Петрик Олег Михайлович

Депутат Львівської обласної ради ПДС.в/о 152 у Пустомитівському районі

Фундатор Асоціації депутатів ПДС Львівщини

152 (с. Водяне, тепер Зимна Вода).

Олег Петрик, 1948 р. н., обраний від НРУ та УГС, у 1990 р. тимчасово не працював.

Петрик Олег Миколайович народився 2 січня 1948 р. на хуторі Солуки біля с. Карачинів Івано-Франківського (тепер Яворівського) району. Українець. Батько, Петрик Михайло Васильович, 1914 р.н. – багаторічний політв’язень Краснотуринського табору ГУЛагу на Уралі. Мати, Петрик Марія Миколаївна, 1921 р.н. – зв’язкова УПА у с. Козівка на Тернопільщині.

У 1965 р. закінчив середню школу у смт Рудно, потім – Львівський політехнічний інститут (1966–1972), спеціальність – архітектура. З 1967 р. працював у проектних організаціях (інститутах) Укркоопспілки, “Житло проект”, НІС інституту декоративного і прикладного мистецтва, об’єднання “Електрон”, звідки був звільнений черговий раз за вказівкою КГБ у 1989 р. Хоча за виконання дизайнерських робіт на цьому заводі на ВДНХ в Москві отримав в 1988 р. срібну медаль.

Під час навчання в Політехніці у 1966 р. вступив у спортивний клуб “Буревісник”.

У 1967 р. на Кавказі отримав значок “Альпініст СРСР”, до 1972 р. досягнув І розряду з альпінізму, підкоривши 25 вершин Кавказу і Паміру.

22 травня 1973 р. був затриманий КГБ в Києві біля пам’ятника Т. Шевченку, де мала відбутися студентська акція з нагоди річниці перепоховання Кобзаря. Від цього часу мене переслідувала гебістська система, як при світській владі, так і за демократичної з подачі тих, хто служив комуністичному режиму, а потім, за вказівкою вищого гебістського начальства, перебрався у табір демократів.

Їхнє замовлення щодо переслідування націоналістично налаштованих радикальних активістів успадкувала демократична верхівка обласної влади: В. Чорновіл, Микола Горинь, С. Давимука.

12 березня 1989 р. біля собору Св. Юра був кинутий ще з двома активістами у міліцейський “воронок” і потруєний токсичним газом CN (різновид бойового газу, застосовували у В’єтнамі). 9 квітня 1989 р. його застосували при розгоні демонстрації у Тбілісі.

Залишався без роботи з 1989 до 1995 р. За період з 1989 до 2001 р. на мене було заведено з політичних мотивів 31 справу (10 кримінальних і 21 адміністративну).

З них при демократах – 4 кримінальні і 6 адміністративних. Хоча я обходився без адвокатів – не програв жодної справи.

З 4 квітня 1989 р. став членом УГС, з 22 травня – членом НРУ. У 1989 р. був активістом під час виборів Р. Братуня на заводі “Електрон”. 19 липня того року разом з 11-річним сином став активістом СНУМу, установчі збори якого відбулися 19 серпня 1989 р. на горі Маківка. За рішенням проводів УГС та НРУ у липні 1989 р. очолив громадське об’єднання “Львівська клумба”, яке не давало спокою як комунякам, так і псевдодемократам. Об’єднання провело до сотні масових заходів по всій Україні.

Після побиття громадян міста на “День Львова” 4 жовтня 1989 р. на вул. Коперника у Пороховій вежі був утворений Страйковий комітет, до проводу якого я був обраний.

У жовтні я був серед організаторів страйку протесту в Ряснянському промисловому комплексі, до якого входили заводи “Електрон”, “Автонавантажувач”, конвеєрний.

На виборах 1990 р. я був висунутий УГС до верховної Ради по округу, де йшов І.Юхновський. До обласної ради я уступив Руднівський округ № 30 Ігорю Калинцю, а сам висувався у Зимній Воді, і в першому турі перміг В. Мельника. Був членом оргкомітетів з проведення перших сесій обласної, міської та районної рад.

З активістами УГС, НРУ, “Клумби” піднімав у 1989–1990-х перші синьо-жовті прапори: 13 серпня 1989 Р. перед Верховним Совєтом у Києві, 8 липня в Полтаві, 14 червня в Івано-Франківську на могилі Дениса Січинського, де був ведучим 70-тисячного мітингу, 24 серпня на Сорочинському ярмарку, 27 серпня у Донецьку на стадіоні “Шахтар”, у вересні 1989 р. у Хусті, 9 квітня 1990 р. над Оперним театром у Львові, 12 квітня над обласною радою.

Разом з І. Калинцем і В. Волинцем та активістами “Клумби” 12 серпня 1990 р. виконали рішення Львівської обласної ради від 10 червня 1990 р. й забрали собор Св. Юра від РПЦ.

В обласній раді працював у трьох депутатських комісіях: національного відродження (голова О. Балко), торгівлі (голова В. Комар, пізніше Т. Пахолюк), з військових питань (голова М. Павлишин). Сприяв М. Меленю у створенню фракції націоналістів і був її активним членом. Свій потенціал в раді використав на 75 %.

Вів непримиренну боротьбу з комуногебістами та своїми пристосуванцями-холуями, які сиділи у керівництві області й потихенько здавали позиції, як національні, так і державні, переживаючи за свої посади.

З 20 червня 1990 р. ініціював збір підписів за демонтаж ідола Леніна з центрального проспекту. Активісти “Клумби” зібрали 820 підписів, які було передано у міську раду. 14 вересня 1990 р. разом з активістами НРУ, СНУМу та “Клумби” здемонтував пам’ятник Леніну у Львові, забезпечивши кран та іншу техніку. За одну ніч до 7-30 ранку наступного дня роздовбали постамент до рівня тротуару. Керівництво обласної ради самоусунулося від цієї акції і не з’явилося на демонтаж, де зібралося до 50 тисяч людей. А В. Чорновіл наголошував, що це ще не на часі. Разом з активістами “Клумби”, смт Рудно та с. Зимна Вода протягом вересня і жовтня 1990 р. було повалено понад 20 пам’ятників тоталітаризму (Ленінів, Дзержинських та ін.).

На сьогодні працюю у сфері будівництва Української Держави і Нації. Належу до громадського об’єднання Українського козацтва “Прикарпатська січ”.

Моє побажання українцям: НЕ обирати у владу зрадників, холуїв, злодіїв, а відповідно провести люстрацію і повернутися до мажоритарних виборів. А ще маю велике бажання побачити за ґратами Л. Кравчука, Л. Кучму, В. Литвина, О. Мороза.

Мої творчі плани: Домагатися звільнення Палестинського народу від сіоністської окупації, а заодно і українського, і російського, а там, дасть Бог, і Європі допоможемо!