Позакласне читання

Дара Корній

27 March, 11:36

#історії_казки_з_війни

Друзі, оце несподівано вчора під ракетним бабахканням написалося. Можна Вас попросити - почитати своїм діткам та спитати, як їм? І як вам також?

Херсону та херсонським бджолам присвячується (фото теж зроблене в мирному Херсоні в 2018р коханим Чуловський Володимир)

Велике прохання - якщо будете поширювати, вказуйте авторство. Ми ж з вами не каzапські гопніки та мародери, ми - горда нація! Слава Україні

Пасіка «Україна»

Королева сердилася. Тому що її розбудили, зрадечка і не по королівськи. Коли відкрила оченята, то спочатку навіть подумала, що далі бачить сновидіння і сняться її травневі грози. Однак зі сном явно було щось не так. Королева не відчувала того наелектризованого блаженства від поцілунків хмар у небі, що буває під час грози. Вона не літала поміж стрілами-мигунками блискавиць, не вдихала запах післягрозової свіжості. Бо це був не сон. Королева якийсь час лежала у своєму королівському ложі, витріщалася в стелю королівського покою, нервово слухала безладне дратівливе бамкання за стінами палацо-вулика та вдихала, замість приємного запаху меду, щось смердюче і їдке. Королева закашлялася, аж на очах виступили сльози, і остаточно прокинулася. За всі сім років свого життя не знала, що бджоли можуть кашляти і плакати. Від того кашлю прокинулася вся її свита. Бджоли-помічниці завовтузилися, ошелешено вслухаючись у звуки за стінами вулика і навіть трохи запанікували… Слідком за ними прокинулися й інші – охоронниці та робітниці. Оскільки бамкання на вулиці не припинялося, а повітря добряче смерділо горілим, паніка ширилася і ширилася.

Королева не вміла панікувати, бо це не личило її королівській величі та не додавало розсудливості. Її піддані нервово смикали вусиками, тріпали збуджено крилами і чекали від неї пояснення – що відбувається зі світом поза бджолиним вуликом. Бджолам ще спочивати і спочивати, мінімум досередини квітня. Одна з охоронниць, за наказом Королеви, висунулася надвір і повідомила, що за стінами вулика березневий день, трохи потепліло, але не настільки, щоб можна було бджолам вилітати. Звісно, це поки не квітень. Щодо бамкання пояснень немала. А от сморід мабуть від диму. Оскільки і небо і все довкола затягло чорною смердючою кіптявою. Це означало єдине – десь щось горить.

Королеві вдалося якось вгамувати свій рій. Зрештою, коли ти так довго правиш, то це не так і важко зробити. Королівна – це не тільки титул, це вміння давати лад усьому королівству. І найкращі ліки від паніки для бджіл – то їжа. Тож поки бджоли гарячково поглинали запаси меду, втамовуючи переляк. Їжі мало стати до травня, але через паніку хіба що на два тижні вистачить і Королева то розуміла. Вона негайно зібрала своїх радниць, почет та охоронниць, на термінову нараду.

Королева любила свою бджолину родину і їй подобалося, що вони переконані, начебто на щось в королівстві впливають. Тому що насправді Королева завжди все самостійно вирішувала. Коли тобі аж сім королівських бджолиних років і ти надто довго живеш на світі, то навіть мову людей починаєш розуміти, не те що помисли бджіл чи мову світу. До всього Королева знала і те, що Королева вона тільки для цього вулика, а пасіка, частиною якої є її вулик, зветься Україною. Так принаймні її називає чоловік-вусань, який дбає і про пасіку, і про вулик, і про Королеву, зрештою теж. Інші люди того чоловіка, люблячи називають дідом Свиридом. Дід Свирид пахне вощиною і сухим липовим квітом. Тому либонь його всі бджоли в околиці люблять. А всі Королеви поважають. Коли Королева слухала, як її свита та охоронниці виплюскують одна на одну свої страхи, то думала про те – де дівся дід Свирид і чому люди в селі пожежу не гасять, якщо дими від пожежі такий густий і лихий. І тому було постановлено відправити з вулика на розвідини одну з охоронниць. Тепер вона була розвідницею.

На світанку, коли бахкання майже стихло, а сморід не був таким різким і робочі бджоли врешті перестали перелякано та хаотично повзати палацом, розвідниця вилетіла з вулика. День тягнувся і тягнувся. Королева навіть їсти не могла. Вона уважно слухала світ. Старалася вловити кроки діда Свирида чи бодай почути знайому людську мову – все безуспішно. Чула лишень поодиноке бахкання і шум крил переполоханого рою. Розвідниця повернулася пізно увечері, вже навіть стемніло. Була втомлена, налякана і сумна.

Розповідала, збуджено сіпаючи вусиками. На вулиці і справді потепліло та починалася весна. Правда попрокидалися тільки мухи, ані метеликів, ані ос, ані джемові та інших комах. Дивно дуже, але й птаства в околиці розвідниця не стрічала. Навіть горобців чи ворон нема. Запахи діда Свирида, його родини та й усіх мешканців села бджоли добре вивчили та чомусь той запах теж кудись запропастився. Зате чужинський, гидкий та мерзенний, доводив до запаморочення. І той запах створюють істоти, вбрані в чорне. Вони двоногі, але то не люди. І во вони так гучно бамкають якимсь залізяччям, а те залізяччя породжує вогонь і сморід. Той вогонь підпалює людські хати, стайні, стодоли, горять навіть пасіки. Розвідниця облетіла пів людського поселення і бачила тільки руїни і не відчувала зовсім людей. У сусідньому саду, де жила донька Королеви, від пасіки залишилася купка попелу. Якщо ці смердючі істоти і далі так продовжуватимуть – їхня пасіка теж згорить.

Розвідниця розповідала і розповідала. Ярість затоплювала серце Королеви. Вона згадала, як малою ледве не згоріла. Якось влітку блискавка влучила в дерево, під яким стояв її вулик. Той спалахнув. Дід Свирид і її, і весь рій врятував. І тепер вона з сім’єю щасливо живе на пасіці Україна. Точніше донедавна жила. Королева лютувала. Її старша донька – надія та продовження Роду загинула в пожежі, яку розпалили чорні смердючі. Може вони спалили і діда Свирида, який так добре дбав про свою пасіку, і всіх інших людей села? У Королеви є ще молодша донька. Вона за головну в сусідньому вулику. Але якщо вогонь добереться сюди, то не пощадить нікого. Ці огидні істоти ненавидять і село, і пасіку Україна, і людей які в селі живуть і бджіл, мабуть, теж.

Королева подякувала своїй розвідниці та попросила поки нікому нічого не розповідати. Вона мала подумати. Ніч принесла нову порція гупання і смороду. Королева бачила як її нажахані діти туляться одне до одного, тріпочуть крильцями, стараючись відігнати страх. Вона вслухалася в звуки за стінами вулика, принюхувалася. Крім страшних звуків смерті, вона відчувала запах чужинської ненависті, яка готова все спалювати та вбивати. А ще вона чула чужу мову. Королева за цілу ніч так і не заснула, а ранок приніс несподівану тишу і рішення. Королева знала, що вона маю робити.

Рій бджіл густою сердитою хмарою впав на чужинців з неба. Бджоли накинулася на бридких істот, які саме снідали. Лихі грізні Бджоли з пасіки Україна нещадно жалили чужинців, впиваючись отруйними жалами у відкриті частини тіла, переважно в голову. Чужинці відмахувалися, втікали, обливалися водою, закривалися руками, верещали, лаялися смердючими словами, але це мало допомагало. Бджоли були розгнівані та безмилосердні, не мали жалю та не відступали.

Королева сиділа на вершечку тополі і уважно слідкувала за двобоєм. Коли все закінчилося, площа під деревом була рясно всіяна покусаними чорними істотами. Королева нарахувала п’ятдесят. Так, вона вміла рахувати. Надто давно вона живе у людському світі. Довечора ті чужинці, що вижили, забралися з села. Важко воювати зі злими бджолами.

Наступного дня королева та її піддані оплакували своїх сміливих бджіл-трудівниць, які сміло перетворилися на воїнів. Заради життя і майбутнього. Рій зменшився рівно наполовину, зате спокій і лад у вулику та на пасіці Україна було відновлено. А під вечір звідкись взялися люди, а між ними і дід Свирид. Втомлений, брудний, але живий. Він так само смачно пахнув вощиною і сухим квітом липи. Якби бджолина Королева вміла говорити людською мовою, то обов’язково б сказала старому пасічнику, що вона рада його бачити, бо так само як і він дуже-дуже любить пасіку Україна.

Покликання на текст казки (с. 4-8)