Читацький практикум

Рей Брэдбери о том, как книги сделали из него человека

1

Жюль Верн — мой отец. Герберт Уэллс — мой многомудрый дядя. Эдгар Аллан По — мой кузен, у него перепончатые крылья, как у летучей мыши, он жил у нас на чердаке. Флэш Гордон и Бак Роджерс — мои друзья и братья. Теперь вы знакомы с моей родней. После всего этого уже совершенно очевидно, что Мэри Уолстонкрафт Шелли, автор «Франкенштейна»,— моя мать. С такой родословной я мог стать только фантастом, а кем же еще?

2

Раньше я воровал книги. Ужасно такое говорить, но я считаю это достойным занятием. Ты крадешь знание. Хотя я лично книжки возвращал. Я ходил в ближайшую к дому аптеку, куда привозили новые номера Astounding Stories. Каждый стоил 25 центов, которых у меня, конечно, не было. Так что я крал журнал, читал его дома, а потом, пока никто не видел, возвращал на место.

3

Когда мне было 19 лет, я не мог поступить в колледж: я был из бедной семьи. Денег у нас не было, так что я ходил в библиотеку. Три дня в неделю я читал книги. В 27 лет вместо университета я окончил библиотеку.

4

В детстве, когда девчонки звали меня домой, я читал им свои рассказы. Представляете, какое впечатление можно произвести на девушку, когда ты вместо того, чтобы приставать к ней, читаешь ей рассказ.

5

Все женщины в моей жизни были либо библиотекарями, либо преподавательницами литературы, либо продавщицами книг.

6

Если вы умеете читать, вы готовы к жизни, вы можете голосовать в условиях демократии. Но если вы не умеете читать, вы не знаете, как сделать выбор. Это самое замечательное в нашей стране — у нас демократия читателей, и мы должны сохранить ее.

7

Отличный способ начать читать такой. К вам подбегает с безумными глазами друг и орет: «Боже мой, я только что прочел книжку про доктора зла Фу Манчу, и она отличная!», затем вы читаете про Фу Манчу и произносите: «Аааааа! Замечательно!» С чего начинать, неважно, влюбляйтесь в книги сами.

8

Книга должна пахнуть. Новые книги пахнут прекрасно. Но старые — лучше, любая старая книга пахнет для меня Древним Египтом.

9

У электронных книг нет будущего. Они пахнут подожженным бензином.

10

Ничего из того, что может дать компьютер, не сравнится с книгой. На самом деле ее невозможно по-настоящему выложить в интернет. Компьютер может предложить вам в лучшем случае рукопись. А люди не хотят читать рукописи. Они хотят читать книги. Они классно пахнут. Красиво выглядят. Их можно и к сердцу прижать, и в карман положить.

11

С чем мы останемся без библиотек? Без них у нас не будет ни прошлого, ни будущего.

12

Двадцать лет назад сенатор Джозеф Маккарти начал составлять списки книг. Мне это не понравилось. Мне не по душе, когда кто-то говорит: «Вот список для чтения, идите читайте только его». Списки — это издевательство. Библиотеки функционируют иначе. Я мечтаю об абсолютно свободной библиотеке со всеми книгами на полках — с арабскими, с еврейскими, со всеми черными книгами, со всеми белыми книгами, всеми католическими и протестантскими книгами. Все они выложены для меня для того, чтобы я пришел, влюбился и получил нужное для меня знание. А вдобавок еще и намечтался.

13

Я в жизни смог написать только один научно-фантастический роман — «451 градус по Фаренгейту». Он основан исключительно на наблюдениях за реальной жизнью и моей ненависти к людям, которые уничтожают книги.

14

Есть преступления хуже, чем сжигать книги. Например, не читать их.

15

Если книгу не хочется читать ночью под простыней с фонариком, ее не стоит читать вовсе. Только для этого я и пишу.

"Червона Шапочка" у стилі різних письменників

1. Еріх Марія Ремарк.

- Йди до мене, - сказав Вовк.

Червона Шапочка налила дві чарки коньяку і сіла до нього на ліжко. Вони вдихали знайомий аромат коньяку. У цьому коньяку була туга і втома - туга і втома гаснучих сутінків. Коньяк був самим життям.

- Звичайно, - сказала вона. - Нам немає на що сподіватися. У мене немає майбутнього.

Вовк мовчав. Він був з нею згоден.

2. Джек Лондон.

Але вона була гідною дочкою своєї раси; у її жилах текла сильна кров білих завойовників Півночі. Тому, навіть не змигнувши оком, вона кинулася на вовка, завдала йому нищівного удару і відразу ж підкріпила його одним класичним аперкотом. Настрашений вовк побіг. Вона дивилася йому услід, посміхаючись своєю чарівною жіночною посмішкою.

3. Габріель Гарсіа Маркес.

Мине багато років, і Вовк, стоячи біля стіни в очікуванні розстрілу, згадає той далекий вечір, коли Бабуся з'їла стільки миш'яку з тортом, скільки вистачило б, щоб винищити силу-силенну щурів. Але вона як ні в чому не бувало терзала рояль і співала до півночі. За два тижні Вовк і Червона Шапочка спробували підірвати шатро нестерпної старої. Вони із завмиранням серця дивилися, як по шнуру до детонатора повз синій вогник. Вони обоє заткнули вуха, але даремно, тому що не було ніякого гуркоту. Коли Червона Шапочка наважилася увійти всередину, в надії виявити мертву Бабусю, вона побачила, що життя в ній аж занадто: стара в порваній клаптями сорочці і обгорілому парику бігала туди-сюди, забиваючи вогонь ковдрою.

4. Харукі Муракамі.

Коли я прокинувся, Червона Шапочка ще спала. Я випалив сім сигарет підряд і попрямував на кухню, де почав готувати локшину. Я готую локшину завжди дуже ретельно, і не люблю, коли мене щось відволікає від цього процесу. По радіо передавали Пінк Флойд. Коли я заправляв локшину соусом, у двері пролунав дзвінок. Я підійшов до дверей, заглянувши по дорозі в кімнату. Червона Шапочка ще спала. Я помилувався її вухами, одно вухо підсвічувалося уранішнім сонцем. Я в житті не бачив таких вух... Відкривши двері, я побачив Вовка. На пам'ять відразу прийшла Вівця...

5. Ільф і Петров.

О пів на дванадцяту з північного заходу, з боку села Чмаровки, в Старгород увійшла молода особа років двадцяти восьми. За нею біг безпритульний Сірий Вовк.

- Тітко! - весело кричав він. - Дай пиріжок!

Дівчина вийняла з кишені налите яблуко і подала його безпритульному, але той не відставав. Тоді дівчина зупинилася, іронічно подивилася на Вовка і вигукнула:

- Можливо, тобі дати ще ключ від квартири, де бабуся спить?

Вовк, що зарвався, зрозумів усю безпідставність своїх претензій і негайно відстав.

6. Річард Бах

- Я чайка! - сказав Вовк.

- Це ілюзія, - відповіла Червона Шапочка.

Під крилом з розмахом 10,17 "Сессни-152" з горизонтальним чотирициліндровим двигуном Lycoming O - 235 - L2C об'ємом 3.8 л. і потужністю 1 × 110 л.с. при 2550 про/мін проносилися сині верхівки чарівного лісу. Літак приземлився поблизу будиночка на галявині, складеного з білого каменю.

- Ти бачиш будиночок? - запитала Червона Шапочка, хитро посміхнувшись.

- Ми самі притягуємо у своє життя будиночки і бабусь, - зітхнув Вовк.

7. Віктор Гюго.

Червона Шапочка затремтіла. Вона була одна. Вона була одна, як голка в пустелі, як піщинка серед зірок, як гладіатор серед отруйних змій, як сомнабула в печі...

8. Едгар По.

На галявині старого, похмурого, закутаного в таємничо-жорстку вуаль лісу, над яким носилися темні хмари зловісних випарів і ніби чувся фатальний звук оковів, в містичному жаху жила Червона Шапочка.

9. Сергій Лукьяненко.

Встаю. Кольорова заметіль діп-програми стихає. Навкруги жовто-сірий, нудний і мокрий осінній ліс. Переді мною лише одно яскрава пляма - червона шапочка на голові маленької, років семи-восьми, дівчинки. Дівчинка з переляком дивиться на мене. Запитує:

- Ти вовк?

- Ось вже навряд чи, - відповідаю, оглядаючи себе - чи не перетворився я на вовка? Hі, не схоже. Звичайний голий мужик, що прикриває сором розпареним березовим віником. А що я міг подіяти, коли від переповнювання стеку вибухнули віртуальні Сандуни? Тільки групуватися і чекати, куди мене викине...

- Я йду до бабусі, - повідомляє дівчинка. - Hесу їй пиріжки.

Схоже, мене занесло на якийсь дитячий сервер.

- Ти людина чи програма? - запитую я дівчинку.

- Бабуся захворіла, - продовжує дівчинка.

Все ясно. Програма, та ще з найпримітивніших. Перестаю звертати на дівчинку увагу, озираюся. Де ж тут вихід?

- Чому у тебе такий довгий хвіст? - раптом запитує дівчинка.

- Це не хвіст, - відповідаю я і червонію.

- Hе лести собі. Я кажу про програми стеження, які сіли на твій канал, - люб'язно уточнює дівчинка. Голос її різко міняється, тепер переді мною - жива людина.

10. Патрік Зюскинд.

Запах Вовка був огидливий. Він пах, як пахне комірка чинбаря, в якій розкладалися трупи. Від його брудної, сірої шкури, виходив непередаваний запах мертвечини, солодко-гіркий, такий, що викликав нудоту і огиду. Сам Вовк не відчував цього, він був повністю зосереджений, він милувався Червоною Шапочкою. Вона пахла фіалкою удосвіта, тим непередаваним ароматом, який буває у квітів лише за пару хвилин до світанку, коли ще бутон не повністю розкрився.

11. Оноре де Бальзак.

Вовк досяг будиночка бабусі і постукав у двері. Ці двері були зроблені в середині 17 століття невідомим майстром. Він вирізував їх з модного у той час канадського дубу, надав їм класичної форми і повісив їх на залізні петлі, які свого часу, можливо, і були хороші, але страшенно зараз скрипіли. На дверях не було ніяких орнаментів та візерунків, тільки в правому нижньому кутку виднілася одна подряпина, про яку говорили, що її зробив своєю шпорою Селестен де Шавард - фаворит Марії Антуанетти і двоюрідний брат по материнській лінії бабусиного дідуся Червоної Шапочки. В іншому ж двері були звичайними, і тому не слід зупинятися на них більш детально.