Вовканич Степан

Степан Вовканич

Депутат Львівської обласної ради ПДС.

в/о 1 у Галицькому районі м. Львова

Вовканич Степан Йосипович. Доктор економічних наук, професор. Член-кореспондент Української академії інформатики. Дійсний член Папської Академії соціальних наук (Ватикан). Заслужений діяч науки і техніки України. Провідний науковий співробітник Інституту регіональних досліджень НАН України.

Українець. Народився 10 березня І936 р. в с. Мшанець на Львівщині. Закінчив Харківський гірничий інститут (1958) і економічний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка (1969).

Науковою діяльністю займ.асться понад 40 років. Упродовж сімнадцяти років очолював відділ соціологічних досліджень Інституту регіональних досліджень НАН України. Творчі інтереси формально вписуються в коло соціально-економічних, соціологічних, інформаційних та соціально-психологічних проблем науково-технічного розвитку. Проте основний предмет досліджень - це пошук шляхів підвищення духовно-інтелектуального потенціалу людини (нації) чи в іншому вимірі - регіону, держави - як рушійних сил розвитку суспільства, його націоцентричності, гуманізації, інтелектуалізації та підвищення конкурентоспроможності. Працює в галузі теорії еліт. зокрема над розв'язанням проблем оцінки,

рекрутування та формування інтелектуальної еліти як ядра нації, активізації 11 соціальної ропі в державотворенні. У цьому контексті розробляє сучасні складові національної ідеї України, евроінтегра цінну стратегію 11 розвитку, консолідації народу та захисту його мовної, етнокультурної та іншої ідентичності за умов глобалізації, активізації росіищення вітчизняного інформаційного простору.

На матеріалах досліджень у 1975 р. захистив кандидатську дисертацію на тем.у ''Прям.і інформаційні контакти як елемент наукової організації праці''', а у 1992р. докторську - '''Інформаційний потенціал у системі управління науково-технічним прогресом". Запропонував концепцію підвищення духовно-інформаційної мобільності і.ДІ.М.і нації, яка гармонізує сучасні глобалізаційні процеси шляхом ефективного використання регіональних -національних) чинників інтелектуального потенціалу в інноваційній м.одепі розвитку України та рівно-партнерської інтеграції у світове співтовариство. Феномен інтелекту України, його базові чинники - освіта, наука, культура, релігія, мова, інформаційний простір, традиції, використання людського капіталу, впровадження модерних новацій тощо - розглядаються в комплексі підвалин системи національної безпеки, збереження інтелектуального суверенітету і екзистенцій ної ідентичності українського народу. У цьому сенсі концепція ДІМ нації позиціонує безперервність процесів як передавання по вертикалі - від покоління до покоління - традиційних знань, звичаїв, надоань культури, досвідутощо, тобто збереження тяглості (спадковості.! розвитку, так і творення нової інформації по горизонталі, сеото генерування і впровадження суспільних прогресивних новацій на рівні одного покоління чи окремої особистості. Поглиблює соціогу-м.аністичну парадигму як міжнародну стратегію захисту і людини, і нації від зодноріднюючих інноваційних, інтеграційних та глобалізаційних впливів, заодно підвищення суб'єктності України, збереження тотожності її нації та етнокультурного розмаїття світу.

Надрукував понад 500 наукових праць, автор чотирьох персональних і співавтор понад десятка колективних монографій. У 1992 р. обраний членом-кореспондентом Української Академії інформатики, а в 1994 р. - дійсним членом Папської АкадемІЇсоціальних наук (Ватикан). Член низки спеціалізованих вчених рад з економіки, політологи та філософії. Розробив спеціальний курс «Національна еліта та інформаційний простір України» для читання лекцій у Львівському Національному університеті ім. І. Франка. Під його науковим керівництвом низка вчених захистили кандидатські та докторські дисертації. За значний особистий внесок у вивчення питань регіональної політики, розвиток людського й інтелектуального капіталів Західного регіону України, транскордонного співробітництва, багаторічну науково-педагогічну працю нагороджений у 1999 році Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, а у 2008 р. Указом Президента України присвоєно звання "Заслужений діяч науки і техніки України".

Поряд з науковою, педагогічною та публіцистичною діяльністю, бере активну участь в громадсько-просвітній діяльності як член «Просвіти» та НТШ. Майже 20 років очолював Західне відділення Української соціологічної асоціації. Значну увагу приділяє політичному життю України, залишаючись безпартійним. Від Народного руху в 1990 році обраний депутатом Львівської обласної ради народних депутатів 1-го демократичного скликання. Не підтримував трансформацію Руху в партію, особливо тими, що спочатку стояли осторонь його першоджерел. Приватизація Руху завадила тоді та заважає й нині більш продуктивному використанню потенціалу багатьох депутатів наступних каденцій.

Найбільш вагомими працями депутатського і постдепутат-ського періоду є такі: Інформаційний потенціал і прискорення науково-технічного прогресу {К.: Наук, думка, 1990); Національна еліта та інтелектуальний потенціал державотворення (Львів: ІРД НАНУ, 1995); Інтелектуальний потенціал та науково-технічна політика (Львів: ІРД НАНУ, 2001); Людський вимір інноваційного потенціалу (Львів: ЦНТЕІ, 2002); Регіональна політика та механізми ЇЇ реалізації (К.: Наук, думка, 2003); Інформація. Інтелект. Нація (Львів: Євросвіт, 1999); Духовно-інтелектуальний потенціал України та її національна ідея (Львів: ЛБА, 2001); Інформаційна парадигма регіональних суспільних систем інноваційного типу (Львів: ІРД НАНУ, 2005); Інтелектуально-інноваційний розвиток як концепція консолідації та євроінтеграції України (Львів: ІРД НАНУ, 2007); Активізація наукової діяльності молоді в системі інноваційного розвитку (Львів: ІРД НАНУ, 2006); Регіональні суспільні системи (Львів: ІРД НАНУ, 2007); П'яті президентські: захист людини і нації чи втрата українськості? (Львів: Сполом, 2009).

Насамкінець кілька узагальнень: Обласну раду на взірець депутатів 1-го демократичного скликання Львівщина ніколи більше не матиме ні за кількістю, ні за якістю. Ми не мали ніякого капіталу, окрім соціального - як великої довіри людей. Чи виправдано це довір'я - не нам судити. Але, якщо під час Помаранчевої революції світ говорив про Україну, то в 1989 -90 роках говорили про Львівщину і в Україні, і у світі. Ці події нерозривні в формуванні нашої сучасної Державності і української нації. Знімаючи свою кандидатуру перед колективом автобусного заводу по Артемівському виборчому округу № 270 на користь Ів. Драча, я думав про завдання Львівського руху як загальнонаціональне: фундатор Руху повинен бути у ВР України. Поняття "набуття статків" - не існувало, ми боролися за усунення комуністичної влади, за плюралізм думок, націо-

нальне і духовне відродження, проти советского колоніалізму, інформаційного ізоляціонізму. Були серед нас і прагматики. їх теж забудуть, якщо про них зараз не творитимемо фальшивих міфів. Не біда, що запрягали одні, а поїхали - інші; головне, аби створити соборну, українську і гідну людини Україну. На моєму робочому столі - завжди образок Божої Матері зі щирими побажаннями, їх подарувала мені незнайома перед відкриттям сесії обласної ради. Ця мить - цінністно-настановча, дорога і пам'ятна, як й знаковий Майдан. Вірю: Україна не буде відкинута, якщо будемо достойні національної ідеї, за котру свідомі українці впродовж віків молилися, працювали і віддавали життя. Щось з цього ми зробили.

Статті