Лопушанський Роман Миколайович

Депутат Львівської обласної ради ПДС.в/о 147 у Перемишлянському районі

Фундатор Асоціації депутатів ПДС Львівщини

147 (с. Брюховичі). Роман Лопушанський, 1956р. н., обраний від НРУ, у 1990р. районний інженер інспекції Держгазнагляду, потім спеціаліст оргвідділу облвиконкому. Лопушанський Роман Миколайович народився 18 березня 1956 р. у с. Атаманівка Краснодонського р-ну Луганської обл.

Національність – українець. Освіта (рік вступу): Івано-Франківський інститут нафти і газу, 1973 р. Інженер-механік. Львівський національний університет ім. І. Франка. 1997 р. Правознавство.

Балотувався до обласної Ради у 1990 р. від Народного Руху України (НРУ). Зараз є членом Товариства української мови “ПРОСВІТА” ім.Т.Г.Шевченка

У календарі Помаранчевої революції цей день був найчорнішим. По–перше, 28 листопада в Сіверськодонецьку від- бувся так званий “з’їзд сепаратистів” – зібрання “народних депутатів і депутатів усіх рівнів”, який підштовхнув Україну до розколу. По-друге, ввечері Майдан мали розігнати бійці внутрішніх військ МВС...

Сіверськодонецьк став притулком для політиків, які в масштабах усієї країни вже почали відчувати свою поразку. На хвилі куражу деякі діячі закликали до створення Південно-Східної автономної республіки – ПіСуАРу. Зокрема, ни- нішній нардеп Борис Колесников (тоді – голова Донецької облради) у разі перемоги Ющенка за- пропонував створити “нову федеративну державу у формі Південно-Східної республіки зі столицею в Харкові”. У Києві відбулося засідання Ради на- ціональної безпеки та оборони. Незважаючи на заклик РНБО, саме того вечора готувався штурм Майдану. Після Помаранчевої революції стало відомо, що командувач внутрішніх військ Сергій Попков насправді віддав наказ рушати на Майдан. Невдовзі після мобілізації озброєні спецзагони завернули назад – це відбулося в тому числі за сприяння світових лідерів. Була інформація, що в найтривожнішу для Майдану мить Леонідові Кучмі подзвонили із вашингтонського Білого дому. Досі не відомо, хто саме з високих посадовців, яким підпорядковувався Попков, дав наказ іти на Київ. Винних не покарали. Не покарали й сепаратистів. Коментарі, як кажуть у народі – зайві і висновки зробіть самі.

Не можу зрозуміти наступного – всесвітньо відомий письменник, академік, на- родний артист отримує пенсію в 10 раз меншу, ніж колишній начальник податкової, або інший високо посадовець – державний службовець. Державі всього 20 р., а вони мають державний стаж по 30-40 р., якої держави? Тої, яка боролась всіма доступними методами проти незалежності України – та й то вони з цим завданням не впорались, а за що їм таку пенсію платити ? Чому стали призначати пенсії державним службовцям, за які заслуги перед народом, звідки вони взялися ті держслужбовці, коли державі тільки 20-ть, адже ті, що створили Просвіту, НРУ, Меморіал – це були письменники, діячі науки, вчителі, лікарі і що вони отримали, окрім життєвих проблем, і вимушені шукати кращої долі закордоном.

Раніше вони ходили у шкірянках, тепер же переодягнулись у вишиванки. Як сказала мені реабілітована людина, що пройшла через тюрму й каторгу, про наших теперішніх патріотів – вони-то повиходили з партії, а чи вся партія вийшла з них – то це велике ще питання і розвиток подій у нашій країні це повністю підтверджує.

Не секрет для нікого, що найбільший вклад у здобуття незалежності України, без сумніву, зробила відроджена греко-католицька церква та інтелігенція творчих профе- сій : письменники, вчені, журналісти, артисти і наші вчителі – честь і слава їм усім за це. А що за свої старання вони отримали так звані “бюджетними” – ледве животіють на мізерну зарплату та пенсію. Жодних їхніх заслуг Україна не визнає, державними службовцями не вважає, тим часом статус державних службовців, а з ним і пенсії (часто вищі чим зарплата наших бюджетників) мають відверті чи приховані вороги незалежності – колишні партійні, радянські чи комсомольські бюрократи, сексоти, “стребки”, кагебісти. Знову нагадаю українській державі всього 20 р., а колишній кагебіст має 30 р. і більше “державного стажу” – тобто винищував, боровся з націоналізмом, шукав тих, хто вирізав на дереві або на автобусі – тризуб і від колишніх своїх ворогів має забезпечену старість, хіба не цирк, дурдом!?

Наш народ ніколи не повірить, що Україна мусить бути такою бідною, чому вона стала мачухою для своїх дітей, що заробляють на кусок хліба для своїх дітей по за- кордонах! Чому наш народ на своїй такій багатій землі мусить жити з такими різними складними життєвими проблемами, які неможливо розв’язати ніде, навіть у судах?! А хіба у нас є суд?

Багато працюючих пенсіонерів отримують платню і пенсію, а випускники не мо- жуть знайти своє перше робоче місце. На роботу зараз беруть за протекцією, за гроші і насамперед влаштовують своїх дітей, онуків, а потім куми, свати тощо, до простих смертних черга ніколи не дійде і змушені вони шукати заробітку закордоном.

Без належної освіти Кислинський з фальшивим дипломом зумів стати першим заступником голови СБУ – на прохідну вахтера і то перевіряють, а тут???

Чому ми живемо гірше, ніж сусіди: поляки, чехи, словаки, угорці? Прірва проля- гає між нашим життям і життям у Ізраїлі – маленькій країні серед пустелі. Висновок напрошується сам, це різниця – у ставленні до пам’яті про національну трагедію у них і у нас. Досі багато хто переконує, що страшна голодна смерть мільйонів українців – то “нещасний випадок” в історії, за який ніхто не має відповідати. Злочин ще не покара- ний, мертві мовчать, а совість, сумління наше...

Може тому, що в день вшанування жертв голодомору на Україні 1933-го, а на Сихові 28-го листопада 2009 р. ввечері була забава (думаю, не одна у Львові) ще й з фе- єрверком?!! Тяжко мені зрозуміти, чому Яценюк, Гриценко, Костенко (який вже раз), Тігіпко(?), Тягнибок, та Ющенко (не можна його скидати з рахунку) не можуть самі спрогнозувати що будь-хто з них один (!) безальтернативний переможець на виборах 2009 р., але ж вони ніколи не підуть на об’єднання ради одного – добра України. Якби ми так боролися із своїми ворогами, з яким завзяттям воюємо поміж себе, і з таким бажанням перемогти – ми б були нездоланні. Повна відсутність політичної відпо- відальності наших лідерів може менш-більш пояснити наступне: чому після виборів 1998 р. з 5-ки партійного списку Чорновола 3-є пішли проти нього, чому в 2002 р. у списку Ющенка і 2-м був Стоян?!.. Коментарі зайві.

Хіба перевибори мера Києва (квітень 2008 р.) щось навчили наших політиків, з цього уроку не були зроблені необхідні висновки, вкотре наступаємо на ті самі граблі, а може їх підрізали аби цього не було?

В даний час вже не треба життя віддавати за долю України, нікому вже не загрожує тюрма чи концтабір, дав би Бог тільки розуму лідерам (якщо вони є лідери) аби вони порозумілися поміж собою. Може правий Олексадр Шевченко у своїй пісні “Батьків заповіт” де є такі страшні слова : “Син пішов на батька, брат пішов на брата. Видно споконвіку та земля проклята?!”

Недоторканість народних депутатів “зникла” при підписанні універсалу, а тепер є тема для чергових обіцянок. Були обіцянки : закон один для всіх, бандитам тюрми (ніби й тюрми є …) вбивці Г. Гонгадзе стануть перед судом. Фальсифікація виборів в 2004 р. була, чому не покарані винні? Про що заявляли працівники Миколаївської податкової служби , справа щодо майора Янишина. Чому шукали Сала, Козака з мит- ниці? Газета “Поступ” за 16.11.2004 р. писала про факт підпалу виборчої скриньки родичем Сала. Як голосували студенти у м. Суми? Хіба 5-й канал не демонстрував? Ківалов орден отримав, а за які заслуги? Продовжити? Будь-ласка це вже зовсім свіже: нагородження Б. Бойка з нагоди помаранчевого майдану??? Черновецькому – орден Ярослава Мудрого??! А присвоєння звання Героя України міністру аграрної політики Ю. Мельнику – не дурдом (повідомлення в пресі від 03 12. 09 р.). Поля – одні лікарські рослини, по селах суцільна руїна, село вимирає. Вже навіть радіо по селах не працює в даний час після проведених ремонтів ліній електромереж.

Не розумію також, чому зовсім забули про нас, може хто-небудь з наших депутатів отримав вітання (на день народження, Новий Рік, Різдво, Великдень) від облради або запрошення на урочистий захід: ЗУНР, 22-ге січня День Злуки, День Незалежності України тощо. Я особисто заходив до керівників секретаріату облради, після звіль- нення, давав пропозиції і нагадував, але після того як почув в своєму колишньому кабінеті відповідь російською мовою, пропало бажання продовжити розмову і та й заходити більше, як я зрозумів, не було до кого… чужі за духом люди прийшли після нас – це моє враження.

А тепер далі за анкетою:

2004 р. автор – заяви–звернення працівників апарату-управління УМГ ‘’Львівтрансгаз’’про фальсифікацію повторних виборів Президента України, органі- затор та учасник першої поїздки на Майдан 22-30 листопада 2004 р.

Офіційний спостерігач кандидата на пост Президента України п.Ющенка Вікто- ра Андрійовича (посвідчення № 621) був одним з координаторів виборчого округу (Краснодонський р-н Луганська обл.), при повторному голосуванні зумів організувати роботу так, що результат був одним із кращих і становив 8,4 % по округу№ 108 при 6,2 % загалом по Луганській області , а на закритій в/д № 97 Суходольськ була перевага канди- дата на пост Президента України Ющенка Віктора Андрійовича – завдяки проведеними особистими ризикованими розмовами, завдяки чому вдалось переконати, через різних людей, керівництво виправної установи не чинити тиску на ув’язнених. Після виборів, перед від’їздом до Львова, попросив керівників нашого виборчого штабу зустрітися з місцевими відданими нашій справі людьми з допомогою, яких вдалося зробити не- можливе. Згодом у Трускавці ми зустрілись з одним з тих, з ким я знайшов порозуміння і підтримку. Сказав він дослівно наступні слова: ніхто з ними не зустрівся, більше того навіть не подякував по теле- фону. Це є дивним, незрозу- мілим і страшним для мене, але гірка правда і ще одне чергове розчарування.

Коли пов ер т а лися з Майдану автобусом до Львова, я сказав аби ми через рік півтора не вини- кла потреба вертатися до столиці і зганяти тих, кого залишили сьогодні на сце- ні і додав, щоб Ющенко не повторив тих помилок у масштабах України, які св.п. В. Чорновіл допустив в масштабах Львівської об- ласті. Дехто з моїх друзів відкрито сміявся з мене , а сьогодні усім нам зовсім уже не смішно.

Найтяжчий для мене спомин – це звіль- нення з роботи без пояснення причини (!?) в день Святого Вечора у січні 1995 р. з посади зав. оргвідділу секретаріату облради (ні подяки, ні слова – прощай, а про який-небудь подару- нок на згадку – не було навіть мови), а в яких умовах працювали в 1990–1992 рр., варто було б порівняти штатний розклад, але була буденна робота і був результат. Забрав мовчки свою трудову, вийшов з приміщення ще й подумав чому? За що? Мовчки витер сльозу і пішов.

Було б цікаво навіть тепер через роки узна- ти причину звільнення у колишнього або те- перішнього голови обласної ради. В облраду перейшов у серпні 1990-го (!) за переводом (ба- гато з нинішніх керівників чи депутатів чемно тоді ще платили партвнески до КПРС), але, на думку юристів міськради, у мене перерваний стаж роботи на одному підприємстві, хоч маю стаж державного службовця – мене не постави- ли на чергу квартирного обліку для отримання житла за місцем праці – можна перевірити.

Найбільше мене здивували такі події і факти :

– заколот-переворот, який організував і провів В. Базів у 1996–1997рр. аби зняти з голови облради М. Гориня;

– перехід Т. Чорновола на бік регіонів; в 2000-му на зустрічі з виборцями у м. Льво- ві на Сихові з участю депутатів Я. Кендзьора М. Косіва В. Пинзеника Л. Григорович. Я запитав, хто з них несе персональну відповідальність за Т. Чорновола у разі його обрання? Змагалися тоді два Рухи після невдалих виборів президента 1999 р. за авто- ритет – дозмагалися до ручки;

– чому я був українець за паспортом, а мій онук у вільній державі тільки її гро- мадянин;

– що єдині вибори у нас були більш-менш чесними – це були вибори 1990 р.!!!

– закон, за яким ми обиралися у 1990-му, був демократичніший, аніж зараз чинний, адже тоді я самовисуванець зумів дійти до реєстрації, а зараз це неможливо!!!!

– з роботи мене звільняли ніби з тієї причини, що я не вступав у Республіканську партію; давали мені таку пораду (де сьогодні згадана партія, якщо її можна так зараз назвати).

Що Ви вважаєте ключовими (цікавими) моментами у Вашій депутатській діяль- ності: По правді, сам я як депутат, не маю чогось такого особливо вважати особистим досягненням, але були події, до яких я був причетний:

Дякую долі, що був разом з тими щасливими людьми, котрим вдалося здобути те, за що гинули мільйони патріотів України – незалежність держави – України!!!!!

Був у числі агітаторів у Чернігівській області від Перемишлянського р-ну, на афіші про оголошення концерту в м. Батурині, де залишили автографи усі учасники поїздки, записав: Вірю, сподіваюсь і щиро бажаю усім, аби на референдумі 1-го грудня 1991 р. 90 % з хвостиком народу України проголосували за незалежність УКРАЇНИ. 16-те листопада 1991 р. брали участь депутати Львівської облради П.Г. Скочій, Р.М. Лопушан- ський, афіша передана у музей м. Перемишляни.

Під час серпневого заколоту 1991-го, коли керівництво облради не було допущене до телебачення, а про радіо не згадали, сам за власною ініціативою розвозив копії звер- нення Львівської облради до населення Львівщини (якщо б так був учинив хто-небудь з помічників перших керівників – напевно був би національний герой Львівщини, а так хто чув або знає про це – газета “Ратуша” подала замітку про інцидент на залізничному вокзалі) та зачитував на 4-х автобусних станціях, з метою розповсюдження передавав по 25-30 шт. відозви в міста на автостанції у напрямках руху від АС Личаківської, Стрийської, головного вокзалу і на залізничному вокзалі та Б. Хмельницького, а на АС по вул. Любінській розуміння з диспетчером не знайшов.

Брав участь в організації відкриття та посвяченні першого пам’ятника Т.Г.Шевченку у вільній незалежній молодій державі Україна – у м. Перемишляни 15-го грудня 1991 р., після народного референдуму, який підтвердив незалежність України.

В 1994 р. був зареєстрований кандидатом у народні депутати Верховної Ради України по Краснодонському в/о № 243 Луганської області (єдиний округ, на якому число кандидатів перевищило 10-ть, а було 18-ть).

На виборах 1998–2002 рр. 6-ть разів був головою дільничних виборчих комісій.

2003 р. виступив з ініціативою винесення на збори трудового колективу УМГ “Львівтрансгаз” питання “Про визнання ветеранів ОУН і УПА – воюючою стороною у Другій світові війні”, було прийнято на конференції необхідне звернення та направ- лено до АТ ”Укрансгаз” для подальшого обговорення.

2006 р. автор заяви-звернення жителів с. Стратина Рогатинського р-ну Івано- Франківської обл., де проживають мої батьки, щодо виборів до Верховної Ради Укра- їни – не підтримувати жодну з політичних партій, бо на вибори демократичні сили йдуть роз’єднані.

Нагород за часів Незалежності України не маю. Отримав почесне звання “Ветеран газової промисловості України”.

На момент заповнення питальника працюю начальником відділу технічного на- гляду УМГ Львівтрансгаз ДК Укртрансгаз.

Побажання Україні: Щоб світова спільнота шанувала заслужено державу Укра- їну з тією повагою і шаною, як ставились до нас в час Помаранчевої революції. Наш народ став справжньою нацією, а керівники держави були такими, у яких слова не розходяться з ділом, і щоб ще живі вояки УПА діждалися визнання – борців за волю своєї держави.

З Ющенком стало те саме, як вийшло з В. Чорноволом. Не обрання його буде нашою бідою, бо ті, котрі ненавиділи і боролися з Чорноволом, якими вони були героями на його фоні, і як вони здрібніли після його вбивства. Так і зараз, всі, хто бореться з Ющенком, мають менш-більш пристойний вигляд, а що буде з ними, коли Ющенко зійде з політичної арени України? Поживемо – побачимо. Буду тільки радий, коли мої прогнози не збудуться.

Прохожий! Зупинись, прошу Тебе о молитву за щасливу долю України. Такий надпис є на надмогильному хресті отця Кудрика в м. Рогатині і більше нічого, ні імені, ні прізвища! Кожному, хто читає ці слова, люди скажуть, хто там похований, назвуть прізвище і обов’язково додадуть – ПАТРІОТ! От коли наші лідери, провідники це зрозуміють і стануть такими ж патріотами не на словах, а за життєвими ділами – тоді можливо у них буде і підтримка людей, і буде результат.

Мій потенціал за час каденції був використаний на 50 %.

Творчі плани (мрії) на майбутнє: Може варто було б написати спогади про події, учасником яких я був та брав участь, їх було досить багато і усі вони були цікавими по-своєму. Написав про все, що мене тривожить, що мене болить, і сподіваюсь, що я не один – такий.

Фейсбук