Профілактика девіантної поведінки
До типових труднощів дітей і підлітків з відхиленнями
в поведінці можна віднести:
взаємини з батьками, педагогами, іншими дорослими;
взаємини з друзями, однокласниками, іншими однолітками;
само розуміння;
формування життєвих орієнтирів, ідеалів, «кумирів», цінностей;
внутрішня («психологічна») самотність, розуміння іншими людьми;
пошук свободи через втечу від тиску, правил, норм, вимог, випробування себе й інших, пошук меж можливого;
пошук комфортного існування, емоційного благополуччя;
відсутність позитивних життєвих устрімлень і цілей;
образа на долю, конкретних людей за власні труднощі;
переживання власної неуспішності, відсутність вольового контролю і здібності до самовладання і володіння ситуацією;
неорганізованість;
залежність від інших, низька сила свого «Я»;
труднощі в навчанні;
відсутність адекватних засобів і спосіб поведінки у важких ситуаціях;
важкий характер, наявність «незручних» рис вдачі: образливість, агресивність, розторможеність і т. ін.;
відсутність відчуття безпеки, пошук захисту або «захисника»;
відчуття провини «сорому» за неблагополучних батьків (низький матеріальний достаток, безробіття і т. ін.), відсутність поваги до батьків.
Дослідження зроблені з підлітками з девіантною поведінкою, показують, що причинами правопорушень у ряді випадків є психологічні труднощі, обумовлені найчастіше неправильним вихованням дитини. З одного боку, це може бути надмірна любов до дитини, що допускає вседозволеність, з іншої – байдужа, жорстоке ставлення до дитини.
Більшість постійних неповнолітніх правопорушників складають хлопчики й дівчатка, яких недостатньо любили, ігнорували і карали в ранньому дитинстві. Зазвичай батьки цих дітей мали таку долю. У підлітковому юнацькому віці вони мало що взяли від школи, росли безвідповідальними й імпульсивними людьми. Ця схема може передаватися з покоління в покоління.
Дитина починає переживати все більш гостре почуття незахищеності і тривоги, яке пізніше переростає у ворожість, презирство по відношенню до своїх батьків за те, що вони кинули її, зваливши на її плечі непосильні для неї завдання, не дали їй відповідей,залишили незадоволеною її глибинну потребу в ціннісній системі, світогляді, в підпорядкуванні, у визначенні меж дозволеного. Дитина, кинута напризволяще, звернеться за допомогою не до батьків, а до інших дітей і особливо до тих, хто старше неї.
Саме через високу залежність психологічних труднощів девіантних дітей від їх соціального оточення і особливо сім’ї, надання професійної психологічної допомоги таким дітям набуває таких характерних рис:
поєднання роботи з дитиною разом з вивченням його соціального оточення та проведення психологічної роботи з ключовими фігурами із значущого найближчого оточення (якщо це можливо): батьками та іншими членами сім’ї, педагогами, друзями і т. ін.;
виявлення і корекція перш за все тих цінностей, поведінки, рис характеру, емоцій, які порушують адекватну соціальну самореалізацію підлітка;
Соціально-педагогічна підтримка дітей і підлітків з відхиленнями в поведінці спрямована перш за все на відновлення їх нормального психолого -соціального статусу, підвищення адекватної самореалізації за рахунок опрацьовування психологічних труднощів і проблем: інформаційних, поведінкових, мотиваційних, емоційних, характерологічних.
Під час надання соціально-педагогічної допомоги важким дітям необхідно враховувати ряд вимог.
Вимога вікової доцільності виявляється в тому, що в даний час вся профілактична і корекційна робота починається головним чином у підлітковому віці, коли девіантна поведінка вже стійко сформована. Але не можна заперечувати очевидність того факту, що причина цього явища закладається значно раніше, в дитячому віці, тому доцільно зрушити вікові межі цієї роботи у бік молодшого шкільного віку.
Вимога диференційованої та індивідуальної роботи, яка полягає в урахуванні статі, віку та інших особливостей дитини.
Варіативність роботи. Залежно від ситуації, що складається, наявних умов і вірогідних можливих наслідків використовуються ті або інші форми, методи і засоби роботи.
Гуманний підхід. Прояв уважного й доброго ставлення до всіх категорій дітей, не залежно від їх національної приналежності, світогляду, віросповідання. Довіра до дитини і дотримання його інтересів у будь якій ситуації.
Вимога обліку регіональних особливостей. Організовуючи виховно-профілактичну роботу, необхідно враховувати особливості регіону, де вона організовується, соціально-культурну і економічну ситуацію.