Припинімо зомбувати націю ненавистю до Ющенка, або Чи не жертва ТиМошенщини?

Степан ВовканичПрипинімо зомбувати націю ненавистю до Ющенка, або Чи не жертва ТиМошенщини?

Спостерігаючи на "5-му" телеканалі за відкриттям чергового з’їзду Партії регіонів, мені мимохіть спали на думку кілька асоціативних рефлексій. По-перше, прозоре агітаційно-передвиборне спрямування з’їзду, пов’язане не лише з заздалегідь пафосною риторикою, а й з показово-справжнім приєднанням партії "Сильна Україна". По-друге, пригадалося, як колись всі партії, що йшли під прапором Ющенка на вибори, на словах урочисто об’єднувалися, клятвено обіцяючи, що після виборів зіллються в одну велику загальнонаціональну партію. Але на відміну від Тігібка, ні рухівці, ні соборники, ні народники, ні інші лідери-патріоти та захисники вітчини цього не вчинили. Паче того, прикро, що все-таки має рацію диригент від голосування більшості в сьогоднішній ВР Чечетов, коли на всю залу і Україну кричить: "Всех вас привёл сюда Ющенко, а вы его предали!". Правда в тім, що "друзі" зрадили не особі, а цінностям, зобов’язанням, що давали виборцям; обдурили людей, однак, нині звинувачують всіх, окрім себе. І знову, кволі щодо об’єднання, але завжди готові до розп’яття Ющенка залучити світ, не покаявшись, ми і далі "малі і неприготовані", як нам дорікав Ів. Франко.

Спостерігаючи за приготуванням України до Великодніх свят, пригадалося, що в колишньому Союзі комуно-більшовицька пропаганда, особливо її ідеологічний супровід називали релігію таким розхожим штампом, як опіум для народу. Шкода, але з розпадом імперії зла практика гомосов’єтикусів оббріхувати, навішувати ярлики, сіяти ненависть – не припинилася. Навпаки, маючи досвід радянської агітації та проявляючи навдивовижу мобільну мімікрію, так названі генералісимусом інженери людських душ, – більше не обтяжені ні абсолютом його влади, ні компартійними квитками, ні власним сумлінням, виявили і виявляють велику свободу креативності у винаходах різних метафор і контрастних фарб для відбілювання чи очорнення замовного кандидата, по-більшовицьки змальовуючи одного як носія всенародного щастя і добробуту, а другого як безнадійного нікчему.

Не перестає дивувати одна випукло-виразну картина з недавнього минулого, в якій, звісно, рекомендований нації лідер розлого малюється як міська відмінниця з цифровим мисленням у вбивчому протиставленні традиційно-заздрісному селюку, обмеженому бджільництвом і колекціонуванням старожитностей. У радянські часи як мінімум такого "маляра" виключили б з рядів КПРС за, так би мовити, викривлення її "единоправельной" соціальної політики щодо зближення рівнів життя в селі та місті. Нині ж дезінформація запускається прихильниками відомого етнополітичного "клубу" на капілярний рівень людського організму, а відтак – розповсюджується емісарами за допомогою певних дифузійних технологій на міжнародні висоти. Запущену інформаційну отруту важко вивести не тільки з організму індивідуума, а із тіла національної і міжнародної спільноти. Адже комп’ютерно-цифрове мислення – фішка сьогодення, власне, на це і розрахований створений стереотип.

Звісно, можна було б сподіватися, що на третій рік президентства Віктора Януковича припиниться розп’яття Ющенка. Може, так і сталося б, коли б носій цифрового мислення – газова принцеса Юля не перебільшила свої службові повноваження до такої міри, що самовільно уклала кабальний для України договір, ухилилася від сплати податків, перевела власні борги на конто держави, не за призначенням використовувала міжнародні фонди, позички. Словом, зробила багато чого такого, що є незаконним та дає право новій владі інкримінувати їй як важкі злочинні проступки. Однак, опозиція, втративши владу, завдання бачить не в тому, щоб довести власну та своєї лідерки невинність, помилку чи несправедливість уряду в тому, що "міська дівчинка-відмінниця, коефіцієнт (IQ) інтелекту, комп’ютерно-цифрове мислення якої на порядок (?) вищі…" – опинилася за гратами. Опозицію душить інше, як же це так, що носій "уповільненого аналогового думання" – на волі. Треба ж його хоча морально добити: якщо не уряд, то ми!

І доб’ють, бо ні українська діаспора, яку невпинно "просвічує" Т. Кузьо, ні євродепутати, ні країни "золотого мільярда", ні пані Клінтон чи пані Меркель, ні міжнародні лікарі чи світові організації за нього слово не замовлять. Натомість креативність міфотворців, за І. Богословською, Тимошенства, епігонів її "талану", водночас зі зливою проклять Ющенка, не припинятимуться, вочевидь, впродовж поколінь. Невипадково частий гість "Дня" Ігор Лосєв цитує слова вже сина (!) С. Грабовського – не менш рясного дописувача шпальт відомого часопису – "Ющенко розстріляв наші душі" ("День", 7-8 березня 2012 р,). Що більше, п. Лосєв узагальнює інспірований опіум, приписуючи його цілому поколінню молодих інтелектуалів країни: "Це відчуття найкращої частини української молоді". Мабуть тієї молоді, мислення якої без сумніву також "на порядок вище". Ясна річ, що далі він логічно наводить слова чи не найрозумнішого нардепа України Ю. Стеця: "Прізвище Ющенка я тепер пишу з малої літери". Гідний приклад еліти, мовляв, наслідуйте, пересічні!

Усі ці хитромудрі журналістські прийоми розглядаються шанованим мною п. Ігорем в контексті підняття інтелектуальної планки на "5-му". Проте, "вкусивши" Ющенка, чомусь проведений аналіз "позитивних змін" зовсім не торкається підсилення вкрай небезпечного для змосковщення України синдрому "Тарапуньки-Штепселя". Коли йдеться про С. Дорофеєва, то для досвідченого Лосєва сказати за ситуації насильної публічної адаптації двомовності, що білоруський журналіст "ніяк не може вписатися в контекст "5-го" …, хоча дуже старається"– це омити руки і далі розпинати нібито лежачого Ющенка.

Тим же шляхом в тому ж номері "Дня" пішла шанована мною соціолог п. Бекешкіна. Виступаючи напередодні і з нагоди 8-го березня, Ірина Еріківна також ухитрилася по-жіночому "дряпнути" Ющенка своєю вельми інтелектуальною тезою "про розум і дурість". Шкода, бо недоречно, а з позиції науки соціології зовсім не етично переключати передсвяткове інтерв’ю на небезпеки перебування нерозумної людини на вершині влади. Тим більше, що на тій вершині – вже інша особа. "Я б навіть сказала, що це небезпечніше, ніж корупціонер. А коли корупційність поєднується з дурістю, це небезпечніше удвічі". А у скільки разів зростуть ці ганчі, якщо їх носій маніякально, будь-якою ціною прагне посісти найвищу в країні державну посаду? Чи п. Тимошенко не страждає роздвоєнням особистості, якщо під час виборів на Заході України оголошує себе січовим стрільцем, а в Полтаві її партійці в міській раді не дають встановити пам’ятники ні Іванові Мазепі, ні Симону Петлюрі? Як розцінити вигуки депутатів від БЮТ імені своєї лідерки в момент проголошення Ющенком іновгураційної промови чи, скажімо, їхні дії щодо недопущення його до щорічного звіту в парламенті? Чи не були ця незрозуміла, якщо не хамська поведінка початком злочину, який закінчився самочинним укладенням невигідного для України газового договору?

Тепер щодо корупції, дурнів і т. інше. Почавши з часів головування О. Мороза, коли чи не кожне пленарне засідання ВР починалося з остракізму соціалістами Ющенка і до п. Бекешкіної, в тих помиях, котрі на нього щедро виливалися і виливаються, плавало все, окрім корупції і прозвища "дурень". Як на мене, мудрі люди, що більше гуманітарії – філософи, соціологи, соціальні психологи, юристи навіть метафорично не назвуть іншу особу дурнем. Хоча б тому, щоб не почути у відповідь: "Ти сам …". Для соціологів завжди була цікавою в системі координат клітина, яку творять відкладені по її осях величини "соціальної активності" і "освіти, знань, досвіду" особи, бо справді для прогресу спільноти є найнебезпечнішим активний неук. Ризики від діянь такого "активіста" зростають (правда, я не знаю у скільки разів) за умов глобалізації, творення інформаційного суспільства, економіки знань, щораз більшої ваги інтелектуального капіталу.

Інтелект нації є нині справжнім багатством країни. Я на відміну від п. Лосєва не бачив, "як кинувся відмивати колишнього "месію" незалежний політолог Вадим Карасьов. Мовляв, усе суспільство винне, а не лише Ющенко". Але я згоден з Карасьовим, хоча Ющенка не відмиваю. Як колись сказали Віталій Коротич, Микола Вересень, Оксана Забужко, у них, як і в мене до Ющенка більше претензій, ніж до будь-кого з-поміж інших гарантів. Але він для мене завжди буде справді національним Президентом України, а його батьки – сільськими інтелігентами, що зуміли виховати двох синів – патріотів, які без підготовленого експромту, без суфлера можуть нації мудро сказати правдиві речі.

Я далекий від продукування штампів, опіуму і пафосу, але заради правди скажу. Він не побудував української України, його не підтримали партійні вождики, але ренаціоналізував в ній українське мислення, а на Майдані зробив його вільним і намагався зробити соборним, патріотичним. Прагнув, аби світ подивитися на українців як постетногеноцидну націю, якій окупанти впродовж тривалого історичного періоду обкраювали крила і дочасно стинали елітні колоски. Розумів, що не поставити її на крило без соборності не лише в територіальному, соціально-економічному, а й в мовно-культурному, конфесійному, інформаційному, євроінтеграційному, безпековому вимірах. Глибоко умислився в сенс української національної ідеї (УНІ) як триєдності "живих, мертвих і ненароджених", як геном її екзистенції. Її важливості для тяглості розвитку людини і нації, де Батурин і Беківня, валуєвські удавки і Тарасова гора, Хуст і Крути – не просто "слова і голос". У нього не було панамського паспорта і бажання пересидіти важкі часи в Чехії чи деінде.

Я не спічрайтер, але наприкінці 2008 року на нараді інтелігенції в Голови Львівської обладміністрації п. М.Кмитя звернув увагу на незайманий переліг в системі ідеологічного, духовно-інтелектуального забезпечення нашого державотворення, становлення нації тощо. Підкреслив, що для його обробітку не потрібні великі фінансові та матеріальні ресурси, – головне воля, творчий потенціал і людський капітал. Визнано доцільним: для святкуванні 90-річчя Дня Соборності підготувати проект виступу Президента України В. Ющенка і просити виступити перед молодіжною аудиторією з нагоди 22 січня 2009 р. в палаці "Україна" чи, скажімо, перед студентами Києво-Могилянської академії 29 січня – в День пам`яті Героїв Крут. До Нового 2009 року представлений матеріал був схвалений, а відтак – його електронний варіант облдержадміністрацією спрямований в Київ.

Сьогодні зрозуміло, що не тільки газові війни, кризові явища та інші негативні чинники, а і ганебні внутрішні чвари, перманентний піар прем’єрки, недержавне мислення і не серйозне ставлення до науки деактуалізували його як засадничу візію формування векторів УНІ, розуміння сучасних її складових та викликів. "Всьо прапало" і перспективи для розроблення УНІ – не видно, а на ідеологічному фундаменті нашого державотворення – нуль. Гнітить вузьке розуміння національної ідеї та намагання уряду втиснути її в прокрустове ложе модної модернізації. Як тоді, так і сьогодні немає належного запиту та підтримки обговорення цієї доленосної і фундаментальної теми як основи, з якої всі народи починали розбудову, за Андреєм Шептицьким, рідної хати, тобто національної самостійної держави. Немає людей, які б виступили з нею перед молодою генерацією майбутніх будівничих української Державності; немає загальнонаціональної стратегії її розвитку, досі відсутня рамкова угода дій уряду і народу, значить, довіра до всіх гілок влади тримається на дуже тонесенькій духовно-моральній волосині.

Дай Боже, аби ініціатива інтелігенції "1-е грудня" на національному круглому столі підняла громадянську роль спільноти в управлінні державою. Але досягнути соціальної справедливості в державотворенні без УНІ як його духовно-інтелектуального, морально, соціально-економічного фундаменту та ідеологічного супроводу – неможливо. Національна ідея – це творення громадянської нації, соборної, української і гідної людини України з врахуванням викликів цивілізаційного розвитку; це глобальний проект на національних цінностях, але відкритий до запозичення всього найкращого в світі.

Було дуже прикро чути та ще сьогодні перед очима стоїть обурлива телекартина: високий урядовець із Адміністрації Президента Кучми на прес-конференції "радить" одному із лідерів тодішньої опозиції Ющенкові перед тим як їсти, треба, мовляв, давати коштувати Зінченкові. Його не турбували ні лідер як людина і батько, ні його діти, що могли б залишитися сиротами. І покійний Зінченко за вказівкою "відкрив" у секретаріаті Ющенка жахливі неподобства, котрі так і не підтвердилися. І плівки Мельниченку хтось замовляв як плювок в обличчя Кучмі. Не було знайдено в Іраку ні кольчуг, ні несанкціонованого відбору газу. Але все це, як і багато інших спекуляцій не росою осідає на Україну, її українськість як складову європейськості, на євроінтеграційні наміри. Це значно небезпечніше, адже це не внутрішня передвиборна РR- акція "кидання яєць", запланована вірним тоді джурою Януковича Тарасом Чорноволом. До речі, він, як інші львівські Тарасики, знову хотіли б легким шляхом розпинання Ющенка добратися до ВР.

Тому і далі намагаємося лиш би сильніше, з міжнародним розмахом і резонансом плюнути, а там, мов, спробуйте відмитися. Розпинаючи вдома одних, даремне сподіватися, що привернемо любов світу до себе. Не буде від цього користі нікому, ще більше постраждає Україна. Якщо когось поливаємо брудом, то не забуваймо – частина бруду і на нас (мене, тебе, країну) падає. Тому, мабуть, краще зупинитися і почати оновлюватися, як нині кажуть, перезавантажуватися, а, може, справді – модернізуватися, як радить В. Янукович. Та вже ж почати це робити із себе?! Тяжко, звичайно, легше було б, коли був би взірець Провідника. Але "не йде наш Апостол Правди і Науки". Нашого Мойсея також не видно. Однак, є на то рада: виплекати, виховати і вибрати! Нація в змозі це зробити, якщо не будемо самі себе з’їдати! Це найкращий піст і не тільки Великодній, справжній ключ розуміння святкових, ще актуальних побажань "Христос Воскрес! Воскресне і Україна", які лунають для мене не з розкішних різнокольорових відкриток, а з партизанських листівок УПА, надрукованих на папіросному папері і розклеєних на дерев’яних карпатських дзвіницях в кінці 40-х років минулого сторіччя..

Степан Вовканич – провідний науковий співробітник Інституту регіональних досліджень НАН України, доктор економічних наук, професор

Тел. служб. 2706445; дом. 2761123