Зачаття Народного Руху. Львів

Днем народження Народного Руху у Львові вважають 7 травня 1989 року – день проведення установчих зборів Львівської крайової організації «Народного Руху України за перебудову», які пройшли в Будинку архітектора (Порохова вежа). Але по суті своєрідне зачаття НРУ сталося на 9 місяців раніше – 25 липня 1988 року. Тобто 25 років тому.

До середини 1988 року в Україні на ґрунті національного відродження вже діяли окремі організації, але вони охоплювали невелику кількість активістів. Відчувалася потреба створення масової організації, яка б об’єднала тисячі людей – такої, як польська "Солідарність" чи балтійські «народні фронти».

У четвер, 16 червня 1988 р., під час мітингу біля пам'ятника Іванові Франку, який вели Іван Макар та Ірина Калинець, було ухвалено створити у Львові «Демократичний фронт сприяння перебудові».

Ця ініціативу реалізували 25 липня на зборах громадськості в приміщенні клубу зооветеринарного інституту «Данко» (колишній монастир Сакраменток) на вул. Марченка (тепер Тершаківців). Там було створено ініціативну групу «Демократичного фронту сприяння перебудові», до якого ввійшли, зокрема, представники Товариства Лева, Товариства рідної мови ім. Т.Шевченка і навіть міського комітету комсомолу. Назви тоді пропонувалися різні. До речі, саме тоді і саме у Львові вперше прозвучав варіант «Народний Рух», який потім дійшов до Києва. Там виникли дві ініціативні групи на чолі зІваном Драчем і В'ячеславом Брюховецьким, які з розмахом і розголосом у пресі взялись за створення проектів програми та статуту «Народного Руху України за перебудову».

А у Львові втручання компартійних органів і варварські репресії проти учасників мітингів у серпні 1988-го паралізували діяльність оргкомітету. Дехто просто злякався, а решта продовжувала працювати над програмними документами й організаційною структурою майбутнього об'єднання у нелегальних умовах, зустрічаючись на приватних помешканнях, у парках, навіть у лісі. Серед учасників тих зустрічей, наскільки пригадую, були: Євген Патракеєв, Тарас Стецьків, Богдан Горинь, Ігор Деркач, Ігор Коліушко, Тарас Максимчук, Левко Захарчишин, Наталя Дульнєва, Всеволод Іськів, Анатолій Косянчук, Ігор Мельник, Володимир Трубійчук, Олесь Левадний, Владислав Коржов, Олег Пелехатий, В.Фрідман, С.Марінцева.

В жовтні 1988 року установчі документи Народного Фронту було передано до Львівського міськвиконкому на реєстрацію. Але тодішній в. о. голови міськвиконкому Панцюк відхилив спробу легалізації, а особи, що підписали установчі документи, мали неприємні зустрічі з «правоохоронцями».

Проте у грудні 1988 р. на засіданні ради Товариства рідної мови ім. Т.Шевченка сформували організаційний комітет для створення Народного Фронту, який очолив науковий працівник Інституту суспільних наук Всеволод Іськів. Як згадує він сам: «Першим осередком Руху стала група Руху із 8 членів Львівської обласної ради Товариства мови для організації рухівських структур. Вона була протокольно створена на загальному розширеному засіданні обласної ради Товариства рідної мови, яке тоді відбулося у залі Львівського заводу низьковольтних електроламп на вул. Залізничній 8 грудня 1988 р. У цю ініціативну групу Руху увійшли: Марія Бабій, Марія Базелюк, Ганна Войтів, Микола Драк, Всеволод Іськів, Роман Крипۥякевич, Ігор Мельник, Ярослав Путько. Керівником осередку обрали В.Іськіва. Так на Львівщині почав формуватись новий український варіант Народних фронтів Прибалтійських республік, що вели перед у визвольній боротьбі за свої права».

На межі 1988–1989 рр. у Львові діяли ще кілька ініціативних груп (комітетів), що ставили за мету створення Народного Фронту чи Народного Руху. Один із членів тимчасової координаційної ради Петро Кагуй розповів на установчих зборах Львівської крайової організації НРУ: «З виникненням ідеї створення такого руху ми ненабагато відставали в часі від Прибалтики. Ще в червні минулого року склався ініціативний комітет по створенню Народного Демократичного Фронту у Львові. Цей комітет, що складався передусім із інтелігенції, проіснував недовго. Наступний ініціативний комітет, що був оголошений на одному із львівських мітингів, фактично не існував. Третій за рахунком виник наприкінці липня – на початку серпня. Основними його ініціаторами були Товариство Лева та міськом комсомолу. Цей комітет був тоді практично, у прямому розумінні, розгромлений. Четвертий за рахунком комітет, що виник у березні виявився найбільш життєздатним і проіснував до сьогоднішнього дня [до травня 1989 р. – І.М.]. Спочатку це був ініціативний комітет по створенню Народного Фронту у м. Львові, а з появою в пресі Статуту Народного Руху України перейменувався на Львівську тимчасову координаційну раду НРУ. Звичайно, сили були дуже слабкими, не було ніякого досвіду роботи. Працювати було дуже важко. Проте ми робили, що могли. Вийшло 7 номерів інформаційного бюлетеню "Єдність" (редактори М. Єлін, Є. Патрикеев). Першим практичним кроком у роботі з народними масами став екологічний захід. Крім того, ми проводили агітаційну роботу серед людей, влаштовували дискусійні зустрічі (їх була незначна кількість), брали активну участь у "перших" і "других" виборах. Учасників комітету утискали всілякими способами. Двоє людей поплатилися звільненням з роботи, випискою за місцем праці та проживання. Було декілька арештів, оштрафувань. На даний час під арештом на 15 діб перебувають троє членів координаційної ради – Ігор Деркач, Тарас Максим’як і Михайло Дубецький. Сподіваюсь, що наприкінці конференції ми зуміємо прийняти мудре рішення щодо не тільки цих, але й усіх інших арештів із подібних причин» (подаю за стенограмою зборів).

Восени 1988 р. ідея Народного Фронту дісталася Києва, де виникли дві ініціативні групи – у Спілці письменників (Іван Драч) та в Інституті літератури (В’ячеслав Брюховецький), в кінці листопада ці групи об'єднались для створення проекту Програми Народного Руху України. Незважаючи на протидію ЦК КПУ, на вимогу громадськості проект Програми НРУ був опублікований 16 лютого 1989 року в газеті "Літературна Україна". Це сталося після Установчої конференції всеукраїнського Товариства української мови ім. Т.Шевченка (Київ, 11-12 лютого 1989 р.).

Це дало новий імпульс організаційному становленню львівських структур Руху. Активізації цих процесів сприяли також вибори народних депутатів СРСР навесні 1989 року.

Збруч