ІІ. Дівчина одбігла трохи і собі стала. Озирнулась, глянула на нього веселими очима, усміхнулась свіжим, молодим личком. Тут її краще розгледів парубок. Чорне кучеряве волосся, заквітчане польовими квітами, чудовно вилося коло білого чола; тоненькі пасма того чорного, аж повисмикуваного, хмелю спадали на біле, рум’яне личко, як яблучко наливчате, очі оксамитові, чорні, - здається, сам огонь говорив ними… Дві чорні брови, мов чорні п’явки, повпивалися над очима, злегенька прикритими довгими віями. Сама – невеличка, метка й жвава, з веселою усмішкою на виду, вона так і вабила до себе. Зелена баєва керсетка з червоними мушками, червона в букетах спідниця, на шиї дорогі коралі, хрести, золоті дукати – усе гарно пристало до хорошої дівоцької вроди. ( П. Мирний)