"Перверзія" Юрій Андрухович

Останнім часом в українській літе­ратурі з’являються твори, які наша критика відносить до постмодер­ністських. Одним із найбільш резонансних серед них можна вважати роман Ю. Ан­друховича «Перверзія». Третій роман Андруховича. У ньому здійснено спробу радикального виходу за межі традиційного “українського крей­дяного кола” – гротеск, іронія, містика й еротика, а також перманентні забави з мо­вою на тлі авантюрно-детективної історії в “місті привидів” Венеції стали тією живою сумішшю, що спричинила читацький успіх перших видань роману.

Усі суперечки й дискусії навколо по­стмодерної прози врешті-решт наводять на думку, що невизначеність і плутанина, притаманні постмодерністським творам, породжені не трансформацією жанрової ієрархії. Читач постмодерного твору неми­нуче доходить простого, але досить важ­ливого висновку: в який спосіб розповісти історію виявилося для письменника важ­ливішим, ніж сама історія. Отже, основ­ною проблемою стає мова – людина вже не може оволодіти світом за допомогою мови.

У текст «Перверзії» не можна ввійти з будь-якого місця, тобто його завершенн не може бути відкритим чи невизначеним. Ро­ман Ю. Андруховича ще не став новою ав­тономною реальністю, попри всі силкуван­ня автора довести, що його текст захоплює подосі незаймані виміри мови і змісту, що він творений новими нетрадиційними засо­бами. Текст Ю. Андруховича – це все ще текст про щось, а не суверенний абсолют­ний текст.