День пам’яті та примирення День перемоги

День пам’яті та надії

8 і 9 травня

22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію в якій проголосила 8 і 9 травня Днями пам’яті та примирення . У зв’язку з цим було визначено, що державам-членам ООН, неурядовим організаціям, приватним особам, крім святкування своїх Днів Перемоги чи Визволення, щороку відзначати один або два дні (8 і 9 травня) як данину пам’яті всіх жертв Другої світової війни. Україна обрала європейський шлях розвитку, що передбачає і прийняття європейських моральних і культурних цінностей, у тому числі у вшануванні пам’яті про жертв воєн і конфліктів

8 травня – День пам’яті та примирення. Сумна і важлива дата, яка має нагадати всім нам про необхідність збереження миру на планеті та недопустимість війни. На честь цього визначного дня у всіх школах країни проводитимуться тематичні заходи, основна мета яких – показати школярам, наскільки важливо пам’ятати минуле.

Перемога свята, Перемога!

Свято миру, свободи й весни!

Чом тоді мої очі вологі? -

Бо не всі повернулись з війни!

Сплять мільйони загиблих в окопах, -

Це моєї країни сини.

Де була б ти сьогодні, Європа?

Де була б ти, якби не вони?

Кривавою сторінкою в книгу історії світу вписана Друга світова війна. Сім довгих років боролося людство проти фашизму, жорстокості й ненависті, сім довгих років перемагало біль і жахіття війни. Та ось вистояли, подолали, перемогли! Але яку високу ціну було сплачено за цю перемогу! Скільки життів ніколи не знайдуть спокою на землі! Стогіном степових вітрів розноситься світом страждання війни, полум’ям пам’яті лунають постріли на полях боїв, скам’янілими сльозами височіють монументи загиблим… Наше завдання – ніколи не забувати про події тих літ, завжди пам’ятати та передавати наступним поколінням. Саме тому травневе повітря дихає двома датами: ми знаємо День Перемоги – 9 Травня, але не забуваймо і 8 травня – День пам’яті та примирення. День па́м'яті та прими́рення відзначають 8 травня, в річницю капітуляції нацистської Німеччини. Ця подія є символом перемоги над нацизмом. Відповідно до Указу Президента України, підписаного 2015 року, метою відзначення є «гідне вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску в перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та висловлення поваги всім борцям проти нацизму».

Немов незагоєні рани,

Стоять монументи у плит…

Іще забувати – зарано,

Іще пам’ятати нам слід!

Шукайте загиблих, знаходьте

І більш не втрачайте рідних!

До цих монументів приходьте,

Вклоняйтесь землі серед них!

Схиляємось ми шанобливо в задумі,

Тужливо шумлять осокори з боків,

І чується голос в зеленому шумі:

Бережіть і шануйте могили батьків.

Скам’янілими сльозами височіють по всій землі пам’ятники воїнам-визволителям, жертвам війни. Всюди видніються монументи слави і стели Перемоги. Батьківщина-Мати, що у Києві, міцно боронить нашу землю, застерігає ворогів та нагадує всім про нездоланне прагнення українців берегти рідний край. Пам’ятник дітям, розстріляним у Бабиному Яру, ще не раз змусить заплакати навіть закам’яніле серце. Друга світова війна породила страшне явище – Голокост – масове знищення єврейського населення по всій Європі. Немов незагоєні рани, розкинулися повсюдно монументи жертвам Голокосту. Не забуває про скоєне лихо і сама Німеччина. У Берліні є Мемориал жертвам Голокосту – величезне поле із сірих плит. Височіє в Берліні і найвідоміший монумент Другої світової війни – пам’ятник Воїну-визволителю. Його історія – символ людяності й самопожертви: радянський солдат на уламках фашистської свастики врятував німецьку дівчину під час масивного артобстрілу Берліна.

Кожному солдатові завдячуємо ми за перемогу. Свій нетлінний внесок зробили всі – і дорослі, і діти, і на фронті, і в тилу. Завдячуємо ми і українському козацтву, яке на полях боїв згадало споконвічну силу мужнього козака, славетні часи гайдамаків і славних синів Богданових.

Проводжала сина на війну І сльозу ронила сива мати… Одягнула ладанку йому, Щоби легше було виживати. Де ж ти, сину, де твоя душа? До яких небес вона злетіла? У червоних маках розцвіла, Як краплина крові – зчервоніла.

Червоний мак - символ пам'яті жертв війни. Вперше його використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році. З одного боку зображення уособлює квітку маку, з іншого - кривавий слід від кулі. Скільки маків на полях України, стільки померлих. Немов краплини крові, засіяли вони нашу землю.

Не тільки дорослі, але й діти зробили свій внесок у перемогу. Діти працювали в тилу, на заводах і фабриках, які постачали зброю і продовольство на фронт. Діти були в партизанських загонах. Діти були і серед тих, кого розстрілювати фашисти за приналежність до певної нації.

За Батьківщину у боях вмиралиОднаково — дорослі і малі…За довгі роки ще не розшукалиУсіх могил солдатських на землі. Розкидані вони у чистім полі,Десь при дорозі, у розмай-траві…Могил отих не обминай ніколи:Поховані у них — для нас живі!

Там сплять навічно воїни-солдати,Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини,Їм не судилось весен зустрічати,Тих, що стрічаєш ти після війни. Там сплять твої ровесники-орлята:Тепер уже були б із них орли!Схилися ж над могилами солдатів,Що у боях за тебе полягли.

Для всіх, хто є живий і пам’ятає,

Для всіх, кому набати вже не чуть,

Хвилиною мовчання нагадаймо

Про все, що відбулося прямо тут.

Оголошується хвилина мовчання