово змінюють підходи до виконання завдань та розв’язання проблем;

е) творчість як духовна діяльність – збагачення теорії якісно новими ідеями та положеннями, що мають універсальне значення.

КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ - поєднання комунікативної установки, знань з етики й психології спілкування та вміння застосовувати ці знання на практиці.