У  1911  р., після  дослідів  із  розсіяння α-частинок, Резерфорд запропонував планетарну (ядерну) модель будови атома: атом складається з позитивно зарядженого ядра, в якому зосереджена мало не вся  маса  атома;  біля  ядра  по  певних  орбітах обертаються електрони  (рис.  36.4).

Планетарна  модель  атома,  блискуче  пояснивши  результати  експериментів  із  розсіювання α-частинок, разом  із тим суперечила за­конам класичної  електродинаміки.

Річ  у  тім, що  рух  планетарною  орбітою є рухом  із прискоренням  (доцентровим), а відповідно до теорії Дж. Максвелла прискорений рух  зарядженої  частинки  має  супроводжуватися  випромінюванням  електромагнітних хвиль. Таким  чином,  електрон  в  атомі мав  би випромінювати електромагнітні хвилі, а отже, втрачати  енергію. А  наслідками  цього  були  б зменшення швидкості  руху  електрона  та  його падіння на атомне ядро. Проте атом є дуже  стійким...